Йосиф Сліпий, патріарх УГКЦ

Його науковий і пастирський доробок уклався в 12 томів. Усі вони вийшли в Римі на жаль не в Києві чи Львові.

4.2 Культурна діяльність

У 20-30–х роках діяльність Й.Сліпого охоплювала наукову, культурно–просвітницьку сфери, виховання молоді в дусі християнської моралі і української національної ідеї. Вступну статтю до статуту Богословського наукового товариства (БНТ) у 1926 р. теолог Й.Сліпий закінчив такими словами: “Науковою культурною працею ми кладемо чи не найсильніші (під цю хвилю) підвалини нашому національному і державному життю”. Знаменна думка, що засвідчує про патріотичні аспекти діяльності БНТ. З 1926 року в обов'язки Й.Сліпого входило членство Кураторії Львівського Національного музею, з 1930-го — він член Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), по суті. Української Академії Наук.

Йосип Сліпий добре розумів, як мистецтво ушляхетнює душу народу, підносить його до вершин духу. І тому він старався піднести культурний рівень свого народу. Це він робив через естетичне виховання своїх студентів, які в майбутньому в ролі духовних провідників провадили б культурну роботу між своїми вірними. Для цього Блаженніший Йосип Сліпий використовував різні засоби. Так, при Львівській Богословській Академії було відкрито музей, який мав по-новому відкрити перед молодими людьми перлини рідного народного мистецтва, розповісти про давню історію Батьківщини. При заснуванні музею о. ректор так пояснював його потребу: “Роблено заміти, що наше духовенство не цінить належно історичних і мистецьких творів. Заміт правдивий, але не вповні слушний, бо так само можна його звернути до цілого громадянства. Звідки ж мали священики навчитись розуміння та зберігання старовини, коли їх цього не вчили. Тому введено в Академії виклади з мистецтва і археології (професори І. Свєнціцький, В. Залозецький, Я. Пастернак) та влаштовано відвідання музеїв”.

Після звільнення з неволі Йосип Сліпий також організував музей і в Римі. Він особисто займався поповненням колекції під час своїх подорожей до різних частин світу. Перебуваючи в 1970 році в Іспанії, він дізнався, що в містечку Монсерат в монастирі Венедиктинців є старовинна греко–слов’янська плащаниця. Блаженніший відвідав цей монастир. Монахи, зворушені приїздом такого відомого гостя та його любов’ю до пам’яток християнської старовини, подарували йому цю плащаницю, не захотівши брати за цю пам’ятку грошей.

А відвідуючи Святу Землю, митрополит був вражений одягом місцевих дітей, який ніби прийшов до нас з часів Нового Завіту й громад перших християн: “Мою увагу звернула перед усім ноша дітей: на раменах коптят були вишивки старовинних зразків, які знаходяться ще в музеї у Ліоні. Хоч як уже були подерті, я мав велику охоту їх купити і привезти до музею, і коли подорожував через Тиверіаду, то згадував: передусім тут є гарні збанки на воду, із яких я один купив для музею”.

Музейні колекції швидко поповнювалися і в 1976 році музей мав два відділи: природничий і мистецький, які розміщалися в 53 кімнатах і нараховували 10000 експонатів.

Любов до прекрасного Йосип Сліпий успадкував у дитинстві від матері, що будучи простою жінкою, вміла цінувати красу навколо себе, захоплюватися нею і славити Бога, який це створив. Цю любов до прекрасного він проніс через усе своє життя. Цікаво, порівнюючи його життя до війни, коли він займав посаду о. ректора і після звільнення з неволі, побачити спільні риси. Так було з музеєм, так було з бібліотекою, що організував на чужині Блаженніший, так було з побудовою в Римі величавого собору Святої Софії.

Будучи ще ректором академії, о. Сліпий організував побудову каплички для семінаристів. Прикрашав цю капличку художник Петро Холодний. Оздоблення цієї каплички було виконано на замовлення о. ректора у візантійському стилі. Колишній студент Богословської Академії Василь Ленцик пригадує, як о. Сліпий розповідав, що зображено на іконах, допомагав заглибитись у зміст Святого Письма і Східної духовності.

Йосип Сліпий мріяв створити у Львові український культурний центр. Для цього він хотів купити якийсь будинок, де могли б розміститися різні українські установи. А ще хотів побудувати нову церкву у Львові, де можна було б ховати визначних церковних діячів та мирян. Для цього він зібрав 15000 доларів, як на ті часи дуже велика сума. І лише початок 2-ої Світової війни перекреслив ці плани.

Коли настав сприятливий час, патріарх Йосип Сліпий втілив свій задум у реальність. Як він і мріяв, побудував церкву. Цей храм Святої Софії став ніби увінчанням українського культурного центру в Римі. Церкву 28 вересня 1969 року посвятив папа Павло VI. Церква, побудована у візантійському стилі, вражає всіх як своїм зовнішнім видом, так і надзвичайно мистецько виконаним внутрішнім оздобленням, зробленим у техніці мозаїки.

В цій церкві прощався Йосип Сліпий з усіма вірними прихожанами, скінчивши свій земний шлях. Він помер 7 вересня 1984 року. З приводу цього у Ватикані був оголошений 40-денний траур. Проститися з покійним патріархом прийшов папа Іван Павло II, який високо цінував архипастиря, а по смерті порівняв його мученицьке життя з Христовими муками.

13 вересня відбувся похорон  глави УГКЦ. Його очолив Мирослав  Іван Любачівський з 14-а греко-католицькими  єпископами і 50-а священиками  при співучасті більше тисячі  українських вірних прихожан  із різних кінців світу, які вшановували свого Верховного духовного наставника, про якого владика Любачівський у своїй промові висловився як про “скелю, на якій збудовано героїчну церкву”.

Висновок

Життя і діяльність Йосипа Сліпого були складними, тривали майже століття, в якому він пережив дві світові війни, визвольні змагання українського народу, революції, які великою мірою позначилися на долі світу і Української греко – католицької церкви. В тому столітті виникли нові ідеології і філософські школи, змінювалися кордони держав Європи, зникали колонії й імперії, творилися нові держави. Йосип Сліпий жив і творив в часі правління католицькою церквою дев’ятьох пап. На львівському митрополичому престолі правив за його життя тільки видатний митрополит Андрій Шептицький, який справив великий вплив на нього від самої молодості до кінця життя.(листування)

Незважаючи на втрати, завдані забороною і переслідуваннями, діяльність УГКЦ тривала. Її глава – митрополит Йосип Сліпий , перебуваючи у неволі, не зрікшись своїх повноважень, подавав приклад стійкості і, всупереч ізоляції знаходив спосіб підтримувати паству і духовенство. Його арешт 1958 р. і черговий вирок 1959 р. − це спроба радянського керівництва продовжити термін ув’язнення і посилити режим ізоляції цього беззаперечного громадського лідера і видатного діяча нескореної церкви, поява якого в Україні для влади була б вкрай небажаною.

Мирослав Іван Кардинал Любачівський так відзначив три основні заслуги Блаженнішого патріарха в історії церкви: “По – перше, Йосиф Сліпий високо підніс українську богословську науку, як ректор Львівської духовної семінарії, засновник Українського богословського товариства і головний редактор квартальника “Богословія”. Друга його заслуга – це вісімнадцятирічне страждання в тюрмах. Він витримав чи не найважчі часи в історії греко – католицької Української церкви церкви – сталінщину. Його безжалісно катували по більшовицьких таборах, але митрополит давав яскравий приклад справжньої людської мужності, зразок безстрашності, терпіння. І третя заслуга патріарха Йосифа – оборона прав не тільки УГКЦ, а й усіх східних католицьких церков. Крім того, Йосиф Сліпий створив патріархат УГКЦ, вніс значний вклад в науку і культуру рідного народу”.До кінця свого життя Блаженніший залишився вірним Церкві та українському народу. У своєму “Заповіті” він просив: “Поховайте мене в нашому Патріаршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю і покладіть її у храмі святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрія…”. Аж через вісім років після смерті патріарха стало можливим виконати його прохання. А у вересні 1999 року на рідній землі Йосифа, в селі Заздрість було відкрито музейно – меморіальний комплекс.

Йосип Сліпий вірив, що Українська церква воскресне буде відновлена у правах, дістане своє майно, працюватиме для блага і спасіння морального скаліченого народу.

Політичні репресії та різного роду переслідування з боку радянської влади, звичайно зменшили на деякий час активність кліру і віруючих ГКЦ, та все ж таки не зламала їх штуному насадженню правослв’я. Митрополит Йосип Сліпий зумів навіть перебуваючи у засланні зберегти структуру ГКЦ та здобути підтримку населення.

Йосип Сліпий як керівник і пастир мільйонів українських греко – католиків протягом сорока років 1944 – 1984 здобув світове визнання. Поширена думка, ніби слава кардинала Сліпого зумовлена ореолом мученика з огляду на його 18 - річну каторгу (1945 - 1963) в архіпелазі ГУЛАГ, але це не зовсім так. Він разом зі своїм попередником митрополитом А. Шептицьким підніс на нові висоти духовну й естетичну красу візантійсько - українського обряду, повноцінно утвердивши його в середовищі західного християнства в самому центрі католицького світу в – Римі.

Основний свій подвиг Йосип Сліпий здійснив, може, не так по тюрмах і таборах, як після виходу з них – як князь церкви. Він зламав чимало помилкових стереотипів серед своїх римських колег – кардиналів щодо України, її церкви, її історії. Це було під силу людині не тільки сильної волі, а й глибоких знань, порядності, культури та глибокого патріотизму.

Він приїхав 1963 р. з каторги до Італії вже немолодою і не зовсім здоровою людиною, і багатьом здавалося, що це буде своєрідне доживання віку, виснаженого , кволого старця, але він ще жив у Римі при чотирьох папах і за 21 рік не раз сколихував Ватикан, увесь католицький світ своїми заходами на захист України та її церкви. Йосип Сліпий прожив 92 роки і від молодості до глибокої старості багато чого в його житті і діяльності було справді феноменальним, оскільки в одній особі було поєднано риси і науковця, і культуролога, і церковника.

Попри утиски, переслідування греко - католицька церква залишилася живою. Радянській владі не вдалося стерти постать Йосипа Сліпого із сторінок історії. За життя йому так і не судилося побачити церкву вільною. Його мрія збулася після смерті. Коли церква вийшла із підпілля, тіло Патріарха УГКЦ перенесли до собору св. Юра у Львові, де й був похований мученик церкви. 18 серпня 2013 року у Києві, на лівому березі Дніпра, відбулося освячення нового Патріаршого Собору. Дуже скоро прах Йосипа Сліпого перепоховають у новій духовній обителі усіх українських греко-католиків. 

Йосип Сліпий був і є символом незламності духу, боротьби за права Церкви і людей. Він кидав виклик тоталітарній системі. Він – ісповідник віри. Є фактор часу, бо нині ще живі люди, які з ним знались, спілкувались. Йосип Сліпий мав непростий характер, був людиною строгою до себе та свого оточення.

Мученик за християнську віру Йосиф Сліпий, як зазначалось на заходах, став титаном духу української нації, пристрасним сповідником віри, талановитим науковцем, захисником переслідуваних християн, прикладом відданого служіння церкві, її пастві та всій українській нації.

Багатогранна діяльність Патріарха Йосифа, це приклад життя кожному християнинові, він показав, як у щоденній праці потрібно здійснювати ідею єдності церкви і народу, як любити свій народ і як цінувати церкву . Патріарх Йосип Сліпий завжди прагнув неможливого, висував цілі, кі навіть однодумцям здавались нездійсненними. Не випадково на його кардинальському гербі було викарбувано: ” Per aspera ad astra !” - ”Крізь терни до зірок”

Вивчаючи життя Йосипа Сліпого, ми бачимо, що він займався багатьма питаннями, які і тепер потребують вирішення. Це й екуменізм, через брак якого нема плідної співпраці між церквами в Україні; виховання духовних осіб - бо без доброго духовенства неможливо виховати добрий народ. Та й, врешті, праця наукова - для пошуку місця своєї церкви у церкві Вселенській. І ще багатьма іншими справами займався Сліпий на протязі життя.

Проте найважливішою його справою була боротьба з патріарший устрій Української греко – католицької церкви. Незважаючи на протидію Римської куріїі відверте втручання Московської Патріархії, що надало справі міжнародного розголосу, патріарх Йосип Сліпий домагається від Ватикану визнання його Верховним архієпископом Української греко – католицької церкви, внаслідок чого вона набуває більше самостійності у розв’язані своїх внутрішніх проблем. Трохи пізніше патріарха Йосипа папа удостоює кардинальської гідності, що означало зміну ставлення Ватикану та інших держав до трагедії українського народу і його церкви.

«Брак почуття і розуміння єдності в основних питаннях життя церкви і народу – це наше нещастя, це наш споконвічний гріх!», – донині пророчі та актуальні слова Йосипа Сліпого.

Список використаних джерел та літератури

1. Бармак М. Йосип Сліпий шлях богослова, науковця, педагога / Максим Бармак // Наукові записки ТДПУ. – Т., 1988. – Вип. – с. 337. – (Історія. Вип.).
2. Бистрицька Е. Східна політика Ватикану в контексті відносин святого престолу з Росією та СРСР у 1878 – 1964. Монографія // Елла Бистрицька. – Тернопіль. Підручники і посібники, 2009, - с.416.
3. Бучинський М. Батько церкви та народу/ Микола Бучинський // Київ. – 1994. -№1. –с. 166.
4. Брюховецька Л. Сила ,яка виводить людей у колони демонстрантів: Бесіда з відступами з режисером фільму ”Йосип Сліпий” Олександром Ковалетом/ Брюховецька Лідія //Культура і життя. -1993 серпень.
5. Власенко Д. Патріарх Йосип Сліпий і укр. мистецтво: [ До 100-річчя з дня народження.] /Дмитро Власенко// Образотворче мистецтво. – 1992. −№2. Кн. Палата України. 1992,− с.35.
6. Гайсинський А. Ісповідник совісті / Андрій Гайсинський// Історичний календар. – 2000. – К.,1999. – с.20. – ( Духовні пастирі).
7. Грабовський М. Недобра пам'ять про Йосипа Сліпого: Жителі с. Заздрості на Тернопільщині відповідають антирадянщикам. /Микола Грабовський //Людина і світ,− 1980, Кн. Палата УГСП. ,− с.80.
8. Дмитрук К. Уніатські погоничі./ Констянтин Дмитрук// Жовтень.−1973.−№11. Кн. Палата УГСП. − с.121.
9. Дацько І. Римський період наукової діяльності Патріарха Йосифа/Іван Дацько // Пам'ять століть .−2002. −№6 –с. 140.
10. Денисенко А. Публіцистика в провідній діяльності Йосифа Сліпого/Андрій Денисенко//Пам'ять століть. −2004. −№3.−с.130.
11. Денисенко А. Національні мотиви у творчий спадщині Й. Сліпого/Андрій Денисенко // Пам'ять століть. −2002. −№6. –с. 140.
12. Єленський В. Спадщина патріарха/Єленський Віктор// Вісті з України.−1994.−22-28 вересня.−с.26.
13. Комариця М. Сліпий Йосип Іванович/Комарниця Микола // Українська журналістика в іменах: Матеріали енциклопед. слов.− А., 1998.−Вип. V. – с.293.
14. Крізь терни // Людина і світ. – 1999. −№ 9. – с.60.
15. Любачівський М. Страшніше було б не прийняти цей хрест [Інтерв’ю з гловою ІГКЦ. Кардиналом Любачівським про митрополита Сліпого (Записав В. Бондаренко] Любачівський Максим // Слово і час. −1992. −№3. Кн. Палата України.−с.120.
16. Мигаль Т. Із життя, блаженішого патріарха. [Про ганебні вчинки укр. буржуазних націоналістів та кардинала Сліпого.] /Мигаль Тетяна// Памфлет. Жовтень.−1976, №6. Кн. Палата УГСП. –с.160.