Йосиф Сліпий, патріарх УГКЦ

Тому у Львові в 20 - х роках з’являється журнал “ Богослов’я ”, формується Богословське Наукове Товариство. Але потрібно було створювати заклади, які б власне і виховували майбутніх богословів, провідників народу. Кількома роками раніше у 1920 році відновила свою роботу, яка припинилася через війну, Львівська семінарія. Митрополит Андрій Шептицький мав на меті на її базі створити вищий навчальний заклад, який би готував високоосвічені духовні кадри, що змогли б відродити церкву і народ, але, не маючи підтримки держави, таке прагнення викликало супротив. В 1905 році митрополит Андрій Шептицький зробив першу спробу створити у Львові вищу богословську школу з правом надавання докторатів. Супротив польських єпископів перешкодив здійсненню цього задуму. Владика посилав самих здібних студентів на студії в різних західних університетах ― Інсбруку, Граці, Відні, Зальцбургу, Фрайбургу, Парижі, Страсбургу, Лієжі, Лювені, Мюнхені, Гамбурзі, Падеборні, Дімінгемі і Бресляві. Найбільше студентів богослов’ї студіювало в Римі.

Одним з таких студентів, що здобув вищі студії за кордоном був Йосип Сліпий. Він добре розумів свого духовного наставника і допомагав йому в цій турботі про створення власного університету. Тому після повернення з навчання о. Йосип прийняв запрошення митрополита та був призначений ним професором догматики Духовної Семінарії у Львові. Цей духовний заклад був базою для створення вищого українського навчального закладу, про який так мріяв митрополит Андрій Шептицький.

Наприкінці 1925 року о. Йосип Сліпий стає ректором Духовної Семінарії у Львові. Він чітко усвідомлював своє завдання на цій посаді ― виховання майбутніх пастирів, які відродять духовне життя народу. Сам о. Йосип Сліпий у книзі “ Греко - католицька Духовна Семінарія у Львові”, Львів, 1935 рік, писав про виховання священиків так що,найголовнішу роль в церкві займає, безсумнівно, духовенство. В його руки поклав Христос надприродні скарби і йому доручив вірних. Отже, зрозуміло, що церква повинна звертати увагу на виховання священиків особливу увагу та йдучи за прикладом Христа, який вибрав апостолів і учнів, щоб підготувати їх під оглядом знання і вправно в чеснотах до високого післанництва. Та треба відразу зазначити, що спосіб підготовки до Тайни Священства не був завжди той самий: він упродовж століть змінювався і удосконалювався. Ця зміна і удосконалення залежала від багатьох умов. Період, коли о. Йосип Сліпий займав пост ректора семінарії характерний тим, що вже майже не поступали на навчання, за рідким винятком, колишні військові і інші люди з так званими пізнішими покликаннями, а кандидатами на священики були переважно молодші випускники гімназій. Тому перед ректорами, а перш за все ректором стояло завдання виховати цих молодих людей духовно правильно. О. Йосип Сліпий опрацював “ Правила Духовної Семінарії ”, що складалися з дванадцяти розділів і нормували поведінку вихованців. Ці правила мали за мету вже в стінах семінарії підготовити до майбутнього життя і служіння. З огляду на те, що вихованці силою свого покликання будуть жити і працювати серед вірних вони повинні вже в семінарії засвоїти правила товариської чемності, без яких їх праця була би дуже тяжка, а іноді ― даремна.

Приділялася велика увага духовному життю семінаристів, їх науковому та культурному розвитку. Було організовано “ Читальню студентів богослов'ї імені Маркіяна Шашкевича”, духовий оркестр, різні братства,але всім цим великим колективом, в деякий час число кандидатів було близько 400, потрібно було керувати ы о. Йосип Сліпий, з його твердим і рішучим характером, який пам’ятають ті, хто безпосередньо мав змогу з ним спілкуватися, чи не найкраще підходив до цього. А ще Йосип Сліпий мав перед собою мрію про створення вищої школи. Про це мріяв і митрополит Андрій Шептицький і йшов до цього, не зважаючи на різні перешкоди. В особі Йосипа Сліпого, А. Шептицький знайшов свого надійного помічника і співробітника. Як пише о. Іриней Назарко: “Через увесь час о. Йосип Сліпий був одним з найближчих співробітників митрополита Шептицького. Обох мужів Української Церкви лучила велика приязнь”.

Тому Йосип Сліпий цілковито поділяв погляди Андрія Шептицького, а особливо, щодо створення в Україні вищого навчального закладу. Митрополит Андрій виступав в Палаті Вельмож Австрійського парламенту з цією темою (28.06.1913р.), в якій він сказав що, питання створення самостійного університету у Львові є уже багато років предметом наполегливих старань та бажань української нації. А проте ця справа є з багатьох причин важливішою, чим це могло видаватись на початку, що заснування руського університету у Львові є потрібним, він вважав доказом незаперечним, бо якщо б русини мали вже цей університет, можна ставити під сумнів потребу другого: коли ж вони не мають жодного, тоді питання чи руський університет потрібний може бути пов’язаним з питанням, чи взагалі потрібні університети. Тому що, коли університети є могутнім фактором в історичному житті народів, тоді вони є такими для всіх. Якщо університети через піднесення і поширення культури мають такий колосальний вплив на життя людської спільноти, що в новітні часи вони стали найбільшими і найважливішими центрами культурного і національного життя, тоді знову ж вони є такими для всіх. Оскільки вони потрібні, то вони потрібні передовсім і найбільше тим, що їх ще не мають. Потрібно визнати, що народ, його національний і культурний розвиток вимагає цілий ряд священиків, учителів середніх шкіл, урядовців, суддів та інших академічно освідчених фахівців, не може довгий час існувати без університету і мусить відчувати це, як гостру потребу, щоб такий університет був заснований.

Ця промова мала вагомий наслідок ― цісар видав декрет, згідно з яким 1 вересня 1916 року мав бути заснований Український Університет. Та війна перекреслила ці плани. Цікаво прослідкувати реакцію на відкриття університету ворогів українського народу. Московський амбасадор у Відні висловив протест протии “ворожих актів” австрійського уряду у відношенні до Росії. Москва не хотіла, щоб був який - небудь вплив на Східну Україну, окуповану нею. Так само і поляки неприхильно ставилися до української освіти. Фальсифікації щодо українців, зокрема, у цьому питанні про університет, які практикувалися ними у австрійській державі, перетворилися у польській державі, до складу якої ввійшла Галичина, у різні заборони і обмеження. Була встановлена квота українців, які могли навчатися в університетах Польщі, так званий “numerus clavzus”. Крім того було ліквідовано так званий “Таємний Український Університет” після кількох років існування 1925 - 1926 рр., який би мав хоч якось допомогти у такій безвихідній ситуації.

Дещо покращилось становище, коли в 1925 році між Польщею і Ватиканом було підписано Конкордат. Згідно з положенням цієї угоди єпископи мали право закладати навіть академічні католицькі школи і, коли така школа дістане з Риму право надавати академічні ступені, то польська держава була зобов’язана ці ступені і студії признавати на рівні зі ступенями державних польських шкіл. Конкордат давав право митрополитові Андрієві закладати католицькі академічні школи, навіть Католицький Університет. Хоча, забігаючи дещо наперед, Польща так і не допустила до відкриття українського університету. Навіть надавати академічні дипломи Богословській академії було заборонено Варшавою. А коли українці через деякий час знову почали клопотатися в Римі про право ЛБА видавати хоча б дипломи з філософії та теології, польський уряд пригрозив зірванням Конкордату, коли б Ватикан виконав свої плани. Друга світова війна та більшовицька окупація Львова 1939 року застали Богословську академію в найкращому вигляді, але під ретельною обсервацією варшавського уряду.

Як пише о. д-р Іван Гриньох, своєю гордою політикою польські чинники витворили порожнечу ― “вакуум” у сфері наукових аспірацій, що більше, життєвої конечності Української католицької церкви.

Тому в 1926 році “Митрополит Андрій Шептицький заснував комісію з парохіальних професорів для перебудови богословського відділу в Богословську Академію з двома (а в майбутньому - з трьома) факультетами: богослов’я, філософії, а потім ще й права. До тієї комісії ввійшли о. проф. Тит Мишковський, о. Йосип Сліпий та о. Микола Чубатий.

Після року праці було впорядковано статути та план навчання нової установи, яку названо Богословською академією в дусі традицій Східної церкви та в дусі української традиції Києво-Могилянської Академії. Статути академії затвердив митрополит Андрій Шептицький 22 лютого 1928 року. Академічний рік 1928-1929 був роком підготовчим, а святкове відкриття академії відбулося 6 жовтня 1929 року.

Її ректор о. Йосип Сліпий говорив у своїй промові під час відкриття про завдання нового навчального закладу: “Завдання Богословської академії ― стати об’єднуючим чинником цілого народу, з’єднати нез’єдинених, привернути тих, що блукають по роздоріжжях модерних філософічних і соціологічних систем, до Божої правди та заспокоїти їх спрагу знання. В академії мають перейматися одним і тим самим духом і тими самими ідеалами та споювати ними роз’єднану націю”. З академії мають виходити оборонці віри, що богослов’є поставлять на науковій основі. З другого боку, як кожен університет, так і наша академія мусять зважати на потреби народу і діяти у зв’язку з народом. Та це не значить, що вона має йти на угодову дорогу з кожночасними її настроями, коли іде про визнання якоїсь правди.

Крім інтелектуальної сили, ― бо наука ― то потуга, ― Академія є і буде виховуючим чинником всенародного значення”.

Отець - ректор Сліпий зі всією енергійністю взявся за налагодження навчального процесу. Щоб було високоосвічене духовенство, потрібно мати хороших викладачів, підручники. Тому ректор Cліпий вимагав від кожного викладача писати свій підручник, по якому він викладав. Попри те, що такий крок підносив викладачів на вищий рівень, до якого мали тягнутися священики, також і змушував професора серйозно підходити до своїх обов’язків, змушував його вести науковий пошук і представляти результати своєї праці для широкого загалу, бо, як зазначалося в статутах академії: “Науковий дослідник мусить писати”.

До викладання в академії запрошувалося кращих знавців своєї дисципліни, як людей духовних, так і світських. Одними з перших були: о. Тит Мишковський, бібліст, орієнталіст, який був професором ще за Австрії, о. Тит Глущинський, о. Діонізій Дорожинський, Ярослав Пастернак, Кость Чехович, Володимир Залозецький і інші.

Хотілося б зазначити ще одну рису: будучи єдиним вищим навчальним закладом на західноукраїнських землях, академія мала широку підтримку всієї інтелектуальної верхівки Галичини. Тому що,патріотично настроєні громадяни хотіли з часом бачити, що Українська Богословська академія з часом переросте у Український університет, як це запланували його організатори. Професор академії, о. Микола Чубатий, говорив про це: “План Митрополита Андрія створити Український університет під фoрмою Українського Католицького Університету був прийнятий з повним одобренням всіма науковими колами Західної України, католиками та вченими, що не стояли дуже близько до католицтва. Пригадую собі, що цей план з ентузіазмом одобрював професор Володимир Старосольський, вчений правник та відомий провідник соціал – демократії”.

В академії організовувались семінари на різні теми. Одним з перших був семінар з історії церкви, який очолював професор М. Чубатий. Були ще семінари біблійні, правові, соціологічні, гомілетичні, психологічні, семінар слов’янської філології керівник - професор К. Чехович , семінар “Досліди над історією греко-католицьких парахій” керівник професор Крип’якевич, семінар історії мистецтва.

Йосип Сліпий як ректор намагався для кожного семінару знайти окрему кімнату з бібліотекою, оскільки з розумінням ставився до наукової праці. При академії було вже перед війною відкрито додатковий читальний зал, де студенти могли займатися наукою, користуючись не тільки з творами, які були в бібліотеці в академії, а й з інших бібліотек Львова.

О. ректор Сліпий цікавився музейною справою, під час канікул сам їздив і збирав старі ікони, іконостаси, заохочуючи до цього студентів. Це робилося для того, щоб прищепити в душах молоді любов до своєї рідної історичної минувшини, виховати почуття прекрасного.

Так з дня в день проходила праця в академії. Долаючи нелегкі зовнішні перепони, Академія на чолі з ректором о. Сліпим працювала на майбутнє свого народу. Вона, як сказав о. Іван Музичка на ювілейному концерті з нагоди 50 - річчя Богословської академії, “як висока богословська школа, стала на таких традиціях:

1) дати нашій церкві богословську науку;

2) дати нашій церкві  нових вчених, святих і активних  священиків на службу Христові  і народу;

3) стати на сторожі своєї традиції, щоби не відривати себе від життя і душі народу;

4) не позичати, не кривити  душі народу нововведеннями, а  з його минулого і його сучасного  творити правдивий напрям для  глибокої віри і любові Бога”.

РОЗДІЛ III. Церковна діяльність Йосипа Сліпого

3.1 Йосип Сліпий ― архіпастир Української греко – католицької церкви

Перебуваючи протягом багатьох століть на службі рідному народові, Українська греко – католицька церква завоювала великий авторитет серед своїх прихожан. І там де не поширювалась російська влада , вплив цієї церкви був надзвичайно великим, вона продовжувала розвиватися навіть за важких умов чужоземного поневолення українців. (сергійчук)

На підставі договорів між урядами СРСР і Німеччини в серпні 1939 року більшовики зайняли Галичину і Волинь, а разом з тим три найбільші єпархії ― Львів, Перемишль і Станіславівську єпархії. З окупацією Західної України більшовиками, Українська греко – католицька церква опинилась у важких умовах, хоча спочатку ще не було переслідувань. Та митрополит Андрій Шептицький передбачав майбутні жахливі події, здійснив всі заходи, щоб уникнути майбутньої небезпеки. Він був уже у літньому віці прикутий до ліжка і прагнув мати не тільки помічника у своїй справі, але й вірного продовжувача своєї справи. Його вибір впав на о. ректора, який виявив себе як відданого служителя церкві. Коли восени 1939 р. він вислав одного священика до Риму для налагодження різних справ, зв’язаних із новою ситуацією в країні ,а також вирішення питання ,щодо номінації о. ректора. Папа Пій XII пішов на зустріч митрополиту Андрію Шептицькому, також не залишилась непоміченою і сама діяльність Йосипа Сліпого.(історія церкви)

За законами Римо – католицької церкви право призначати єпископів у всьому світі належить виключно папі, хоч помісні церкви як латинського, так і греко – католицького обрядів мають право запропонувати трьох кандидатів для вибору і затвердження одного з них. І 25 листопада 1939 року за номінаційною грамотою папа Пій XII надає Йосипові Сліпому титул архієпископа Серрейського і коад’ютора, тобто законного спадкоємця голови помісної церкви, в даному разі митрополита Шептицького. (степовик)