Державна система забезпечення якості освіти, система контролю якості навчання

Структура і призначення ОКХ І ОПП.

Структура і призначення  ОКХ.

Структура ОКХ представлена на рис.1. ОКХ включає 4 розділи:

1. Визначення призначення спеціаліста, функціональну і предметну структуру його професійної діяльності. Вказується кваліфікація (кваліфікації) випускника, узагальнений об’єкт діяльності спеціаліста, види економічної діяльності і професійної роботи, первинні посади, які може займати випускник.
2. У відповідності до переліку первинних посад визначення вимог до якості освіти і професійної підготовки спеціаліста, кваліфікаційні вимоги до професійної діяльності випускника, загальні вимоги до властивостей і якості випускника як соціальної особистості:

- типи діяльності (виробничі функції) і типові задачі діяльності (при виконанні певних виробничих функцій);

- узагальнені структури діяльності, адекватні типовим задачам діяльності;

- система вмінь, що забезпечує вирішення типових задач діяльності;

- необхідний рівень оволодіння цією діяльністю (рівень сформованості вмінь);

- здатність вирішувати певні проблеми і задачі соціальної діяльності і система вмінь, що відображають наявність цих здібностей;

3. Визначення цих здібностей до попереднього освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня і вимог до професійного відбору абітурієнтів.
4. Вимоги до державної атестації випускників.
5. ОКХ складається з двох частин – нормативної і варіаційної.
6. Варіаційний вузівський компонент ОКХ доповнює і конкретизує з метою:

- підготовки спеціалістів по необхідній спеціалізації;

- обліку регіональних вимог до спеціальностей і вимог споживачів-замовників;

- підвищення рівня соціальної захищеності випускників даного ВНЗ шляхом швидкого реагування на запити ринку праці;

- відображення досвіду і досягнень наукових шкіл ВНЗ.[5;100]

ОКХ використовується:

1. в органах державного управління освітою для:

- визначення мети навчання і професійної підготовки;

- обґрунтування переліку спеціальностей вищої освіти;

- визначення первинних посад випускників;

- розробка і корекція ОПП і засобів діагностики якості вищої освіти;

- державної атестації випускників і сертифікації спеціалістів;

- визначення змісту навчання в системі післядипломної освіти;

- акредитація спеціальностей і інспектування учбових закладів;

- прогнозування потреб в спеціальностях відповідних спеціальностей і ОКУ, планування їх підготовки;

- розподіл і аналіз використання випускників вузів;

- реалізація державної політики в освіті.

2. в вузах для:

- розробка учбових планів і програми учбових дисциплін;

- професійної орієнтації абітурієнтів і визначення критеріїв профвідбору;

- професійної мотивації студентів в процесі навчання;

- атестації випускників;

- укладання договорів і контрактів на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів;

- працевлаштування випускників;

3. в організаціях – споживачах випускників для:

- визначення посад та умов використання спеціалістів;

- сертифікації і визначення кваліфікації спеціалістів;

- прогнозування потреб в спеціальностях певного рівня і спеціальності і планування х підготовки і перепідготовки;

- обґрунтування переліку спеціальностей вищої освіти;

- вплив на зміст навчання і якість підготовки спеціалістів.

 Структура і призначення  ОПП.

ОПП включає:

1. Визначення нормативної частини змісту навчання у вигляді системи змістових інформаційних модулів, що забезпечують відповідну систему вмінь ОКХ;
2. Рекомендований перелік учбових дисциплін і інформаційні модулі, що входять до них.
3. Нормативний строк навчання.
4. Розподіл учбового часу по циклах учбових дисциплін і рекомендованих дисциплін.

Для реалізації варіаційної  складової ОКХ, ОПП доповнюється вузівською складовою. На реалізацію вузівського  компоненту змісту навчання виділяється до 35% від максимального учбового часу, з них до 10%, виділяється на дисципліни за вільним вибором студентів.

ОПП використовується при:

- розробці відповідних учбових планів і програм учбових дисциплін;

- розробці засобів діагностики якості вищої освіти;

- визначенні змісту навчання в системі післядипломної освіти.

Технологія ліцензування та акредитації.

В сфері вищої освіти ліцензуванню підлягають:

- підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

- підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації іноземців;

-  військова підготовка студентів вузів по програмі офіцерів запасу;

- підготовка абітурієнтів і іноземних громадян до вступу у вузи.[1;96]

Для проведення ліцензування навчальний заклад подає до УЛАН МОН заяву та комплект документів, що підтверджують спроможність вузу проводити навчальну діяльність у відповідності з вимогами ДСО, а саме: відповідність вимогам кадрового, матеріально-технічного та навчально–методичного забезпечення заявленої навчальної діяльності, а також соціальної інфраструктури вузу. УЛАН МОН розглядає (строком до 15 днів) матеріали і формує експертів для проведення експертизи (до 3 чоловік на одну спеціальність із складу банку експертів, затвердженого наказом МОН).

За результатами ліцензувальної експертизи комісія підготовлює  висновок про готовність (неготовність) навчального закладу давати заявлені освітні послуги. Позитивний висновок долі передається для попереднього розгляду відповідним експертним радам ДАК. Експертні ради ДАК формуються за згрупованими напрямами підготовки.

Рішенням ДАК ліцензія видається або дається мотивована відмова. Загальний строк прийняття рішення про видачу ліцензії не може перевищувати 2 місяці.[6;152]

Ліцензія видається  від 3 до 12 років, але не менше ніж  на строк завершення циклу навчання. Ліцензія встановлює перелік освітніх послуг, ліцензований об’єм вузу і ліцензований об’єм відповідної послуги.

Ліцензований об’єм навчального закладу – це максимальна кількість осіб, які можуть одночасно отримати освітні послуги в навчальному закладі на його матеріально–технічній базі  і за умов кадрового забезпечення у відповідності з  нормативами.

Акредитація спеціальності  провадиться за ініціативою вузу, який подає до МОН заяву про проведення акредитаційною експертизи, а також акредитаційну справу, яка містить:

- копію ліцензії про надання освітніх послуг за акредитованою спеціальністю;

- звіт (самоаналіз) про діяльність випускаючої кафедри про підготовку спеціалістів даного освітньо – кваліфікаційного рівня (ОКР) з цієї спеціальності, схвалений Вченою радою вузу і затверджений ректором. У звіті проводиться аналіз відповідності показників діяльності вузу по підготовці спеціалістів за спеціальністю критеріям акредитації;

- освітньо – кваліфікаційну характеристику спеціаліста відповідного ОКР;

- освітньо–професійну програму підготовки спеціалістів відповідного ОКР;

- навчальний план підготовки спеціалістів за спеціальністю.

Після отримання вказаних матеріалів експерти УЛАН МОН в 10-денний строк проводять їх попередню  експертизу. При умові відповідності цих матеріалів встановленим вимогам, УЛАН  формує експертну комісію (ЕК) для проведення акредитаційної експертизи. ЕК проводиться аналіз відповідності показників діяльності ВНЗ з підготовки фахівців критеріям акредитації. В тому числі проводиться контроль якості підготовки студентів за дисциплінами всіх циклів: природно-наукової підготовки, соціально-гуманітарної і економічної підготовки, а також професійно-практично підготовки.

Загальний строк роботи комісії в навчальному закладі  не повинен перевищувати 5 днів. Висновок ЕК про можливості акредитації спеціальності  подається у відповідності експертна рада (ЕР), яка проводить кінцевий аналіз матеріалів акредитаційної справи і готує пропозиції на засідання ДАК.

Рішення про акредитацію  спеціальності (або відмову в  акредитації) приймає ДАК. Це рішення  затверджується МОН, якщо воно позитивне, МОН видає навчальному закладу  сертифікат про акредитацію.[6;154]

В акредитації спеціальності  відмовляють у випадку, якщо:

- показники вузу не відповідають вимогам ДАК з акредитації      спеціальності на відповідному ОКР;

- в діяльності вузу виявлені порушення в організації чи проведенні навчально-виховного процесу, не ліквідовані за час акредитації;

- в матеріалах, наданих на акредитацію, виявлена інформація, що не відповідає дійсності.

Повторне проведення акредитації можливе за умови  ліквідації недоліків, але не раніше  ніж через рік після прийняття негативного рішення.

Акредитація вищого навчального  закладу проводиться за тією ж  технологією. Акредитованим на певному  рівні може бути визнаний вуз, що проводить  підготовку (перепідготовку) спеціалістів якщо:

- не менше ніж дві треті напрямів (спеціальностей) вузу акредитовано на відповідному рівні;

- показники діяльності вузу відповідають статусу навчального закладу.

Вищій навчальний заклад, що заявляє про акредитацію за певним рівнем, у звіті додатково  відображає:

- перелік всіх спеціальностей, за якими він проводить підготовку (перепідготовку), та їх рівні акредитації;

- загальну кількість студентів, їх розподіл за напрямами, спеціальностям і формами навчання;

- результати діяльності аспірантури і докторантури за останні 5 років ( для вузу IV рівня акредитації);

- дані про міжнародні зв’язки з навчальними закладами і навчальними організаціями;

- інформацію про видання підручників і навчальних посібників, в тому числі з грифом МОН, за останні 5 років.

Вуз не може бути акредитований  на IV рівні, якщо:

- показники діяльності його аспірантури чи докторантури знаходяться на рівні нижче середнього для даної галузевої групи чи типу вузів;

- за останні 5 років видано підручників (навчальних посібників) з грифом МОН чи монографій менше ніж 5% від загальної кількості викладачів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ  СИСТЕМИ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ НАВЧАННЯ

2.1. Цілі, завдання та функції контролю якості навчання.

Якість навчання визначається факторами, що обумовлюють його соціальну ефективність: змістом навчання, що включає вищі досягнення духовної культури і досвіду відповідної сфері діяльності; високою компетентністю педагогів; новітніми педагогічними технологіями і відповідним матеріально-технічним  оснащенням та ін.

Якість навчання залежить безпосередньо від ряду факторів, що у свою чергу залежать від деяких факторів другого рівня і т.д.

Характеристиками (властивостями) професорсько-викладацького складу є: якісний склад,  його кваліфікація (наукові ступені та вчені звання), рівень спеціальної, наукової та методичної підготовки, наукова та методична активність, періодичність   підвищення кваліфікації,  організація роботи та ін.

Характеристиками контингенту  студентів є: рівень підготовки абітурієнтів, обумовлений якістю профорієнтаційної роботи з абітурієнтами, ефективністю довузівської підготовки та роботи приймальної комісії, рівнем сформованості  мотивації студентів до активної, планомірній навчальної роботи  й організації цієї роботи.[8;44]

Учбово-методичне забезпечення − це навчальні плани та програми,  навчальні посібники та методичні розробки для студентів і викладачів, учбово-програмне забезпечення,  дидактичні матеріали для технічних засобів навчання і т.п..

Учбово-матеріальна  база − це аудиторії та їх устаткування, лабораторії та лабораторні стенди, навчальні майстерні і їх устаткування, засоби обчислювальної техніки, вимірювальні прилади, технічні засоби навчання та ін.

Інфраструктура вузу − це навчальні будинки та  гуртожитки, бібліотека та читальні  зали,  їдальня та  буфети, культурно-спортивні центри, бази відпочинку, поліклініка та ін.

Навчально-виховний процес є складною самоорганізуємою системою, узагальненою характеристикою функціонування якої є якість навчання.   Самоорганізація та саморегуляція навчально-виховного процесу не може здійснюватись без надійного зворотного зв'язку, реалізованого за допомогою контролю  ходу та результатів навчання. [8;46]