Дитяче дозвілля як поліфункціональне явище

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………….……...……3 
Розділ І. Загальні аспекти дитячого дозвілля

1.1. Поняття, структура  та основні принципи організації  дитячого дозвілля………………………………………………………………...… ...7

1.2. Вплив організованого  вільного часу на становлення  особистості 
дитини……………………………………………………………………….14

Розділ ІІ. Особливості  організації дитячого дозвілля

2.1. Форми й методи організації дитячого дозвілля…..............................18

2.2. Гра як основа дитячого  дозвілля…………………..………………….22

Розділ ІІІ. Педагогічна  майстерність в управлінні та організації  культурно - дозвіллєвої діяльності учнів

3.1. Методика формування професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності……………………………………………...………28

3.2. Сучасні тенденції   підготовки фахівців у сфері  дозвілля....……...…33

Висновки………………………………………………………………………..…..38 
Список використаної літератури………………………………………….……...39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Дозвілля — це особлива сфера соціалізації дітей, у якій природно реалізуються їхні інтереси і потреби, особистісні і соціальні  амплуа, розвивається активність, творча ініціатива, здійснюється пошук нових  ціннісних орієнтирів шляхом вільного вибору видів діяльності. 

Виходячи з того, що культура суспільства являє собою складну  багатогранну систему, складовими якої є мова, мистецтво, наука, політика, релігія, традиції, звичаї, ідеологія, під дитячою дозвіллєвою культурою  розуміється стан і рівень організації  дозвілля дітей в суспільстві  на певному етапі його розвитку. Дитяча дозвіллєва культура втілює національні, етнорегіональні, сімейні та дитячі традиції (духовні, святкові, художні, ігрові), відтворює світосприйняття  дитини, сприяючи реалізації різноманітних  потреб особистості (пізнавальних, комунікативних, творчих, естетичних, розважальних, гедоністичних). Дозвіллєва культура особистості являє  собою певну інтегративну якість, що виявляється на індивідуальному  рівні організації вільного часу, реалізується через систему установок, знань, цінностей, емоцій у різноманітних  видах дозвіллєвої діяльності (грі, художній і технічній творчості, спорті,спілкуванні). 

Актуальність  дослідження. З-поміж стратегічних напрямів модернізації національної системи освіти, окреслених у Законах України “Про освіту”, Концепції національного виховання та Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті, одним із актуальних постає завдання щодо формування сучасного культурного дозвілля України, відродження, утвердження і подальшого розвитку національної системи культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління. Це зумовлено тим, що в умовах нової соціально-економічної та культурної політики нашої держави науково обґрунтована система організації культурно-дозвіллєвої діяльності, яка обіймає сферу вільного часу дітей та молоді, покликана не тільки врахувати їхні природні здібності, а створити сприятливі умови для творчого розвитку та формування повноцінної особистості громадянина України, відтворити його національний характер, спосіб мислення та світогляд (І.Д.Бех, А.М.Богуш, В.Г.Кузь, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська та ін.).  Натомість відсутність конкретної державної політики щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей, послаблення соціального контролю щодо її комерціалізації провокують відхід від традиційного для українського народу погляду на дозвілля як час суспільно-корисної діяльності. Це, у свою чергу, значно знижує не тільки громадську активність підростаючого покоління, а також гальмує заходи щодо педагогічного керівництва процесом формування свідомого громадянина.

Як наслідок, сьогодні надзвичайно  важливого значення набуває розробка інноваційної системи цілеспрямованого, розрахованого на тривалий час виховання  в дітей соціальних потреб, особливо пов’язаних із сприйняттям та відтворенням культурних цінностей, для повноцінного проведення дозвілля, а також відповідна професійна підготовка майбутніх вчителів до ефективної організації культурно-дозвіллєвої  діяльності учнів, з урахуванням  нових тенденцій розвитку соціокультурної  сфери українського суспільства. Це й зумовило вибір теми дослідження  – “Дитяче дозвілля, як полі функціональне явище”. 

Мета дослідження – виявити та науково обґрунтувати поліфункціональні умови, що забезпечують ефективність організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності дітей. 

Для досягнення поставленої  мети необхідно було вирішити такі завдання:  
Визначити сутність, специфіку, види і функції культурно-дозвіллєвої діяльності дітей. 

Розкрити особливості  функціональної структури та охарактеризувати етапи праці вчителя з організації  культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.  
Визначити критерії, показники і рівні підготовленості педагогів до організації куртурно – дозвіллєвої діяльності учнів.

Об’єкт дослідження – дитяче дозвілля, його сутність, специфіка та функції, як в школі так і в позашкільний час. 

Предмет дослідження — процес організації та проведення культурно дозвіллєвої діяльності дітей, 

Теоретичні засади дослідження становлять наукові доробки вчених, виконаних у межах проблематики щодо: особливостей розвитку особистості у сфері вільного часу (М.А.Аріарський, В.П.Піча, О.В.Сасихов та ін); сутності і специфіки дитячого дозвілля (Н.Б.Путіловська, В.П.Ручкіна, та ін.); проектування нових форм культурно-дозвіллєвої діяльності дітей (Д.Б.Дондурей, С.М.Гончарук та ін.); позакласної виховної роботи з дітьми шкільного віку (Т.Д.Дем’янюк, С.А.Литвиненко, Г.Я.Майборода та ін.); організації дозвіллєвої діяльності школярів (Є.Б.Акнаєв, Ю.К.Бабанський, В.П.Піча, В.О.Сухомлинський та ін.); формування професійно важливих якостей майбутніх учителів (І.М.Богданова,Т.О.Дмитренко та ін.). 

Особливе значення для  дослідження даної проблеми мають  наукові розробки в галузі педагогічної культурології і педагогіки дозвілля. Зокрема було встановлено, що дозвілля є специфічною сферою соціалізації та інкультурації особистості (М.Аріарський, М.Поплавський та ін.). В процесі  неформального спілкування, в ігровій, розважальній діяльності, діяльності за інтересами у дитини формуються ціннісні орієнтації, моделі поведінки  і спілкування, які функціонують у дозвіллєвих спільностях і  далеко не завжди співпадають із тими, які намагаються прищепити їй сім’я і школа. Таким чином, “ціннісний підхід виступає як найпріоритетніша виховна проблема” (О.Сухомлинська).

Методи дослідження – теоретичні: аналіз і узагальнення наукової літератури з проблем дитячого дозвілля, сутності і функціональної структури культурно-дозвіллєвої діяльності, особливостей її організації, навчально-методичних праць щодо вдосконалення змісту, форм і методів професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів. 

Наукова новизна  і теоретична значущість дослідження: комплексно вивчено й науково обґрунтовано проблему організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей; визначено сутність дитячого дозвілля як педагогічного явища; виокремлено специфіку і функції культурно-дозвіллєвої діяльності школярів та особливості її організації.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості використати результатів дослідження для вирішення важливих науково-теоретичних завдань, для написання як узагальнюючих, так і спеціальних праць з цієї проблематики, педагогіки та інших суміжних галузей.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаної літератури охоплює 34 найменування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ АСПЕКТИ ДИТЯЧОГО ДОЗВІЛЛЯ

1. ПОНЯТТЯ,СТРУКТУРА ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДИТЯЧОГО ДОЗВІЛЛЯ

 

Дозвілля – це час вільного вибору занять, розваг, друзів. Вільний  час у нашому дослідженні розглядається  як позаурочний час, який може бути використаний дітьми для поглиблення  своїх знань з усіх навчальних предметів, для задоволення і  розвитку інтересів, запитів та нахилів, духовного зростання, вдосконалення  фізичних якостей та відпочинку. Характер проведення вільного часу і ціннісних  орієнтацій в сфері дозвілля визначають спрямованість поведінки молодої  людини [13, 73].

Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — це любительська діяльність, що пов’язана з організацією їхнього  вільного часу та відпочинку і виконує  певну виховну мету через реалізацію соціально-педагогічної , інформаційно-освітньої, творчо-розвивальної та рекреаційно-розважальної  функцій.

У трактуванні феномена  “ організація ” дитячого дозвілля хоч і відсутня єдність думок, однак науковці виходять з того, що це: управління їхнім вільним  часом шляхом створення умов, які  забезпечують вільний вибір справді  культурних форм та засобів проведення вільного часу, відповідно їхнім різнобічним  інтересам і потребам (Є.Б.Акнаєва, В.П.Піча); надання можливості кожному  з них активно проявити себе, виявити  ініціативу, а не “ споживати  ” підготовлені вчителем-вихователем, культосвітнім працівником заходи (М.Г.Бушканець); здійснення вмілого  тактовного “ переходу ” дітей  від простих форм діяльності до все  більш складних, від пасивного  відпочинку до виховання глибоких соціальних і культурних устремлінь, від пасивного  засвоєння культурних цінностей  – до багатогранної самостійної  творчості (Г.Г.Волощенко); пробудження  їхніх власних потреб, для чого необхідний не стандартний, а особливий  підхід, що передбачає зацікавлення духовно  повноцінними формами проведення культурного  дозвілля, підтримку особисто корисних ініціатив, допомогу в починаннях (О.О.Мелік-Пашаєв); наповнення вільного часу дітей змістом, що особливо сприяє формуванню в них  духовності, національної свідомості, загальнолюдських якостей, творчих здібностей (Т.І.Черніговець). [29, 77]

Сутність “ організації  ” культурно-дозвіллєвої діяльності полягає в заміні особистісної позиції  дітей у сфері дозвілля з пасивної, яке потребує безпосереднього педагогічного  керівництва, на активну, що є наслідком  розвитку їхнього самоуправління в  цій сфері шляхом опосередкованого педагогічного впливу.

Призначення “ організації  ” культурно-дозвіллєвої діяльності полягає в тому, щоб у процесі  залучення дітей до засвоєння  соціокультурних цінностей, а також  активного відпочинку, не подавляти  їхньої самостійності, ініціативи й  індивідуальності в дозвільний час, а навпаки сприяти повноцінній  самореалізації творчих сил і  потенцій дітей, пробудженню їхньої активності, самодіяльності та інтенсивного розвитку індивідуальних здібностей.

Тому роль вчителя або  керівника як організатора культурно-дозвіллєвої  діяльності дітей полягає не у  вигадуванні різних форм виховної роботи, як це нерідко трапляється в реальному  педагогічному процесі, а в уважному спостереженні за тим, як спрямовуються  їхні інтереси, а також у допомозі їм “самим організувати роботу, дати можливість розвернутись, не йти всупереч їхнім  цілям, нав’язуючи старі форми”. [4, 3-7]

На першому — орієнтувальному  етапі педагогічної праці підготовленість  вихователя або учителя до розробки педагогічних рішень з організації  культурно-дозвіллєвої діяльності дітей виявляється через сприйняття означеного процесу як цілісної педагогічної системи; диференціації особливостей його структурних компонентів та їх взаємозв’язків (мета; суб’єкт; об’єкт; зміст, способи; засоби; результат); усвідомлення особливостей функціонального механізму  кожної із підсистем (любительська діяльність дітей у вільний час і професійна діяльність вихователя, учителя щодо її організації); бачення суб’єктивних й об’єктивних чинників підвищення ефективності цього процесу.

На другому — моделювальному етапі підготовленість вихователя або учителя до ухвалення педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої  діяльності дітей виявляється на підставі бачення ним її суперечностей  і утруднень; трансформації змісту інформаційно-пізнавальних, пошуково-творчих  чи рекреаційно-розважальних проблем  у структуру управлінських завдань; прогнозування ймовірних реакцій  дітей на педагогічні впливи, що плануються; алгоритмізації стратегії  і тактики власної поведінки  і дій дітей у кожному з  основних видів культурно-дозвіллєвої  діяльності.

На третьому – виконавському  етапі підготовленість вихователя або учителя щодо реалізації ухвалених  педагогічних рішень з організації  культурно-дозвіллєвої діяльності дітей виявляється через доведення  ним основних завдань щодо раціонального  використання вільного часу до дітей  із зазначенням порядку і способів їх найбільш конструктивного вирішення; мотивування активної позиції й  позитивного ставлення дітей  до виконання функцій своєї власної  інформаційно-пізнавальної, пошуково-творчої  та рекреаційно-розважальної діяльності; забезпечення оптимального чергування видів культурно-дозвіллєвої діяльності дітей шляхом стимулювання їхньої творчої, емоційно-вольової і пізнавальної активності; оперативне регулювання і корекцію власних і чужих взаємин та дій.

На останньому – рефлексивному  етапі педагогічної праці підготовленість  вихователя або учителя до контролю якості виконання ухвалених педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої  діяльності дітей виявляється на підставі усвідомленого уявлення про  особистісні настанови, орієнтації та індивідуальні можливості її учасників  у вирішенні поставлених завдань; бачення ймовірної картини ситуації дозвілля, що потребує її аналізу з  різних статусних позицій; розуміння  логіки управлінських дій, сутності раціональних прийомів у своїй діяльності і культурно-дозвіллєвій діяльності дітей; бачення негативних моментів в обґрунтуванні й реалізації стратегії і тактики керування  означеним процесом, їх причин і  способів подолання. [8, 139-141] .

Структура  дозвілля дітей  можна умовно розділити на ряд  принципових груп:

· Перша пов'язана з  функцією відновлення різних сил  дитини (прогулянки на повітрі, спорт, вечори відпочинку, ігри забави, розваги  та ін.)

· Друга - з підвищенням  ерудиції, споживанням духовних цінностей (читання, відвідування виставок, музеїв, подорожі, поїздки і т.п.).

· Третя - з розвитком духовних сил і здібностей, з активною творчою  діяльністю (трудова, технічна, спортивно - ігрова, художньо - театральна, науково - дослідницька, прикладна).

· Четверта реалізує потребу  в спілкуванні (клубна, гурткова робота, творчі об'єднання, вечори зустрічей, дискотеки, свята, танці, вечірки і т.д.).

· П'ята група пов'язана  з цілеспрямованою творчою навчальною діяльністю дітей (виїзні табори, огляди, конкурси, канікулярні об'єднання, туристичні походи, школи активу і т.п.).

Дозвілля дітей і підлітків  може бути пасивним (глядацький, слухацький) і активним (діяльнісних), організованим (педагогічно доцільно використовується вільний час) і стихійним (спонтанно  протікає процес використання вільного часу); контрольованим і неконтрольованим; колективним та індивідуальним, наслідувальною і творчим; випереджаючим (перспективна вишукувальна діяльність) і нормативним (традиційно сформовані моделі дозвілля). [15]

Будь-яка діяльність будується на загальних закономірностях її розвитку. Дозвілля дітей, підлітків і юнацтва розвивається по своїх законах і принципах, теоретично обгрунтованими і апробованими на практиці. Під принципами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято розуміти основні вимоги, яким слідують соціальні педагоги, соціальні працівники в її організації. Принципи дозвіллєвої діяльності відбивають ті вимоги, що висуваються суспільством перед дозвіллєвою сферою для успішного виконання суспільного призначення дозвілля.