Дитяче дозвілля як поліфункціональне явище

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 29 Мая 2013 в 21:15, курсовая работа

Описание работы

Актуальність дослідження. З-поміж стратегічних напрямів модернізації національної системи освіти, окреслених у Законах України “Про освіту”, Концепції національного виховання та Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті, одним із актуальних постає завдання щодо формування сучасного культурного дозвілля України, відродження, утвердження і подальшого розвитку національної системи культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління.
Мета дослідження – виявити та науково обґрунтувати поліфункціональні умови, що забезпечують ефективність організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності дітей.

Содержание работы

Вступ…………………………………………………………………….……...……3
Розділ І. Загальні аспекти дитячого дозвілля
1.1. Поняття, структура та основні принципи організації дитячого дозвілля………………………………………………………………...… ...7
1.2. Вплив організованого вільного часу на становлення особистості
дитини……………………………………………………………………….14
Розділ ІІ. Особливості організації дитячого дозвілля
2.1. Форми й методи організації дитячого дозвілля…..............................18
2.2. Гра як основа дитячого дозвілля…………………..………………….22
Розділ ІІІ. Педагогічна майстерність в управлінні та організації культурно - дозвіллєвої діяльності учнів
3.1. Методика формування професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності……………………………………………...………28
3.2. Сучасні тенденції підготовки фахівців у сфері дозвілля....……...…33
Висновки………………………………………………………………………..…..38
Список використаної літератури………………………………………….……...39

Файлы: 1 файл

Зміст.docx

— 78.97 Кб (Скачать файл)

Принципи становлять теоретичні, соціальні, культурні, політичні, організаційні  засади, на яких грунтується дозвіллєва діяльність. Існує кілька класифікацій принципів дозвілля.

Зокрема А. Воловик та В. Воловик визначають такі основні принципи дозвіллєвої діяльності:

–  принцип інтересу,

–  єдності реакреації і пізнання,

–  спільності діяльності.

На їхню думку, головним принципом  являється принцип інтересу. Це зумовлено тим, що дозвілєва діяльність диктується особистими потребами людини, а інтерес виступає як її домінуючий мотив.

Принцип єдності  рекреації і пізнання полягає  у тому, що він розширює кругозір людини, підвищує її культурний рівень і може стати спонукальною основою саморозвитку або самоосвіти для фахової діяльності в якійсь новій для неї сфері. Повною мірою принцип єдності реакреації і пізнання реалізується в тих формах, які є джерелом масового поширення інформації. Серед них (за рангом місць) – телебачення, радіо, преса, популярні лекції, зустрічі.

У класифікації І. Петрової виділено такі принципи дозвіллєвої діяльності:

– системність, як цілеспрямована, системна організація дозвіллєвої  діяльності з метою раціонального  використання вільного часу, розвитку соціальної активності та індивідуальної ініціативи людини, відволікання її від  асоціальної поведінки;

–  добровільність як певна незалежність дозвілля, відсутність регламентації з боку держави та інших структур, вільний вибір людиною дозвіллєвих занять;

–   доступність та якісність дозвіллєвих послуг як задоволення потреб і запитів клієнтів дозвіллєвого закладу, систематичне вивчення їхніх бажань, прогнозування розвитку дозвіллєвої сфери;

–  відповідність дозвіллєвих послуг місцевим умовам – соціально-демографічним, економічним, культурно-освітнім, політичним, практичній діяльності людини.

Однак І. Петрова також вважає провідним у дозвіллєвій діяльності принцип інтересу. На її думку, даний принцип враховує інтереси особистості, їх задоволення, формує нові духовні цінності та пробуджує нові потреби і запити людини [3, с. 39].

Аналіз наукових підходів Л. Ніколаєва дозволив визначити нам такі принципи організації дозвіллєвої діяльності:

– принцип загальності  і доступності – тобто можливості залучення, заохочення всіх без вийнятку дітей, підлітків і юнацтва в  сферу діяльності  дозвіллєвих установ з метою задоволення їх творчих потенціалів, дозвіллєвих запитів і інтересів;

– принцип самодіяльності – реалізується на всіх рівнях дитячого дозвілля: від любительського об'єднання  до масового свята. Самодіяльність, як суттєва властивість особистості, забезпечує високий рівень досягнень  у будь-якій індивідуальній і колективній  діяльності. Принцип самодіяльності грунтується на творчій активності, захопленні і ініціативі дітей;

– принцип індивідуального  підходу – пропонує врахування індивідуальних запитів, інтересів, схильностей, здібностей, можливостей, психофізіологічних особливостей і соціального середовища існування  дітей підлітків і юнацтва  при забезпеченні їхнього дозвілля. Диференційований підхід забезпечує комфортний стан кожного учасника дозвіллєвої  акції;

– принцип систематичності  і цілеспрямованості – радить здійснення цієї діяльності на основі планомірного і послідовного поєднання  безперервності і взаємозалежності в роботі всіх соціальних інститутів, покликаних  забезпечувати дозвілля дітей, підлітків і юнацтва. Важливо направляти дітей, підлітків і юнацтво на справи суспільно значущі, оскільки багатство творчих  сил індивіда залежить від всестороннього і повного прояву цих сил в житті  суспільства. Це процес перевтілення людини в суспільного індивіда, в активну і творчу особу, що живе повним життям у згоді з самим собою і суспільством;

– принцип спадкоємності  – в першу чергу забезпечує культурну взаємодію і взаємовплив  поколінь. Необхідно активізувати діяльність батьків, всіх дорослих на передачу дітям  соціального знання і досвіду  на проведення розумного дозвілля. Принцип спадкоємності означає  також підтримку норм і традицій при просуванні дітей з однієї вікової спільності в іншу, з однієї соціально-виховної установи в інше;

– принцип цікавості –  полягає в створенні невимушеного емоційного спілкування, яке виникає  в результаті організації всього дозвілля на основі гри і театралізації, бо сухість, безбарвність, відсутність  емоційної привабливості можуть звести на нівецьбудь-які форми і  методи роботи. Дитяче дозвілля повинно  бути барвисто оформлене і доповнене  найрізноманітнішою атрибутикою. Все  це перетворює дозвілля дітей, підлітків  і юнацтва в свято [2, с. 18].

Як бачимо, усі перелічені автори виділяють у дозвіллєвій  діяльності принцип інтересу. Адже, якщо особистості не буде цікаво, то вона не стане брати участі у тому чи іншому виді дозвіллєвої діяльності. Тому, організовуючи дозвілля, слід враховувати індивідуальні особливості, інтереси та запити учасників.

Принципи дозвілля не є  чимось регламентованим. Вони постійно змінюються, що пояснюється перемінами та розвитком суспільного життя.

Таким чином, реалізація принципів  організації дитячого дозвілля на практиці по своїх масштабам дії на особу  виходить далеко за рамки дозвіллєвого проведення часу, це великомасштабна  соціальна акція, мета якої – різносторонній розвиток особи дитини, підлітка, хлопця (дівчини).

 

 

 

1.2. ВПЛИВ ОРГАНІЗОВАНОГО ВІЛЬНОГО ЧАСУ НА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Дослідження вільного часу як соціокультурного та педагогічного  феномена визначає необхідність розглянути просування особистості учня у сфері  його організації як виду діяльності. Проблему дитячого дозвілля легше зрозуміти  „ззовні”, тобто з позиції всього того, що робиться й може бути зроблено дозвіллєвою діяльністю.  Але  потрібний підхід  „зсередини”,  вихід на

внутрішній світ самоцінної особистості, на проблему розвитку в  учнів соціально-ціннісних інтересів, потреб, мотивів. У цьому головне  призначення

вільного часу. Розглянемо деякі сторони особистісного  становлення учня в дозвіллєвій  діяльності. Особистість – суб’єкт  свого розвитку. У процесі життєдіяльності  учень постійно вступає в контакт  з іншими, такими, як він. У результаті цих контактів (як безпосередніх, так  і опосередкованих) у нього виробляється різне ставлення до навколишнього  світу, до суспільства, до себе.

Якісний бік цього ставлення  визначає спрямованість особистості, кількісний – її силу та цілісність. Основою цілісності розвитку особистості  дитини є саморозвиток . Досліджуючи соціально-демографічну структуру соціуму, у сферах яких живуть та діють діти, структуру дозвіллєвих занять учнів, ступінь включеності їх у різні види культурно-дозвіллєвої діяльності, можна виокремити кілька важливих показників самоактуалізації учня у вільному часі, які розвивають його особистість.

До цих показників можна  віднести: соціальну активність учнів, потребу у визначенні себе як особистості,  рівні просування у сфері вільного часу, співвідношення індивідуального  та колективного. Особистість виникає, формується, розвивається та існує  тільки в діяльності, у багатоманітних видах

діяльності. Розглядаючи  вільний час як різноманітну форму  самовираження й розвитку особистості  в її життєдіяльності, організоване дозвілля можна сприймати і як специфічну форму активності. Показниками  активності особистості у сфері  вільного часу виступає можливість вільного вибору будьяких видів культурно-дозвіллєвої  діяльності, зростання творчої активності,

самоосвіта, культура відпочинку та любительські заняття, ступінь включення  в спілкування.

Головним структурним  елементом будь-якої діяльності учня є мотив. Як

правило, діяльність реалізується, виходячи з цілої групи мотивів. Однак, при

цьому існує мотив, який домінує. Мотив може бути обумовлений зовнішніми

об’єктивними чинниками, а також внутрішнім спонуканням  дитини.

Активність учня – це його внутрішня здатність мислити, діяти, робити вчинки, включатися в  дозвіллєві справи, виходячи з власних  спонукань, інтересів, цілей. Вільний  час – це світ випадковості. Потенційна активність виводить на формування моральних  прав, на психологічну готовність свідомо  виявляти свободу волі. Щоб її реалізувати, потрібен досвід для конкретних актів  поведінки й діяльності, необхідні  педагогічні умови для самостійного вибору, його стимулювання, формування в школярів готовності та здібностей діяти на основі свого вибору.

Аналіз думок, оцінок, суджень  учнів про цінність для них  вільного часу

дає можливість побачити особистісне  просування, зріст школяра у сфері  дозвілля. Цей аспект включає:

· свідоме ставлення до власного „Я”;

· рух від цінностей, що руйнує „Я”, до цінностей, що його створюють;

· поведінку у відповідності  зі своєю „Я-концепцією”;

· швидке засвоєння комунікативної культури спілкування з однолітками  або партнерами по спільному дозвіллю;

· сприймання дозвілля як багатої  сфери самоперевірки, самопізнання,

самоствердження; реалізація своїх інтересів та потреб;

· швидке адаптування в  будь-якій спільності; проходження  практики лідерства, організатора;

· засвоєння народної дозвіллєвої  культури, досвіду емоційних переживань. Учень робить те, що в нього добре  виходить, що він любить, до чого емоційно прив’язаний тощо.

К. Абульханова-Славська розглядає  самовираження як об’єктивізацію внутрішнього світу, особистості, яка розвивається. Особистісний внутрішній

досвід школяра відображає індивідуально неповторне самовираження  через ідентифікацію „Я”-суб’єкта, через рефлексію власної дозвіллєвої  поведінки, рівень розуміння та осмислення дозвіллєвої культури.

Проте існує й реальна  пасивність як ситуація, коли можливість вибору

навіть не допускається. Частина учнів у сфері вільного часу керується такими установками: як можу, так і роблю; я не знаю, чим можна зайняти свій вільний  час і не хочу цього робити; мене нічого не цікавить тощо. Якщо деструктивні заняття у вільний час призводять до особистого й соціального збитку (шкоди), то бездіяльне проведення вільного часу, безплідне марення, пасивність заключає в себе не менше лиха.

Для учня духовно збіднілого, який не має свого інтересу, своєї  справи у

вільний час, своєрідно й  користування культурною інформацією, оскільки його увага не затримується на тому, що потребує осмислення, проникнення  в сутність. Від цього – орієнтування учнів на гостросюжетні фільми, масову детективну літературу, гральні автомати, комп’ютерні клуби.

Рівень просування дітей у саморозвитку у сфері організованого дозвілля має кілька показників: рівень соціалізації особистості; рівень розвитку дозвіллєвих інтересів; рівень емоційного розвитку та досвіду колективних переживань у сфері дозвілля; рівень розвитку самоконтролю, ініціативи, самоактуалізації, самоврядування; рівень здорового способу життя.

Серйозну увагу слід звернути, організовуючи вільний час дитини, на цілеспрямоване створення позитивних оточуючих обставин у школі, сім’ї (атмосфери, середовища); створення дозвіллєвого середовища; включення батьків у активну підтримку дозвіллєвої діяльності дітей у період шкільних канікул, у дні свят, залучення батьків до проведення туристських походів, екскурсій тощо; спільний пошук дітей і дорослих цінностей, норм і правил життя, спільну різноманітну дозвіллєву діяльність, знаходження стимулів активності учнів у просторі вільного часу, розширення особистісних свобод (дорослих і дітей).

Дозвілля, як ніяка інша діяльність, надає можливість усвідомити себе

особистістю, індивідуальністю, самоствердитися, розвинути свої інтереси та

здібності та одночасно усвідомлювати  себе частиною колективних спільнот.

Разом з тим дозвілля захищає  право учня на приватне життя.

В освіті врахування індивідуальності „ означає розкриття можливості розвитку кожної дитини та підлітка, створення соціокультурної ситуації розвитку, виходячи з визнання унікальності й неповторності психологічних особливостей учня. Індивідуальний підхід до освіти вимагає порівнювати не одну людину з іншою, а одну й ту ж людину на різних етапах її життєвого шляху. Розкриття індивідуальності, створення оптимальних умов її становлення та розвитку –головне завдання освіти”; організоване дозвілля [1, с. 41] активно забезпечує створення цих соціокультурних ситуацій.

Організоване дозвілля збагачує особистість дитини:

· відкриває світ духовно  значущого дозвілля вітчизняної  культури;

· дає можливість почувати себе значущою особистістю, реалізувати  себе в шкільному та подальшому житті, прилучати до творчості;

· зрозуміти соціальну  значущість спілкування з однолітками, учителями, батьками;

Информация о работе Дитяче дозвілля як поліфункціональне явище