Дитяче дозвілля як поліфункціональне явище

· допомагає знайти захист від негативних явищ у сім’ї, навчанні, житті.

Організоване дозвілля навчає дітей:

· цінувати й організовувати свій вільний час, обирати заняття  за інтересами, потребами, за їх значенням  у житті;

· бути організатором себе та інших, лідером і підлеглим, творцем  і виконавцем;

· жити серед людей, поважати їх індивідуальність, цінувати чужі інтереси, радіти успіху кожного, зберігати дружні зв’язки.

Саме в дозвіллєвій  діяльності переважна більшість  дітей шукають емоційне задоволення, сприймають дозвілля як одну з головних  сфер самореалізації та самоствердження.

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ  ОРГАНІЗАЦІЇ ДИТЯЧОГО ДОЗВІЛЛЯ

2.1. ФОРМИ І МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ  ДИТЯЧОГО ДОЗВІЛЛЯ

Термін „форма” вживається в  різних значеннях. Форма (узагалі) –  пристрій, структура, зовнішнє вираження  чого-небудь, система організації  чого-небудь. Форма не може існувати ізольовано від змісту. Поняття форми  стосовно діяльності у сфері вільного часу може мати різне значення. Насамперед, форма є вираженням змісту культурно-дозвіллєвої  діяльності, формами називають способи  організації вільного часу [24, 67].

Сьогодні клубні об’єднання захоплюють мільйони людей і вже тому представляють  собою значущий факт, що потребує детального вивчення і пильної уваги громадськості. За розумної організації вони здатні сприяти вирішенню важливих соціально-політичних завдань, що стоять перед нашим народом.

Основу клубного об’єднання становить  спільність людей на ґрунті таких  інтересів, задоволення яких потребує спільних дій. Дитина, що має інтерес  до музики, літератури і т.д., може реалізувати  його індивідуально: читати вдома книги, слухати музику. Такий спосіб задоволення  інтересів не приведе до виникнення об’єднання.  Але якщо у дитини є потреба в колективному прослуховуванні  музики, в спільному переживанні  емоціонального потрясіння, якщо він  хоче поділитися з ким-небудь радістю  власного відкриття, обговорити з однодумцями  прочитане, посперечатися з однолітками  на рахунок хвилюючих проблем, - тут  їй на допомогу приходить клубне об’єднання.

Отже, клуб (з англ. – „club”) –  це громадська організація, яка об’єднує групи людей (дітей) з метою спілкування, комунікації, пов’язаною з політичними, науковими, художніми, спортивними, професійними та іншими інтересами, а також для  спільного відпочинку та розваг (проводиться у позаробочий час) [14, 28].

У незалежній Україні клуби та клубні об’єднання максимально адаптовані до сучасного життя. Отримали клуби розвиток соціального престижу. Дуже поширеними стали клуби за віковою категорією, до яких можна віднести і дитячі клуби, що виконують пріорітетно-рекреаційну, творчу, виховну функції. Збільшилась чисельність клубів за інтересами [34, 45]

Музеї – джерело знань та емоційних  вражень, місце спілкування має  великі можливості для того, щоб  зробити дозвілля дитини активним, змістовним, насиченим пізнавальною діяльністю [9, 38].

Музеї можуть бути різного профілю: історичні, краєзнавчі, літературні, художні  тощо.

Організація культурно-дозвіллєвої  діяльності дітей в музеї дозволяє дати їм деякі базові поняття про  духовні цінності, відносини людини з предметним світом. Державні та народні  музеї, у яких зосереджено історико-культурну  спадщину, пам’ятки, які документують процес розвитку людства, сприяють розвитку естетичного смаку, свідомості. Завдання музеїв з організації культурно-дозвіллєвої  діяльності дітей полягають в  активному залученні підростаючого  покоління до музейних цінностей. Музей  повинен планувати роботу так, щоб  у дітей була можливість приходити  туди для спілкування, діалогу з  культурою й один з одним. [9, 42].

Музей – це храм культури, він повинен  бути еталоном гарного смаку. Роль музею  у формуванні творчих здібностей визначається тим, що його вплив великою  мірою заснований на зверненні до емоцій. Він розвиває здатність бачити очима іншої людини, відчувати  свою причетність до історії й  культури. Ці властиві музеям ознаки, особливості  повинні цілеспрямовано й значно більш активно використовуватися  в організації дозвіллєвої роботи з дітьми та молоддю.

До форм організації культурно-дозвіллєвої  діяльності дітей поза музеєм належать виїзні уроки, бесіди, зустрічі, дні  музею в школах, організація пересувних виставок; читання лекцій, організація  конкурсів вікторин [33, с.51].

Для ефективності пересувних позамузейних форм роботи необхідні такі умови: дотримання музейної специфіки (організація роботи повинна проходити на підставі музейних оригіналів); комплексність (велике значення мають тривалі контракти зі школярами); використання різноманітних форм роботи з дітьми [9, 53].

Таким чином, роль державних і народних музеїв в організації вільного часу дітей та молоді досить значна. Адже кожен предмет у музеї виступає стимулятором творчих умінь, несе в  собі духовний зміст, є результатом  творчої думки. Цінність музеїв для  організації вільного часу – в  їх змісті, який задовольняє вікові й індивідуальні потреби й  інтереси дітей.

Невід’ємною складовою організації  дозвілля є діяльність парків. Парки  – комплексні установи культури, що мають багатомільйонну аудиторію. Це найбільш відвідувані, найбільш масові місця відпочинку, особливо учнівською молоддю.

Однією з особливостей, яка відрізняє  парк культури і відпочинку від інших  установ, є його організоване за певними  законами середовище. Природне середовище взагалі і парки культури відпочинку, зокрема, складається з ряду різних за характеристикою елементів: алеї, зелені насадження, дитячі майданчики, тераси, водоймища тощо. В цілому вони складають простір парку  і формують його зовнішній архітектурний  вигляд.

Парки – це багатофункціональні  установи, покликані задовольняти попит  різних верств населення у різних формах відпочинку, їх діяльність спрямована на реалізацію рекреативної, культурно-просвітницької, розважальної, комунікативної, екологічної, санаторно-оздоровчої функції [21 60]. Головною вимогою при організації паркового  середовища є створення оздоровчого  клімату і зовнішнього естетичного  вигляду. Дослідження, які були проведені  різними установами, показали, що спеціально підібрані і певним чином посаджені  зелені насадження в парку впливають  оздоровлююче на дитину, тому що виділяють  кисень, поглинають вуглекислий газ, пом’якшують коливання температури, силу вітру, шуму, виділяють фітонциди, що згубно діють на хвороботворні  організми. Та все це впливає не лише на оздоровлення людини, а й на її психологічний стан.

Таким чином, парк культури і відпочинку – складний комплекс природного середовища, який впливає на дозвілля дитини різними  своїми елементами рекреаційно, оздоровлююче та естетично.

Окрім того, простір парку вміщує комплекс культурно-освітніх, художньо-видовищних, розважальних, спортивно-оздоровчих та інших об’єктів, які дають можливість організувати в ньому специфічні види дозвіллєвої діяльності відвідувачів

Однією з форм дозвіллєвої діяльності дітей в парках є проведення концертів  та святкування різноманітних свят. Так, з самого початку існування  парків культури і відпочинку найбільш розповсюдженим видом дозвіллєвої  діяльності відвідувачів стала їх концертна  діяльність. Вона відбувалася на спеціальних  паркових об’єктах: в зелених театрах, на естрадних майданчиках. Відомо, що концерти – це форма пропаганди всіх видів і жанрів мистецтва. Всі  види концертів проходять у парку: збірні, сольні, хорові, музичні, театральні, циркові, танцювальні програми. Вони відповідають різним інтересам і  потребам людей, їх уподобанням і  характерам [21,67].

Свята ж в діяльності парків культури і відпочинку, організації в них  індустрії дозвілля посідають теж  одне з головних місць.

Таким чином, на сьогодні інфраструктура дозвілля розвивається досить стрімко  й успішно. Існує широкий спектр місць для проведення дозвілля на будь-який смак і характер, де діти можуть задовольнити духовні, пізнавальні, розважальні, фізичні, художні, аматорські та ін. потреби.

Методами культурно-дозвіллєвої  діяльності прийнято називати способи, прийоми, способи дій з використання засобів впливу на аудиторію.

У культурно-дозвіллєвій діяльності виділяють такі основні методи:

• Гри й ігрового тренінгу. Гра – самостійний і законний для дітей, дуже важливий вид їхньої діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень організаторських здібностей дитини, розкриває творчий потенціал кожного учня.
• Театралізації. Дозвілля дітей має нескінченну безліч сюжетів і соціальних ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування, обряди, ритуали. Театралізація знайомить молоду людину з різноманітними сюжетами життя.
• Змагання. Змагання – внутрішня „ пружина ” розкручування творчих сил, стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою. Рівноправного духовного контакту. Він заснований на спільній діяльності дітей і дорослих „на рівних” у цьому. Організатори, соціальні педагоги, учні – рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка, творчих об’єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому спілкуванні [2].
• Імпровізації. Дія, не усвідомлена й не підготовлена заздалегідь, експромт. Імпровізація виводить на практичну й творчу заповзятливість. Мистецтво імпровізації – це породження спокуси творчого зусилля. Імпровізація базується на синдромі наслідування з привнесенням свого авторського початку [2, 64].

Отже, менеджеру, як організатору дозвілля, важливо усвідомити сутність поняття  „метод”, залежність методу від змісту роботи, необхідність творчого підходу  до вибору методів і прийомів до діяльності закладів культури, якими  накопичений великий досвід використання різних засобів, форм і методів залежно  від обстановки й розв’язуваних  завдань. Фахівцю необхідно опанувати  ними, навчитися їх творчо застосовувати.

2.2. ГРА ЯК ОСНОВА ДИТЯЧОГО ДОЗВІЛЛЯ

Феномен гри протягом усієї  історії людства притягував до себе увагу видатних мислителів, філософів, соціологів, психологів, педагогів. Кожному  етапу історії життя людства  притаманне своє бачення своєрідного  впливу ігрової діяльності та становлення  й формування людини як особистості. Теорія гри має свою давню історію. Зарубіжні філософи, психологи, педагоги надавали грі та ігровій діяльності великого значення. Учені підкреслювали розвивальне та виховне значення гри, відмічали її можливості в пізнанні людини самої себе, показували вплив на розвиток творчої особистості в процесі ігрової взаємодії, акцентували увагу на значенні гри в процесі пізнання людиною своїх здібностей.

Гра – серцевина дозвілля. Гра як величезний пласт культури різноманітить і збагачує дозвілля людей, відтворюючи цілісність буття  людини. 

Видатні педагоги минулого, як і філософи свого часу, надавали особливого значення грі як діяльності приємній, яка без примусу навчає й формує особистість. Так, великий  чеський педагог Я.А. Коменський вимагав від вихователів уникати догматизму у вихованні, розвивати в учнів потребу в самопізнанні та самовихованні, рекомендував у цьому процесі всі види людської діяльності, у тому числі й гру.

Із зарубіжних учених одним  з перших, хто приступив до створення  теорії гри, був К. Грос. Згідно з його теорією гра слугує школою підготовки організму до життєвих іспитів. Свою теорію гри як катарсис (душевне очищення) Грос доповнив під впливом ідей З. Фрейда. Приводом до гри, яка очищає душу, є внутрішнє пробудження організму за рахунок внутрішніх сил та внутрішньої енергії дитини.

Виходячи з вищевикладеного, ігрову діяльність можна назвати  діяльністю синтетичною, тому що вона охоплює й царину розуму, і сферу  почуттів дитини. Гра є потребою зростаючого організму дитини, її особистих, інтелектуальних зусиль. Гра для дітей – життя, у  якому процес самовиховання активний та результативний.

У грі вільно та природно проявляється головна, тобто ігрова діяльність дитини, через яку вона усвідомлює та вивчає навколишній світ. У грі вона отримує широкі можливості для виявлення особистісної творчості, особистої активності, демонстрації своїх потенційних можливостей. Тільки гра надає дитині свободу  дій та вибору, у ній вона не зазнає психічного закріпачення. Гра надає дитині можливість ненасильного та повного розвитку її природних сил та готує її до життя.

Вітчизняні психологи  й педагоги приділяли велику увагу  грі й підкреслювали значну її роль у процесі виховання дитини як особистості. У своїх працях К.Д. Ушинський звертає увагу на значення гри в розвитку морально-вольових сторін особистості, визначає діагностичний і прогностичний характер ігор, піднімає питання про озброєння педагогічних кадрів теорією і практикою ігрової діяльності. К.Д. Ушинський стверджував, що в грі діти шукають не тільки насолодження, але й прагнуть до самоствердження через цікаве й важливе для них заняття. У грі дитина прагне жити, відчувати та діяти. Гра – вид діяльності, який надає дитині ключі до розуміння свого „Я”, а також є першим етапом до здійснення індивідуального підходу до виховання дитини.

Видатний педагог А.С. Макаренко надає великого значення виховним функціям гри, яка є школою підготовки до життя, роботи. Гра надає  дитині можливість нестандартно поводити себе в умовно-реальній ситуації. У  грі дитина активно виявляє особистісне  ставлення до того, що відбувається, навчається вільно відстоювати свою точку зору. Ціннісний початок  гри заключається не тільки в тому, що в ній дитина виступає в ролі творця й найбільш повно розкриває  свої потенціальні здібності, але й  ігрова діяльність сприяє збереженню фізичного й психічного здоров’я гравців. Найбільшого ефекту у вихованні  особистості можна досягти під  час ігрової взаємодії. Елементи рольової гри були присутні в усіх справах колонії ім. М. Горького, комуни ім. Ф. Дзержинського: ребусники, ігри-імпровізації, ігри-атракціони тощо.