Дитяче дозвілля як поліфункціональне явище

Відомі чотири рівні розвитку дитячих ігор, які визначив Д.Б. Ельконін.

Перший рівень – це ігрові дії дитини, які відтворюють поведінку  дорослих і спрямовані на іншу людину, тобто ігри, які передбачають найбільш просту форму людського спілкування.

Другий рівень – ігрові дії, які послідовно відновлюють  систему діяльності дорослих з початку  й до кінця.

Третій рівень пов’язаний з виділенням у грі певної ролі дорослого та її виконанням.

Четвертий рівень передбачає здібність гнучко змінювати тактику  поведінки й переходити від однієї ролі до іншої в межах розвитку сюжету однієї й тієї ж гри, контролюючи  не тільки свою, але й чужу рольову  поведінку, розігруючи в грі цілісну  сюжетно-рольову виставу.

Д.Б. Ельконін прийшов до висновку, що в дітей на першому  етапі в іграх прослідковується лише вивчення предметної їх діяльності, другий етап відображає систему взаємин  між людьми, третій етап – передбачає підпорядкування гравця правилам суспільної поведінки та суспільних взаємин  між людьми.

Існують різні види класифікацій дитячої гри. Зокрема, з погляду  соціальної педагогіки виділяють три  сторони гри: суверенність, характерна для раннього дитинства й молодшого  шкільного віку; експериментальність  як простір перевірки накопичуваного соціального досвіду, властива дітям 9–12 років; і перший ступінь пізнання, що відбувається в підлітковому віці. 

Таким чином, у теоретичних  роботах вітчизняних і зарубіжних психологів і педагогів, присвячених  питанням походження й психології гри, ігрова діяльність розглядається як необхідний етап у розвитку кожного  індивіда на всіх етапах становлення  його як особистості.

Гра – породження діяльності, за допомогою якої людина перетворить  дійсність, змінює світ. У грі вперше формується й виявляється потреба  дитини впливати на світ, стати суб'єктом, «господарем» своєї діяльності. 
Сутність гри полягає в тому, що в ній важливий не стільки результат, скільки сам процес, процес переживань, пов'язаних з ігровими діями. Хоча ситуації, що програються дитиною, уявлені, але відчуття, що переживаються нею, реальні. 
Ця специфічна особливість гри несе в собі великі виховні можливості, оскільки, управляючи змістом гри, включаючи в сюжет гри певні ролі, педагог може тим самим програмувати певні позитивні відчуття дітей, які граються. По-перше, важливий сам досвід переживання позитивних відчуттів для людини; по-друге, через переживання тільки й можна  виховати позитивне ставлення до діяльності. Гра має велику нагоду сформувати позитивне ставлення й до неігрової діяльності.

Грі властиві такі соціально-психологічні й педагогічні функції:

− орієнтаційна – створення уявної ситуації, яка б орієнтувала дитину на певні норми поведінки в житті суспільства, на придбання якихось навичок і вмінь, а так само духовних цінностей; 

− коректуюча – функція, яка вносить зміни у свідомість дитини щодо її поведінки, де дитина в грі намагається зробити стрибок над рівнем своєї звичайної поведінки; 

− заміщаюча – коли властивості речі зберігаються, але значення їх перекидається, тобто центральним моментом стає думка; у грі дитина оперує значеннями слів, що заміщають річ; 

− розвивальна – коли в грі у дітей ефективно розвиваються всі психічні процеси (пам'ять, сприйняття, мислення, увага, сенсорні якості – орієнтування в просторі та часі у властивостях предметів, розвиток мовлення); 

− терапевтична – що застосовується для корекції різних відхилень у поведінці дітей (непристосованості, агресивності, замкнутості). 

Соціально-психологічні й  педагогічні функції гри є  провідною ланкою в процесі формування особистості. 

Ігри мають свої особливості: колективний характер діяльності (безпосередні виконавці, глядачі);  актуальність змісту, яка дозволяє додати грі гострий, наступальний характер; педагогічний підхід до розподілу ролей (доручення ролей і лідерам, і учням, які потребують корекції своїх недоліків);  гра – одноразова за природою, залежить від творчості й імпровізації учасників). 

Гра – одна з провідних  форм соціалізації, засвоєння правил спілкування.  
Види ігор можна визначити на основі різнопланової діяльності: ігри дозвілля, тобто такі, у які діти грають за власним бажанням; ігри педагогічні – ті, які застосовуються педагогом з метою розв’язання конкретних навчально-виховних завдань.

Залежно від того, наскільки  гнучкими, динамічними й творчими чи чітко регламентованими є рольові  дії, правила й зміст, колективні  розважальні ігри можна поділити на дві групи:

• Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, гра-жарт, гра-розіграш. 
• Ігри за встановленими правилами: рухові, хороводні, спортивно-загальні, настільні. 
• У кожній грі є виховуючий і розвивальний потенціал. 

Педагогічні ігри диференціюються  згідно з педагогічною спрямованістю: дидактичні (ці ігри організовуються  в процесі навчання), творчі педагогічні  ігри (ігрова модель розроблена самим  педагогом з метою  досягнення конкретних виховних завдань). Ці ігри, які не регламентовано чіткими умовами й правилами, містять великі можливості для творчого самовираження школяра через роль. Роль є тим кермом, яке „запускає весь механізм педагогічних ігор творчого змісту”.

Педагогічні творчі ігри можна  поділити на окремі види:

• Тривала гра – на тривалий час зберігається уявна ситуація, сюжет і ролі. 
• Елементи гри. Мають на увазі ситуації, коли в організацію колективної діяльності дітей вводиться один з компонентів гри, щоб надати ігрового забарвлення цій діяльності й активізувати її (роль або уявна ситуація). 
• Гра-творчість. У процесі моделювання таких ігор організаційна роль педагога мінімальна: він може тільки подати ідею, підвести дітей до думки або просто прочитати готовий зразок гри. 

РОЗДІЛ ІІІ. ПЕДАГОГІЧНА  МАЙСТЕРНІСТЬ В УПРАВЛІННІ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ  КУЛЬТУРНО – ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

3.1. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ФАХІВЦЯ КУЛЬТУРНО ДОЗВІЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Сфера вільного часу являє  собою унікальну й неповторну галузь культурно-дозвіллєвої діяльності, що відрізняється як широкою розмаїтістю  зв’язків з дійсністю, так і особливою  складністю відносин компонентів своєї  внутрішньої структури. Індивідуальний і колективний характер спілкування  в процесі діяльності, що визначає необхідність глибоких особистісних контактів  фахівця й суб’єкта, формує узагальнене  уявлення про унікальність діяльності фахівця сфери дозвілля.

Роль і значення дозвілля в житті людини є значними і, безсумнівно, будуть зростати з підвищенням матеріального, економічного рівня її життя й  суспільства в цілому. Звідси зрозумілий підвищений інтерес до одержання  вищої професійної освіти, пов’язаної з культурно-дозвіллєвою діяльністю.

Важливе значення у зв’язку  з цим мають організаторські, творчі, цивільні та моральні якості фахівця  культурно-дозвіллєвої діяльності. Професійна майстерність цього фахівця  за своєю природою також унікальна. Вона визначається високим рівнем майстерності художнього й морального впливу на особистість, колектив, великі й малі групи людей в умовах дозвілля. Однак професійна майстерність не може бути сформована в процесі навчання, у студентській аудиторії, тут лише закладаються її основи.

Отже, проблеми формування засад  професійної майстерності фахівця  необхідно пов’язувати, з одного боку, з опануванням теоретичних  знань, а з іншого – з оволодінням  методами й прийомами, уміннями й  навичками професійної діяльності. Синтез теоретичних професійних  знань, практичних умінь і навичок  у сукупності зі здібностями та якостями особистості є базовою основою  професійної майстерності фахівця, необхідної для успішного вирішення різнопланових професійних завдань культурно-дозвіллєвої діяльності.

Методикою формування професійної  майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої  діяльності передбачається розвиток професійних  якостей майбутнього фахівця. Мотиви діяльності, спонукання фахівців культурно-дозвіллєвої  сфери являють собою складне  психологічне явище. Воно обумовлене:

• по-перше, усвідомленням суспільної корисності й значущості своєї праці в організації вільного часу учнівської молоді;
• по-друге, станом творчої задоволеності, радістю успіху й оцінки дітей;
• по-третє, психологічними властивостями фахівця: бажанням бути зі школярами, вести їх за собою у творчому процесі дозвіллєвої діяльності.

Метою професійної діяльності фахівців з організації дозвілля є необхідність формування духовно-моральних  цінностей особистості, її емоціонально-естетичного, інтелектуального потенціалу, розвитку творчих здібностей в умовах дозвілля. Це визначає й набір засобів, за допомогою  яких фахівець включає людей у  різні види діяльності у сфері  дозвілля.

Підготовка фахівців для  культурно-дозвіллєвої сфери здійснюється за визначеною системою. Мережа ВНЗ  дає можливість готувати кадри з  вищою освітою. Разом з тим, швидко змінювана соціально-культурна ситуація, нові шляхи й пріоритети в суспільному  розвитку змушують ВНЗ шукати нові методи навчання. Треба відзначити, що кожен вищий навчальний заклад має свої власні наукові й методичні  знахідки, позитивний досвід, своє бачення  перспектив у підготовці фахівців для  сфери дозвілля, свою унікальну особливість. По-іншому бути й не повинно, тому що процес навчання є процесом творчим, а творчість завжди індивідуальна.

Виникає необхідність створення  концептуальної системної моделі фахівця  культурно-дозвіллєвої діяльності, що спряла б справжньому поглибленню  зв’язків навчання з практикою, забезпечувала  фундаментальність і глибину  теоретичних знань, точність наукового  передбачення, перспективність, динамічність. Концептуальна система моделі підготовки фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності повинна включати, з одного боку, основні характеристики його діяльності, а з іншого – розкривати особливості індивідуально-професійного комплексу якостей спеціаліста.

Щоб досягти позитивних результатів  у підготовці фахівців у сфері  дозвілля, необхідно керуватися не застиглими прийомами й методами навчання, а спиратися на методичні  засади навчання професійної майстерності. Вони полягають у такому:

• навчання професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності спрямоване на підготовку соціальних педагогів, працівників, організаторів позакласної роботи з дітьми різного віку в їх вільний час;
• основи професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності закладаються в процесі як організаторсько-утворюючої, так і художньо-творчої діяльності;
• процес навчання професійної майстерності у ВНЗ забезпечується колективною працею викладачів і практиків;
• основою формування професійної майстерності є взаємозалежний процес – викладач – студент.

В основі організації процесу  навчання професійної майстерності повинні лежати такі методичні принципи:

• логічна наступність і послідовність у вивченні як окремих дисциплін, так і їх циклів, що складають основу професійної майстерності;
• профілювання загальнонаукових дисциплін на конкретні спеціальності;
• визначення оптимального співвідношення різних видів занять із загальнонаукових спеціальних дисциплін, дисциплін спеціалізацій;
• оптимальне співвідношення обов’язкових дисциплін і факультативів, час для самостійної роботи студентів і індивідуальних занять з викладачем.

Таким чином, основу навчання професійної майстерності фахівців культурно-дозвіллєвої діяльності складають два найважливіших  методичних положення: по-перше, воля творчості  педагога й студента; по-друге, відтворення  культурних норм і цінностей. Обидва ці положення гармонійно сполучають у цій моделі навчання професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності й залишають простір для її подальшого розвитку.

Одним з головних завдань  методичної роботи є вдосконалення  професійного рівня спеціалістів культурно-дозвіллєвої  діяльності, підвищення їх кваліфікації та рівня загальнокультурного розвитку, розширення наукового кругозору. Питання  про перепідготовку кадрів завжди актуальне. Розвиток суспільства й підвищення компетентності фахівців є поняттями  нероздільними й залежить від  того, наскільки швидко й глибоко  кожна людина переймається розумінням необхідності радикальних змін, наскільки  компетентно вона буде працювати  на своїй ділянці. Ці проблеми торкаються й культурно-дозвіллєвої діяльності, стосуються працівників сфери дозвілля. Ця категорія працівників завдяки  творчому характеру своєї праці, її багатофункціональності, мінливості форм і змісту роботи більше, ніж  інші, має потребу в постійному збагаченні новими ідеями, свіжими  думками, передовим досвідом.