Естетичне виховання школярів засобами мистецтва

Отже, знання, які учень здобуває в школі та з інших джерел, сприяють пробудженню інтересів до музики різних жанрів. Ці інтереси можуть змінюватися під впливом багатьох факторів, серед яких головне місце належить навчально-виховному процесу.

Естетична оцінка учнів ґрунтується на поступовому нагромадженні досвіду музичних уявлень і розвитку словникового запасу, вміння сприймати й оцінювати емоційну спрямованість музики різних жанрів. Робота над музичними творами складається з таких етапів:

– слухання музичного твору без підготовки;

– виділення в ньому найскладніших для сприймання частин і фрагментів;

– створення в учнів на уроці та в позаурочний час музичного фонду;

– естетична оцінка музичного твору [9].

Важливе значення для естетичного розвитку учнів має вибір форм музично-естетичного виховання. Ми розглянемо лише ті з них, які вчитель може використати під час навчально-виховного процесу.

До основних форм музично-естетичного виховання учнів в школі можна віднести концерти і бесіди про музичне мистецтво, музичні вечори, участь у шкільній художній самодіяльності.

Концерти і бесіди про музичне мистецтво допомагають дітям правильно сприймати, розуміти й оцінювати музичні твори. Цьому сприяють: участь фахівців-музикантів у пропаганді музичного мистецтва; залучення учнів до організації та проведення бесід і концертів; бесіди лекторів-мистецтвознавців про музику; відвідування школярами концертів у філармонії; обговорення концертів і бесід учнями.

Концерти і бесіди можна присвячувати не тільки музичному мистецтву взагалі, а й окремим його жанрам – симфонії, сонаті, концерту, танцю, пісні.

Велику роль у музично-естетичному вихованні учнів може відіграти і цикл бесід, присвячений окремим музичним інструментам. Наприклад, багато учнів цікавляться гітарою, деякі – органом, скрипкою, фортепіано. Корисними для них будуть бесіди-концерти, які висвітлюватимуть історію виникнення цих інструментів, життя і творчість видатних виконавців.

Концерти-бесіди, концерти музикантів-виконавців, бесіди про музикудають можливість дістати бажаний результат,

якщо твори, що їх слухатимуть учні, не тільки попередньо, а й після прослуховування обговорюватимуться, що дає вчителеві чітке уявлення про сприймання музики дітьми і допомагає визначити форми і методи поповнення їх музичних знань [9].

Музичні вечори в школі проводяться як у вигляді бесід-концертів, музичних ігор, вікторин, так і за зразком роботи дискотеки.

Музичні ігри й вікторини пожвавлюють загальну атмосферу вечора, сприяють активізації пізнавальної і творчої діяльності учнів. До проведення вікторин та ігор ставляться певні педагогічні вимоги: тривалість не більше 5–10 хвилин, масовість, безпосередність у спілкуванні.

Вікторини й ігри повинні будуватися на використанні відомого дітям матеріалу, співу пісень, слухання музики. Під час вікторин учням пропонують назвати певні приклади з музичних творів, музичні терміни, якими позначаються жанр, форма, спосіб виконання музики. Ігри можуть мати дидактичний характер або сприяти розвитку моторики, інтонаційно правильного співу, розвивати в учнів почуття ритму.

Ефективною формою музично-естетичного виховання є шкільна художня самодіяльність, де учні мають можливість розвинути свої здібності, беручи участь у хоровому та ансамблевому співі, танцях, грі на музичних інструментах. Учні навчаються не лише глибше розуміти класичну, народну й естрадну музику, виконувати музичні твори різних жанрів, а й збагачують своє духовне життя.

Значну роль у музично-естетичному вихованні відіграють і музичні ігри. Їхня мета – запам’ятовування назв різних музичних інструментів, прізвищ композиторів, окремих музичних термінів і понять.

 

Отже, керування сприйманням і розумінням музичних творів учнями з боку вчителя полягає в нагромадженні в дітей фонду музичних вражень для розуміння емоційної спрямованості музики; у формуванні словникового запасу і засвоєнні спеціальної музичної й естетичної термінології; у виробленні естетичної оцінки музичних творів за допомогою методу музичних аналогій; нагромадженні знань про музику різних жанрів, композиторів, їх стиль.

Одним з головних завдань методики викладання образотворчого мистецтва в 4–7 класах є ознайомлення дітей з видатними творами вітчизняного і світового мистецтва, прищеплення інтересу і любові до образотворчої діяльності, в результаті чого учні засвоюють прізвища відомих їм художників, вчаться розуміти художні особливості творів мистецтва, у них виробляється здатність до одстоювання своїх поглядів і суджень [18].

Сприймання картин живопису учнями середнього шкільного віку конкретно-образне: вони розуміють сюжет, образи картини, перелічують деталі, але дуже рідко вдаються до узагальнення художніх особливостей картини.

Розвиваючи в учнів здатність до естетичного сприймання і формування повноцінної естетичної оцінки картин, величезне значення в цьому процесі слід надавати аналізу композиції, кольору, розміру репродукції і оригіналу, відтворення обставин створення картини. Слід звертати увагу учнів на те, як побудована композиція картини, чи є на картині зайві дійові особи. Поступово учні приходять до висновку про завершеність і продуманість ідейного задуму, правильність розгортання сюжету. У судженнях вони використовують поняття композиції, колориту, планів, їх значення у створенні радісного почуття, яке викликає картини.

Керуючи процесом формування в учнів естетичної оцінки творів образотворчого мистецтва, треба звертати увагу на той навчальний матеріал, який допоможе детальніше аналізувати зміст творів, визначати ідейний зміст картин і репродукцій, користуючись мистецтвознавчими термінами і поняттями, а також створювати систему асоціацій з музичними та літературними творами. Робота над оцінкою творів мистецтва може бути побудована на використанні прийомів порівняння і контрасту образів [18].

Після детального аналізу пропонуємо дітям порівняти дві картини за таким планом: характеристика основного змісту картин (розкриття основної ідеї); опис головних героїв картин; порівняння композиційної будови картин, значення кольору, колориту, перспективи і світлотіні в розкритті головного змісту картин; ставлення до картин і мотивація власної оцінки.

Оцінюючи портретний жанр, учні повинні знати особливості композиційної будови картини, розуміти значення колориту в передачі настрою картини, визначати риси характеру людей, зображених на портреті, вміти порівняти конкретний портрет з аналогічними картинами в цьому жанрі. Аналізуючи портретний жанр, корисно показати учням композиційні і групові портрети. Художники намагаються у зовнішності зображуваної людини передати її внутрішній світ, її найхарактерніші риси так, що зображене стає типовим.

У пейзажі художник відтворює природу, виявляє своє ставлення до неї і змушує нас проникнутись тими самими почуттями: радісними, задумливими і тривожними.

Крім пейзажів, значну увагу привертають твори образотворчого мистецтва, які належать до натюрморту. Величезна роль у передачі цілісного враження про композицію належить фону, на якому пишуться квіти, зелень або фрукти, овочі тощо. Він повинен бути близьким до кольору квітів у букеті [20]. Діти мають знати, що натюрморт – це зображення мертвої натури (зірваних квітів, забитої дичини, овочів і фруктів).

Отже, порівнюючи твори образотворчого мистецтва, учні повинні вміти визначати той чи інший жанр, навести приклади відомих їм картин і розповісти про їх особливості, обґрунтувати своє розуміння того чи іншого твору мистецтва. Крім того, оцінюючи картину, учні повинні орієнтуватись на нормативну оцінку картини: використовувати навички аналізу твору з погляду композиційного і колоритного вирішення; вміти виділяти головне в зображеному; показати індивідуальність художника в розумінні образу на прикладі відомих картин; робити узагальнений висновок про значення картини.

В 4–7 класах зрозумілим стає дітям не лише моральне значення подій, поведінки героїв твору, обставин їх життя, а й ідейно-художній зміст літературного образу. Досить часто учні перебувають під впливом конкретних образів, їм важко абстрагуватись, тому діти ще прагнуть висловити свої почуття, переживання, викликані твором, в ігровій формі, наслідують ідеал вчинків людей, а не ідеал людських характерів. Оцінюючи вчинки головних героїв, вони прагнуть здійснити їх подвиги в житті [13].

Процес формування естетичних оцінок творів літератури учнями 4–7 класів має певні особливості, зумовлені, з одного боку, рівнем сприймання і розуміння змісту віршів, оповідань, а з другого – логікою розгортання оціночної діяльності в цьому виді мистецтва. Діти вже досить добре усвідомлюють, що саме повинно оцінюватись (наприклад, головний зміст твору) і як саме (виявляючи своє ставлення до змісту). Учні починають виділяти в моральному змісті твору його художні особливості, ідеї добра, справедливості, мужності, але цілісного сприймання образу ще немає.

У 4–5 класах учні визначають настрій, втілений в образах творів літератури, можуть розкрити його динаміку, тобто формується цілісне сприймання образу природи, діяльності людини. В естетичній оцінці школярі звертають увагу на співвідношення настрою твору і настрою поета, письменника і можуть висловити своє ставлення до їхньої творчості. У 6 класі учні називають сферу діяльності образу, його характеристики, тобто в цей період формується естетична оцінка образної структури твору, цілісне його сприймання і розуміння.

У 7 класі учні оцінюють відображену в ідеї твору систему образів як відтворення картини життя, тобто можуть оцінити соціальне значення твору.

Отже, у процесі формування естетичної оцінки літературних творів учні виділяють моральну основу твору; художній твір як результат творчого виявлення письменника; внутрішнє життя образу і грані творчості письменника; систему образів і соціальну роль художнього твору; ставлення письменника до дійсності.

Оцінюючи вірш, треба спиратись на методичні прийоми роботи над ним: читання вірша учням, виділення в ньому основної думки, логічних наголосів, темпу читання, порівняння зображеного у вірші з естетичним досвідом учнів.

Оціночній діяльності учнів 4–7 класів мають бути властиві критерії, на які спирається О.І. Нікіфорова, аналізуючи естетичні оцінки художніх творів, зокрема критерії образності, правдивості образів твору, емоційності, оригінальності і новизни, виразності [13].

Творчу роботу учнів можна поділити на такі види: виділення головних епізодів, які сприяють з’ясуванню основної думки твору; знаходження в тексті описів, картин, за допомогою яких розкривається основна думка, створюються художні образи; словесне малювання за уявленнями в зв’язку з баченим, почутим, прочитаним; знаходження висловлювань, що свідчать про авторську оцінку зображуваного в творі; підкреслення головних слів, за допомого яких розкриваються художній образ, основна думка; обґрунтування свого ставлення до твору [19].

Необхідність формування естетичних оцінок в учнів зумовлена величезним значенням творів літератури, які відтворюють багатство навколишньої дійсності, взаємин між людьми, красу перетворюючої діяльності людини за законами краси. Поряд із загальноосвітньою підготовкою ці питання допомагають збагатити естетичний досвід дитини, озброїти її критеріями правильного ставлення до мистецтва як відображення моральних і естетичних ідеалів нашого суспільства.

Отже, аналізуючи літературний твір, виявити своє оціночне ставлення учні можуть по-різному: висловити своє ставлення до головних героїв, їх вчинків, виявити важливі моменти у творі, основну ідею та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

“Зрозумій живу мову природи, - І скажеш ти: прекрасний світ”. І.С. Никитин  
Естетично – виразний ідеал взаємостосунків природи і людини спостерігається у вдосконаленні природи, допомагаючи повніше розкривати її життєві сили. Є такий простий, відомий всім вираз “Квітучий край”. Так називають землі, де знання, досвід людей, їх прихильність, їх любов до природи справді творять чудеса.  
Природа не може захищати себе від варварського, корисливого, байдуже – пасивного відношення до неї, від ворожих її дій людини і втручання в хід природних процесів, що викликають загибель багатьох рослин і тварин. В етичному суспільстві сформульований закон про охорону природи, який повинен виконуватися кожним громадянином країни. До його виконання підростаюче покоління готується всім змістом і формами нашого життя, особливо умовами єдиного навчально – виховного процесу школи. Повноцінний ефект буде досягнутий, коли естетична свідомість і поведінка стане складовою частиною загальної культури молодої людини.  
Перед педагогами, вихователями стоять актуальні завдання вдосконалення форм навчальної та позанавчальної діяльності школярів, направлені на формування культури відносин до природи відповідно до вимог нашого суспільства. Цілісний, всебічний розвиток особистості школяра на всіх вікових етапах включає, зокрема, формування гармонійних взаємостосунків з навколишнім середовищем, правильних ціннісних орієнтацій по відношенню до природи, а також високої активності в поведінці, суспільно корисній праці, творчості. Все це має важливе суспільне значення як в майбутній професійній діяльності випускників школи. 

Проблема формування естетичного відношення до природи – лише одна із сторін комплексного виховання культури підростаючого покоління. Але в її рішенні стикаються такі істотні напрями виховної роботи, як формування науково – матеріалістичного світогляду в учбовому процесі, освоєння скарбів національної і світової культури, збагнення багатств рідної природи, оволодіння шляхами їх примноження, творче перетворення природного середовища, природних матеріалів, художньо – естетична діяльність, внесення посильної трудової участі в збереження і підтримку природного середовища. Спільність позицій авторів монографій базується на визнанні необхідної і актуальної задачі – розвивати як важливу якість особистості сучасного школяра естетичне відношення до природи у дітей всіх вікових періодів, в різних формах педагогічно доцільними засобами.  
Необхідно поєднувати можливості дії природного змісту учбово – пізнавального процесу і освоєння естетичних властивостей пізнавального матеріалу, естетичну спрямованість сприйняття і освоєння мистецтва, що відображає красу і характерність природних явищ, а так само пізнання людських ідеалів взаємостосунків з природою, значення багатоманітного духовно – практичного заломлення власних реальних контактів з природою і отриманих вражень в подальших заняттях дітей, в їх творчості. Все це – база формування культури відносин до природи як суспільної цінності.  
Педагогічно доцільне поєднання естетичної освіти і виховання з впливом мистецтва. Вихованням естетичного бачення природи, творчого відношення до неї будитиме у школярів відчуття відповідальності за збереження кожного її об'єкту і явища як неповторної цінності і тим самим сприятиме збереженню природного середовища.