Форми навчання дітей з тяжкими порушеннями мовлення

ПЛАН

Вступ………………………………………..………………………………………2

РОЗДІЛ І. ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ

1.1 Загальна характеристика  дітей з ТПН………………………………………….3

1.2 Концепція Державного стандарту освіти учнів з порушенням мовленнєвого розвитку……………………………………………………………………………..9

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМИ НАВЧАННЯ  ДІТЕЙ З ТПМ

2.1.Історія становлення форм навчання…………………………………………11

2.2.Форми навчання дітей  з тяжкими порушеннями мовлення………………..18

2.3.Урок, як основна форма організації навчання……………………………..…22

2.4 Індивідуальні форми  навчання ……………………………………………….24

Висновок…………………………………………………………………………….29

Список літератури………………………………………………………………….31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП.

Метою дано роботи є теоретичний аналіз і узагальнення наукових досліджень у галузі логопедії та педагогіки , що свідчать про їх спрямованість на розв’язання важливої проблеми, пов’язаної з виявленням характерних вад мовлення, аналізом структури і природи цих порушень, вивченням особливостей психічного розвитку дітей з порушенням мовленнєвого розвитку, забезпеченням корекційного спрямованого формування мовлення. На сьогодні проведені ґрунтовні дослідження з проблеми у засвоєнні молодшими школярами з порушенням мовленнєвого розвитку: виявлено особливості засвоєння та з’ясовано причини труднощів оволодіння учнями цих навчальних предметів, розкрито зв’язок навчальних досягнень учнів з особливостями їх мовленнєвого та інтелектуального розвитку, визначено оригінальні й ефективні шляхи удосконалення процесу їхнього навчання. З’ясування характеру впливу мовленнєвих порушень на результативність і якість засвоєння знань дітей з порушенням мовленнєвого розвитку, визначення причин труднощів у їх оволодінні є необхідним етапом для знаходження шляхів ефективної організації процесу навчання дітей.

Проаналізовавши  історію становлення форм навчання для дітей з вадами мови, та труднощі засвоєння мовної системи, ускладнені не сформованістю або недостатньою сформованістю не мовленнєвих вищих психічних функцій, розкрито   форми організації навчання: урок, його його види, індивідуальні форми навчання.

 

Об’єктом курсової роботи є організація навчального процесу учнів з порушенням мовленнєвого розвитку.

Предмет курсової роботи – особливості використання форм організації навчального процесу дітей з порушенням мовленнєвого розвитку, та їх види.

Мета курсової роботи – Визначити та проаналізувати всі можливі форми організації навчального процесу дітей з порушенням

 

 

РОЗДІЛ І. ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ

1.1. Загальна характеристика дітей  з тяжкими порушеннями мовлення

Діти з порушеннями мовлення - це діти, які мають відхилення у розвитку мовлення при нормальному слухові і збереженому інтелекті. Порушення мовлення різноманітні, вони можуть проявлятися в порушенні вимови, граматичної будови мови, бідності словникового запасу, а також у порушенні темпу і плавності мовлення. Спотвореними виявляються взаємини, об'єктивно існуючі між індивідумом і суспільством, що проявляються у мовному спілкуванні. [14 ]

Для організації оптимальних форм і методів навчання дітей з ПМР дуже важлива рання діагностика порушень мовленнєвого розвитку. Адже, чим раніше виявили причину, тим легше і швидше Ті можна подолати. Чим дитина молодша за віком, тим більше шансів виправити ПМР. Відомий фахівець із патології мови нейропсихолог Т. Візель пише у своїй книзі: «Надзвичайно великою є небезпека відхилення від нормального розвитку. Вона скрізь. Тільки-но щось прогавиш - і одразу матимеш результат : чогось дитина не пізнає, чогось не може осмислити, щось осмислить неправильно». [10 ]

Порушення мовлення у дітей характеризуються тим, що:

• не відповідають віку того, хто говорить;

• самостійно не зникають, а закріплюються;

• позначаються на подальшому розвитку дитини, затриму 
  ючи й ускладнюючи його;

• потребують логопедичної допомоги.

Зауважимо, що до цієї категорії не відносяться діти, у яких мовленнєві відхилення обумовлені віковими особливостями, діалектизмами чи тимчасовими особливостями анатомофізіологічного апарату (випадіння зубів, риніти тощо).

Якщо у дитини є збереженим слух, зір, інтелект, проте наявні значні вади мовлення, що відображаються на усьому психічному розвитку, то можна говорити саме про первинне мовленнєве порушення. Діагностика мовленнєвих порушень здійснюється за трьома аспектами. Медичний аспект передбачає визначення часу і причин порушення; їх локалізації. Логопедичний аспект передбачає встановлення порушеного елементу мовленнєвої системи, визначення ступеня порушення та його структури Психологічний аспект передбачає виявлення особливостей формування особистості, впливу дефекту на комунікативну функцію ення, всебічне вивчення пізнавальних психічних процесів [18 ] cт 60-90

Мовленнєві дефекти порушують можливість вільного спілкування дитини з іншими людьми. Усвідомлення власної мовленнєвої недостатності зазвичай викликає негативні емоціональні стани: почуття соціальної неповноцінності, страх мовлення, постійні переживання. Усе це ставить під загрозу соціальну значимість особистості і сприяє формуванню своєрідних психологічних і патопсихологічних особливостей, що вимагає проведення спеціальної роботи, спрямованої на соціальну адаптацію дитини. [15 ]

 У подальшому житті дитини мовленнєві проблеми спричиняють погану успішність у школі. А внаслідок цього - занижену самооцінку, закомплексованість, неврози. Вторинні прояви мовленнєвої недостатності переборюються педагогічними засобами, і ефективність «нього усунення прямим образом пов'язана з раннім виявленням структури дефекту.

Діти з вадами мовлення мають труднощі щодо звукового аналізу й синтезу, потребують спеціальної допомоги логопеда та додаткових тренувальних занять з учителем, мета яких - подолання дефекту мови.

Діти з мовними порушеннями зазвичаи мають функціональні або органічні відхилення в стані центральної нервової системи.

Психічний стан цих дітей нестійкий, у зв'язку з чим к працездатність різко змінюється. У період психосоматичного благополуччя такі діти можуть досягати досить високих результатів у навчанні.

Діти емоційно реактивні, легко дають невротичні реакції і навіть розлади у відповідь на зауваження, погану відмітку, неповажне ставлення з боку вчителя і дітей. їх поведінка може характеризуватися негативізмом, підвищеною збудливістю, агресією або, навпаки, підвищеної сором'язливістю,  нерішучістю. Все це в цілому свідчить про особливий стан центральної нервової системи дітей, що страждають мовними розладами.       [ 17]

 Основна проблема, з якою стикається дитина з ПМР уже в ранньому віці, - труднощі встановлення взаємин з оточуючими людьми. У зв'язку з цим актуальним стає розв'язання проблем розвитку і корекції комунікативних якостей дітей з ПМР, формування в них здібностей до спілкування. Цє, в свою чергу, створює особливе «педагогічне поле» для розвитку особистісних якостей учня, його пізнавальних можливостей, емоцій, готовності до узагальнення в різних видах групової та колективної взаємодії. [19 ]

Формування мовленнєвих вмінь і навичок, набуття мовної і мовленнєвої компетенції під час засвоєння мовної системи - це головні задачі навчання мови. Мовна компетенція - широке поняття, що охоплює спектр мовних здібностей, знань, вмінь та навичок, які забезпечують успішне здійснення мовленнєвої діяльності. Мовленнєва компетенція виявляється вироблені вмінь користуватись усним і писемним мовленням, багатством мовних засобів виразності у залежності від цілей та задач висловлювання і сфери суспільного життя.Для дітей з тяжкими порушеннями мовлення поняття «мовленнєва компетенція», приймаючи до уваги особливості їх психічного і мовленнєвого розвитку, звужується і вбирає в себе сформованість навичок використання мовних одиниць для усвідомлення знакової системи мови, спеціальні вміння в галузі читання, письма, вміння аналізувати мовні явища.

У дітей з ТПМ ускладнене формування фонетичного сприймання, сутність якого полягає у розумінні спеціальних дій з виділення звуків мови, встановлення звукової структури слова як одиниці, здатність сприймати на слух і точно відтворювати всі звуки мови.

Найбільш поширеними вадами мовлення у дітей є фонетико- фонематичні порушення, що проявляються у спотвореннях, замінах та взаємозамінах звуків у власному мовленні дитини та труднощами їх слухового розпізнавання. Ці особливості слід враховувати у процесі формування фонетичної компетенції, до складу якої входить фонематичне сприймання - основний компонент мовленнєвого слуху, здатність відрізняти і сприймати звуки мови, співвідносити їх з фонетичною ситуацією рідної мови та правильно вимовляти. Навички фонематичного розпізнавання є важливою передумовою навчання грамоти, формування навичок письма й читання. Отже, їх не сформованість спричиняє системні труднощі в опануванні зазначених навчальних дій, подолання яких неможливо без спеціальної логопедичної допомоги. У МКХ - 10, вони належать до рубрики специфічних розладів мовлення та визначаються за шифром Б80.0 - специфічний розлад мовленнєвої артикуляції.

Серед специфічних розладів мовлення виділяють, також Б 80.1. - розлад експресивного мовлення та Б80.2 розлад рецептивного мовлення. В логопедичній систематиці вони визначаються як загальний недорозвиток мовлення - це різні складні мовленнєві вади, при яких у дітей порушено формування всіх компонентів системи мовлення, що належать до звукової і змістовної сторони. Це пов’язано із нездатністю розуміти та/або вживати складні логіко-граматичні конструкції, службові частини мови, слова в контексті, а саме: певні лексичні категорії, аграматизм, внаслідок неправильного вживання відмінкових закінчень, узгодження слів у роді та числі, спотворення складової та звукової сторони мовлення. Отже, дитина зазнає труднощі у засвоєнні мовних одиниць та явищ, що відбивається і на рівні комунікативних умінь. Авторитетні дослідження російських, закордонних та вітчизняних науковців переконливо доводять вплив органічних уражень раннього онтогенезу, що зазвичай відбивається і в характері розвитку не мовленнєвих функцій. Тому обов’язковими умовами навчання цих дітей є систематична логопедична допомога та навчання за спеціальними програми і методиками, розробленими в межах логопедії, що передбачено Концепцією Державного стандарту спеціальної освіти [27 ]

Б80.88 - інші розлади мови та мовлення

Б80.9 - розлади мови та мовлення не уточнені

Б80.81 - затримка мовленнєвого розвитку, зумовлена соціальною депривацією .

Порушення звуковимови, лексико-граматичної будови мовлення та побудова зв’ язного висловлювання таких дітей супроводжуються несформованістью або зниженням темпу розвитку інших вищих психічних функцій: сприймання, увага, пам´ять, регуляція та контроль довільних дій. У процесі організації навчання цих школярів, поряд із логопедичною допомогою, необхідно звернення до психокорекційних заходів, спрямованих на розвиток та корекцію несформованих психічних функцій.

Порушення писемного мовлення або специфічні труднощі формування навичок письма ти читання, що проявляються у вигляді багато чисельних, систематичних, специфічних помилок у процесі навчання письма й читання, спостерігаються у всіх видах писемної продукції та не пов’язані із нерегулярністю навчання Б81.0 - специфічний розлад читання (дислексія)

Б81.1 - специфічний розлад спелінгування (дисграфія)

Специфічні помилки, що характеризують ці розлади можуть бути еволюційними, тобто спостерігатись у всіх дітей на початкових етапах засвоєння навичок письма й читання. Тому з більшою мірою достовірності їх можливо діагностувати лише у другому півріччі другого року навчання. (Корнєв О. М.)

Ці порушення вважають специфічними, якщо за результатами психолого-педагогічного, логопедичного обстеження виявлено порушення або часткова не сформованість не мовленнєвих вищих психічних функцій, які входять до функціонального складу писемномовленннєвої діяльності. Клінічні дослідження свідчать про ускладнення на рівні вищої нервової діяльності, проте виключають розумову відсталість, вади слуху та зору [7 ]

Б81.3 - змішані розлади шкільних навичок

Б81.8 - інші розлади шкільних навичок

Б81.9 - розлади шкільних навичок неуточнені

Б81.2 - специфічний розлад арифметичних навичок

 Б82 - специфічні розлади  розвитку моторної функції 

Заїкання - це вада мовлення, що виявляється у мимовільному повторенні окремих звуків, складів або цілих фраз, неприродному розтягуванні звуків або блоках мовчання, протягом яких людина, що заїкається, не може вимовити звук, що пов’язано із судомним станом м’язів мовленнєвого апарату. Це порушення у застосуванні засобів мовлення при їх збереженості. Чинники, що призводять до заїкування різноманітні, джерела їх можуть бути як біологічного, так і соціального характеру. Багаточисельні дослідження в напряму пошуку шляхів подолання заїкання, відомі та поширені у вітчизняній й світовій практиці, єдині у висновку, що корекція заїкання потребує комплексної медико-психолого-педагогічної терапії, а також, виключення впливу психотравмуючих факторів. Отже, організація процесу шкільного навчання дітей шкільного віку із заїканням, передбачає переведення школяра на індивідуальну форму навчання з метою створення найбільш сприятливих умов для розвитку особистості, зокрема, подолання заїкання та розвитку комунікативних здібностей.