Перевагами Дальтон - плана
було те, що він дозволяв пристосувати
темп навчання до реальних можливостей
учнів, привчав до самостійності, розвивав
ініціативу, пошуки раціональних методів
роботи, відповідальність.
У50-их роках XX століття у
США з'явилася нова система навчання у
вигляді плану Трампа, розробленого професором
педагогіки Лойдом Трампом.
Суть плану Трампа полягає в
тому, що він поєднує три форми навчальної
взаємодії учителя з учнями: індивідуальну
роботу, роботу з групами учнів від 10-15
осіб, лекційні заняття для великих груп
від 100 до 1500 осіб. Лекції для великих груп
читають висококваліфіковані викладачі,
професори. Малі групи обговорюють матеріали
лекції, проводять дискусії, доповнюють
те, що було почуте на лекції. Заняття в
малих групах проводить рядовий учитель
або кращий учень групи. Індивідуальна
робота у шкільних кабінетах, лабораторіях
реалізовується частково за завданнями
вчителя, частково за вибором учня. Система
потребує злагодженої роботи вчителя,
чіткої організації, матеріального забезпечення.
[28]
У XVI—XVII ст. у братських школах
України й Білорусі виникла нова форма
організації навчальних занять, яка передбачала
певні елементи класно-урочної системи
навчання. Учитель працював фронтально
з усім класом за певним розкладом. На
заняттях використовувалися різні методи:
пояснення, бесіда, самостійна робота,
диспут, взаємне навчання. Учням давали
домашнє завдання, виконання якого перевірялося
під час занять, що мали назву «уроки».
[30]
Однією з перших форм організації
навчання виступає індивідуальна форма
навчання. Вона передбачає роботу вчителя
з окремим учнем індивідуально, часто
вдома в учня або в вчителя. У XVIII —ХІХ
ст. вона практикувалася у сімейному вихованні
серед заможних верств українського суспільства
якгувернерства. Зараз індивідуальне
навчання служить формою додаткової роботи,
частіше з які потребують особливої допомоги
дітьми, зокрема з тими, хто з захворювання,
інвалідності неспроможна відвідувати
шкільні заняття. Маючи очевидні гідності,
пов'язані орієнтації змісту, методів,
темпу занять на особистістьобучаемого,
цій формі дуже неекономічна і непридатна
оскільки як основна масової освіти. До
того вона позбавляє учня можливості працювати
у групі, взаємного спілкування з однолітками,
змагальності, співробітництва з ними
досягненні наших спільних цілей.
Поступово, починаючи зXV—XVI
ст., насамперед у зв'язку зі збільшенням
потреби у розширенні освіти, індивідуальна
форма навчання дедалі більше замінювалося
>индивидуально-групповой, коли учні
різного віку, рівня підготовленості збиралися
щодо одного місці й один вчитель, по черзі
працюючи з кожним і даючи і їм завдання,
міг навчати групу учнів, хоча слідство
з суті, це була поєднане за місцем і часу
той самий індивідуальна форма роботи.
Розвиток межі XVI —XVII ст. машинного
виробництва, торгівлі, культури (епоха
Відродження) породило потреба у масовому
навчанні, хоча б елементарному. Спершу
досвіді братніх шкіл Росії та Білорусі,
потім у Чехії та країнах народилася нову
форму — колективнаклассно-урочная система
навчання. Вона опинилася дуже стійкою,
удосконалюючись імодернизируясь, вона
донині і залишається основний формою
організації навчання у школі.
Теоретично концепція класно-урочної
системи навчання, її найважливіші характеристики
були обгрунтовані XVII в. «батьком педагогіки»
— великим чеськимпедагогом-гуманистом
Яном Амосом Коменським.
>Классно-урочной системі
притаманні такі характерні риси:
>1.В групи (класи) входять
учні, приблизно однакові за віком
й рівню готовності до навчання. Учитель
працює з усім класом (фронтально) чи з
групами всередині класів, даючи і їм різні
завдання.
>2.Основной формою навчання
урок — відрізок навчання у 40—45
хвилин, що становить щодо закінчену за
змістом і способу побудови одиницю процесу.
>3.Весь зміст освіти ділиться
на деякі предмети.
>4.Весь період навчання
розділений на навчальні роки,
чверті, навчальні дні, канікули, а
заняття ведуться з єдиного
плану і розкладу.
>5.Учитель керує навчальної
діяльністю, пояснює новий матеріал,
дає завдання, контролює виконання.
Винахід класно-урочної системи,
що вважалася нам зараз природною та очевидною,
свого часу було революцією освіти, яку
порівнюють із винаходом колеса у техніці,
адже він відкрило можливості загального
і щодо економного навчання (один вчитель
може навчати до 30 і більше школярів). Що
ж до вищої освіти, то у перших університетах
Європи, починаючи з XIII —XIV ст., існували
колективні форми навчання — лекції та
семінари.
Переваги класно-урочної системи:
чітка організованість і упорядкованість
навчальної роботи, організує і що виховує
роль педагога, взаємодія учнів і можливість
колективних способів роботи, економічність
навчання — поєднуються з серйозних недоліків:
обмеженими можливостями індивідуального
підходу, орієнтацією на «середнього»
учня, роботою у єдиному всім темпі, переважно
вербальним (словесним) характером діяльності,
певної штучністю в розподілі всіх занять
на 40 — 45-хвилинні відтинки. Зазначені
«слабкості» класно-урочної системи протягом
століть викликали критику прагнення
пошукам досконаліших форм навчання.
>Батавская система з'явилася
США наприкінці ХІХ в. Вона являла
собою спробу виправити такі великі недоліки
класно-урочної форми, як орієнтованість
на середнього учня і недостатній облік
індивідуальних особливостей і можливостей
дітей. Передбачалося проводити виборче
навчання учнів, поділяючи все заняття
на частини. Перша частина - проведення
звичайних уроків, у яких вчитель працює
із класом. Друга частина - індивідуальні
заняття з тими учнями, які встигають і
їм важко лідера в освоєнні матеріалу,
чи з тими, хто хоче і може глибше вивчити
запропонованийматериал.[8 з. 205]
Найбільш радикальної із найпоширеніших
систем організації навчання на індивідуальних
засадах стала система, створена початку
XX в. вчителькою ОленоюПаркхерст. Систему
цю називають >Дальтон-планом (по найменуванням
американського містаДальтона) чи індивідуалізованими
лабораторними заняттями. Опертя було
зроблено на самостійну навчальну діяльність
учнів. Вони отримували навчальні завдання
1 рік із розбивкою по місяців, займалися
в предметних лабораторіях чи майстерень,
де б отримувати консультації вчителів,
та був звітували про виконану роботу.
Бували й інші досить численні
спроби пошуку нових форм навчання: метод
«навчальних одиниць», як у основі організації
доба вивчення і урок ніж формою роботи,
а тема — навчальна одиниця; бригадний
метод як модернізаціяДальтон-плана з
урахуванням групового методу організації
виконання завдання; метод роботи які
у динамічних (змінюються за складом) навчальних
парах як варіант взаємного навчання учнями
одне одного після інструктажу педагогом
(>В.К. Дяченка); американський «планТрампа»,
за яким 40% часу учні проводили у великих
групах (100—150 людина), 20% — у "малих (10
— 15 учнів) і 40% часу відводь лось на самостійну
роботу [1], метод проектів (практичних
завдань) та інших. [6]
Маючи досвід минулого й беручи
в основі все найкраще і прогресивне своїх
попередників (>Дальтон-план - система
навчання із нерівними розумовими здібностями;
планТрампа -вариативное, вільне, відкрите
вчення тощо.), багато вчителя, творчо підходящі
зі своєю професійної діяльності, вважають
головними під час виборів форм організації
навчання такі підстави:
1) виявлення дітей, відмінних
характером сприйняття навчальної
інформації, типом спілкування з
однолітками, вчителями й ін.;
>2)визначення рис, що входять
у усередню якість класу;
>3) визначення того, хто відповідає
якостям більшості;
>4)уточнення свого стилю викладання;
>5)виявление можливих
випадків колізій між учнями, несхожими
своїми рисами, учнями і викладачем, учнями
і орієнтуванням навчального матеріалу
тощо. [22]
Таким чином, історія розвитку
організаційних форм навчання свідчить
про повсюдні спроби удосконалити класно-урочну
та інші системи навчання у напрямку індивідуалізації
і диференціації навчання
2.2. Форми навчання
Успіх навчально-виховної
роботи у значною мірою залежить не лише
від використання в ній тих чи інших методів,
але й від організаційних форм цієї роботи. У свою
чергу, ці форми визначаються метою і завданнями
навчання, кількістю учнів, характерними
особливостями окремих навчальних предметів,
місцем і часом навчання учнів, забезпеченістю
школи навчальними посібниками тощо. [21]
"Форма навчання"
означає колективну, фронтальну та індивідуальну
роботу учнів на уроці, а "форма організації
навчання" — будь-який вид заняття –
урок, предметний гурток тощо[11]
В історії світової педагогічної практики
відомі найрізноманітніші форми організації
навчання. їх виникнення, розвиток, удосконалення
і поступове відмирання окремих з них
пов'язане з вимогами, потребами розвиваючого
суспільства. Кожний новий історичний
етап у розвитку суспільства накладає
свій відбиток і на організацію навчання.
В результаті педагогічна наука накопичила
значний емпіричний матеріал у цій галузі.
Постало питання про необхідність систематизації
різноманітності форм організації навчання,
виділення найбільш ефективних, що відповідають
духу часу, історичній добі.
У зв'язку з цим вченими було виділено
такі основи для класифікації форм організації
навчання:кількість і склад учнів, місце
навчання, тривалість навчальної роботи.
За цими основами форми навчання поділяються
відповідно на індивідуальні, індивідуально-групові, колективні, класні тапозакласні, шкільні та позашкільні.
Ця класифікація не є достатньо науковою
і визнається далеко не кожним ученим-педагогом.
Однак, такий підхід до класифікації форм
організації навчання дозволяє дещо впорядкувати
їх різноманітність. [21]
У кожному класі знаходиться певний склад
учнів. Умовно можна розділити клас на
декілька груп учнів. Окрім дітей з нормальним
мовленнєвим розвитком, майже у кожному
класі є проблемні діти, які за психолого-педагогічною
класифікацією можна поділити на групи
Група дітей с фонетико - фонематичним
недорозвитком мовлення (ФФНМ). |
Група дітей с загальним недорозвитком
мовлення (ЗНМ).
Група дітей із заїкуватістю.
До кожної із цих груп дітей
необхідно підібрати свої форми і методи
навчання та будувати навчальний процес
з урахуванням специфічних особливостей
учнів, зокрема тих якостей, які пов'язані
з засвоєнням навчального матеріалу.
У дітей з фонетико-фонематичним
недорозвиненням мовлення страждають
процеси слухового сприймання та диференціювання
мовленнєвих звуків, часом навіть тих,
які діти вимовляють правильно. Тому для
дітей з ФФНМ актуальним є розвиток вимовної
системи мовлення, фонематичного слуху
та паралельна праця з логопедом та психологом.
У дітей з ЗНМ у комплексі порушені
всі компоненти мовлення (лексико - граматичний,
фонетичний, артикуляційний). З приводу
цього впливати необхідно на всю систему
мови, використовуючи різні форми і методи
навчання.
Для дітей з заїкуватістю необхідно
створити чуйний індивідуальний
підхід, також комбінуючи різні
форми навчання та виховання. Не можна забувати,
що заїкування ситуаційне, воно залежить
від багатьох факторів. Від умов, які створюються в
школі для заїкуватої дитини, залежатиме
і стан її мови, і успішність.
Реалізація конкретних дидактичних
цілей відбувається на уроках чи заняттях
за умови застосування різних способів
к організацій у зв'язку з чим виділяють
різні форми (способи) організації занять.
Форму навчання в школі визначають
два основних фактори:
Рівень самостійності учнів
на уроці;
Характер взаємодії вчителя
з учнями або учнів між собою. [27]
У навчанні дітей з ПМР застосовуються
різні форми організації навчального
процеса (індивідуальне навчання; індивідуально-групове
навчання; класно-урочна система). [ 29 ]
Застосовувати групову та підгрупову
форми навчальної роботи, які стимулюють
пізнавальну активність учнів і забезпечують
індивідуалізацію навчання. З цією метою
на уроці кожна група учнів (до якої входить
3-4 учня) одержує блок з 2-5 завдань. Учні
у групі розподіляють завдання між собою
(1-2 на кожного) і самостійно к виконують
протягом 15-20 хв. Учитель у разі необхідності
надає диференційовану допомогу тим, хто
її потребує. Потім учні в рамках своєї
групи здійснюють самоперевірку і взаємоперевірку
правильності виконання задач. Представники
груп виходять до дошки і знайомлять з
результатами роботи групи весь клас.
Групи можуть комплектуватися з учнів
так, як вони сидять у класі, або формувати
к з учнів (до 3) з різним рівнем навчальних
досягнень (керівник групи - з числа
найбільш підготовлених учнів, учень з
посередніми можливостями та слабо встигаючий
учень). У той час, коли групи працюють
над завданням, вчитель може додатково
пояснювати теоретичний матеріал слабо
встигаючим учням.
Необхідно постійно підтримувати
«зворотній зв'язок» з дитиною на рівні
обміну навчальної інформації (повідомити
щось і спитати дітей що вони зрозуміли,
або не зрозуміли ). Завдяки цьому вчитель
може повноцінно керувати педагогічним
процесом, своєчасно вносячи в нього корективи.
Таку інформацію отримують, як правило,
на початку уроку (перевірка домашнього
завдання) або в кінці уроку (фронтальне
усне опитування чи виконання короткочасних
письмових робіт), або після проведення
окремих етапів уроку. Наприклад учням
роздаються спеціальні індивідуальні
картки, на яких учень відмічає рівень
розуміння ним переглянутого матеріалу
(«розумію», «потрібна допомога», «не розумію»
- не викресленим залишає один пункт). Після
аналізу одержаної інформації (2хв.) педагог
відповідним чином організовує подальшу
роботу на уроці.