Автор работы: Пользователь скрыл имя, 16 Декабря 2013 в 20:15, курсовая работа
Актуальність дослідження визначається сучасними концепціями реформування освіти в Україні в напряму всебічного розвитку особистості, реалізація яких повинна забезпечити вільне володіння нею рідною мовою. Так, опанування культурою мовлення є одним із основних досягнень дошкільного дитинства, оскільки саме цей віковий період прийнято вважати періодом сензитивності дитини до мовних впливів. Важливого значення в цій площині набуває своєчасне і систематичне коригування мовленнєвих відхилень, огріхів і помилок у мовленні дітей в процесі провідної для означеного віку діяльності – гри.
Формування мовленнєвої культури старших дошкільників засобами малих форм фольклору
ВСТУП
Актуальність дослідження
Однією з найактуальніших проблем сучасності залишається формування мовленнєвої культури дітей старшого дошкільного віку засобами малих форм фольклору. Народ дбайливо супроводжував поетичним словом кожний етап життя дитини, всі сторони її розвитку. Це ціла система традиційних правил, принципів, за допомогою яких виховується дитина у родині. Стрижнем цієї системи було й залишається усне народне слово, що передається зі століття в століття, з родини в родину.
Означена проблема не є новою. Так, загальнотеоретичні питання розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку розкрито в працях Л.С. Виготського, А.Н. Гвоздьова, Д.Б. Ельконіна та ін. Окремими аспектами мовного розвитку дошкільників засобами малих форм фольклору займалися М.К. Боголюбська, А.М. Бородич, С.С. Бухвостова, О.М. Водовозова, Ю.Г. Ілларіонова, Н.В. Казюк, А.Я. Мацкевич, Ф.А. Сохін, О.І. Тихєєва, , А.П. Усова, К.Д. Ушинський, Н.В. Шайдурова тощо.
Педагоги акцентували, що в родинах дедалі знають усе менше обрядів, забувають пісні, у тому числі й колискові. У практиці дошкільного навчального закладу можна спостерігати таку картину: при ознайомленні старших дошкільників з малими фольклорними формами нерідко висувається змістовний аспект, не звертають увагу на жанрові й мовні особливості. Їхнє використання найчастіше зводиться лише до вивчення прислів'їв, потішок, загадок. Педагоги рідко використовують ці форми на заняттях з розвитку мовлення дітей. У деяких дитячих садках навчання зводиться лише до підготовки до школи - до засвоєння грамоти, до навчання читанню. Заняття з розвитку мовлення переходить на другий план.
Звідси постає потреба в розробці методики з розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку засобами малих форм фольклору. Цей процес повинен відбуватися не тільки на спеціально організованих заняттях, але й у повсякденному житті дошкільників. Для рішення означеного завдання важливо, щоб педагоги дошкільного закладу були зацікавлені у формуванні мовленнєвої культури у своїх вихованців, а діти були активними суб'єктами цього процесу (проявляли інтерес, зацікавленість, самостійність в одержанні додаткових знань).
На жаль, сьогодні всі наробітки залишаються надбанням їхніх власних колективів. Адже тим, хто тільки починає роботу в цьому напрямку, дуже важливо спиратися на досвід своїх однодумців. Також не існує розробленого й конкретного змісту методики мовного розвитку засобами малих форм фольклору, немає визначення і якісних характеристик рівнів розвитку мовлення в даному напрямку. Як наслідок, педагоги дошкільної освіти змушені шукати окремі засоби розвитку мовлення за допомогою малих форм фольклору, не орієнтуючись на чіткі теоретичні й методичні положення.
Отже, недостатнє усвідомлення потенційних можливостей малих форм фольклору в мовному розвитку старших дошкільників, а також актуальність і недостатня розробленість означеної проблеми й обумовили вибір теми нашого дослідження «Формування мовленнєвої культури старших дошкільників засобами малих форм фольклору».
Мета: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність використання малих форм фольклору у становленні мовленнєвої культури дітей старшого дошкільного віку.
Об'єкт дослідження – мовленнєвий розвиток старших дошкільників.
Предмет дослідження – малі форми фольклору як засіб становлення мовленнєвої культури дітей старшого дошкільного віку.
На основі мети дослідження були визначені наступні завдання:
Гіпотеза: у своєму дослідженні ми виходимо з припущення про те, що формування мовленнєвої культури у дітей старшого дошкільного віку засобами малих фольклорних форм буде ефективним за умов:
- систематичного використання малих форм фольклору як на спеціальних заняттях з рідної мови, так і у повсякденному житті;
- використання у роботі
з дітьми малих форм фольклору,
- зацікавленості процесом мовного розвитку дитини як вихователів, так і батьків дошкільника.
У ході наукового пошуку встановлено, що розвиток мовлення дітей тісно пов'язаний з характером їх діяльності й спілкування. Він відбувається в декількох напрямках: удосконалюється практичне вживання мовлення в спілкуванні з іншими людьми, разом з тим мовлення стає основою перебудови психічних процесів, знаряддям мислення.
Зазначимо, що формування мовлення дошкільнят складається з таких структурних компонентів: мовленнєва компетенція як одна з ключових базисних характеристик особистості; мовленнєвий розвиток, тобто формування певних мовленнєвих умінь та навичок, що забезпечують функціонування мовлення; навчання мови, пов’язане з певним обсягом елементарних знань про мову й мовлення, що формуються на основі розвитку мовного чуття й водночас зумовлюють цей розвиток; мовленнєве виховання, метою якого є виховання мовленнєвої культури особистості.
До кінця дошкільного віку за певних умов виховання дитина починає не тільки користуватися мовою, але й усвідомлювати її будову, що має важливе значення для наступного оволодіння грамотою.
Так, у старшому дошкільному віці відбувається заміна ситуативної мови контекстною, зміст якої розкривається в самому контексті і стає зрозумілим іншим.
За даними В.С. Мухіної і Л.А. Венгера, у старших дошкільників, коли вони намагаються щось розповісти, з'являється типова для їхнього віку мовна конструкція: дитина спочатку вводить займенник («вона», «він»), а потім, як би почуваючи неясність свого викладу, пояснює займенник іменником: «вона (дівчинка) пішла», «вона (корова) заколола», «він (вовк) напав», «вона (куля) покотилася» [11, c.152].
Це істотний етап у мовному розвитку дитини. Ситуативний спосіб викладу як би переривається поясненнями, орієнтованими на співрозмовника. Питання із приводу змісту розповіді, викликають на цьому етапі мовного розвитку бажання відповісти більш докладно й зрозуміло. На цій основі виникають інтелектуальні функції мови, що виражаються в «внутрішньому монолозі», при якому відбувається як би розмова із самим собою.
Контекстною мовою дитина опановує під впливом систематичного навчання. На заняттях у дитячому садку дітям доводиться викладати більше відвернений зміст, чим у ситуативній мові. Дошкільники переповідають прочитану казку або розповідь, зрозуміло для оточуючих передають свої враження про почуте. Відбувається розвиток зв’язної мови.
Зауважимо, що остання розвивається не лише на заняттях, а й у повсякденному житті, під час спілкування дошкільників, що в цьому віці має безпосередній характер [45]. Так, розмовна мова містить у собі багато можливостей для формування зв'язної мови, що складається не з окремих, не зв'язаних один з одним реченням, а зображує собою зв'язне висловлення - розповідь, повідомлення й т.п. Адже, у старшому дошкільному віці у дитини виникає потреба пояснити однолітку зміст майбутньої гри, пристрій іграшки й багато чого іншого. У ході розвитку розмовної мови відбувається зменшення ситуативних моментів у мові й перехід до розуміння на основі властиво мовних засобів. Таким чином, починає розвиватися пояснювальна мова.
Зазначимо, що у дітей старшого дошкільного віку зв'язне мовлення досягає досить високого рівня. На питання дитина відповідає досить точними, короткими або ж розгорнутими (якщо це необхідно) відповідями. Розвивається вміння оцінювати висловлення й відповіді однолітків, доповнювати або виправляти їх. На шостому році життя дитина може досить послідовно й чітко скласти описову або сюжетну розповідь на запропоновану їй тему. Однак діти все ще частіше мають потребу в попередньому зразку вихователя.
У лексичному словнику старших дошкільників накопичується значний запас слів; зростає властива увага щодо простих розповсюджених і складних речень. У дітей виробляються критичне відношення до граматичних помилок, уміння контролювати свою мову.
Основою, на якій будується засвоєння мови, є орієнтування на звукову форму слова. А.М. Гвоздьов відзначав появу на п'ятому році життя дитини перших спроб осмислити значення слів і дати їм етимологічне пояснення. Він вказував, що ці спроби виробляються дитиною на основі зіставлення одних слів з іншими співзвучними словами. Це приводить до помилкових зближень (наприклад, слово «горе» зближається зі словом «гори»). Достатня свідомість мови з'являється тільки в процесі спеціального навчання [28].
Захарова А.В. встановила, що протягом дошкільного віку значно збільшується кількість відносин, що виражаються кожним відмінком. Прогрес полягає в тім, що в мові за допомогою відмінкових форм виражаються всі нові види об'єктивних відносин різноманітними засобами. У старших дошкільників тимчасові відносини, наприклад, починають виражатися формами родового й давального відмінка.
Відмінкові форми в цьому віці утворяться цілком за одним із типів відмінювання. Діти вже цілком орієнтуються на закінчення в називному відмінку й залежно від того, як вони його вимовляють, роблять форми – за першим або другими типом.
Таким чином, до початку шкільного віку в дитини зовсім чітко виражене орієнтування на звукову форму іменників, що сприяє засвоєнню морфологічної системи рідної мови.
Засвоєння дитиною граматики виражається й в оволодінні складом мови. У старшому дошкільному віці відносно невелике число дітей справляються із завданням вичленовування окремих слів із речення. Це вміння формується повільно, але застосування спеціальних прийомів навчання допомагає значно просунути цей процес. Наприклад, за допомогою зовнішніх опор діти виділяють слова, що пропонуються (крім приводів і сполучників). Найважливіше те, що вони переносять прийоми аналізу, вироблені за допомогою зовнішніх опор, на дію без них. Отже, формується розумова дія.
Це вміння є надзвичайно важливим, тому що створює передумови для засвоєння дитиною не тільки форм окремих слів, але й зв'язків між ними усередині речення. Все це служить початком нового етапу в засвоєнні мови, що Д.Б. Ельконін назвав властиво граматичним у відмінності від граматичного, що охоплює весь період засвоєння мови до початку шкільного навчання.
Таким чином, у мові старших дошкільників зростає кількість розповсюджених речень з однорідними членами, збільшується обсяг простих і складних слів. До кінця дошкільного дитинства дитина опановує майже всіма союзами й правилами їхнього вживання. Однак навіть у дітей, що приходять у перший клас, основний масив тексту (55%) становлять прості речення, що підтверджується в дослідженнях Л.О. Калмикової. Важливим моментом у розвитку мови дітей старшого дошкільного віку є і збільшення кількості узагальнюючих слів і додаткових речень.
До початку шкільного віку дитина вже в такій мірі опановує складною системою граматики, включаючи самі тонкі діючі в мові закономірності синтаксичного й морфологічного порядку, що засвоювана мова стає для неї дійсно рідною.
Що стосується розвитку звукової сторони мовлення, до кінця дошкільного віку дитина правильно чує кожну фонему мови, не змішує її з іншими фонемами, опановує їхньою вимовою. Однак цього ще не досить для переходу до навчання грамоті.
Таким чином, у дошкільному віці дитина досягає такого рівня засвоєння мовлення, коли мовлення стає не тільки повноцінним засобом спілкування й пізнання, але й предметом свідомого вивчення. Цей новий період пізнання мовної дійсності Д.Б. Ельконін назвав періодом граматичного мовного розвитку.
Отже, проведене дослідження дозволило констатувати, що робота з формування мовленнєвої культури дітей старшого дошкільного віку має бути спрямована на розвиток і вдосконалення в них: