Фізичне виховання

Зміст

Вступ

Актуальність теми. Наші пращури в системі виховання людини питанням формування фізичної досконалості надавали особливого значення. Фізична краса, здоров'я людини цінувалися найвище поряд з розумом серед інших людських вартостей.

Упродовж століть народ створив своєрідну систему фізичного виховання дітей: це і турбота про здоров'я матері, яка у своєму лоні виношує дитину, і традиції вигодовування немовляти материнським молоком з першого дня до 1–1,5 років, і особливості купання та загартування дитини, і якомога раннє включення малюка в рухові вправи (повзання, рання ходьба за візочками, спеціальні ігри на розвиток м'язів). Коли дитина підростала, її залучали до різних видів діяльності, які сприяли розвитку м'язів, загартуванню (ігри на свіжому повітрі, купання, спілкування з природою). Батьки не боялися прилучати дитину до посильної фізичної праці, яка якнайкраще сприяла її фізичному розвитку, зміцненню здоров'я з одночасним соціальним розвитком особистості. Наприклад, спочатку доручали пасти качок, гусей, а потім телят, корів, овець, свиней. Підростав юнак, і йому доручали пасти коней, водити їх у плузі. Це були своєрідні класи фізичного змужніння. Одночасно діти росли і засвоювали правила догляду за своїм тілом, оволодівали санітарно-гігієнічними навичками (ходити босоніж, умиватися холодною водою, пити цілющу воду з джерела та ін.). Проте тяжка праця, поширення різних хвороб, незадовільне медичне обслуговування, побутові незгоди все-таки негативно впливали на здоров'я людей, скорочували їх життя. Домінантним був природний відбір. Виживали тільки фізично здорові люди, які народжували здорових дітей. Тому не дивно, що турбота кожної людини про власне здоров'я виступала на перший план життєдіяльності.

В умовах науково-технічного прогресу проблеми фізичного виховання підростаючого покоління і всього населення різко загострюються. Значна частина дітей народжуються хворими. Це зумовлено передусім загрозливими екологічними негараздами. Крім того, через розвиток техніки дитина з раннього віку перебуває у стані гіподинамії, та й значна частина дорослих людей перебувають у такому самому стані.

Ось чому важливою передумовою інтенсивного соціально-економічного поступу є турбота про здоров'я громадян України.

Дослідженням проблем фізичного виховання учнів займалися такі вчені, як Зубалій М.Д., Кришко В. В., Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л., Леськів А. Д., Андрощук Н. В., Дзюбановський А. Б., Максимюк С.П., Матвеєв Л.П., Мойсеюк Н. Є., Пальчевський С. С., Плетнєва З.П., Путров С.Ю., Соловйов Л.Г., Ротерс Т., Фіцула М.М., Шиян Б. М., Папуша В. Г., Яремчук Б. та інші.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі є діти шкільного віку, а предметом дослідження – особливості їх фізичного виховання.

Мета курсової роботи – дослідити особливості фізичного виховання учнів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: 

1. проаналізувати сутність та  зміст поняття «фізичне виховання»  в педагогічній літературі,

2. з’ясувати методологічні засади  фізичного виховання учнів,

3. охарактеризувати урок як основну  форму фізичного виховання учнів,

4. визначити завдання фізичного  виховання учнів 1-4 класів,

5. виявити засоби виховання на  уроках фізичної культури в 1-4 класах,

6. обґрунтувати методику здійснення  найбільш типових рухливих ігор  для учнів молодших класів,

7. провести розробку планів-конспектів уроків основ здоров’я і фізичної культури для учнів молодших класів.

Для вирішення поставлених задач в курсовій роботі був використаний комплекс методів: аналіз літературних джерел з проблеми дослідження, узагальнення отриманих знань, логічний, історичний, порівняльний, категоріальний методи, методи індукції і дедукції та інші.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.

Розділ І. дослідження проблеми фізичного виховання учнів в педагогічній літературі

1.1. Сутність та зміст поняття  «фізичного виховання» в педагогічній  літературі

Вивчення і аналіз енциклопедій, тлумачних словників, праць з теорії і методики виховання засвідчують, що кожна галузь науки має свій понятійний апарат. Він допомагає однозначно розуміти й тлумачити професійні терміни і поняття у науково-методичній літературі, підручниках і посібниках та під час спілкування науковців, фахівців, викладачів, учителів, учнів. Не винятком серед галузей наук є теорія і методика фізичного виховання, в якій використовуються такі поняття, як “фізична культура”, “фізичне виховання”, “фізичний розвиток”, “фізична підготовленість”, “фізичне здоров’я”, “фізичні якості” тощо. В цих поняттях як категорійному апараті закріплюються досягнення науки і практики фізичного виховання, їх фахове розуміння, вільне володіння й реалізація у практичній діяльності. Правильне їх застосування є також основою успіху в роботі фахівців фізичного виховання [1, c.30].

Насамперед слід зазначити, що основними поняттями теорії і методики фізичного виховання є термін “фізичне виховання”, який є складовою частиною її назви. Крім того, поняття “фізичне виховання” є також основним терміном наукової дисципліни “Теорія фізичного виховання”, яка вивчає загальні закономірності, зміст і форми фізичного виховання як педагогічно організованого процесу, органічно включеного в загальну систему виховання людини [23, c.317].

“Теорія фізичного виховання” є однією із сфер фізичної культури і однією із спеціальних теорій. Тому, як вказують Я. Маргаутова і Ф. Йоахімсталер, не можна ні практично, ні теоретично ототожнювати проблематику фізичної культури з проблематикою фізичного виховання [12, c.185].

Ураховуючи цю особливість, Л.П. Матвеєв виділив основні предметні області теорії фізичної культури, намітив співвідношення загальної теорії фізичної культури, теорії фізичного виховання та інших профільованих галузей даної сфери наукового знання, а також їх зв’язки з суміжними дисциплінами [10, c.66].

В “Енциклопедичному словнику з фізичної культури і спорту” фізичне виховання розглядається як “організований процес всебічного розвитку фізичних здібностей, формування і вдосконалення життєво важливих рухових навичок і умінь людини” [29, c. 239].

У процесі фізичного виховання, вказується у словнику, вирішуються завдання укріплення здоров’я і загартування організму; всебічного і гармонійного розвитку фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності, координації рухів); фізичного вдосконалення; формування і вдосконалення необхідних у житті рухових умінь і навичок; прищеплення знань щодо правильної організації побуту, режиму праці й відпочинку; підвищення спортивної майстерності молоді; виховання морально-вольових якостей; виховання здорових естетичних смаків, понять і суджень. Фізичне виховання у школі розглядається як найважливіший засіб збереження й зміцнення здоров’я, підвищення працездатності, формування моральної стійкості, виховання волі, проведення здорового і культурного дозвілля.

У “Педагогічній енциклопедії” фізичне виховання визначається як одна із складових частин загальної системи виховання, метою якого є зміцнення здоров’я людини і її правильний фізичний розвиток. У єдності з розумовим, моральним, естетичним і трудовим вихованням та навчанням фізичне виховання сприяє всебічному розвитку особистості людини. Основними завданнями фізичного виховання молодого покоління, зазначається в енциклопедії, є: зміцнення здоров’я, загартування організму, правильний фізичний розвиток, формування рухових умінь і навичок, удосконалення фізичних здібностей, сприяння формуванню важливих морально-вольових якостей. Укріплення здоров’я і загартування організму молоді досягається у процесі систематичних занять фізичними вправами з дотриманням відповідних гігієнічних умов. Правильний фізичний розвиток учнів, їхніх рухових умінь і навичок відбувається у процесі систематичних занять фізичними вправами. Під час занять фізичними вправами виховують такі морально-вольові якості як мужність, сміливість, рішучість, ініціатива, винахідливість, сила волі, організованість, дисциплінованість, товариськість, чіткість у роботі, звичка до порядку тощо [14, c.742].

У “Педагогічному словнику” фізичне виховання розглядається як складова частина системи загального виховання. Воно визначається як спеціально організований процес, спрямований на зміцнення здоров’я, загартування організму людини, гармонійний розвиток її функцій і систем, фізичних якостей, формування важливих рухових здібностей, навичок та вмінь. Фізичне виховання, вказується у словнику, здійснюється в єдності з розумовим, моральним, естетичним і трудовим вихованням та навчанням. У його основу покладено вимогу всебічного розвитку, що має відповідати сучасним запитам життя, праці й професійної діяльності. Основними засобами фізичного виховання є фізичні вправи (гімнастика, ігри, спорт, туризм та ін.), оздоровчі сили природи (сонце, повітря, вода і земля) та гігієнічні фактори, які використовуються в школі під час уроків фізичної культури, фізкультурно-оздоровчих занять та спортивно-масової роботи. Фізичне виховання учнів проводиться в таких формах: навчальна робота, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня школи, позакласна фізкультурно-оздоровча робота, заняття спортом, туризмом, позашкільна фізкультурно-оздоровча та спортивно-масова робота, виконання домашніх завдань з фізичної культури, заняття за місцем проживання та відпочинку [15, c.427].

У малій енциклопедії “Фізкультура і спорт” терміном “фізичне виховання” визначається планомірний процес фізичної підготовки підростаючого покоління і дорослих, який є невід’ємною частиною навчання й виховання. Якщо фізичне виховання, зазначається в енциклопедії, підпорядковується конкретній меті, то суспільство організовує його в обов’язковому порядку на основі розроблених і затверджених навчальних програм. За цих умов процес фізичного виховання набуває рис обов’язковості, планомірності й систематичності і стає складовою частиною загального виховання. Його мета визначається суспільством і спрямовується на рухову підготовку і фізичне вдосконалення людини. Основними засобами фізичного виховання є фізичні вправи. В процесі фізичного виховання учні отримують теоретичні знання про суспільне значення занять фізичними вправами й тренування, гігієну тіла і одягу, шкідливість алкоголю й нікотину. Вони навчаються надавати першу медичну допомогу, дотримуватися режиму дня і відпочинку у вихідні дні й під час канікул. Учні також вивчають правила змагань, організовують і проводять фізкультурно-масові заходи. Шкільні спортивні заняття за своїм змістом і методами спрямовані на те, щоб у процесі тренування рухових якостей і виховання відповідних навичок підвищити функціональні можливості учнів і сформувати в них потреби в самостійній діяльності [9, c.308].

У “Педагогічному словнику для молодих батьків” фізичне виховання визначається як “тривалий, спеціально організований педагогічний процес, спрямований на всебічний гармонійний розвиток особистості, зміцнення здоров’я, формування правильної постави, загартування організму, підвищення праце-здатності, оволодіння життєво необхідними руховими уміннями і навичками, в тому числі й такими, які носять прикладний характер” [16, c. 327].

Фізичне виховання, вказується в словнику, сприяє також вихованню моральних і вольових якостей, розвитку основних фізичних якостей (швидкості, сили, спритності, витривалості), оволодінню та закріпленню техніки виконання спеціальних фізичних вправ тощо. Велике значення має фізичне виховання в дошкільному віці; воно допомагає вдосконалювати рухові уміння, яким навчаються на заняттях у дошкільних закладах. В сім’ях у дітей виховується звичка систематично займатися іграми, фізичними вправами, формується уміння регулярно виконувати ранкову зарядку, щоденні самостійні заняття іграми, фізкультпаузи під час виконання домашніх завдань, правильно застосовувати повітряні, водні й сонячні процедури тощо. У їхньому тижневому режимі мають бути також передбачені навчальні заняття фізичною культурою, відвідування фізкультурних гуртків і спортивних секцій, участь у фізкультурно-оздоровчих та спортивно-масових заходах [16, c.328].

У “Радянському енциклопедичному словнику” фізичне виховання розглядається як органічна частина загального виховання, як “соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров’я, гармонійний розвиток форм і функцій організму людини” [22, c.1404].

Автори книги “Радянська система фізичного виховання” під фізичним вихованням розуміють “соціально організований педагогічний процес, спря-мований на формування здорового, фізично досконалого, соціально активного, морально стійкого підростаючого покоління, на укріплення здоров’я, всебічний розвиток фізичних і духовних сил, підвищення працездатності, творчого довголіття і продовження життя людей, зайнятих в усіх сферах діяльності суспільства” [21, с. 437].

Фізичне виховання, зазначають автори, є категорією суспільного життя, однією із сфер соціальних відносин. Тому ідеї, цілі, завдання, зміст, організація, система управління процесом фізичного виховання носять історично обумовлений характер і розвиваються на основі суспільних відносин.

Фізичне виховання, вказують автори, є вічною категорією; воно існує з часу виникнення людського суспільства і буде існувати в подальшому як одна з необхідних умов функціонування суспільного виробництва і життя людини. Фізичне виховання відіграє велику роль в удосконаленні людських здібностей, фізичної природи людини. Діапазон можливостей в удосконаленні фізичної природи людини практично безмежний, адже засобами спеціально спрямованого фізичного виховання можна успішно готувати людину до діяльності в будь-яких незвичайних умовах [21, c.438].

У своїй дисертації З.П. Плетньова зазначає, що фізичне виховання – це процес вирішення певних освітньо-виховних завдань, якому властиві всі ознаки педагогічного процесу. Відмінною ж особливістю фізичного виховання є те, що воно забезпечує “системне формування рухових умінь і навичок і спрямоване на розвиток фізичних якостей людини, сукупність яких значною мірою визначає її фізичну дієздатність” [17, c. 20].

С.Ю. Путров і Л.Г. Соловйов відмічають, що у процесі фізичного виховання ті, хто регулярно займаються фізичними вправами отримують “широке коло фізкультурних і спортивних знань соціологічного, гігієнічного, медико-біологічного й методичного змісту”. “У процесі фізичного виховання, – вказують автори, – також розв’язуються завдання інтелектуального, етичного, естетичного та інших видів виховання; підвищується самооцінка, формується світогляд, ідейна переконаність людини. Ґрунтуючись на таких ідеях фізичне виховання характеризується як добре продуманий, спроектований, завчасно підготовлений процес, що передбачає активну діяльність учителя й відповідні засоби, методи і форми навчання, адекватні поставленим завданням; як процес, пов’язаний з подоланням труднощів, що вимагають і сприяють розвитку моральних і вольових якостей особистості; як процес свідомої й активної участі учнів у вирішенні поставлених завдань шляхом виконання фізичних вправ, формування навичок удосконалення фізичних якостей, набуття знань. При цьому він базується на фізіологічних, психологічних, загально-педагогічних закономірностях. На певному рівні цей процес стає творчим і стосується інтелектуальної сфери учнів” [19, c.42].