Предмети
та іграшки підбиралися з урахуванням
розвитку органів почуттів і формуванню
різноманітних умінь, виконаних з різного
матеріалу (дерева, пластмаси, металу,
тканини, гуми тощо), мають різні форми,
фактуру, колір, звучання. У групі є предмети
для виконання співвідношень (матрьошки,
пірамідки), іграшки для кидання і катання
(м'ячі, машини, візки), предмети для розвитку
моторики (шнурівки, намистини, гачки),
конструктори, побутові предмети [18].
Підтримуючи
інтерес дітей до іграшок і предметів,
потрібно надавати можливість самостійно
досліджувати їх, спонукаю малюків до
спільних ігор та занять. Найбільш ефективно
діти опановують предметними діями, коли
вони включені в дидактичну або сюжетну
гру. У грі з кубиками, будівельним матеріалом
дитина вчиться розрізняти певні просторові
категорії: вузький - широкий, високий
- низький, довгий - короткий. «Для маленької
машини ми побудуємо низький гараж, а для
великої - високий». Дитина на практиці
дізнається, що означає та чи інша ознака
і вміє співвіднести їх зі словом [11].
Важливим
елементом розвитку мовлення є самостійна
гра. Психологи встановили тісний взаємозв'язок
між грою і становленням мови. В ході гри
дитина використовує різні предмети, виконує
різні дії з ними (одягає і знімає кільця,
кладе один предмет в інший, будує споруди
з кубиків, грає зі збірними іграшками),
він озвучує свої дії. Дитина сам дає собі
команди, сам їх виконує, навчаючись структурувати
свою ігрову діяльність. Мова, таким чином,
починає виступати як самостійний елемент
гри [3].
Особливе
місце у роботі з розвитку мовлення дітей
відводиться заняттям з предметними і
сюжетними картинками. Кожна картинка
змальовує реальний предмет і явища, що
мають певні словесні позначення - назва.
Розглядаючи зображення і називаючи їх,
діти називають предмети, які в даний момент
не сприймають, але назва яких зберігатися
в їх пам'яті. Це властивість картинок
сприяє поступовому звільненню слова
від прихильності до конкретного об'єкта.
Розглядання картинок, називання не тільки
того що на них намальовано, але і того
що відсутній на зображенні, стає сходинкою
у виникненні та поступовий розвиток у
дітей здатності оперувати словесним
матеріалом без опори на наочність: слухати
розповідаючі дорослим казок, оповідань,
а пізніше і самим їх переказувати [12].
Роботу
з картинками потрібно будувати за принципом
від простого до складного. Спочатку пропонуються
дітям зображення простих за формою предметів,
найбільш часто зустрічаючих в повсякденному
житті (чашка, ліжко, стіл, машина), потім
ці зображення обтяжуються, вводячи додаткові
деталі. У педагогічному процесі використовуються
різноманітні тематичні набори картинок:
посуд, одяг, овочі, меблі, тварини і т.
д.; сюжетні картинки із зображенням різних
дій (кішка п'є молоко, діти катаються на
санках, дівчинка одягається) і їх послідовність
(ілюстрації до казок) [3]. Заняття
з використанням предметних і сюжетних
картинок сприяє розширенню словникового
запасу, формування узагальненого значення
слова, розвитку граматичного ладу мови,
стимулює активне її використання. Підтримуючи
природну допитливість дітей, потрібно
всіляко заохочувати будь-який прояв до
навколишнього світу [10].
Дошкільні
роки - особливий період, що має величезне
значення для розвитку мови дітей і найбільш
продуктивний шлях лежить через діалог,
в процесі ознайомлення з предметним довкіллям,
дорослого з дитиною і дітей один з одним.
1.2 Особливості розвитку
словника дітей дошкільного віку
Збагачувати словник дитини
– означає систематично працювати над
змістом спостережень, над зв’язком мови
і мислення, над умінням розрізняти в явищі
причини, наслідок і називати їх найбільш
точними словами у правильній формі. Тому
в дошкільному віці пізнання дитиною навколишнього
світу, засвоєння нових слів ефективно
відбувається в побуті, грі, на заняттях,
у праці, коли до сприймання залучаються
всі або більшість органів чуттів: зір,
слух, дотик. Дитина в процесі діяльності,
спостереження прагне не тільки подивитись
на предмет, а й помацати його, понюхати,
а то й скуштувати. Прагнення це закономірне,
і вихователь, демонструючи предмет та
об’єкти живої і неживої природи, крім
зору, слуху залучає і руку дитини – важливий
орган пізнання. З свого боку, розвинена
мова, багатий активний словник суттєво
змінюють життя і діяльність дитини; активізується
мовне спілкування її з однолітками і
дорослими. Користуючись попереднім досвідом,
закріпленим в уявленнях, поняттях, словесних
виразах, діти домовляються про спільну
гру, працю, навчання, планують свої дії
тощо [5].
Для того щоб визначити поняття «розвитку
словника, необхідно розібратися поняттям
«слово».
Слово - основна одиниця мови. Воно є як
би «представником» одночасно всіх компонентів
мови - фонетики (оскільки складається
з звуків мови), лексики (оскільки позначає,
кодує, якесь явище дійсності, тобто несе
смислове навантаження), граматики (оскільки
в даному випадку існує в певній граматичній
формі). У мовленні слово існує в певному
значенні й у відповідному граматичному
оформленні, засвоювати «просто слова»,
без їх фонетичної оболонки і граматичної
форми, неможливо.
Інтенсивний розвиток мови,
швидке збагачення словника в дітей відбувається
в процесі безпосереднього сприйняття
ними навколишнього оточення, під час
спілкування, взаємодії з дорослими та
дітьми, із соціальним та предметним середовищем.
У дошкільному віці словниковий
склад у дітей збагачується тисячами слів.
Розрізняють активний та пасивний словник.
До активного словникового
складу входять слова, які дитина вживає
у своїй рідній мові, пасивний – це
слова, які вона розуміє, але не використовує.
До активного словника дитини передусім
входить побутова лексика, яка властива
всім дітям, а також слова на позначення
обстановки, умов, у яких живе і виховується
дитина. Перед тим як вводити в мову дитини
слова для активного вжитку, необхідно
сформувати в неї відповідні образи, уявлення,
дати їй певні знання.
Розвиток словника, його збагачення
і активізація будуть гармонійними, досконалими
в тому разі, якщо виконуватиметься основна
функція слова – точне, узагальнююче називання
предметів, їхніх якостей, ознак, дій, кількості
предметів, кількісних відношень. Словник
дітей однієї вікової групи може коливатися
у межах сотень і навіть тисяч слів [24].
Працюючи над розвитком
словника, вводячи в ужиток нові слова,
вихователеві слід керуватися такими
принципами:
- введення нових слів
на основі чуттєвого досвіду
дитини, активної пізнавальної діяльності;
- комплексне розв’язання
всіх завдань словникової роботи;
- поєднання процесу розвитку
словника і пізнавальної діяльності
на заняттях.
Йоганн Генріх Песталоцці у навчанні
мови висунув 3 основні завдання:
1) навчання звуку, чи засобу розвитку
органів промови;
2) навчання слову, чи засобу ознайомлення
з предметами;
3) навчання промови, чи засобу
навчиться ясно виражатися про
предметах [29] .
Фрідріх Фребель вважає, що мова дитини
розвивається з дитинства, а передумовою
щодо його розвитку є особливим багатство
внутрішнє життя малюка. Завдання виховання
педагог бачив у збагаченні змісту життя
дитини. Слід позначати словом як самі
предмети, а й їхні властивості, якості.
Розвиток промови Ф. Фребель тісно пов'язував
з наочністю і грою.
Що ж до питань розвитку словника у вітчизняній
педагогіці, слід відзначити внесок, що
вніс зміни К.Д. Ушинський. Він довів необхідність
підготовчого навчання до школи, накопичення
в дітей віком знання предметах, їх оточуючих,
вдосконалення сенсорної культури, розвиток
мови з урахуванням розвитку знань і мислення.
У працях Є.І. Тихеєвої представлена система
роботи над словом. Запас дитячих уявлень,
і словник у системі Є.І. Тихеєвої закріплюються
під час занять без ілюстративного матеріалу,
в словникових вправах [27].
Е.А. Фльорина підкреслювала роль спостережень
і почуттєвого досвіду у розвитку словника,
виявила найважливішу закономірність
використання безпосереднього сприйняття,
слова педагога і необхідність активної
промови дітей. Вона звертає увагу до правильне
значеннєве вживання слів і поповнення
словника, розвиток структури мови, чисту
вимову.
В.І. Логінова уточнила методику збагачення
словника з урахуванням ознайомлення
дітей із предметами, їх ознаками, матеріалами,
з яких вони зроблено, показала вплив системи
знання предметах на розумовий, мовленнєвий
розвиток. Розвиток словника дітей вона
розглядала у зв'язку з заволодінням дітьми
поняттями [28].
Збагачення словника дітей
- передбачається планомірне, систематичне
розширення уявлень і понять дітей про
нові предмети, явища та засвоєння їхніх
назв. Засвоєння нових слів сприяє подальшому
розвитку мислення. У дітей розвивається
вміння аналізувати, розподіляти ціле
на частини, виділяти ознаки предметів,
узагальнювати. Для того щоб створити
у дошкільників потрібні мовні стереотипи,
необхідне багаторазове повторення слів,
закріплення їх. Повторення і закріплення
особливо потребують складні за своїми
граматичними властивостями слова, абстрактні
терміни. Закріплення словника передбачає
також навчання дітей правильно вимовляти
слова. Уточнення змісту відбувається
протягом усього дошкільного віку. Повторення
слів на занятті, уточнення та розширення
змісту їх протягом року чи всього періоду
виховання дітей у дитячому садку створює
міцні зв’язки між першою і другою сигнальними
системами, забезпечує закріплення набутого
словникового запасу.
Збагачення словника передбачає
систематичне, послідовне формування
в дітей уміння дібрати найточніше слово,
навички швидко відшукати в пам’яті потрібну
форму. Всі завдання розв’язуються одночасно:
діти здобувають нові знання, пізнають
відповідні словесні позначення, уточнюють
і закріплюють відомості, здобуті раніше,
вправляються у вживанні слів.
Цілеспрямована словникова
робота повинна охоплювати такий зміст:
побутові предмети, побутові та суспільні
явища, праця дорослих, засоби пересування
та зв’язку, рідне місто тощо.
Зміст словникової роботи від
віку до віку ускладнюється в трьох напрямах:
1. розширення словника
від групи до групи на основі
ознайомлення дітей з новими предметами
і явищами навколишньої діяльності;
2. словникова робота на
основі поглиблення знань дітей
про знайомі предмети і явища:
введення нових слів, що позначають
властивості, якості предметів;
3. розвиток словника в
процесі конкретизації й узагальнення
уявлень про предмети; введення
нових слів, що позначають узагальнення,
поняття.
Знання дітей, а також, й словник
розвивається від простого до складного,
від елементарних уявлень про предмети,
що оточують їх, до абстрактних понять,
відомостей про суспільні явища, які відбуваються
в місті, в країні та за її межами [25].
Джерелами розвитку словника
є безпосереднє сприймання навколишньої
діяльності в процесі різноманітної діяльності
дітей у суспільному житті, в роботі, під
час прогулянок, у спілкуванні з дорослими;
розповіді вихователя, батьків про суспільне
життя, природу, працю людей; читання книжок,
розглядання картин, перегляд діафільмів,
діапозитивів, телевізійних передач.
Добір методів та прийомів словникової
роботи залежить від характеру дидактичних
завдань на кожному конкретному занятті.
Методи поділяють на дві великі групи:
безпосередні (спостереження, екскурсії,
екскурсії-огляди, розглядання предметів,
розглядання картин і бесід за змістом
їх, дидактичні ігри) та опосередковані
(бесіда, художня література, усна народна
творчість). До основних прийомів розвитку
словника можна віднести показ, називання
предметів, порівняння, пояснення, повторення,
вправляння, запитання. Обов’язковою
умовою застосування кожного методу і
прийому є розуміння дитиною змісту та
значення слів, правильне співвідношення
їх з об’єктами, явищами реального світу.
Словникова робота проводиться
на спеціальних заняттях з розгляданням
картин, в індивідуальному спілкуванні
з дітьми вранці, на прогулянці. Але здебільшого
це завдання розв’язується паралельно
з іншими з розвитку мови під час бесід
та розповідей за картиною. Заняття з картиною
посідає одне з провідних місць у методиці
розвитку мови дошкільників.
П’ятирічна дитина надзвичайно допитлива,
балакуча, це і сприяє швидкому збагаченню
активного словника: засвоюються прикметники,
числівники та інші частини мови. Чимало
слів, що позначають час, простір, ще залишаються
незрозумілими. Наприклад, малюк говорить:
«Вчора у мене буде день народження», «Я
встану так рано, що буде вже пізно», «Поснідаємо
та полягаємо спати», «Мамо, який сьогодні
понеділок: вівторок чи субота?». Не знаючи
значення слова, п’ятирічна дитина дає
йому свою назву.
Активний
словник дитини старшого дошкільного віку (6—
7 років життя) вже наближається до словника
дорослої людини. Дитина вільно користується
всіма частинами мови, правильно називає
предмети, їх ознаки та властивості. Але
і в мові старших дошкільнят ще багато
неточно вжитих слів. Малюки змішують
окремі близькі за значенням слова (шити,
пришити, вишити, зшити), не розуміють переносне
значення слова: «Золотий місяць,— він,
що, з чистого золота зроблений?», «Сивий
туман,— він, мабуть, старий дуже, посивів,
як мій дідусь». Деякі малюки мало користуються
прикметниками, які позначають матеріал,
замінюючи їх іншими словами: замість
«дерев’яний» говорять «зроблений з дерева»,
кажуть не «шовковий», а «зшитий з шовку».
Окремі іменники носять лише узагальнюючий
характер: деревом називають і ялинку,
і березу, і тополю [13].
У мові часом ще зустрічаються діалектизми,
просторіччя та вульгаризми («тутечки»,
«сюдою», «умивалка» тощо). Тому батьки
повинні постійно збагачувати словник
дитини новими словами; уточнювати значення
слів, активізуючи словник. Домагатись
заміни діалектизмів та вульгаризмів
словами літературної мови; збагачувати
дитячу мову прислів’ями, приказками,
загадками, образними народними виразами.
Отже, батьки повинні пам’ятати: перш
ніж назвати дитині нове слово, потрібно
наповнити його певним змістом, пов’язати
з конкретним предметом чи явищем.
Багатство сформованого словника дошкільнят
є ознака високого розвитку мови. При порушеннях,
у процесі формування словника дошкільників,
лексичного запасу мова дітей не можна
вважати достатньо розвиненою. Збагачення
словникового запасу є необхідною умовою
для розвитку комунікативних умінь дітей.
Так, Л.С. Виготський зазначав: «... Не тільки
інтелектуальний розвиток дитини, а й
формування його характеру, емоцій в особистості
в цілому, знаходиться в безпосередній
залежності від мови [7].
Ось чому серед багатьох важливих завдань
виховання і навчання у дошкільних установах,
завдання навчання рідної мови, розвиток
мови, мовного спілкування - одна з головних.
Лексичним значенням слова називають
здатність слова позначати (кодувати)
позамовних реальність: предмети і явища
(будинок, сонце, людина, захід сонця), абстрактні
поняття (думка, правда), дії (будувати,
світити, любити, думати), ознаки предметів
(білий, вічний, доброзичливий, правдивий),
ознаки дій (вгору, яскраво, щиро, чесно),
числа (один, дванадцять, сто), вказівки
на предмети, ознаки, числа (я, хто, який,
скільки). Розвиток словника розуміється
як тривалий процес оволодіння словниковим
запасом, накопиченим народом у процесі
його історії [8].