Креативність, як характеристика творчого потенціалу особистості дитини дошкільного віку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                              

 

 

 

 

 

 

 

      2.  Індивідуальні особливості дитини

 

      Головна мета дошкільної освіти  на сучасному етапі – розвиток дитини як особистості, що передбачає турботу про її здоров’я, духовне й соціальне благополуччя, важливо щоб педагоги, підходячи до впровадження Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі», були готові зійти з консервативної колії, бо як неможливо відкрити старим ключем сучасний замок, так педагогові зі старими поглядами, звичками неможливо відчинити двері в майбутнє. Основною турботою педагога має стати не те, скільки знань та вмінь набув вихованець, а те, наскільки були враховані та задіяні індивідуальні особливості дитини.

     Індивідуальність — особистість  у своїй неповторності, своєрідності, унікальності, тож виникає необхідність  орієнтуватися на кожну дитину, враховувати її темперамент, характер, здібності тощо. Отже, реалізувати індивідуальній підхід означає ставитися до кожної дитини як до своєрідної, неповторної особистості, усвідомлюючи: кожна дитина не краща і не гірша за іншу. Діти просто різні. 
У Програмі закладено компетентнісний підхід. Що це означає? Термін "життєва компетентність" сьогодні стає дедалі вживанішим. 
Оскільки це поняття є суттю особистісно орієнтованої моделі освіти, воно проходить червоною лінією у Програмі. 
     Компетентність — це обізнаність, уміння, вправність у певному колі питань, тобто йдеться про обізнаність дитини в усіх сферах життя, ціннісні ставлення дошкільника до себе, людей, довкілля, речей тощо. Програма саме й відкриває дитині світ в єдності чотирьох сфер — природи, культури, людей, власного Я. 
     Показниками життєвої компетентності є насамперед активність дитини в ігровій, предметно-практичній діяльності, спілкуванні, сформованість у неї базових якостей особистості. Життєво компетентна дитина адекватно поводиться в різноманітних ситуаціях, є в них активним суб'єктом, проявляє власне Я. Вона знає, може, хоче й адекватно діє відповідно до обставин. 
"Те, чого дитина не набула в ранньому дитинстві, залишається прогалиною в наступні періоди, а подекуди й на все життя", — писав один із фундаторів теоретичних досліджень раннього дитинства М. Щелованов.                                                                                     

     Турбота про фізичне здоров'я дитини дошкільного віку завжди була і лишається одним з пріоритетів педагогічної роботи. Водночас у тіні лишаються такі важливі її напрями, як «догляд за душею», створення сприятливих умов для духовного, психологічного і соціального благополуччя особистості. Тим часом усі три означені складники поряд з фізичним є рівноцінними, однаково важливими для процесу особистісного зростання.                
     Часто життєдіяльність дитини в дошкільному навчальному закладі визначається високим темпом, жорсткою регламентацією, великою кількостю стресорів, орієнтацією на змагальність як обов'язковий складник сучасного життя, шумністю оточення, неможливістю дитини усамітнитися, повсякчасними оцінками її досягнень. Це зумовлює надмірну мобілізацію ресурсів, високу емоційну напругу, пов'язану з прагненням вихованця відповідати вимогам дорослих. Так виникає ризик не лише соматичних, а й психічних порушень, нервовості як хвороби особистісного зростання, прояву депресії, різних фобій, відчуття власної неповноцінності.  
     Переважна більшість дошкільнят зазнає дефіциту руху, недостатньо загартована, характеризується низькою витривалістю. У надзвичайно відповідальний період для становлення організму, психіки, особистості життя дітей проходить в ускладнених умовах. Наприкінці дошкільного дитинства стійкі нервові розлади фіксуються приблизно у кожної п'ятої, а функціональні — у кожної третьої дитини.                  
     Робота, спрямована на підтримку, збереження та розвиток здорового способу життя дошкільника, має базуватися, з одного боку, на визнанні великих компенсаторних можливостей дитячого віку, розумінні тимчасового, скороминущого характеру багатьох розладів, з другого — на створенні умов, які запобігають дії шкідливих чинників, сприяють зміцненню захисно-пристосувальних механізмів дитини, соціально-педагогічній реабілітації та психологічній корекції поведінки малюків з розладами здоров'я.  
     Оскільки фізичне здоров'я нерозривно пов'язане з психологічним, соціальним і духовним, його забезпечення можливе лише за умови поєднання медичних засобів, оптимальної системи педагогічних впливів, соціально-психологічної реабілітації та психокорекції, різних культурних заходів, чого можна досягти за чіткої координації дій медичного персоналу, вихователів, батьків, психологічної служби. Диспансеризація, профілактика і корекція у поєднанні з гуманізацією навчально-виховного процесу, створення належних розвиваючого предметно-ігрового, природного і соціального середовищ сприятимуть «врощенню» дитини у швидкоплинний світ, її адаптації до змінних умов життя.  
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Креативність, як характеристика  творчого потенціалу 

особистості дитини дошкільного віку

 

                                    3.1.Креативність, як базова характеристика  дитини.

 

 

З переосмисленням пріоритетів, цілей і завдань навчання та виховання дітей дошкільного віку актуальною стає проблема становлення дитячої особистості, виявлення та розвиток її здібностей, набуття досвіду пізнання. Такий підхід висвітлений у державних документах, розроблених в Україні. Зокрема, Національна доктрина розвитку освіти в Україні у XXI ст. визначає головну мету діяльності дошкільних закладів, яка полягає у створенні умов для розвитку і самореалізаци кожної особистості, формуванні покоління, здатного навчатися впродовж життя. У законі "Про дошкільну освіту" в Україні визнається пріоритетна роль дошкільної освіти у формуванні особистості дитини, розвитку її креативності.

Оцінюючи креативність дітей, звертають увагу на генерування оригінальних ідей, які розглядаються як основа творчого потенціалу. Якщо у дитини 4-х років запитують, з чим вона пов'язує червоний колір, то як правило звучить відповідь, в якій дитина стверджує, що червоними можуть бути вагон, яблуко, картина. Як незвичайні відмічаються відповіді, в яких вона говорить, що червоний колір має вітряна віспа і холодні руки. Очевидно, що за оригінальність в цьому випадку можна прийняти факт незвичайного досвіду дитини. Можливо, що вона тільки перехворіла вітряною віспою, а температуру мама перевіряла руками, які в такому стані їй здавалися холодними. В цьому випадку відповіді відражають неналежну їх від природи здатність породжувати незвичайні ідеї

Креативність є однією з базових характеристик дитини дошкільного віку, що характеризує фіктивну позицію особистості, готовність ухвалювати миттєві рішення, допитливість, здатність коментувати процес та результати діяльності, стійку мотивацію досягнень, розвинену уяву, а також здатність до створення творчого образу, який характеризується оригінальністю, варіативністю, гнучкістю та рухливістю.           Для креативності, як і для багатьох психологічних чинників, існує сенситивний період – обмежений відрізок часу, протягом якого ця якість проявляється особливо інтенсивно якщо їй підходить середовище.                                                                                     Сенситивним періодом для розвитку творчості є перші п’ять років життя дитини. Далі вона, як і всі тварини, в більшості випадках перетворюються в розумного, консервативного, дорослого конформіста.                                                   

       Результати дослідження свідчать, що під час роботи з дітьми важливо розвивати не лише інтелект, а й творчі здібності, і навпаки: під час розвитку творчих здібностей не слід забувати про інтелект. Адже коли високий інтелект поєднується з високим рівнем креативності, творча людина добре адаптується до середовища, вона активна, емоційно врівноважена тощо.

Кожна дитина, яка чує людську мову, бачить яблуко і в якийсь період часу обов'язково бере в руки олівець і малює все так як вона бачить, хоч ні один дорослий не зможе впізнати. А як важливо в цей час підтримати дитину!

Подібна творчість є важливим інструментом пізнання лише до тих пір, поки дитина не засвоє людську мову настільки, щоб з її допомогою починати ціленаправлене навчання, яке проходить вже не творчим шляхом, а з допомогою різноманітних когнітивних методів навчання, що контролюються дорослими. З цього часу комбінаційні, спонтанні прояви активності дитини стають перепоною при передачі конкретного досвіду від дорослого, а тому у більшості дітей креативність поступово іде на спад

Більшість батьків хотіли б виховати дитину творчою особистістю. Але сучасна система виховання творчого початку з раннього віку недостатньо ефективна.

Тому творчість для дитини — це вільний політ уяви, це загострена інтуїція, які можуть випливати на відкриття чогось нового і незвичайного. На цьому високому рівні творчий інтелект, ерудиція і уява злиті в одне. Але викликає сумнів той факт, що успіхи творчості відходять коренями в суб'єктивне емоційне сприйняття і досвіди раннього дитинства. Іншими словами, дитячі фантазії, що здаються дорослим такими далекими від реального життя, насправді є зародком творчості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Реалізація креативності.

 

Щоб реалізувати креативність, необхідно мати вольові якості, які виховуються у більш жорстокіших умовах. Можна бути креативною людиною, але не досягти ніяких результатів при відсутності внутрішньої витримки, волі та підтримки зовні. Реалізована креативность у великих людей була результатом не тільки незвичайних творчих здібностей, але й сильних особистісних якостей: уміння протистояти суспільству, добиватися реалізації поставлених цілей і перемагати в боротьбі. Останні якості свідчать про високий рівень соціального інтелекту, який не завжди відповідає високим значенням креативності.

М.Монтессорі вважала, що в основі творчих здібностей лежать навики спостереження й аналізу, вона звертала увагу педагогів на обов'язковість надання допомоги дитині в угруповуванні й систематизації вражень від сприйняття навколишнього світу.

Для того щоб дитина була у стані творити, слід надати повну свободу її внутрішній духовній діяльності: свободу вибирати в своєму оточенні те, що її привертає, спілкуватися з ним, не відволікаючись так довго, як їй подобається, робити свої "відкриття" і з власної волі ділитися ними з іншими. Тому М. Монтессорі не рекомендувала "перенасичувати" дітей казками і різними фантастичними історіями, вказуючи, що немає жодних підстав вважати, що пасивне сприйняття творчості дорослих, насиченої образами, яким у дитячій душі, не відповідають ніякі адекватні особисті переживання, культивують "творчу уяву". Проте не можна погодитися з широко представленою в радянській педагогіці критичною думкою про те, що вона заперечувала виховну роль казки, яка, за словами М. Монтессорі, дає дитині масу емоційних вражень і можливостей для розвитку репродуктивності уяви. В основі творчої уяви лежить уміння створювати нові й оригінальні образи з власного досвіду. Це достатньо високий рівень уяви, до якої дитину потрібно готувати, не заглушаючи потенційних можливостей її розвитку. Разом з тим, не можна не дорікнути М. Монтессорі в тому, що вона не звернула належної уваги на значення казок і дитячої літератури як зразків у розвитку зв'язної мови і словника дітей

Отже, завжди викликає захоплення людина інтелектуально розвинена, яка вміє логічно мислити, концентрувати увагу, фізично здорова. Але, для того щоб людину вважали всебічно розвиненою цих якостей недостатньо. Тому дуже важливо з раннього віку розвивати не тільки інтелектуальні, а й творчі здібності дошкільника. Невипадково з давніх часів будь-яка педагогічна система не уявлялася без вивчення іноземної мови, музики, малювання, як правило ці дисципліни вважалися навіть обов'язковими. Тому, щоб розвинути в дитини креативність треба дати їй змогу дивуватися і пізнавати, знаходити рішення в нестандартних

ситуаціях;  вона  повинна відкривати нове,  бути  здатною до глибокого опрацювання й задоволення власного досвіду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рекомендації з поданих матеріалів.

 

     Рекомендовано вихователям, психологам  в своїй роботі використовувати диференційовані навчання з урахуванням індивідуальних можливостей дітей, яке можна використати в роботі з дітьми дошкільного віку. Це є корисним для впровадження індивідуального підходу до дітей у процесі їх підготовки до дошкільного навчання.

Давати дітям завдання які спрямовані на:

- розвиток  диференційованого сприйняття та  довільної уваги;

- розвиток  наочно-образного мислення;

- виконання  основних логічних дій, розвиток  розумових операцій (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, визначення закономірностей;

- розвиток  дрібної моторики руки, зорових  і моторних координацій та  довільної уваги;

- розвиток  зв’язного мовлення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Відродження нашого суспільства, його успішний розвиток на сучасному етапі значною мірою залежить від творчості та активності людей, тих умов, які створюються для розвитку кожної особистості При цьому велика увага повинна приділятися підростаючому поколінню. Вирішення цієї проблеми у значній мірі залежить від вчителя, вихователя дитячого колективу, діяльність яких повинна бути спрямована на створення у навчально-виховному процесі сприятливих умов для розвитку потенціальних творчих можливостей учнів, їх творчої сутності. Дослідження, проведені в цій сфері, свідчать, що одним з шляхів вирішення поставленого питання є використання в навчанні ігрових методів. Робота з образами, які пронизують всю ігрову діяльність, стимулює процеси мислення, в тому числі творчу інтуїцію.

Цінність методу розвитку та виховання грою полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча і виховні функції діють в тісному взаємозв'язку. "Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою в багатьох поглядах буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається в грі (А.С.Макаренко). В.Вундт також відмічає: "Гра - це дитя праці. Немає ні однієї гри, яка не мала б собі прототипу в одній з форм серйозної праці."

Пробуджуючи уяву та емоції, ігрові прийоми навчання активізують здібності, викликають захопленість діяльністю - якості, які характеризують наявність творчого начала та активізують вольові зусилля для досягнення творчої мети. Зміна ставлення до навчання сприяє кращому засвоєнню матеріалу, розвитку творчості в будь-якій галузі діяльності.

На нашу думку, потрібно дати дітям можливість бути самим собою. Тому головним є не створення музичних шедеврів, а власне творчий процес, можливість дітей зробити щось по – своєму, проявити свою індивідуальність, неповторність. Один із видатних західних психологів А. Маслоу писав: «Ми мусимо вчити дітей бути творчими особистостями, здатними до сприйняття нового, а також до імпровізації». Керуючись цим висловом, ми навчаємо дітей вірити у свої сили, не боятися робити спроби та помилятися, варіювати, аж поки не буде знайдено правильне рішення.

Робота над проблемою розвитку дитячої творчості дає нам велику наснагу й натхнення. Ким би не стали наші вихованці у майбутньому, вони зможуть творчо виконувати свою справу.