Методи формування правильної звуковимови

Проблема виховання звукової культури мовлення досліджувалася науковцями сучасної дошкільної лінгводидактики в різних напрямках: навчання дітей правильної звуковимови /М.О.Александровська, В.І.Ґороділова, О.Л.Жильцова, В.І.Радіна, М.Ф.Фомічова/, формування фонематичного сприймання /Н.В.Дурова, Л.Є.Журова, Т.Б.Філічова/, усвідомлення дітьми лінійності звукової будови слова /Ф.О.Сохин, Г.А.Тумакова/, особливості розвитку уявлень про звукову дійсність мови в дошкільників /Є.І.Труве/, розвиток усвідомлення дітьми фонематичних узагальнень і диференціацій /Л.Ф.Ткачова/, навчання дітей звукового аналізу слів /Т.Б.Ельконін/. Так, М.О.Александровська досліджувала особливості вимови старших дошкільників і дійшла висновку, що цілеспрямована робота з розвитку фонематичного слуху в дітей при корекції недоліків вимови допомагає дитині швидше оволодіти навичками правильної вимови. Автор наголошує на тому, що в роботі над корекцією недоліків вимови у старших дошкільників слід насамперед спиратися на слухове сприймання. Це є вирішальним у питанні про роль фонематичного слуху в процесі засвоєння дитиною звукової культури мовлення.

Отже, проблема виховання звукової-культури мовлення дітей дошкільного віку опрацьована  науковцями в теорії дошкільного  виховання.

Далі зупинимося на аналізі завдань виховання звукової культури мовлення в нині чинних програмах виховання і навчання дітей дошкільного віку. Оскільки дослідження обмежено середнім дошкільним віком, ми аналізували зміст виховання звукової культури мовлення лише в середніх групах дошкільних закладів. Завдання виховання звукової культури мовлення в середніх групах дитячих садків подано в таблиці 2.1.

 

Таблиця 2.1.

 

Зміст виховання звукової культури мовлення в чинних програмах

дошкільних  закладів освіти

Програма	Розділ  „Розвиток мовлення”		Показники   засвоєння змісту
	Завдання  виховання звукової культури мовлення
Дитина /Київ, 1993/                 Дитина в  дошкільні роки /Запоріж- жя, 1991/                         Українське  дошкілля /Львів, 1991/     Розвиток Українсько- го мовлення у дошкільників /Київ, 1991/	Розвивати мовне  дихання /вимовляти слова 3-4 складові на одному видиху/, вправляти в умінні передавати з допомогою інтонації  різний настрій, закріплювати вміння говорити чітко, виразно, володіти силою голосу, різним темпом мовлення. Розвивати  фонематичний слух: вчити впізнавати слова близького звучання /рими/ і самим добирати подібні слова; розрізняти значення слів, відчувати наголос. Удосконалювати вимову всіх засвоєних звуків, зокрема звернути увагу на вимову звуків [к,х,г], в тому числі, при збігу кількох приголосних. Тренувати у вимовлянні шиплячих звуків [ш,ж,ч,шч]; [дз, дж], [г,ґ]. Розвивати вміння правильно вимовляти звуки [з,ц], [с,ц], [з,с] та звуки [ц :], [с :] у дієслівних формах. Правильно вимовляти шиплячі звуки [ш, ж,ч], сонорні [л,р], усі звуки рідної мови; регулювати темп мовлення, тембр голосу, вдосконалювати дикцію.             Закріплювати  правильне вимовляння дитиною звуків [с,з,ц,ш,щ,ч,л,р,дз,дж]. Удосконалювати дикцію, розвивати голосовий апарат, мовний слух, фонематичне сприймання, мовне дихання. Вчити вимовляти слова із додержанням норм літературної вимови. Розвивати мовне дихання, слухову увагу. Привчати говорити чітко, виразно, передавати інтонацією різні психічні стани, своє ставлення до того, про що говориться. Вчити вимовляти слова з трьома і більше складами на одному видиху. Закріпити вміння володіти силою голосу, темпом мовлення /говорити голосно-нормально-пошепки, помірно-швидко-поволі/. Вдосконалювати вимову всіх засвоєних звуків, особливо вправляти у вимові [г,к,х,ф,ц,ць,з,зь,с,сь]; вчити вимовляти шиплячі [ш,ж,ч] та		Діти повинні  вміти говорити чітко, правильно, виразно, володіти силою голосу, розрізняти голосні,      приголосні  звуки, місце звука у слові, добирати слова із заданим  звуком /за допомогою предметних малюнків/. Вимовляти голосні  та приголосні звуки, губно-губні, губно- зубні зубні, передньо-і задньоязикові, свистячів процесі  рухових і хороводних ігор.
Малятко /Київ, 1991/.                                           Витоки мовленнєвого розвитку		звукосполуку [шч], вимовляти [р,рь,л], закріпити вимову [ль]. Слідкувати, щоб діти оглушували дзвінкий приголосний [з] у префіксах перед глухими; добиватися роздільної вимови йотованих голосних з попередніми приголосними. Далі знайомити дітей з будовою мовного апарату: як рухаються губи і язик при творенні звуків. Учити виділяти голосом приголосні звуки в слові відповідно до завдання вихователя, впізнавати звуки в словах. Ознайомити з вимовою голосних. Для розвитку фонематичного слуху вчити добирати слова близького звучання. Називати договорювані звуки на початку, в середині, в кінці слова. Уточнювати, закріплювати правильну вимову приголосних звуків рідної мови, домагатись правильної вимови шиплячих та звука [р]. Розвивати мовне дихання, фонематичний слух, інтонаційну виразність мови.       Удосконалювати  вимову приголосних звуків [б,п,м,в,д,т,г,к,з,ц,с,ф], як твердих,  так і  м'яких у різних позиціях. Закріплювати  вимову шиплячих звуків [ж,ч,щ]. Вчити  твердо вимовляти звукосполучення  "[шч]-щ", правильно        [ж,ч,щ]. Вчити  твердо вимовляти звукосполучення "[шч]-щ", правильно артикулювати та вимовляти звуки [р,р'] у різних позиціях, вибуховий звук [г]; дзвінко вимовляти звук [б] у кінці слів. Стежити за твердою вимовою шиплячих звуків, напівпом'якшеною перед "і" та пом'якшеною вимовою подвоєних шиплячих в іменниках середнього та жіночого роду. Продовжувати розвивати м'язи мовного апарату: рухомість язика /вміння робити язик широким і вузьким, утримувати широкий язик за нижніми зубами, відсувати назад тощо/, рухливість губ /уміння витягувати їх уперед, заокруглювати, розтягувати в посмішку/, вміння утримувати нижню щелепу в певному положенні. Розвивати змішаний тип мовного дихання. Вчити правильно дихати, робити вдих через ніс, плавний, вільний, подовжений видих /довжина видиху дорівнює фразі з 3-5 слів, тривалість паузи - рахунок: один, два/. Привчати дітей говорити без напруження, регулювати силу голосу залежно від ситуації: нормально, голосно, тихо, пошепки. Домагатися нормального темпу мовлення, говорити помірно, чітко, не поспішаючи. Продовжувати розвивати   артикулювати  та вимовляти звуки [р,р'] у різних позиціях, вибуховий звук [г]; дзвінко  вимовляти звук [б] у кінці слів. Стежити за твердою вимовою шиплячих звуків, напівпом'якшеною перед "і" та пом'якшеною вимовою подвоєних  шиплячих в іменниках середнього та жіночого роду. Продовжувати розвивати м'язи мовного апарату: рухомість язика /вміння робити язик широким і вузьким, утримувати широкий язик за нижніми зубами, відсувати назад тощо/, рухливість губ /уміння витягувати їх уперед, заокруглювати, розтягувати в посмішку/, вміння утримувати нижню щелепу в певному положенні. Розвивати змішаний тип мовного дихання. Вчити правильно дихати, робити вдих через ніс, плавний, вільний, подовжений видих /довжина видиху дорівнює фразі з 3-5 слів, тривалість паузи - рахунок: один, два/. Привчати дітей говорити без напруження, регулювати силу голосу залежно від ситуації: нормально, голосно, тихо, пошепки. Домагатися нормального темпу мовлення, говорити помірно, чітко, не поспішаючи. Продовжувати розвивати		Володіють вимовою  звука [р],та вимовляють слова згідно літературних  норм української мови. Оволодівають правильною вимовою всіх звуків рідної мови, в тому числі шиплячими і  звуком [р]. Тип мовного дихання-змішаний. Диференціюють близькі фонеми, добре розвинений фонематичний  слух. Темп мовлення нормалізується, регулюють силу голосу відповідно  до ситуації.

Продовження табл. 1.1

Дітей дошкільного віку /Київ, 1997/.

артикулювати  та вимовляти звуки [р,р'] у різних позиціях, вибуховий звук [г]; дзвінко вимовляти звук [б] у кінці слів. Стежити за твердою вимовою шиплячих звуків, напівпом'якшеною перед "і" та пом'якшеною вимовою подвоєних шиплячих в іменниках середнього та жіночого роду. Продовжувати розвивати м'язи мовного апарату: рухомість язика /вміння робити язик широким і вузьким, утримувати широкий язик за нижніми зубами, відсувати назад тощо/, рухливість губ /уміння витягувати їх уперед, заокруглювати, розтягувати в посмішку/, вміння утримувати нижню щелепу в певному положенні. Розвивати змішаний тип мовного дихання. Вчити правильно дихати, робити вдих через ніс, плавний, вільний, подовжений видих /довжина видиху дорівнює фразі з 3-5 слів, тривалість паузи - рахунок: один, два/. Привчати дітей говорити без напруження, регулювати силу голосу залежно від ситуації: нормально, голосно, тихо, пошепки. Домагатися нормального темпу мовлення, говорити помірно, чітко, не поспішаючи. Продовжувати розвивати інтонаційну виразність мовлення /дикцію, тембр, мелодику, фразовий і логічний наголоси/.

шиплячими    і звуком       [р]. Тип    мовного  дихання-змішаний. Диференціюють близькі фонеми, добре  розвинений фонематичний слух.  Темп мовлення  нормалізується, регулюють силу голосу відповідно до ситуації.

Як бачимо, в чинних програмах  виховання і навчання дітей дошкільного віку досить повно висвітлено змістову сторону виховання звукової культури мовлення. Так, у програмі "Дитина" [58] визначено виховання таких чинників звукової культури мовлення: розвиток мовного дихання, фонематичного слуху, дикції, володіння темпом мовлення, силою голосу, інтонаційними засобами виразності. В програмі акцентується увага на вимові дітьми шиплячих, свистячих та звуків [г],[ґ],[к],[х],[дз],[дж].

У програмі "Українське дошкілля" [195] пропонується розвивати  голосовий апарат, мовне дихання, фонематичне сприймання, мовний слух; удосконалювати дикцію, дотримуватися орфоепічної правильності мовлення, закріпити правильну вимову звуків [с,з,ц,ш,щ,ч,л,р,дз,дж] дітьми середнього дошкільного віку.

В тематичній програмі "Розвиток українського мовлення у дошкільників" /автор Н.Я.Дзюбишина-Мельник/ визначено такі завдання: розвивати   в   дітей   фонематичний   слух,   дикцію,   мовне   дихання, "закріпити вміння    володіти    силою голосу, темпом мовлення", прищеплювати навички орфоепічне правильного мовлення, вдосконалювати вимову голосних і приголосних звуків. Особлива увага звертається на вправлянні дітей у вимові [г,к,х,ф], свистячих [ц,ць,з,зь,с,сь], шиплячих [ш,ч,ж] і сонорних [р,рь,л,ль] звуків, також пропонується ознайомити дітей з будовою мовного апарату: як рухаються губи і язик при творенні звуків.

Аналіз методичних порад для вихователів та батьків "Дитина в дошкільні роки" [59] засвідчив, що авторами визначено лише деякі аспекти виховання звукової культури мовлення, а саме: "регулювати темп  мовлення,  тембр голосу,  вдосконалювати дикцію", правильно вимовляти шиплячі звуки [ш,ж,ч], сонорні [л,р], усі звуки рідної мови.

У програмі "Малятко" [120] сформульовані завдання з виховання  звукової культури мовлення таким чином: розвивати мовне дихання, фонематичний слух, інтонаційну виразність мови, уточнювати, закріплювати правильну вимову всіх звуків рідної мови. Особлива увага звертається на оволодіння дітьми правильною вимовою шиплячих та звука [р] до кінця року.

Аналізуючи чинні програми виховання і навчання дітей дошкільного віку, ми також звертали увагу й на Показники засвоєння дітьми звукової культури мовлення. В ході аналізу ми дійшли висновку, що в більшості з них відбито загальний кінцевий результат. І лише у програмах "Малятко" та "Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку" конкретно визначено показники засвоєння змісту звукової культури мовлення. Так, у програмі "Малятко" визначено, що діти до кінця року повинні оволодіти вимовою звука [р] і шиплячих звуків, вимовляти слова згідно літературних норм української мови.

Найбільш повно  визначено показники засвоєння  змісту звукової культури мовлення у  програмі "Витоки мовленнєвого розвитку дітей Дошкільного віку": діти оволодівають правильною вимовою всіх звуків рідної мови, в тому числі шиплячими і звуком [р], диференціюють близькі за звучанням фонеми, регулюють силу голосу та темп мовлення відповідно до ситуації спілкування, мають змішаний тип мовного дихання.                                            

Наступне завдання передбачало аналіз планів навчально-виховної роботи вихователів старших груп.

Аналізуючи  календарні плани, ми прагнули з'ясувати: чи вирішуються завдання виховання  звукової культури мовлення у складі інших занять і в повсякденному  житті; як використовуються фольклорні твори в різних формах роботи. Результати аналізу, планів навчально-виховної роботи подано в таблиці 2.2

Таблиця 2.2.

Відображення  завдань виховання звукової культури

і мовлення у складі інших занять та в повсякденному  житті впродовж року /%/

Завдання виховання звукової культури  мовлення	Форми роботи
	Заняття			Повсякденне життя
	Художня література	Рідна природа	У світі музики	Прогу- лянка	ІІ поло- вина  дня	Режимні моменти
Інтонаційні засоби виразності	50	4,2	41,4	-	43,5	-
Мовне дихання	-	-	73	-	-	-
Фонематичний  слух	-	6,3	-	20	-	-
Орфоепічна  правильність	10	-	-	-	-	-
Сила голосу	27,3	-	80	-	27	-
Дикція	-	-	-	-	-	-
Темп мовлення	34,3	-	77,5	-	27	-
Фонетична правильність	-	-	-	-	13,5	4,9
Артикуляція звуків	-	-	-	40	-	-

Як   засвідчує   таблиця,   завдання   виховання   звукової   культури    мовлення плануються лише на заняттях з художньої  літератури, рідної      природи  та   музики.   В   усіх  проаналізованих  планах  було   обмаль      завдань із виховання звукової культури мовлення. Так, на заняттях з      художньої літератури впродовж року було заплановано завдання з розвитку темпу мовлення - 34,3%, з розвитку інтонаційних засобів виразності - 50%, з виховання орфоепічної правильності мовлення - 10%, вправляння дітей у силі голосу - 27,3%.  На заняттях з рідної природи було заплановано завдання з розвитку фонематичного слуху - 6,3%, з розвитку інтонаційних засобів виразності - 4,2%.  Найвищий показник відображення завдань виховання звукової культури мовлення було зафіксовано на музичних заняттях. Так, завдання з розвитку мовного дихання планувалося - 73%, вправляння дітей у силі голосу -80%, 41,4% було визначено завдання з виховання інтонаційних засобів виразності та 77,5% становило завдання з розвитку темпу мовлення. Завдання щодо інших компонентів звукової культури мовлення з планів навчально-виховної роботи нами вилучено не було.

Завдання виховання  звукової культури, мовлення планувалися  і в повсякденному житті. Так, на прогулянці визначено вирішення  таких завдань: пояснення та показ правильної артикуляції звуків - 40%, з розвитку фонематичного слуху - 20%. Під час режимних моментів вихователями було заплановано лише 4,9% завдань з виховання в дітей фонетичної правильності мовлення. Наприклад, "під час причісування звернути увагу Оксани М. на вимову слова "гребінець", повторити артикуляцію звука [р]" /вихователь О.Г.Кузнєцова/. Відображення завдань виховання звукової культури мовлення у другій половині дня розподілилося таким чином із виховання фонетичної правильності мовлення - 13,5%, розвитку темпу мовлення та сили голосу - 27%, виховання інтонаційних засобів виразності - 43,5%. Зауважимо, що означені завдання виховання звукової культури мовлення планувалися вихователями здебільшого під час драматизації чи інсценізації художніх творів. Наступний етап нашої роботи передбачав анкетування вихователів дитячих садків. Нами була складена анкета щодо з'ясування стану роботи з виховання звукової культури мовлення в дитячому садку /Див. додаток А/.

Розглянемо  результати анкетування вихователів. Кількісний аналіз цієї роботи представлено в таблиці 2.3.

 

 

 

Таблиця 2.3.

Результати анкетування вихователів /%/

№	Запитання анкети	Характеристика  відповідей
		Правильні	Частково правильні	Неадеква-тні	Негатив-ні	Відсут-ні
1.	Як Ви розумієте поняття „звукова культура мовлення?”	16,25	65	12,5	-	6,25
2.	Що означає  „правильне мовлення?”	2,5	63,75	18,75	5	10
3.	Які звуки найчастіше не вимовляють Ваші діти?	100	-	-	-	-
4.	Які методи і  прийоми Ви використовуєте для виправлення  звуків?	18,75	61,25	8,75	6,25	5
5.	Які види роботи Ви плануєте щодо виховання звукової культури мовлення?	30	61,25	8,75	-	-
6.	Якими прийомами  Ви перевіряєте фонематичний слух дітей?	36,25	-	2,5	61,25	-
7.	Яка у Вас  у групі чи в дитячому садку  є методична література з виховання звукової культури мовлення?	8,75	63,75	15	12,5	-
8.	Які посібники  з виховання звукової культури мовлення Ви виготовили самостійно, чи є у  Вашій групі?	13,75	18,75	-	67,5	-

 

Як свідчить таблиця, на перше запитання анкети "Як Ви розумієте" поняття "звукова культура мовлення?" правильно та достатньо повно відповіли    16,25%   вихователів.    Наприклад,    "це   чиста,    правильна вимова звуків рідної мови, вимова слів, узгоджена з нормами орфоепії української мови,  виховання чіткої дикції,     інтонаційної    виразності, розвиток фонематичного слуху та мовного дихання". 65% респондентів відповіли на це запитання частково правильно, вони відзначили лише деякі чинники звукової культури мовлення: "це правильна вимова всіх звуків   рідної  мови", "розвиток  артикуляційного  апарату",   "розвиток дихання,   правильна   вимова   всіх  звуків"  тощо.   12,5%   вихователів відповіли так: "це засіб спілкування і  взаєморозуміння між людьми", "це частина загальної культури людини, вміння правильно користуватися лексичними, звуковими, граматичними    засобами"    тощо.     6,25%  респондентів не дали відповіді на це запитання.

На друге запитання "Що означає "правильне мовлення?" 2,5%  вихователів  відповіли, що "це вміння правильно  користуватися лексичними, граматичними, фонетичними засобами мовлення, це правильне користування літературними нормами української мови, вміння логічно, послідовно висловлювати свої думки, граматично правильно будувати речення". 63,75% респондентів називали лише деякі характеристики "правильного мовлення": "це літературна-вимова слів", "це чисте, точне мовлення" тощо. 18,75% вихователів неадекватно відповіли на це запитання. Серед них: 12,5% ототожнювали поняття "правильне мовлення" і "звукова культура мовлення". Так, вихователі називали, що правильне мовлення - "це розвиток інтонаційної виразності мовлення, слухової уваги, темпу", "розвиток тембру, темпу та ритму мови" тощо. 6,25% респондентів дали такі відповіді: "правильне мовлення - це активний словниковий запас, правильна звуковимова", "це вживання всіх частин мови, порядок слів у реченні" тощо. 5% вихователів дали негативну відповідь. У 10% респондентів була відсутня відповідь на це запитання.

На запитання "Які звуки найчастіше не вимовляють Ваші діти?" 100% вихователів називали конкретно, які звуки не вимовляють їхні діти: це шиплячі, свистячі, сонорні, [дж], [дз], [ґ], [к], [х]. Здебільшого діти не могли вимовляти ще й звуки [ф], [в]. Причину їх неправильного вимовляння вихователі пояснювали, як "недостатній розвиток артикуляційного апарату".

Відповідаючи  на запитання "Які методи і прийоми  Ви використовуєте для виправляння звуків?" 18,75% респондентів назвали найбільш поширені методи і прийоми формування правильної вимови звуків. Серед них: дидактичні ігри /18,75%/, використання художньої літератури - 16,2%, показ артикуляції звуків - 12,5%, прийом віддзеркаленого мовлення - 12,5%, мовний взірець - 17,5%. Частково правильно відповіли на це запитання 61,25% вихователів. Вони назвали не більше двох методів і прийомів роботи. Неадекватну відповідь дали 8,75% респондентів, вони називали метод "індивідуального заняття з розвитку мовлення", "оцінка" тощо. 6,25% вихователів дали негативну відповідь. 5% вихователів утрималися від відповіді.