Методичні можливості казки як літературного жанру для розвитку уяви

ПЛАН

ВСТУ                                                                                                                2

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ КАЗКИ В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНІЙ РОБОТІ.                                                           

 
1.1.Значення казки у літературному розвитку молодших школярів.          5

 
1.2.Психологічні закономірності  розвитку уяви учнів у процесі  роботи з казкою.                                                                                                              11

 
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ КАЗКИ ЯК ЛІТЕРАТУРНОГО ЖАНРУДЛЯ РОЗВИТКУ УЯВИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ.                                                                                                    

2.1.Дійсний стан сформованості  творчої уяви молодших школярів .        18

2.2. Методичні можливості казки  як літературного жанру для  розвитку уяви.                                                                                                                    21

ВИСНОВКИ         28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 30

ДОДАТКИ 33

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність проблеми. У Державному стандартні початкової загальної початкової  освіти галузі «Мова та література» говориться, що основною змістовою лінією мовної освіти у початковій ланці загальноосвітньої школи є мовленнєва, яка передбачає формування та розвиток умінь слухати і розуміти, говорити, читати і писати. Мовна та соціокультурна лінії забезпечують відповідний обсяг знань з мови, умінь і навичок їх застосування у мовленнєвій діяльності, а також уявлення про звичаї, побут Українського народу, визначні події та постаті в історії України.[2]

На початку минулого століття багатоаспектний  світ казки стає предметом психолого-педагогічних досліджень. Маємо на увазі праці  Т.Алієвої, Є.Аркіної, А.Виноградової, Л.Гурович, М.Кашиної, Т.Морозової, А.Орлова та ін. У них досліджено особливості сприйняття казок дітьми, вплив казки на розвиток функціональних характеристик дитини, формування ігрових можливостей у дитини за допомогою казки тощо. Поняття «казкотерапія», «терапевтична казка»з'являються в науковому обігу лише в другій половині ХХст. Вони знаменують появу нового напряму досліджень казки–в аспекті читання «з ліку-вальною метою», чергове розширення жанрових меж казки. На сьогодні в багатьох європейських країнах, зокрема в Польщі, відбувається заснування наукових шкіл–інституцій, наукових установ, дослідних центрів, які працюють у напрямі бібліо-чи казкотерапії. Народна казка та її педагогічні можливості стали предметом уваги й українських педагогів та методистів. Так,велику увагу казкам як жанровій творчості та засобу виховання школярів приділяли Н.Бібко, Р.Бурова, С.Дорошенко, Н.Ігнатенко, І.Корнійчук, М.Кубинський,Г.Олійник, В.Пабат, В.Сиротинко, С.Тищенко, Г.Чуйко та ін. Зокрема, Н.Бібко вивчала методичні особливості опрацювання народних казок іказок змішаного (перехідного) типу; Р.Бурова аналізувала казковий матеріал з точки зору його можливостей для розвитку мовлення молодших школярів; С.Дорошенко визначив загальні методичні особливості опрацювання казки на уроках читання; Н.Ігнатенко наголошував на специфіці матеріалу казок у плані осмислення їх змісту; С.Козоріз описав нестандартні форми роботи над казкою; І.Корнійчук розробив конспекти уроків читання казки у початкових класах; К.Коханівська розробила методику творчих робіт, пов'язаних із обробкою народної казки на уроках рідної мови; М.Лещенко досліджував вплив казкового матеріалу на формування особистості учнів молодшого шкільного віку; Г.Олійник описав особливості виразного читання народної казки. Інші методисти також зосереджувалися на характеристиці особливостей опрацювання народних казок у початкових классах на уроках читання. [4, 193]

Казки – один із найбільш популярних жанрів серед дітей.

Кожен казковий твір викликає в дитини певні емоції (радість, сум, ненависть, обурення, переживання, біль). Це не просто здатність людини передати ці відчуття, а здатність казки викликати ці почуття. Читаючи казку, дитина входить у фантастичний світ, починає жити описаною дійсністю, життям свого героя. І сприймає це все по-справжньому.

Без казки неможна уявити дитинство. Саме вона наближає до дитини навчально-виховний процес.

Казка в початковій школі  здатна виконати не лише виховні, а  й розвивальні та навчальні завдання. За правильної організації процесу  роботи над казкою в учнів істотно покращується мислення, увагу, пам'ять, мовленнєвий розвиток тощо.

І з кожним прочитанням  можна відкрити в казці щось нове, скрите до цієї пори, а це означає  винести для себе якийсь досвід.

Нажаль, не всі вчителі  замислюються над впливом казок на учнів, на практиці не всі проводять ігрові заняття, пов’язані з казкою. Вважається, що цей жанр літературної творчості може бути використаний тільки на уроках літератури, часто робота з казками обмежується прочитанням матеріалу і засвоєнням змісту написаного.

Мета цієї курсової роботи – визначити ефективні прийоми роботи з казкою як літературним жанром для розвитку уяви учнів молодшої школи

Завдання:

- розглянути позиції відомих  педагогів з питань використання казки як літературного жанру для розитку уяви молодших школярів ;

- дослідити стан сформованості творчої уяви молодших школярів ;

- визначити методичні особливості використання казок на уроках літературного читання;

- запропонувати ефективні прийоми  роботи з казкою у художньо-мовленєвому  розвитку молодших школярів

Предмет дослідження – процес використання казки на уроках для розвитку уяви молодших школярів .

Об’єкт дослідження – казка як незмінний та ефективний засіб виховання, розвитку та навчання.

База дослідження: Середня загальноосвітня школа №15 Вінницької міської ради 3-А клас.

Гіпотеза дослідження – використання різних прийомів складання казок сприятиме найкращому розвитку творчої уяви учнів, так як:

- казка створює умови для пробудження фантазії, завдяки незвичайним подіям і героям; 
    - казка добре знайома дітям, що дозволяє, спираючись на знайомий зміст і композицію, створювати свої власні розповіді.

Комплекс наукових методів: аналіз психолого–педагогічної літератури; констатувальний експеримент .

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ КАЗКИ В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНІЙ РОБОТІ. 
1.1.Значення казки у літературному розвитку молодших школярів.

Одним із найважливіших умінь дитини є вміння читати. Обсяг інформації постійно зростає, а щоб отримати її з книг, преси, Інтернету, потрібно вміти читати. Сьогодні як ніколи актуальні слова Василя Сухомлинського: «без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці, читання — це найважливіший інструмент навчання та джерело багатого духовного життя» [5, 78]. В умовах особистісно орієнтованого навчання потрібна така система читання, яка забезпечить розвиток дитини, збагатить її емоційно-художній досвід, інформаційно-естетичну базу, що сприятиме становленню духовного світу, розвиватиме відчуття прекрасного.  
       Читацька діяльність із яскраво вираженою комунікативною спрямованістю є провідною для розділу «Читання і література» у предметі «Рідна мова». Вона багатоаспектна і містить у собі такі поняття, як читацька культура, техніка читання, знання літератури і книги, сприйняття твору, бібліографічна грамотність. Але її головним, вихідним моментом, є навичка читання — основа успішної реалізації усіх змістових ліній програми, важливий засіб розвитку і саморозвитку особистості учня.  
Сучасні психологи та методисти визначають навичку читання на початковому етапі як процес відтворення звукової форми слова за її графічною моделлю з виявленням, активною переробкою і усвідомленням смислової інформації.[6, С.11]  
        У Державному стандарті і програмах з читання зазначений напрям належить до базових. Протягом навчання в початковій школі молодші учні постійно оволодівають технічною і смисловою сторонами читання. Ми розглянемо способи формування технічної сторони. Вона передбачає оволодіння учнями способом читання, правильністю, виразністю і темпом. Читання стає якісним лише за умов досягнення учнями розуміння прочитаного тексту. У програмах з читання для кожного класу чітко визначено напрями роботи вчителя щодо формування в учнів технічної і смислової сторін, якими вони оволодівають у взаємозв'язку.  
Процес читання розглядається психологами як специфічний вид комунікативно-пізнавальної діяльності людини, в якій виділяються зовнішні і внутрішні сторони, що взаємодіють між собою. Зовнішню характеризує технічна (операційна) сторона, а внутрішню — осмислення і розуміння читачем змісту прочитаного.  
             В. О. Сухомлинський вважав уміння учнів читати найважливішим інструментом навчання. Швидко й свідомо читати — це значить сприймати очима і в думці частину речення чи невелике речення цілком, відірвати свій погляд від книги, вимовити те, що запам'яталося, і водночас думати — не тільки про те, що читається, а й про якісь картини, образи, уявлення, факти, явища, пов'язані з матеріалом, що читається [7, 47]. Відповідно до вимог Державного стандарту початкової загальної освіти об'єктом контролю і оцінювання є навичка читання з урахуванням усіх її характеристик: спосіб, темп, усвідомленість, виразність. Технічну сторону читання характеризують спосіб, темп, правильність, виразність.

Найпопулярнішим жанром дитячої літератури є казка. Слушно зауважує Л.Ф.Дунаєвська: "Чим глибше людство досліджує світ, тим більше загадок постає перед ним. І однією такою загадкою є те, що й малу дитину, й дорослу людину хвилюють... казки" [9, 5].

Літературна казка – особливий різновид цього жанру, створений фантазією письменника. В українському та російському літературознавстві літературна казка стала предметом досліджень Брауде Л., Лупанової І., Леонової Т., Липовецького М., Цалапової О., Ярмиша Ю.

Найпопулярнішим жанром дитячої літератури є казка. Слушно зауважує Л.Ф.Дунаєвська: "Чим глибше людство досліджує світ, тим більше загадок постає перед ним. І однією такою загадкою є те, що й малу дитину, й дорослу людину хвилюють... казки" [8, 5].

         Літературна казка – особливий різновид цього жанру, створений фантазією письменника. В українському та російському літературознавстві літературна казка стала предметом досліджень Брауде Л., Лупанової І., Леонової Т., Липовецького М., Цалапової О., Ярмиша Ю.

Велике значення казок як засобу літературного розвитку учнів. Текст казок – прекрасний матеріал для його формування навичок. Молодші школярі із задоволенням розповідають казки, зберігаючи народні образні вислови та зображувальні засоби (порівняння, епітети), а також прийнятий у казках своєрідний синтаксичний стрій, мовлення, структуру речень, емоційні особливості твору.

У методичних посібниках засуджується намагання окремих  класоводів зводити характеристику казки до вказівки, що, мовляв, казкові  події видумані. Для цього є підстави, оскільки практика переконує, що умовність казки діти самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні грати в придуманих казкових героїв, і це треба всіляко підтримувати. Текст багатьох казок піддається прочитуванню в особах. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю: таким чином учні залучаються до діалогу.

У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються  сприятливі умови для розкриття  перед ними особливостей цього виду літературної і народної творчості. Вони ще раз переконуються, що казка — це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі — видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить. Навпаки, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою.

Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не дружать  а в казці вони — нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів – фантастичні  Поряд із звірами у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. Це фантастика, але вони все ж не дивуються цьому, сприймають як можливе, до того ж захоплено. Тому досить часто вдаються до власного фантазування — створення казок про звірів, а то й про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя — всіляко заохочувати учнів до написання казок. У меморіальному музеї у Павлиші, де працював В. О. Сухомлинський, зберігається 80 томів казок, написаних учнями. Видатний вчений вважав, що створення казок — не розвага, а засіб розумового й естетичного розвитку дітей.

Казкову ситуацію діти сприймають як гру. Тому немає потреби повторювати  відоме їм і підкреслювати, що казковий сюжет видуманий. У казці йдеться  про добро і зло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій. І ще одна обставина застерігає вчителя від загострення уваги дітей на фантастичній основі казки. Це — наявність у читанках казок, сюжет яких мало схожий на фантастику, незвичність.

Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домагатися усвідомлення змісту та на основі цього – реалізації виховного  потенціалу народної казки.

Із казкою молодший школяр ознайомлюється ще у дошкільному віці, у ранньому дитинстві. У 1-4 класах казка для учнів відкривається як жанр народної, а пізніше й літературної творчості, відмінний за певними специфічними ознаками від інших творів. Діти охоче читають казкові пригоди, тому вчитель має використати це бажання для розвитку їхніх пізнавальних інтересів та формування народознавчих понять, для подачі знань про побут, звичаї народу, його морально-етичні та естетичні якості, почуття та уявлення українського етносу.

У зв’язку з читанням казки можливе виготовлення ляльок, декорацій для лялькового театру, силуетів звірів та людей для тіньового театру (на уроках художньої праці чи гурткових заняттях). У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація — це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. Можна запропонувати учням інсценізувати певну казку: створити мізансцени для уявлюваної вистави чи кадри для можливого фільму (що буде на першому кадрі, що на другому і т. д.). У захоплюючому створенні сценарію вчитель дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення.

Уміння шукати аналогії в мовленнєвому матеріалі допоможе учням побачити особливості рідної мови. Спочатку учням треба показати аналоги, акцентуючи їхню увагу на спільних ознаках, потім запропонувати самостійно їх відшукати, а згодом учитись придумувати нове за аналогією до відомого. Аналогами можуть бути спільнокореневі слова, слова з однаковим префіксом, а також схема слова або речення. Тобто важливо показати дітям, що аналоги треба вміти побачити й доцільніше використати. Аналоги добирають залежно від того, яку тему вивчають або повторюють на уроці. Розкрити сутність пошуку аналогів можна, складаючи описи малюнків. Так, можна описати за аналогією до одного фрагмента малюнка; за аналогією до кількох фрагментів малюнка; до цілісного образу малюнка. Педагогічний досвід В. Сухомлинського теж став багатогранною та глибокою спадщиною, що значною метою визначила погляди сучасних дослідників творчої мовленнєвої діяльності. Педагог переконував, що поетична творчість доступна кожному і не є привілеєм особливо обдарованих, що вона - таке саме закономірне явище, як малювання, через яке проходить кожна дитина. У своїх творах В. Сухомлинський неодноразово підкреслював, що дитяче бачення світу - це водночас своєрідна художня творчість. "Казка, гра, фантазія - це животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і бажань. Воно стає сферою духовного життя дитини, засобом вираження думок і почуттів - живою реальністю мислення. Під впливом почуттів, що пробуджують казкові образи, дитина вчиться мислити словами". Він учив дітей вдивлятись у навколишній світ. Таким чином, у кожного пробуджувався інтерес, без якого немає радості пізнання, радості наукового відкриття. Кожному педагогу треба вірити в те, що кожна дитина розумна, талановита по-своєму, однак у кожної дитини думка розвивається своєрідним шліхом.

Казковий світ магічно впливає на дитину, манить таємницями, чудесами, чаклунством. Діти з радістю подорожують в уявному, нереальному світі, активно діють у ньому, творчо трансформують, перетворюють його. За допомогою казок вони здобувають знання про довкілля, про взаємостосунки людей, проблеми, які трапляються в житті.

Казки навчають дитину знаходити вихід із складних ситуацій, вірити в силу добра, любові, справедливості, краси.

"Казка – це активна естетична  творчість, що захоплює всі  сфери духовного життя дитини - її розум, почуття, уяву, волю. Вона є тим різцем, який відточує  найтонші риси індивідуального мислення кожної дитини і в той же час розкриває дитячі серця назустріч одне одному, творить тонкі інтелектуальні взаємини дитячого колективу", – відзначав В.О. Сухомлинський [9;541]. Казка є важливим засобом розумового, морального й естетичного виховання. Своїм незвичайним змістом, прагненням до здійснення чарівно-фантастичної мети вона активізує мислення дітей, пробуджує в них допитливість, цікавість, поглиблює відчуття слова, його краси.

Казка в початковій школі здатна виконати не лише виховні, а й  розвивальні та навчальні завдання. За правильної організації процесу роботи над казкою учні зможуть істотно покращити мислення, увагу, пам'ять, мовленнєвий розвиток тощо. Вдало побудована, продумана робота з цим жанром художньої творчості на уроках читання дає змогу розвинути психічні функції дитини, допомагати в життєвому самовизначенні особистості, становленні її суб'єктності.

 

1.2.Психологічні закономірності розвитку уяви учнів у процесі роботи з казкою.

Уява – психічний (інтелектуальний) процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв'язків між відомими образами та знаннями. Уява надає людині можливість виходити за межі реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори. Принциповим є те, що уява пов'язана з образами, уявленнями, хоча продукт уяви оформлюється знаково – у вигляді, наприклад, опису, тексту, тобто вербально (скажімо, як фантастичний твір).[16;404]

Бажання зрозуміти і пояснити уяву, привернуло увагу до психічних явищ в давнину, підтримував і продовжує його будити в наші дні. Більшість наукових діячів, які вивчають феномен уяви дотримуються, одного і того ж думки, що уява характерно тільки для людини, що дивним чином пов'язане з діяльністю організму, будучи в той же час самим «психічним» з усіх психічних процесів і станів.  
        До цих пір так і не відома справжня природа уяви. Вчені не можуть пояснити механізм уяви, його анатомо-фізіологічну основу. Невідомими залишаються такі факти, як місце локалізації уяви в мозку людини, з роботою яких відомих науці нервових органічних структур воно пов'язане.  
Виникнення роботи уяви не можна звести ні до якого закону, воно є наслідком сходження в одній точці, часто випадкового, різних, вивчених попередньо факторів.  
       Уява є основою наочно-образного мислення, що дозволяє людині орієнтуватися в ситуації та виконувати завдання без безпосереднього втручання практичних дій. Воно багато в чому допомагає йому в тих випадках життя, коли практичні дії або неможливі, або утруднені, або просто недоцільні (небажані). [11, с.260-261]  
         Дуже багато відомо про те, яке значення уява має в житті людини, як воно впливає на його психічні процеси і стани і навіть на організм.  
Завдяки уяві людина творить, розумно планує свою діяльність і керує нею.       Майже вся людська матеріальна і духова культура є продуктом уяви і творчості людей, а яке значення ця культура має для психічного розвитку та вдосконалення виду «homosapiens», вже досить добре відомо. Уява виводить людину за межі його миттєвого існування, нагадує йому про минуле, відкриває майбутнє.  
       Володіючи багатим уявою, вона може «жити» в різному часу, що не може собі дозволити жодна інша жива істота у світі. Минуле зафіксовано в образах пам'яті, довільно воскрешається зусиллям волі, майбутнє представлено в мріях і фантазіях.  
Уява людини виражається:  
1) у побудові образу засобів і кінцевого результату предметної діяльності;  
2) у створенні програми поведінки, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю;  
3) у продукуванні образів, які не програмують, а замінюють, симулюють дійсність;  
4) у створенні образів, що відповідають опису об'єкта. Має аналітико-синтетичний характер, як і інші психічні процеси (мислення, пам'ять, сприйняття). [10, с.35]  
      Найважливіше призначення уяви в тому, що воно дозволяє представляти результати праці до його початку, тим самим орієнтуючи людини в процесі діяльності. Уява дозволяє прийняти рішення навіть при відсутності належної повноти знань, необхідних для виконання завданняОтже, уява орієнтує людину в процесі діяльності - створює психічну модель кінцевого або проміжного продуктів праці, що і сприяє їх предметного втілення.  
Уява тісно пов'язане з мисленням. Подібно мислення, воно дозволяє передбачити майбутнє. Так само як і мислення, уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, коли необхідно відшукати нові рішення; так само як і мислення, воно мотивується потребами особистості. Реальному процесу задоволення потреб може передувати ілюзорне, уявне задоволення потреб, тобто живе, яскраве уявлення тієї ситуації, при якій ці потреби можуть бути задоволені. Але випереджаюче відображення дійсності, здійснюване в процесах фантазії, відбувається в конкретнообразной формі, у вигляді яскравих уявлень. Таким чином, в проблемній ситуації, якої починається діяльність, існують дві системи випередження свідомістю результатів цієї діяльності: організована система образів (подань) і організована система понять. Можливість вибору способу лежить в основі уяви, можливість нової комбінації понять лежить в основі мислення. Часто така робота йде відразу в «двох поверхах», так як системи образів і понять тісно пов'язані.  
       Коли проблемна ситуація відрізняється значною невизначеністю, вихідні дані погано піддаються точному аналізу. У цьому випадку в дію приходять механізми уяви.  
      Є підстави зробити висновок, що уява працює на тому етапі пізнання, коли невизначеність ситуації вельми велика. Чим більш звичною, точної та певної з'явиться ситуація, тим менше простору дає вона фантазії. Цілком очевидно, що для тієї області явищ, де основні закони з'ясовані, немає необхідності використовувати уяву. Однак при наявності наближених відомостей про ситуацію, навпаки, важко отримати відповідь за допомогою мислення - тут вступає в права фантазія.