Методика ознайомлення дітей з прислів'ями та приказками

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ

ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ……………………………………………………………………6

1.1. Наукові підходи до проблеми  мовленнєвого розвитку 

дошкільників……………………………………………………………………….……………6

1.2. Вікові особливості розвитку мовлення дітей

дошкільного віку……………………………………………………………………….………10

1.3. Основні чинники у становленні  мовлення 

як засобу спілкування…………………………………………………………..……………..16

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА АКТИВІЗАЦІЇ МОВЛЕННЄВИХ УМІНЬ

І НАВИЧОК В ПРОЦЕСІ ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ

З ПРИСЛІВ’ЯМИ ТА ПРИКАЗКАМИ………………………..………………………………..24

2.1. Прийоми прилучення  дітей до зразків народної 

мудрості………………………………………………………………………………….……….24

2.2. Методика розвитку  словника дітей дошкільного віку 

засобами використання прислів’їв і приказок…………………………………….……28

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………………….………..37

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………….………….38

ДОДАТКИ………………………………………………………………………………….…………..41

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. У класичній і сучасній лінгводидактичній науці рівень мовлення вважається одним з основних показників розумового розвитку дитини, проте в сучасній методиці особливості усвідомлення дошкільниками мовної дійсності, зокрема потенційні можливості їхнього мовленнєвого розвитку на кожному віковому етапі, вивчено недостатньо. Дослідження зазначеної проблеми, без сумніву, важливе як для загального мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку, так і для їхньої підготовки до систематичного навчання в школі. Важливим вихідним положенням процесу формування граматично правильного мовлення дітей дошкільного віку є твердження, що мовленнєвий досвід охоплює, по-перше, практичне володін-ня рідною мовою, по-друге, “емпіричне узагальнення спостережень над мовою, одержаних її носієм незалежно від спеціальних знань про мову”, що відповідає феномена “чуття мови” (Л.Й.Айдарова, А.М.Богуш, О.Д.Божович, М.М.Гохлернер, Ф.О.Сохін та ін.).

Дитина дошкільного віку оволодіває правильною звуковимовою в нерозривному зв’язку зі своїм психічним розвитком, у єдності з розвитком предметно-практичної діяльності, мислення, спілкування. Формування граматичного компонента мовного чуття є спонтанним процесом, рушійними силами якого є внутрішня суперечність у взаєминах дитини і довкілля. Провідну роль у засвоєнні мови дитиною відіграють невідповідність між цілями і наявними засобами спілкування, між бажаним і досягнутим, між формою і змістом висловлювання (О.В.Запорожець, О.І.Ісєніна та ін.). Голов-ною умовою виникнення і вирішення цих протиріч є спілкування дитини з дорослим, у процесі якого він спонукає й заохочує до правильної звуко-вимови. Прикінцевою метою засвоєння рідної мови є досконале володіння мовленнєвими засобами, що передбачає граматичну правильність як ознаку високої культури мовлення і вимагає усвідомлення значень слів, їх літератур-них форм, а також уміння використовувати їх доречно й точно залежно від контексту мовленнєвої ситуації, з орієнтацією на слухача, учасника спілкування. У процесі оволодіння дітьми дошкільного віку навичками зв’язного мовлення важливу роль відіграє практичне засвоєння ними граматики та вміння оперувати словами, що належать до певного лексико-граматичного розряду відповідно до завдань комунікації.

Важливе значення у вихованні підростаючого покоління мають прислів’я, приказки, скоромовки; вони доступні дітям усіх вікових груп. Кожен вихователь повинен напам’ять знати велику кількість прислів’їв та приказок, щоб у будь-який час влучно використати їх у виховній роботі з малюками.

Скоромовки використовуються в роботі з дітьми старшого дошкільного віку. Заучують їх колективно на заняттях з розвитку мови й індивідуально у повсякденному житті. Якщо заучування скоромовки про природу планується на занятті, то для цього на його початку або в кінці відводиться 3-5 хвилин.

Отже, важливе місце в системі засобів мовленнєвого розвитку, навчання і виховання дошкільників посідають прислів’я та приказки. Їх вплив на мовну освіту дітей було розкрито в роботах видатних учених, педагогів, письмен-ників (О.В.Духнович, С.Ф.Русова, Г.С.Сковорода, І.І.Срезнєвський, Є.І.Ти-хеєва, К.Д.Ушинський, І.Я.Франко та ін.).

Зважаючи на актуальність проблеми, була обрана тема курсового дослід-ження: “Методика ознайомлення дітей із прислів’ями і приказками”.

Об'єкт дослідження – мовленнєва діяльність дошкільників.

Предмет дослідження - розвиток мовленнєвих умінь і навичок в процесі ознайомлення дітей із прислів’ями і приказками.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати ефективні методи та прийоми ознайомлення дітей із прислів’ями і приказками.

Відповідно до мети курсової роботи реалізувати такі завдання:

- аналіз літератури для проведення дослідження;

-проаналізувати науково-теоретичні та концептуальні положення розвитку мовлення в дітей дошкільного віку;

- виявити типові помилки в мовленні дітей і з’ясувати причини їх виникнення;

-    визначити педагогічні умови ознайомлення дітей із прислів’ями і приказками.

Методи дослідження:

• теоретичні: аналіз психологічних та педагогічних джерел, навчально-методичних посібників, фахових періодичних видань; аналіз педагогічної документації дошкільних навчальних закладів;
• емпіричні: спостереження за поведінкою дітей та за ходом навчально-виховного процесу дошкільного закладу; опитування вихователів та батьків.

Структура роботи: курсова робота складається  зі вступу, двох розділів, 5-ти підрозділів, висновків, списка використаної літератури та додатків. Загальний обсяг курсової роботи 50 сторінок, з них 40 сторінок основного тексту.

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Наукові підходи до  проблеми мовленнєвого розвитку дошкільників

 

Поняття “розвиток” вченими трактується по-різному. Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами, появою новоутворень, нових механізмів, процесів, структур.

Розвиток – це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, у ході якого відбуваються прогресивні інтелектуальні, особистісні, поведін-кові, діяльнісні зміни в самій людині (Л.С.Виготський, Б.Г.Ананьєв). Загаль-ними характеристиками розвитку (за Л.І.Анциферовою) є: незворотність, прогрес, нерівномірність, збереження попереднього в новому, єдність змінення і збереження. Американський психолог Р.Сірс вважав, що природу дитячого розвитку визначає практика дитячого виховання [9,с.15].

У концепції особистісно орієнтованого виховання дошкільника, розроб-леної І.Д.Бехом, розвиток визначається як процес становлення дитини як суб’єкта життєдіяльності, соціальної істоти, здатної ціннісно ставитись до природи.

Специфічним є уявлення про комунікативно-мовленнєвий розвиток як складову цілісного розвитку особистості дитини. Виділяючи поняття комуні-кативно-мовленнєвий розвиток, Т.О.Піроженко запропонувала таке його визначення – це процес становлення форм і засобів взаємодії дитини з оточенням, у якій віддзеркалені новоутворення емоційно-вольової, когнітив-ної, особистісної сфери людини як суб’єкта спілкування [10,с.22].

На думку Т.О.Піроженко, комунікативно-мовленнєвий розвиток є передумовою розвитку особистості дитини, можливості засвоювати окульту-рені людські дії у ході активної взаємодії з дорослими та однолітками. Комунікативно-мовленнєвий розвиток допомагає розширити кругозір дитини, оволодіти суспільним досвідом, впливає на розвиток емоційно-вольової сфери, становлення провідних видів діяльності. Комунікативно-мовленнєвий розвиток дитини залежить, насамперед, від мовлення дорослих і зокрема батьків. Спілкування з ними забезпечує збагачення змісту свідомос-ті дитини, воно детермінує його структуру, розвиток окремих психічних процесів, особистості, свідомості і самосвідомості. Тому, якщо дитина виховується у неблагополучній сім’ї або створені несприятливі умови для навчання і виховання у дошкільному навчальному закладі, то це зумовлює формування низького рівня комунікативно-мовленнєвого розвитку, що, в свою чергу, негативно впливатиме на становлення дитини як особистості та суб’єкта життєдіяльності [10,с.23].

У нашому розумінні комунікативно-мовленнєвий розвиток характери-зується прогресивним (більш або менш швидким, успішним) розвитком спілкування і мовлення дитини, залученої до навчально-виховного процесу, в ході якого відбувається становлення дитини як суб’єкта життєдіяльності.

 Спираючись на роботи, споріднені  з нашою проблемою, ми узагальнили  різні підходи до проблеми  генези, функціонування, проектування  комуні-кативно-мовленнєвого розвитку  дитини, а також психолого-педагогічні аспекти проблеми. Обґрунтовано підстави для аналізу комунікативно-мовлен-нєвого генезису як складової характеристики особистісного розвитку дитини. Теоретичний аналіз проблеми показав різноманіття досліджень у напрямках “мова”, “мовлення”, “спілкування” (П.П.Блонский, Л.С.Виготський, А.Вал-лон, О.О.Леонтьєв, О.Р.Лурія, Ж. П’яже, О.М.Раєвський, І.О.Синиця, Ф.О.Со-хін, Е.Штерн, Д.Б.Ельконін та багато інших дослідників). Водночас сучасна наука не має конкретно-наукових доказів і техніко-методичних можливостей відстеження взаємозв'язку структурних елементів, які виявляються у сфері мовленнєвої комунікації, для того, щоб дати характеристику їх як цілісного явища. Тому науковці в галузі досліджень розвитку дитячого мовлення  змушені цілком зосередитися на змінах і перетвореннях однієї лінії розвитку, наприклад, засвоєнні дитиною норм мови. Так, вивчення дитячого мовлення представлено в працях  традиційних лінгвістичних напрямків (А.М.Богуш, Н.В.Гавриш, С.М.Карпова, К.Л.Крутій, Е.І.Труве, Г.Ю.Мягкова, Т.М.Ушакова, Е.Ф.Саботович). Лінгвістична парадигма  досліджень мовлен-нєвих  досягнень дитини впроваджує через технології і методики навчання практику адаптивних критеріїв розвитку малюка, де мовленнєвий розвиток дошкільника відображає зусилля дорослих, спрямовані на засвоєння дитиною нормативних вимог фонетики, лексики, граматики мови. Незадоволеність станом психологічних надбань дитини за такого  підходу до мовного навчан-ня, спонукає до продовження пошуку методів удосконалення мовлення дитини через актуалізацію її особистісної творчої активності, що характери-зує різного роду окремі напрямки - “мовна творчість”,  “розвиток пізнаваль-них, мовних, мовленнєвих здібностей” тощо. Це  розширює уявлення про мовленнєві можливості дитини, але не створює цілісної психологічної характеристики мовлення як феномена, який відображає динаміку самореалі-зації дитини через освоєння форм і засобів спілкування. У класичному дослід-женні онтогенезу спілкування дітей з дорослими (М.І.Лісіна) основні змістові акценти розставлені на взаємозв'язку провідних видів діяльності (маніпуля-тивної, предметно-практичної, ігрової, пізнавальної) та ускладненні форм спілкування, що вводить онтогенез спілкування до рангу провідних видів діяльності у ранньому дитинстві й водночас розкриває його роль як механізму зміни та розвитку більш складних видів діяльності. Дослідження становлення психологічних досягнень у мовленнєвій поведінці дитини, розвитку понят-тєвої сфери свідомості та особистісних якостей, що забезпечують довільну регуляцію мовлення, лишаються для психологічної науки й педагогічної практики розрізненими проблемами. Розірваність базових основ аналізу комунікативно-мовленнєвого онтогенезу призводить до ситуації, коли в психології, педагогіці і методиці навчання мовлення розглядаються його різні аспекти окремо, а цілісна характеристика явища ігнорується [11,с.56].

 Визначення психологічного  змісту комунікативно-мовленнєвого  розвит-ку дитини через емоційне  реагування, мовленнєві вчинки та  специфічні мовні форми, що відображають  рівень розвитку свідомості на певних вікових етапах, через особистісні властивості, які  характеризують інтелектуальну і соціальну активність дошкільника в міжособистісній взаємодії, дозволяє представити цілісну психологічну характеристику дитини як суб’єкта спілкування. Таким чином, спираючись на здобутки наукових досягнень вітчизняної і зарубіжної психології, ми зробили  у проведеному дослідженні акцент на вивченні проблеми психології особистісного розвитку через генезу мовлення, що дозволяє розглядати його як найважливішу особистісну характеристику.

Аналіз психічних основ мовленнєвої діяльності  показує, що психологіч-не знання проблеми мовленнєвого онтогенезу часто лишається на рівні декларації “соціальності” мовлення дитини, якщо воно відірване від реально-го вивчення особистісних властивостей суб'єкта як виразника мови. І хоча сучасна психолінгвістика вбачає можливість звернення до людського фактора як рівноправного об'єкта вивчення через введення в лінгвістику парадигми “мовної особистості” (Ю.М.Караулов), сам цей термін частіше  вживається для позначення родової властивості homo sapiens взагалі і досить ефективно розробляється в лінгводидактиці. На досягнутому рівні узагальнених наукових знань “мовна особистість” вивчається на дорослому контингенті (Г.І.Богін, Н.В.Чепелєва) і розглядається як багатокомпонентний, структурно упорядкований набір мовних здібностей, умінь, здатності створювати й сприймати тексти [16,с.112].

Інтеграційний підхід до оцінки мовленнєвого розвитку як характерис-тики особистісної активності й самореалізації дитини робить актуальною розробку комплексу методик  обстеження рівня мовленнєвого розвитку дитини в єдності емоційно-вольових, когнітивних, лінгвістичних, творчих якостей. Це, у свою чергу, зумовлює потребу в теоретичному обґрунтуванні базових характеристик, які можуть свідчити про зростання компетентності дитини у мовленнєвій комунікації, забезпечувати реалізацію різних  цілей взаємодії. Комунікативно-мовленнєвий онтогенез значною мірою є базовою характеристикою розвитку особистості, оскільки об`ємно представляє (репрезентує) особистість у соціумі, дає можливість  побачити зовнішній портрет соціальної й інтелектуальної активності дитини через внутрішню структуру свого змісту [16,с.113].

 

 

1.2. Вікові особливості розвитку  мовлення дітей дошкільного віку

      

        Мовленнєвий  розвиток можна розглядати як  результат взаємодії дитини  з  людьми, що її оточують, коли можливість  самовиразитися  реалізується  в  момент переходу від емоційної  байдужості, емоційної  роз’єднаності  до зацікавлення іншою особою чи групою осіб. Таким  чином, комунікативно-мовленнєвий розвиток молодшого дошкільника спирається насамперед на базові новоутворення емоційної сфери. Достатньо розвинена сфера емоцій не тільки забезпечує розуміння й самовираження партнерських контактів,  а й стимулює розвиток вольової регуляції, оскільки момент комунікативної зустрічі активізує невербальні та мовні засоби встановлення контактів (посмішка, погляд, жести, міміка, слова),  які,  в свою чергу, впливають на рішення  дитини про подальшу участь у комунікації. Діагностика та  корекція всіх  комунікативних  ознак  у мовленнєвій поведінці молодшого дошкіль-ника забезпечує фундамент для подальшого зростання когнітивно-лінгвіс-тичної складності мовлення. Водночас недостатній рівень комунікативно-мовленнєвого розвитку  дитини 3-го, 4-го років життя є причиною затримки в розвитку мовленнєвої взаємодії дітей середнього дошкільного віку, яку часто пояснюють  несформованістю  емоційно-особистісних форм контактів,  що  забезпечують розвиток комунікативних властивостей особистості. Ігноруван-ня характеру міжособистісних відносин дитини з дорослими, однолітками, малюками, заснованих на теплих, емоційно-забарвлених  дружніх проявах прихильності, симпатії, любові, підтримки, визнання, пояснює  картину тривожної атмосфери емоційного неблагополуччя  дитини в системі відносин із соціальним оточенням,  поза якими неможлива поява складніших — діло-вих і пізнавальних мотивів спілкування. Саме несформованістю емоційно-особистісних  форм  контакту дитини з дорослими в сім’ї та дитячому садку в багатьох випадках пояснюється причина низького рівня мовленнєвого розвитку дитини. Психічні досягнення  емоційно-особистісних форм контак-ту: орієнтування на людину, комунікативна спрямованість, комунікативна активність, індивідуалізація й різноманітність експресивно-мімічних спосо-бів взаємодії є базовими досягненнями  комунікативно-мовленнєвого розвит-ку особистості. Їх  слід  розглядати  як  вікову  норму дітей  молодшого  дошкільного віку, оскільки вони визначають подальший розвиток здібності людини до мовленнєвої взаємодії, співробітництва, міжособистісної координації дій у різноманітних ситуаціях життєдіяльності. Розвиток  комуні-кативних  дій дає дитині можливість  установлювати контакти не тільки з людьми, а й зі світом предметно-речового, природного довкілля. Така значуща комунікативна властивість, як установка на реакцію у відповідь, розвиває суб’єктну взаємодію, відкритість досвіду інших. Процес пізнання навколишнього світу розглядається при цьому як діалог, взаємодія, прилучен-ня.

       За запропонованим  підходом до вивчення багаторівневої  організації комунікативно-мовленнєвого  онтогенезу середній дошкільний вік  можна характеризувати як період зростання когнітивно-лінгвістичних компонентів у його цілісній характеристиці. Це період зростання когнітивної складності поведінки, осмислення та засвоєння понять, пов’язаних із комплексною системою відношень “людина - ситуація” [16,с.114-115].

Розширення партнерського оточення та опанування нових видів предмет-но-практичної, ігрової, пізнавальної діяльності розвивають кооперантні форми взаємодії, які потребують від дитини адекватної передачі понять, координації дій для досягнення спільної мети і, тим самим, розвивають поняттєву свідомість, критичність мислення, об’єктивність і рефлексію. Остання постає в зв’язку з потребою дитини відокремити себе від інших, від результату, від задуму діяльності. Не випадково, що діти середнього дошкіль-ного віку не тільки значно розширюють специфічно дитячі продуктивні види діяльності, а й виявляють вибіркові інтереси до різноманітних сфер життя, демонструють зростання пізнавальної активності. При цьому диференціюють-ся стосунки та формуються стійкі тривалі дитячі групи, закріплюється індивідуальний стиль мовленнєвої  поведінки. У цілому можна сказати, що досягнення комунікативно-мовленнєвого розвитку середнього дошкільного віку дозволяють дитині розв’язувати складні соціально-перцептивні та когнітивно-лінгвістичні завдання. Когнітивно-лінгвістичний рівень досягнень дитини 5-го року життя відображає засвоєння дитиною відношень “людина - ситуація” та “мовна форма — значення”. Ці базові утворення, що сприймаються як єдність (слова разом із значенням об’єктів ситуації спілкування), забезпечують успішність реальної взаємодії дитини з соціаль-ним оточенням. Успішність контактів залежить від засвоєння дитиною зазначених відношень, оскільки вони допомагають малюкові відповісти на запитання психологічної характеристики стосунків людей у спілкуванні: (Хто? Кому? (партнери), Де? (ситуація), Навіщо? (особистісний сенс взаємодії), Що каже? (мовлення). Зростання когнітивної складності поведін-ки, активність взаємодії з людьми в різних видах діяльності забезпечують та пояснюють “бурхливий” вибух словника дитини до 5-ти років, потребу в роз’ясненні та тлумаченні значень слів, схильність до словотворення. Сформованість когнітивних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, уяви) дають дитині 5-го року життя можливість зробити мовлення об’єктом маніпуляції, усвідомлення, творчості. Швидкоплинний характер цього “вибуху” словотворення вказує  на  вікову  природу  явища. Природність мовленнєвої творчості - норма середнього  дошкільного  віку, яка свідчить про психічне зростання та затвердження новоутворення в загальному портреті розвитку дитини. Динаміка прояву когнітивно-лінгвістичних змін вказує на важливість прояву переваг кожного періоду дитинства в повному обсязі та на необхідність активізації та реалізації їх у процесі становлення особистості [16,с.117].