Методика ознайомлення дітей з прислів'ями та приказками

Експериментальне вивчення особливостей комунікативно-мовлен-нєвого розвитку дошкільників дослідниками дало можливість зробити висновки про те, що прогресивна якісна зміна мовленнєвої поведінки дітей старшого дошкільного віку  зумовлена її зв’язком з формами спілкування (емоційно-особистісною, ситуативно-діловою, позаситуативною). При цьому встановлено, що характер змін комунікативно-мовленнєвого розвит-ку старшого дошкільника проявляється в ускладненні та закріпленні структурно-функціональної єдності всіх суб’єктних ознак здібності до спілкування (які потреби спілкування має дитина; сформованість основ-ного типу комунікативної позиції як прояву самооцінки в комунікативній діяльності; характер сподівань з боку оточення; особистісні риси характе-ру, що проявляються у взаємодії: привітність, товариськість, повага,  довіра до людей тощо). У дітей старшого дошкільного віку вдоскона-люються когнітивно-лінгвістичні досягнення, пов’язані із засвоєнням відношень “людина — ситуація” та “мовна форма — значення”. Ці досягнення знову, як і в молодшому дошкільному віці, але вже на новому рівні, спрямовують увагу дитини на людину, її стосунки з іншими, закріп-люють ціннісні ставлення, дають змогу свідомо користуватися засобами комунікації (точність словника, інтонації, виразність мовлення, граматична та фонетична відповідність нормам, різноманітність експресивно-мімічних засобів), які забезпечують взаєморозуміння з іншими людьми. Комуні-кативні та когнітивно-лінгвістичні досягнення попередніх років дитинства дозволяють старшому дошкільникові  адекватно розв’язувати складні ситуації спілкування з ширшим колом партнерів (дитина — близькі та незнайомі дорослі, дитина — однолітки та малюки). Відзначимо, що загальна тенденція прогресу в комунікативно-мовленнєвому розвитку старших дошкільників пов’язана, насамперед, із змінами комунікативного характеру. Як виявилося, орієнтація на партнера та установка на відповід-ну реакцію визначають не тільки готовність до комунікації і можливість включення в міжособистісний процес обміну невербальними і мовними засобами, а й сприяє розвитку довільних характеристик мовлення. Комунікативна спрямованість та орієнтація на партнера в спілкуванні зумовлює когнітивну перебудову в оцінці відношень “людина - ситуація”, породжує комунікативну задачу й водночас сприяє пошуку шляхів перетворення контакту (переконати, порадувати, висловити згоду чи незгоду), що, в свою чергу, визначає  вибір  адекватних  невербальних  і  мовних засобів. Необхідність повного якісного розв’язання комунікатив-ної задачі та реалізація потреб спілкування висувають вимоги зв’язності, логічності, переструктурування висловлювання, що підвищує рівень довільності мовлення. Найістотніші зміни у прогресуванні комунікативно-мовленнєвих досягнень старшого дошкільника  відбуваються тоді, коли такі “внутрішні інстанції” підростаючої особистості, як образ ”Я”, самооцінка, ціннісні орієнтації, набувають функціональності та дієвості. Розвиток та закріплення цих інстанцій у загальному психічному розвитку як регуляторів діяльності й поведінки свідчать про диференціацію   внутрішнього і зовнішнього життя особистості, розвиток у неї здатності діяти довільно, відповідно до поставленої мети, здатності дитини до морального вибору, завдяки чому вона може діяти свідомо, самостійно, від імені власного “Я”. Можна сказати, що психологічні досягнення особистіс-ного, суб’єктного характеру, найважливішим з яких є новоутворення старшого дошкільного віку – супідрядність мотивів, яке демонструє систему мотивів і забезпечує саму можливість морального вибору дій, закріплюючись в загальній структурі комунікативно-мовленнєвого генези-су, демонструють саме процес становлення особистості [3,с.21].

Несформованість базових основ комунікативно-мовленнєвого онтогене-зу негативно позначається на психічному розвитку дитини взагалі. З віком зовнішні та внутрішні прояви цих вад зростають. Нерозвиненість комуніка-тивних  відношень завдає труднощів у самовизначенні особистості дошкіль-ника в різних видах предметно-практичної діяльності, яка потребує від нього навичок установлення інтерпсихічної взаємодії. Відсутність відносин суб’єктного характеру між дитиною та оточенням призводить до внутрішніх змін особистості. Так, у когнітивному розвитку формуються образи одноліт-ка та дорослого як ворожі, чужі, небезпечні, тривожні. У дитини при цьому відсутній інтерес до життя людей взагалі та конкретної людини зокрема, що виявляється в появі та закріпленні таких властивостей, як неприязність, похмурість, злостивість, агресивність. На превеликий жаль, ці риси в особистісному розвитку старших дошкільників мають тенденцію до поширення.

Відсутність прямої залежності рівня досягнень дітей у комунікативно-мовленнєвій діяльності лише від віку дитини підкреслює значення оточення, що в ньому  дошкільник формується як активний суб’єкт предметно-практичної та мовленнєвої діяльності, розвиває свої природні здібності, виявляє соціальну та інтелектуальну активність. Порівняльний аналіз психіч-ного розвитку дошкільнят та молодших школярів з експериментальних та контрольних груп свідчить про те, що розвиток базових якостей комуні-кативно-мовленнєвого онтогенезу закладає основу для справді гармонійного розвитку особистості, оскільки психолого-педагогічна робота спрямована на самореалізацію потенційних можливостей дитини. Досягнення оптимальної системи якостей досліджуваного феномена забезпечує максимальну реаліза-цію психологічних потенцій дитини у будь-якій діяльності за наявності знань та навичок. Це відбувається тому, що базові якості комунікативно-мовлен-нєвого розвитку відображають істотний для розвитку психіки людини принцип єдності афекту та інтелекту і виявляються в якостях поведінки, свідомості особистості в цілому. Педагогічні впливи мають забезпечувати зростання самовираження та активності вихованця, отже, спиратися на природні сили дитини, на вікові закономірності становлення психічних новоутворень [3,с.22].

1.3. Основні чинники у  становленні мовлення як засобу  спілкування

М.Р.Львов у своїх працях вказує на такі детермінанти розвитку мовлен-ня, як потреба у спілкуванні, зразки мовлення (створення мовленнєвого середовища), фактичний матеріал. О.О.Бодальов чинниками розвитку спілку-вання називає:

• середовище (сприяє формуванню еталона спілкування, зразки поведінки, яким особистість привчається слідувати щоденно при взаємодії з іншими);
• потребу у спілкуванні (вона реалізується через необхідність обміну інформацією);
• діяльність (призводить до розвитку ініціативності у спілкуванні, особливо якщо кожен учасник діяльності наділений правами і обов’язками) [3,с.24].

Т.О.Піроженко виділяє такі чинники комунікативно-мовленнєвого розвитку:

• актуалізація особистісних новоутворень: потреб, мотивів спілкування з дорослими і ровесниками, емпатійних якостей, що опосередковують комунікативну діяльність дитини в процесі її взаємодії з навколишнім світом;
• стиль взаємин педагога з вихованцями. Усунення авторитарного стилю керівництва. Мовний розвиток дітей сприяє зростанню пошани особистості кожної дитини, розвитку її самооцінки. Ця позиція забезпечує не тільки гуманістичну спрямованість педагогічних дій, але й сприяє розв’язанню психологічних завдань мовного розвитку – формуванню комунікативних ознак, що виявляються в мовній поведінці;
• організація специфічно дитячих видів діяльності, пов’язаних з комунікацією і які забезпечують своєчасний розвиток комунікативно-мовленнєвих досягнень дитини [3,с.25].

Отже, проаналізувавши різні погляди на чинники розвитку мовлення, спілкування та комунікативно-мовленнєвого розвитку, ми вважаємо, що найважливішими чинниками, які детермінують комунікативно-мовленнєвий розвиток дошкільника, є складна система взаємозалежностей компонентів сімейного благополуччя та соціального середовища, в якому розвивається дитина, типу родинного спілкування, особливостей педагогічного процесу дошкільного навчального закладу.

У працях, присвячених питанню комунікативно-мовленнєвого розвитку дошкільника, використовують термін “мовленнєва компетентність”. Розглянемо визначення мовленнєвої компетентності, психологічні досягнен-ня якої виявляються у поведінці, свідомості та самосвідомості, ціннісних орієнтаціях, пов’язаних з людиною.

Мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку охоплює різні види говоріння (розповідь, бесіда, діалогізування, міркування, повідомлення тощо) та слухання, які реалізуються на спеціально організованих заняттях з розвитку мовлення.

Інтеракційна діяльність обов’язково передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з базисних характеристик особистості, її компетентності. Компетентність – це комплексна характеристика особистос-ті, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку: знання, вміння, навички, креативність (здатність творчо розв’язувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки і конструкції за задумом), ініціативність, самостійність, самооцінка, самоконтроль [10,с.22].

Мовна компетенція – це засвоєння усвідомлених мовних норм, що склалися історично у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці, та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності в процесі використання певної мови. Мовна компетенція – це інтегративне явище, що охоплює цілу низку спеціальних здібностей, знань, умінь, нави-чок, стратегій і тактик мовної поведінки, установок для успішного здійснен-ня мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування (В.В.Андрієвсь-ка) [10,с.23].

А.М.Богуш дає таке визначення мовленнєвої компетенції: це вміння адекватно і доречно, практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використову-вати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення. Автор розглядає комунікативну компетенцію як комплексне застосування мовних і немовних засобів для комунікації, спілку-вання в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативності спілкування.

Ми погоджуємося з А.М.Богуш у тому, що мовленнєва компетенція – це вміння адекватно і доречно, практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях з використанням мовних й позамовних засобів виразності мовлення [12,с.277].

Оцінюючи розвиток дитини, необхідно аналізувати не лише формальні показники володіння нею мовними засобами (звуковимова, словник, грама-тика), а й комплексне уміння, яке характеризує успішність мовної взаємодії, розвинутість комунікативної компетентності.

При цьому виділяються такі комунікативно-мовленнєві дії:

• уміння аналізувати емоційний та інформаційний зміст ситуації спілкування для того, щоб увійти в неї;
• уміння установлювати контакт із партнером спілкування з викорис-танням невербальних та мовних засобів;
• уміння сприймати, розуміти та застосовувати засоби спілкування (синтез когнітивних і контактних умінь);
• комунікативно-мовленнєві вміння, що характеризуються адекват-ністю мовленнєвих висловлювань різним ситуаціям (оформлення думки в мовлення);
• мовні (лінгвістичні) вміння (володіння словником, звуковою та граматичною правильністю, інтонацією, темпом, тоном, дикцією);
• уміння контролювати, оцінювати, аналізувати особисте мовлення, варіювати мовне висловлювання відповідно до досягнутого результа-ту;
• гнучкість, варіативність, творчість у використанні засобів спілкуван-ня [12,с.278].

М.Р. Львов серед критеріїв розвитку гарного мовлення виділяє:

• змістовність (розповідь дитини має бути цікавою, повною, побудова-ною на знанні фактів, на спостереженнях);
• логічність (це чіткість побудови мовлення, правильне мовлення передбачає обґрунтованість висновків, вміння не тільки розпочинати, а й завершувати висловлювання);
• точність (це вміння мовця передавати факти, спостереження, почуття відповідно до дійсності, обирати для цього найкращі мовні засоби – такі слова, сполучення слів, що передають саме ті риси, які властиві предмету, про який йдеться);
• виразність (це вміння яскраво, переконливо, стисло передавати думки, це здатність впливати на людей інтонаціями, добором фактів, побудовою фрази, вибором слів, загальним настроєм розповіді);
• ясність (це доступність мовлення тим людям, до яких воно звернене);
• чистота (це відсутність зайвих слів, грубих слів і виразів, непотрібних іншомовних слів) [16,с.28].

М.І.Лісіна виділила такі критерії спілкування дитини з дорослими:

• увага та інтерес до дорослих;
• емоційне забарвлення сприйняття впливу дорослого;
• ініціативні акти дитини, спрямовані на дорослого;
• чутливість дитини до того ставлення, яке дорослий виявляє до її дій [22,с.14].

Названі критерії свідчать про наявність у дитини діяльності, спрямова-ної на побудову образу самої себе та іншої людини, тобто на задоволення потреби в спілкуванні.

А.М.Богуш вважає, що кінцевою метою опанування рідною мовою в дошкільному віці є засвоєння її літературних норм і культури мовлення, культури спілкування, тому основними критеріями мовленнєвої компетенції виступають:

1. Культура мовлення – це  вміння правильно говорити, добирати  мовно-виражальні засоби відповідно  до мети та ситуації спілкування, це система вимог щодо вживання  мови в мовленнєвій діяльності. Культура мовлення виявляється  в таких його характеристиках: правильність, нормативність, адекватність, логічність, різноманітність.

2. Правильність мовлення – відповідність  усталеним у літературній мові законам, правилам та нормам. Нормативність – дотримання правил усного й писемного мовлення: лексичних (значення слів, семантичні відтінки слів, сполучуваність слів), граматичних (рід, число, відмінок), орфоепічних (правильна вимова).

3. Адекватність мовлення – це  точність вираження думок, почуттів, ясність, зрозумілість мовлення.

4.  Логічність мовлення –  це поєднання мислення, мови і мовлення, це ступінь поєднання слів у реченні за законами розумової (мислительної) діяльності. Це відповідність смислових зв’язків і відношень одиниць мови у мовленні зв’язкам і відношенням предметів і явищ у реальній дійсності.

5. Різноманітність (багатство) мовлення – це вираження однієї і тієї ж думки, одного й того ж граматичного значення різними способами і засоба-ми.

6.  Естетичність мовлення –  це естетична привабливість мовлення, вдале використання естетичних  потенцій мови (тон, темп, звучність), наявність образних виразів, приказок; поєднання вербальних та невербальних (жести, міміка, рухи, поза) засобів спілкування [22,с.15].

7. Чистота мовлення – це відсутність  у ньому нелітературних елементів (відсутність слів-паразитів, лайливих ноток, відповідність інтонації змістові та експресії висловлювання).

8.  Доречність мовлення поєднує  в собі точність, логічність, виразність, чистоту, відповідає ситуації спілкування, організовує мовлення відповідно  до мети висловлювання [22,с.16].