Народна рухлива ГРА як засиб виховання у тарших дошкольникив початкових патриотичних почуттив

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ЮРІЯ    ФЕДЬКОВИЧА

Факультет педагогіки,психології та соціальної роботи

Кафедра педагогіки та психології дошкільної освіти

 

 

 

 

НАРОДНА РУХЛИВА  ГРА ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ПОЧАТКОВИХ ПАТРІОТИЧНИХ ПОЧУТТІВ

(курсова робота)

 

 

 

 

 

 

                                                                                                       Виконала:

                                                                                      студентка 335 групи

                                                                                заочної форми навчання 

                                                                     Яковенко Олена Михайлівна

 

                                                                                     Науковий керівник:

                                                                                                    В.І.Житарюк

 

 

 

Чернівці – 2013

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ 1

 ГРА – ЯК ЗАСІБ ЗАДОВОЛЕННЯ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ......................4

1.1. Особливості методики проведення українських народних ігор………….….4

1.2. Методика проведення українських народних ігор з дітьми різних вікових груп………………………………………………………………………………….11

РОЗДІЛ 2

 ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ІГОР У ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ ……………………………………………...…17

2.1. Використання українських народних ігор в фізичному вихованні старших дошкільників ………………………………………………………………….……17

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………………23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………...33

ДОДАТКИ

                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Об’єкт курсової : процес виховання у дітей старшого                         дошкільного віку початкових патріотичних почуттів.

Предмет курсової: педагогічні умови виховання початкових патріотичних почуттів у старших дошкільників.

Мета курсової: дослідження впливу народної гри на виховання початкових патріотичних почуттів дітей старшого дошкільного віку. 

Відповідно до мети визначено завдання курсової:

1. Дослідити вплив народної гри на виховання дошкільників.
2. Виховання  початкових патріотичних почуттів у дітей старшого дошкільного віку.
3. Показати значення народної гри на виховання початкових патріотичних почуттів старших дошкільників.

 

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, 2-х розділів, висновків, списку використаної літератури, що налічує .. джерела, додатків. Зміст роботи викладений на 25 сторінках машинописного тексту.

 

З покоління в покоління  український народ передає свій соціальний досвід, своє історичне надбання, створюючи тим самим свою, тільки йому притаманну культуру. Народ завжди піклувався й про своїх дітей, виховував їх, передавав життєвий досвід. Веселою школою життя, в якій закладена народна мудрість, є народні ігри.

Нелегко знайти аналог народним іграм за силою та багатогранністю  педагогічного впливу на дітей. Народні  ігри сприяють гармонійному фізичному  розвиткові дітей. Різноманітність  тематики й діючих персонажів розширюють кругозір, мислення, уяву. Необхідність вивчення правил і слів, якими здебільшого супроводжуються народні ігри, стимулює роботу пам'яті. Висока художність, образність віршів та краса мелодії ігор-хороводів програмує естетичну орієнтацію дітей. Необхідність дотримувати під час гри певних моральних норм привчає дитину змалку поважати моральний кодекс суспільства. У прихованій, цікавій і ненав'язливій формі гра передає малій дитині досвід народу. Чим раніше дитина призвичаюється до національної духовності, тим глибше вона проросте в її серці.

В Україні сформувалась досить ефективна ігротека, яка налічує  понад 600 українських народних ігор, записаних у різний час. Використання цієї безцінної скарбниці – важливе завдання сучасної освіти.

 

РОЗДІЛ І.

 ГРА –  ЯК ЗАСІБ ЗАДОВОЛЕННЯ РУХОВОЇ  АКТИВНОСТІ

1.1 Особливості методики проведення українських народних ігор

 

Сучасна цивілізація  увійшла в третє тисячоліття  в умовах кардинальних зрушень, які  зачіпають усі грані людської діяльності. Модернізація усієї освітянської галузі – першочергове завдання оптимізації функціонування Української держави. Створити необхідні умови для повноцінного розвитку і самореалізації кожної особистості – вимога сучасності. Помітних змін зазнає виховання, що стосується духовності. Духовні традиції – це наша історія, яка продовжує функціонувати у повсякденні. Розбудова національної системи освіти ґрунтується на ідеях народності. «Тільки народне виховання, – зауважував К.Д. Ушинський, – є живим органом в історичному процесі народного розвитку». Таке виховання набуває впливової сили на формування характеру, національної психології людини.

Практика підкреслює, що у формуванні та становленні особистості  важливу роль відіграють народні  ігри, в яких закладена велика мудра  народна педагогіка. Народні ігри мають багатовікову історію. Вітчизняне народознавство звернулось до народних ігор з метою відродження духовності українського народу. Народні ігри – дзеркало народу, в якому відображається життя багатьох поколінь. Вони – джерело розвитку самосвідомості, хрестоматія народної педагогіки.

Українські народні  ігри живуть в народі з давніх-давен. Вони формували характери дітей, розвивали мову, пам'ять, школу рухів. Народні ігри є засобом ознайомлення дітей з особливостями життя  народу, його традиціями.

Великий французький  просвітитель Жан-Жак Руссо відзначав, що у дітей є своя власна манера бачити, думати і відчувати. Ось чому дитячі ігри пройшли століття, захоплюючи не одне покоління своєю практичністю і природністю.

Українські народні  ігри як засіб виховання дітей, високо оцінювали видатні педагоги: К.Д. Ушинський, Є.І. Тихєєва, С.Ф. Русова, О.П. Усова, В.О. Сухомлинський.

В.Скуратівський зазначав, що переважна більшість народних ігор, цих «абеткових істин дитинства», народжувалось у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.

Українські народні  ігри відображають соціальне життя  кожної епохи, виховують патріотичні почуття дітей старшого дошкільного віку. Вони збереглися і дійшли до наших днів із глибокої давнини, передаючись з покоління в покоління.

Із етнографічних джерел відомо, що у слов'ян були поширені ігри, здебільшого пов'язані із змінами  пір року та ритуалами до християнських  свят. Літописці називали такі ігри «грищами», які вплітались в дозвілля молоді і дітей. Жодне свято не обходилось без них в різні пори року.

Восени люди були зайняті  збиранням врожаю, городини, садовини, посівом озимини, а тому в цей  період мало часу відводилось на дозвілля і забави. Відбувалися лише «вечорничні» ігри в хатах. На вечорницях влаштовувалися різноманітні розваги – танці, забави, ігри. А діти, старші хлопці і дівчата розважалися по-своєму. Вони ходили в ліс збирати ягоди, гриби, жолуді, а в теплу погоду ловили вужів і лякали дівчат, бігаючи за ними. Коли дозрівали гарбузи, робили опудала і лякали дітей та дорослих, а ті з криком розбігалися хто-куди.

Як опадало багато листя, діти згрібали його на купи і  підпалювали. Воно було сире і тліло, виділяючи багато диму, а діти любили через нього перестрибувати, качалися по ньому, змагалися, хто довше витримає дим. Восени діти грали в ігри: «Гарбуз», «Зайчик», «Квач», «У піжмурки».

Взимку проводились  різдвяні та новорічні гадання, коляди, щедрівки. А для дітей зима, сніг були великою радістю. Вони ліпили снігову бабу, катали снігові кульки, кидали один в одного сніжки, ковзались на санчатах з гірки. Діти дуже любили грати в «Морозенка»: старого лисого діда з великими червоними губами і бурульками під носом. Один з них – «Морозенко» з палицею промовляв: «По морозі ходжу, дітям ручки (щічки, ніс, ноги...) відморожу». Діти ховали руки, а хто не встиг сховати, того «Морозенко» торкав палицею, і він ставав «замороженим» . Гра тривала доти, поки хтось із гравців залишався «незамороженим». «Незаморожений» ставав «Морозенком» і гра продовжувалась. Улюбленими іграми дітей були: «День і ніч», «Кіт і миші», «Сніжки».

З приходом весни хлопці і дівчата, старі і малі йшли до весняного лісу, де піснями і танцями, гаївками, хороводами славили воскресіння природи, її відродження, розквіт. Возвеличували життєдайну силу сонця як першооснову життя.

На весну припадали  Великодні свята, і тоді найбільше  проводилось цікавих ігор як для  дорослих, так і для дітей протягом трьох днів. Ігри, які проводились у ці свята, поділялись на парубочі, дівочі, дитячі, змішані і загальні.

Парубочі ігри вимагали від парубків спритності, відваги, хоробрості, сили під час бігу, стрибків вгору, через вогонь, через воду. («Довга лоза», «Війна», «У короля», «У дзвона», «У журавля», «Чий батько дужчий», «Кулачні бої»). У дівчат переважали ігри, пов'язані з культовими діями, гаданням, чаруванням, мріями про майбутнє. Це такі ігри та веснянки: «Кривий танець», «Мак», «Подоляночка», «Вербова дощечка». Парубочі ігри були бурхливі, дівочі спокійні. На весняні свята грали в ігри, що були пов'язані з хліборобськими мотивами і відображали оранку, сівбу.

У дітей забави починались із таненням снігу. Вони пускали плоти, робили дерев'яні кораблики, а також полюбляли грати в ігри, які копіювали від старших. Ігри супроводжували дітей всюди у лісі, полі, на вулиці, леваді. Найбільше грали в такі ігри, як: «Схованки», «Поїзд», «Ластівка» «Журавель», «Котик і мишка» та інші.

Літо розпочиналось  святкуванням Зелених свят та Івана  Купала. Дівчата співали, водили хороводи, грали в ігри «Тополя», «Морена», «Коструба», «Хусточка» та інші. Діти влітку також розважалися по-різному. На річці стрибали з обриву, пірнали на дальність, хто довше пробуде під водою, грали в доганялки, «Водяного квача», кидали на глибину різноманітні речі та діставали їх. У лісі грали в жмурки, долали різні перешкоди, лазили з дерева на дерево, гойдалися на великих гілках.

Ще з давніх-давен  діти проходили школу пастушків. Вони пасли гусей, свиней, корів, овець, коней, а також доглядали хатнє господарство. Так поступово виникали народні рухливі ігри: «Гуси», «Квочка», «Кози», які навчали дітей бути вірними помічниками батьків. Відомо, що піжмурки були в ужиткові ще в до київські часи і призначалися для фізичного загартування підлітків.

За допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамоти, вивчають напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри –  «Деркач», «Піжмурки», «Цурка» –  розвивають математичні здібності.

Гра для дитини – саме життя. Вона розвиває увагу, спостережливість, творчість, вміння володіти собою, стимулює розвиток рухових якостей, формує рухові дії.

Як бачимо, багатющий  ігровий матеріал, створений народом, знайомить дітей з традиціями, звичаями, привчає їх до праці, вчить  шанувати працю, створює основу для розвитку патріотичних почуттів. У практиці роботи дошкільних закладів використовують:

а) сезонно – обрядові ігри («Перепілочка», «Подоляночка»  та ін.);

б) побутові народні ігри («Гуси», «Коваль», Нема пана вдома» та ін.);

в) ігри – лапанки: «Піжмурки», «Квач», «Панас»;

г) рухливі ігри з обмеженим  мовленнєвим текстом: («Квочка», «Їду, їду», «Котилася бочка» та ін.);

д) рухливі хороводні  ігри: («Іде, іде дід», «Огірочки», «Подоляночка»  та ін.);

є) ігри – забави та ігри-атракціони: («Пес», «Бій півнів» та ін.).

е) ігри комічного характеру  – «Ледачий Гриць», сюди ж можна  віднести гойдання на гойдалках, катання  на саморобних каруселях, лазіння по гладенькому стовбуру.

  Ігри, які супроводжувалися  суто українськими словами –  викликали патріотичні почуття  в дітей.

  Народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом, окрім фізичних вправ мають текст у вигляді лічилок, примовок, перегукувань. Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. Рухи в них нескладні – ходіння в колі, біг. Народні ігри об'єднують 10-20 дітей і більше.

У сучасній методиці фізичного  виховання народні рухливі ігри, як і рухливі ігри в цілому, поділяють  за ступенем фізичного навантаження на ігри великої, середньої та малої  рухливості. До ігор великої рухливості відносять ті, в яких бере участь одночасно вся група дітей. Зміст цих ігор становлять інтенсивні рухи: різноманітні стрибки, біг у поєднанні з метанням.

Ігри середньої рухливості передбачають активну участь у них  всієї групи дітей. Характер рухової  діяльності гри відносно спокійний (метання предметів у ціль, перестрибування через предмети).

Під час ігор малої  рухливості не всі діти виконують  рухи одночасно. Іноді активно рухається  лише частина з них. Рухи, які становлять зміст цих ігор, виконуються спокійно, в повільному темпі.

Народні рухливі ігри класифікують також на сюжетні та безсюжетні (ігрові вправи), а також  ігри з переважанням основного руху (з ходьбою, бігом, стрибками, лазінням).

А. Цьось поділяє українські народні ігри на рухливі ігри та забави зі співом, приказками і примовками, ігри з предметами, рухливі ігри на розвиток фізичних якостей (сили, спритності, витривалості).