Народна рухлива ГРА як засиб виховання у тарших дошкольникив початкових патриотичних почуттив

Використання українських  рухливих ігор у навчально-виховному  процесі має свою специфіку. У  першу чергу, при виборі народної гри необхідно враховувати всі вимоги, що стосуються вибору рухливої гри, зокрема: врахування педагогічних завдань, рухової підготовленості, рухового досвіду, інтересів та уподобань дітей, місця в режимі дня, пори року, температури повітря та умов проведення.

Українські народні  ігри не вимагають спеціальних майданчиків, їх можна проводити в лісі на галявині, парку, лузі. Під час проведення ігор в приміщенні потрібно передбачити, щоб не було зайвих гострих предметів тощо. Доцільно залучити дітей до підготовки місця для гри: робити розмітку, наводити лінії тощо.

Для регулювання фізичного  навантаження у грі застосовують різні методичні прийоми: зменшують  або збільшують її тривалість, кількість  повторів гри, ускладнюють зміст  та правила гри, змінюють кількість  перешкод, скорочують або збільшують дистанцію бігу тощо. Закінчувати гру потрібно тоді, коли діти отримають належне фізичне навантаження. Оптимальна кількість повторень гри під час занять з фізичної культури – 3-4 рази, на прогулянках – до 4-5 разів. Якщо дехто з дітей порушує правила гри, доцільно тихо зробити зауваження, підказати, як правильно виправити помилку. Але не зупиняти гру. До цього вдаються лише тоді, більшість учасників припускається грубих помилок і необхідно додатково пояснити окремі правила.

Аналіз гри, підбиття підсумків має велике виховне значення. Варто вказати на допущені помилки, відзначити дітей, які точно дотримувались правил, проявляли ініціативу, активність. Можна використати народні прислів'я та приказки: «Дружній череді і вовк не страшний», «Берись дружно – не буде сутужно», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно». Такий лаконічний підсумок може справити на дітей сильніше враження, ніж надокучливе моралізування.

Успіх проведення народних рухливих ігор залежить від творчості  і майстерності вихователя, який у своїй практичній роботі з дітьми може творчо використовувати їх зміст, видозмінюючи та доповнюючи.

Українські народні  рухливі ігри – це безцінний скарб народу у справі виховання, який століттями збагачується, і який необхідно широко використовувати у системі дошкільної освіти, залучаючи дітей до витоків національної культури та духовності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Методика  проведення українських народних  ігор з дітьми різних вікових  груп

 

Гра досить рано входить  у життя дітей - уже на першому році життя.    

«Дитина, граючи - живе, - писав Т. Лубенець, – і, живучи   - грає». Діти будь-якого віку знайдуть собі гру до смаку. Добираючи її,слід враховувати вік дітей,чітко визначати мету кожної гри. З дітьми раннього віку використовують переважно індивідуальні ігри – забавлянки (чи з двома-трьома дітьми).Наприклад,з дітьми другого року життя розігрується (індивідуально) українська народна гра - забавлянка «Горошок». Перебираючи пальчики дитини починаючи від мізинця,промовляють:

Горошок, Бобошок, Сивочка, Курочка,

А той старий когутисько

Не хтів іти до дітиська -

Та шуп з ним до пса!

З дітьми третього року життя  українські народні ігри можна проводити  на прогулянці з невеликою групою в 5-6 чоловік. Вихователь грає разом з дітьми або виконує головну роль, водночас керує грою, стежить за дотриманням правил. Текст слів в іграх простий це переважно заклички: «Дощику-дощику», «Вода холодна», «3озуля-кавуля», «Вийди, вийди сонечко».

Гра «Дощику-дощику»проводиться на прогулянці в переддощову погоду. Діти стають у коло піднімають руки, дивляться на хмари й примовляють текст за вихователькою:

Не йди,не йди,дощику.

Дам тобі борщику

У глинянім горщику.

Поставлю на дуба;

Дуб повалився,

Горщик розбився,

Дощик полився

(Усі діти розбігаються).

У другій молодшій групі дітям доступні рухливі хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Качечка».

Дітям п'ятого року життя доступні й складніші хороводні ігри з  текстом для співу: «Галя по садочку  ходила...», «Калина», «Я лисичка,я сестричка», «Ой у перепілки», «Жили у бабусі...». Цим дітям вихователь доручає виконувати головну роль. Обираючи дитину на ту чи іншу роль, слід враховувати її індивідуальні можливості.

Народні рухливі ігри класифікують також на сюжетні та безсюжетні (ігрові вправи), а також ігри з переважанням основного руху(з ходьбою, бігом,стрибками лазінням).

Більшість рухливих ігор доступні й  корисні дітям різних вікових  груп. Перед тим як вибрати гру  треба визначити мету,врахувати  вікові можливості дітей їхні інтереси та фізичну підготовленість місце і час проведення, а також погодні умови.

Залежно від підготовленості дітей  правила можна спростити або  ускладнити.

Повторення вивчення рухливих ігор проводиться з деякими ускладненнями  правил. Наприклад, у грі «Квач» застосовують варіанти, що поступово ускладнюють основне ігрове завдання, – не піддатися квачу; діти ховаються від квача в певному місці – «будиночку»; щоб квач не спіймав, потрібно стати за ким-небудь з гравців у пари ; коли квач наближається, діти швидко присідають (того,хто присів, квачити не можна). Усі ці варіанти правил спрямовано на розвиток швидкої реакції, спритності, на вдосконалення навички бігу.

Визначаючи гру, слід врахувати  її місце в режимі дня і дотримуватися  певної послідовності в діяльності дітей. Навесні, влітку та восени до сніданку краще проводити нетривалі ігри середньої або малої рухливості. У цей час діти здебільшого граються невеликими групками, а вихователь здійснює тільки загальне керівництво.

На заняттях з фізичної культури плануються ігри великої рухливості. Вони входять в основну частину, проводяться з усією групою і мають навчальний характер. У заключній частині використовуються ігри малої рухливості, щоб зменшити фізичне навантаження і привести організм дітей у відносно спокійний стан.

На прогулянках, за годину до денного сну та після нього, проводяться ігри будь-якої рухливості. Враховується пора року і температура повітря. Особливої уваги потребує добіг ігор у холодну пору року і в несприятливу погоду. У цей час краще проводити біг з нескладними рухами ( ходьбою,бігом у повільному темпі). Влітку ігри зі швидким бігом і стрибками краще давати на початку денної прогулянки, або після полудня, коли зменшується температура повітря. Перед денним і нічним сном ігри великої рухливості не рекомендується, діти збуджуються і не зможуть швидко заснути.

З дітьми вікових груп під час  ранкової та післяобідньої прогулянки проводиться не менше 4-5 рухливих ігор. Бажано, щоб у кожній грі брали участь всі вихованці.

Влітку кількість рухливих ігор збільшується до 5-6. У теплу пору року більшу частину дня дошкільники перебувають на свіжому повітрі, і можливості для організованої та самостійної ігрової діяльності в цей період значно збільшуються.

Під час прогулянок доцільно проводити  ігри з тими видами рухів, які розучувалися на уроках фізичної культури. Це дає дітям можливість удосконалювати їх у різноманітних ігрових ситуаціях.

Добір ігор залежить від місця їх проведення. У не великому вузькому залі або груповій кімнаті можна  проводити ігри із шикуванням у колони й шеренги, а також ігри, в яких діти беруть участь по черзі.

У великому залі та на майданчику можна  проводити ігри будь-якої рухливості: з бігом врозтіч, метання м'яча, естафети з елементами змагання. Під  час прогулянок у теплу пору року для ігор широко використовуються природні умови.

Для проведення ігор на свіжому повітрі  треба підготувати майданчик  : утрамбувати землю, посипати її піском, розмітити постійні лінії. Велике значення мають зелені насадження, які захищають його від вітру й куряви, збагачують повітря киснем,дають тінь.

Взимку ділянку потрібно очистити від снігу, втоптати,огородити сніговим валом ,за участь старших дітей зробити снігові фігурки, гірки.

Майданчик для проведення народних рухливих ігор обмежують добре поміченими лінями, оскільки дітей, які захоплені грою, важко стежити за умовами або нечіткими лініями . Тимчасову розмітку в середині майданчика роблять для кожної гри окремо . Використовують палочки, прапорці, Булави. Взимку лінії розмічають темним порошком( дрібним вугіллям) або синькою. Щоб запобігти травмам, особливо в іграх з бігом і ловленням, лінії проводять на відстані 1.5-2м від стіни, парканів та інших предметів.

Для проведення багатьох ігор потрібний  різноманітний інвентар. Народні  ігри не вимагають складного обладнання. Інвентарями можуть бути камінці, шишки, горіхи, каштани, гілки, стрічки, хустинки. Доцільним є використання для українських народних ігор суто народних атрибутів: гілки-дерев’яної палиці для відбивання м'яча(для дошкільників-дощечки довжиною 80 см. і шириною 10 см.), ходунів, цурки( дерев'яної з обох добре загостреної палички довжиною 20-30 см.), швигалки) гнучкої хворостини, близько 1 см. заввишки і близько 1 м. завдовжки).

Перш ніж запропонувати  дітям нову гру, вихователю слід самому добре підготуватися: вивчити зміст гри, правила, вірш та пісні для супроводу, відпрацювати рухи,які він показуватиме дітям . Варто ознайомити дітей із походженням гри , атрибутами та дійовими особами, розповісти, як цю гру грали колись. Якщо розучується хороводна гра, в якій є приспів, не слід заздалегідь заучувати з дітьми тексти. Безсюжетну гру пояснюють коротко і лаконічно, фіксуючи увагу на її змісті, послідовності ігрових дій , розміщенні гравців та ігрового інвентарю, правилах гри. При поясненні сюжетної гри коротко розповідають про хід та правила гри, пояснюють роль ведучого. Пояснювати зміст гри треба виразно, дохідливо, коротко, щоб не стомлювати дітей. Розповідь повинна викликати у дитини яскраве уявлення про дійових осіб, яких вони зображатимуть. Емоційно-образне повідомлення сюжету гри допомагає дошкільнятам краще уявити ігрову ситуацію й виразніше виконувати характерні для даного образу рухи. Щоб з'ясувати, чи зрозуміли діти правила гри, доцільно поставити їм одне-два питання на уточнювання.

Для кращого засвоєння  гри рекомендується, особливо у молодших групах, найскладніші моменти пояснювати жестом і показом деяких рухів. Іноді основний рух можна виконати кілька разів до початку гри. Пояснюючи правила,виконання яких викликає труднощі у дітей, треба показати, як вони виконуються. Пояснивши гру в старших групах, вихователь перевіряє, за допомогою запитань щодо змісту і правил. Гра проходить злагоджено й чітко, якщо діти зрозуміли правила та ігрові дії, які вони повинні виконувати .

Важливий момент у проведенні гри – вибір одного або кількох ведучих . Є різні способи призначення ведучого . Вихователь може обрати ту дитину, яка краще справляється з цією роллю, а потім призначити інших. Можна визначити ведучого за бажанням дітей або за допомогою короткої лічилки :

Всі ми, діти – дошкільнята,

Любим бігати та грати,

Ану, спробуй нас догнати,

Один, два, три – ловити будеш ти!

На кого припаде останнє  слово лічилки, той стає ведучим. При розділі дітей на команди використовують жеребкування . Для визначення черговості у народних рухливих іграх застосовується вимірювання на палиці.

Пояснивши правила гри, обравши ведучого, розділивши гравців на команди та розставивши дітей у залі або на майданчику, вихователь переходить до її проведення. Кожна народна рухлива гра починається за умовним сигналом (сплеск у долоні, свисток,змах прапорцем,рукою). Сигнал подається після того, як вихователь переконався, що всі діти засвоїли правила гри й зайняли відповідні місця.

Участь дорослого у  грі залежить від її характеру та складу групи. У молодшій групі вихователь грає разом з дітьми або виконує головну роль.

Він водночас керує грою, стежить за дотримуванням правил. У середній та старшій групах вихователь доручає дітям виконувати головну роль. Обираючи дитину на ту чи іншу роль, слід враховувати її індивідуальні можливості. У ході гри педагог звертає увагу на настрій дітей, взаємовідносини, привчає правильно діяти в ігровій ситуації, заохочує проявити винахідливість, спритність, ініціативу. Стежить щоб діти не перевтомилися.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ.

ВИКОРИСТАННЯ  УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ІГОР У ПЕДАГОГІЧНОМУ  ПРОЦЕСІ

2.1 Використання  українських народних ігор в  фізичному вихованні дошкільників

 

Український письменник Г. Довженюк стверджує, що народні ігри - це історія народу, бо вони відображають соціальне життя кожної епохи. Граючись в народні ігри, діти ознайомлюються з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою і все це служить запорукою виховання національної самосвідомості, почуття патріотизму.

Використання українських  народних ігор у навчально-виховному  процесі має свою специфіку. Насамперед під час вибору народної гри варто  зважати на всі вимоги, що стосуються вибору рухливої гри, розглянуті попередньо. Використовуючи народні ігри у різних природних умовах, слід добирати їх відповідно тематики. Наприклад, на лузі доречно буде пограти з дітьми у такі ігри: «Гуси», «Віночок», «Подоляночка»; біля водойми -«Міст», «Качки і рибалки», «У річку, гоп»; у лісі – «Грибок», «Горішок» тощо.

Сезонно-обрядові ігри добираються  відповідно до сезону і відповідно до календарних свят. Перед святом Івана Купала доречно з дітьми розучити народну гру «Горюдуб»; перед Благовіщеням – «Перепілочка», «Кривий танець»; на свято Стрітення – «Горобейко», «Ой летіла зозуленька»; на Новий рік чи Різдво – «Калита» тощо.

Важливе значення під  час підготовки дітей до української  народної рухливої гри має набуття  знань. Перед тим, як запропонувати  дошкільнятам певну народну гру, досить важливо ознайомити дітей з походженням цієї гри, про те, як у неї грали в давнину, з атрибутами гри та її дійовими особами. Наприклад, перед грою «Горюдуб» можна розповісти дітям про давній народний звичай перед святом Івана Купала: напередодні свята купальське дерево прикрашали вінками, квітами та стрічками. Увечері біля обрядового дерева запалювали вогнище з дубових гілок, хлопці і дівчата перестрибували через нього. Цей обряд очищення вогнем проходили перед жнивами. Здавна люди вірили, що вогонь очищає душу від усього злого і наділяє силою і здоров'ям. Дітям буде цікаво дізнатися про те, що через вогонь стрибала лише доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву – це більш безпечно і навіть корисно, якщо кропива все-таки вжалить. Дітей можна ознайомити і з віночком: з яких квітів і трав його плели, що вони символізували, розповісти про значення кольору кожної стрічки у вінку.