Особливості організації ігрової діяльності дітей в роботі вихователя логопедичної групи

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Сентября 2014 в 01:17, курсовая работа

Описание работы

Актуальність дослідження. Соціально-економічні, політичні та культурні процеси, які відбуваються в Україні, зумовлюють нагальні зміни в системі національної освіти. Основні пріоритети її подальшого розвитку визначено Конституцією України, Законами України «Про освіту» та «Про дошкільну освіту», Державною програмою «Діти України». Серед пріоритетних завдань освіти в цілому, і спеціальної зокрема – всебічний, гармонійний розвиток особистості дитини, високий загальнокультурний рівень, створення умов для саморозвитку та самовиховання.

Файлы: 1 файл

КУРСАК.docx

— 70.81 Кб (Скачать файл)

Логопед діагностує мовленнєвий та загальний психофізичний розвиток дошкільняти, а вихователь виявляє рівень його та вмінь з усіх видів навчальної діяльності, після чого педагоги обговорюють отримані результати. В умовах логопедичної групи вихователеві, крім загальноосвітніх заходів, передбачених масовою програмою ДНЗ, доводиться виконувати й ряд специфічних корекційних завдань, спрямованих насамперед на усунення первинного мовленнєвого дефекту та вторинних психофізіологічних відхилень. Вихователь проводить навчально-виховну роботу в групі, керуючись загальноосвітньою програмою, згідно з якою розвиток мовлення дітей відбувається на основі ознайомлення їх із довкіллям. Логопед, у свою чергу, проводить корекційно-розвивальну роботу згідно з корекційним планом, складеним на рік, та усуває недоліки тих аспектів мовлення, які були виявлені під час обстеження.

Особлива увага повинна вихователем повинна приділятися розвитку пізнавальних інтересів дітей. При цьому важливо враховувати своєрідне відставання у формуванні пізнавальної активності, яке складається у дітей під впливом мовного дефекту, звуження контактів з оточуючими, неправильних прийомів сімейного виховання та інших причин. У завдання вихователя входить також зміцнення віри дітей у власні можливості, згладжування негативних переживань, пов'язаних з мовною неповноцінністю, формування інтересу до занять. Вихователь проводить заняття з ознайомлення з навколишнім світом і з художньою літературою, заняття з образотворчої діяльності, ліпці, конструювання, математики за особливою системою — з урахуванням лексичної теми. Робота вихователя з розвитку мовлення багато в чому випереджає логопедичні заняття, чим забезпечує пізнавальну і мотиваційну базу для формування мовленнєвих умінь або ж закріплює результати, досягнуті на логопедичних заняттях.

Тут можуть бути використані різні форми роботи:

  1. Екскурсія (при знайомстві з темою «Дерева і чагарники», «Професії», «Будинок і його частини »...).
  2. Інсценізації і драматизації (при переказі невеликих казок та літературних творів).
  3. Заняття у вигляді уявних походів.
  4. Конкурси та тематичні вікторини («Овочі та фрукти», «Тварини різних регіонів») [19, c. 20].

Пізнавальний навчальний матеріал кожної теми та відповідні практичні навички та вміння засвоюються дітьми на заняттях наступних видів.

  1. Заняття з ознайомлення з предметами навколишнього дійсності, де відбувається розгляд реальних предметів, що відносяться до досліджуваної теми, спостереження за ними, розгляд іграшок, картин, ігри з предметами. У плані корекції мовлення ці заняття спрямовані, перш за все, на ознайомлення з новими словами (словами-поняттями) і на засвоєння дітьми мовних засобів побудови висловлювань.
  2. Заняття, пов'язані із зображенням (моделюванням) предметів і явищ навколишнього світу. До них відносяться заняття з ліпленням, аплікацією, малюванням, конструюванням. У плані розвитку мовлення дітей вони спрямовані на активізацію, уточнення значення наявних у словниковому запасі слів, збагачення словника дітей новими словами-поняттями, розвиток фразової мови, а також навчання розгорнутим монологічним виразам.
  3. Заняття, змістом яких є специфічне відображення знань про предметний світ за допомогою мови. До них відносяться: бесіда, навчання розповіді, деякі дидактичні ігри. Ці заняття передбачають широку і різноманітну мовленнєву практику дітей.

Вихователь організовує таку мовленнєву діяльність дітей, в процесі якої закріплюються словесні визначення мовлення. Спочатку провідними є такі види діяльності, як розповідання і читання вихователем, розгляд картин та бесіди, повторення оповідань-описів, складених вихователем, дидактичні ігри. Особливу увага приділяється навчанню дітей умінню точно відповідати на поставлене запитання. При вивченні кожної теми намічається спільно з логопедом той словниковий мінімум, який діти повинні засвоїти в імпресивному та експресивному мовленні. Словник, призначений для розуміння, повинен бути значно ширший, ніж для активного використання в мовленні. У процесі корекційної роботи вихователь приділяє велику увагу розвитку дрібної моторики. Так, у позанавчальний час вихователь може запропонувати дітям складати мозаїку, фігури з сірників, тренуватися в застібанні одягу, розв'язанні та зав'язуванні шнурків, збирати розсипані гудзики або маленькі кульки, олівці різного розміру [21, c. 77].

Розвитком мовлення у логопедичних групах вихователь займається разом з логопедом як на загальних, так і на спеціальних заняттях. Вихователю необхідно сприяти тому, щоб діти мали можливість розвивати мовлення поза заняттями, стимулювати власну мовленнєву активність дітей, організовуючи в ДНЗ розвиваюче мовленнєве середовище. Вихователь, використовуючи режимні моменти, процеси вдягання, вмивання і т. д., повинен прагнути розумно розвивати дитячу мовленнєву активність, тактовно виправляти помилки, підказувати слова тоді, коли дитина не знає, як висловити свою думку, поправляти дитину. Повсякденне спілкування дає вихователю можливість збагачувати словник дітей. Наприклад, під час щоденного одягання і роздягання ставиться мета закріпити точні назви предметів одягу, їх якостей (колір, матеріал, фактура), а під час вмивання — назву дій, предметів туалету і домашнього вжитку. Чим менші діти, тим частіше вихователь повинен супроводжувати словами свої дії. Вихователь повинен не тільки сам називати предмети і дії, але і ставити дітям питання: що ти робиш? У що граєш? Що будуєш? Що одягаєш ляльці? Чим ти миєш руки? Чим витираєш? і т.д.

Робота по розвитку мовлення ведеться вихователем на заняттях із різних розділів програми, під час формування культурно-гігієнічних навичок. Корекційно-виховний напрямок занять у логопедичній групі є першочерговим, а загальноосвітній — другорядним. Вихователь:

1. Проводить щоденні спостереження та контроль за якісним боком мовлення (правильним використанням відпрацьованих граматичних форм, поставлених звуків тощо) й за мовленнєвою активністю дошкільнят, закріплює одержані результати.

2. В усіх видах дитячої діяльності здійснює словникову роботу у межах загальноосвітніх та корекційних завдань.

3. Проводить додаткові заняття з розвитку мовлення, як передбачено в зошиті взаємозв'язку вихователя та логопеда.

4. Разом із логопедом планує корекційно-розвивальну роботу; окреслює лексичний мінімум, який мають засвоїти дошкільнята в імпресивному та експресивному мовленні; визначає навчально-виховні та специфічні корекційні завдання на тиждень; готує документи дітей до проходження ПМПК.

5. Здійснює опосередкований зв'язок між логопедом та батьками вихованців [1, c. 85].

На всіх заняттях вихователь логопедичної групи приділяє значну увагу мовленнєвій роботі. Це знаходить своє відображення у використанні примовлянок, скоромовок та чистомовок, значної кількості віршованих мініатюр для активізації та збагачення словника, автоматизації та диференціації звуків.

Специфіка роботи вихователя в логопедичній групі полягає в організації та проведенні індивідуальних, групових та фронтальних занять. Вони створюють підготовчу, пізнавальну, дослідницьку та мотиваційну базу для спеціальних логопедичних занять.

Індивідуальна робота з усіх розділів програми проводиться вихователем почергово з 2-3 дітьми у другій половині дня після денного сну. Індивідуальні заняття з розвитку мовлення краще проводити у спеціально обладнаному секторі, де є дзеркало, а також відповідні посібники. Інших малят у цей час забезпечують ігровим матеріалом, який здатний створити спокійне оточення; їхню діяльність контролює помічник вихователя. Дитині пропонують дидактичні ігри та вправи з мовленнєвими завданнями, за допомогою яких закріплюються набуті мовленнєві навички, а саме, здійснюються: поповнення, уточнення та активізація словникового запасу; розвиток граматичної будови мовлення; формування фонематичного слуху; вдосконалення звуковимови; формування діалогічного мовлення; розвиток уваги та пам'яті, словесно-логічного мислення, загальної, ручної, пальцевої, мімічної та артикуляційної моторик [2, c. 11].

Систематичні тренувальні вправи на розвиток загальної, ручної, пальцевої, мімічної та артикуляційної моторик — важливий засіб стимулювання мовленнєвих зон кори головного мозку, корекції моторної сфери дошкільнят. Виконання їх запобігає формуванню неправильних рухових стереотипів, сприяє швидшому и ефективнішому подоланню мовленнєвих розладів, цілеспрямованому вдосконаленню та розвиткові мовленнєвої діяльності дитини.

Організація фронтальних занять у логопедичних групах відрізняється від проведення їх у масових групах. Окрім навчальної (формування знань, умінь, навичок) та виховної (виховання моральних якостей особистості) мети, обов'язковим у роботі вихователя логопедичної групи є окреслення розвивальних та корекційних завдань на основі методичних прийомів, що використовує у своїй роботі логопед.

Враховуючи підвищену втомлюваність, нестійкість уваги дошкільників з вадами мовлення молодших дошкільнят комплексно використовують різні методи навчання (ігрові, практичні, словесні), а протягом занять періодично змінюють види дитячої діяльності. Доцільно як логопедові, так вихователям пропонувати дітям звукові іграшки, яскраво оформлені дидактичні посібники, які б викликали підвищений інтерес і створювали позитивну емоційну основу для проведення корекційно-розвивальної роботи. Новий матеріал бажано подавати дошкільнятам в обмеженій кількості й тривалий час закріплювати в мовленні [11, c. 96].

Протягом одного місяця в логопедичних групах проводяться заняття за 3-4 лексичними темами. Таке зосередження на певній темі дає змогу стійко формувати узагальнюючі поняття, детально відпрацьовувати словниковий мінімум кожної теми, знайомити дошкільнят з елементарними граматичними категоріями, поетапно формувати зв'язне мовлення. У ході опрацювання лексичної теми вихователь звертається до неї в усіх видах навчально-виховної діяльності. Обов'язковими є залучення зорової опори, систематичний контроль за поставленими звуками та граматичною правильністю дитячого мовлення.

Важливо, щоб розробка напрямів корекційно-розвивальної роботи в групі відбувалася з обов'язковим урахуванням поетапного формування мовлення з нормальному онтогенезі. Адже онтогенетичний принцип має подвійну дію. Враховуються як послідовність формування в нормі мовленнєвих функцій та видів мовлення (номінативного, комунікативного, ситуативного, контекстного, зовнішнього, внутрішнього), так і послідовність формування його структурних рівнів (фонетичного, лексичного, граматичного). Знаючи строки засвоєння та показники розвитку лексико-граматичного та фонетико-фонематичного боку мовлення, можна орієнтуватися саме на них, будуючи зміст цілісного корекційно-розвивального впливу.

Врахування принципу єдності у формуванні на практичному рівні зазначених компонентів мовлення, а також принципу раннього педагогічного впливу на мовленнєву діяльність дитини дасть змогу попередити вторинні відхилення й проводити роботу з дітьми більш цілісно й ефективно. Принцип використання збережених психічних процесів та аналізаторних систем і принцип сенсорно-лінгвістичного розвитку особливо важливі у плануванні роботи з дошкільнятами із вадами мовлення. Саме в цьому віці дитина найбільш активно засвоює нові слова на основі чуттєвого досвіду із залученням різних аналізаторів. Тож логопед і вихователь мають тісно співпрацювати в цьому напрямку як на загальноосвітніх, так і на заняттях з розвитку мовлення. Використовуючи етіолатогенний принцип, принципи врахування симптоматики порушення і структури мовленнєвої вади, зони актуального і найближчого розвитку дитини, поетапного формування розумових дій, вато не лише спиратися на наявні компенсаторні можливості молодших дошкільнят, а й забезпечувати паралельно з мовленнєвим їхній інтелектуальний розвиток [20, c. 45].

Окрім спеціальних, вихователю доцільно керуватись у роботі й загальнодидактичними принципами, які тісно переплітаються між собою. Зокрема, принцип доступності має знаходити відображення у підборі методичного, мовленнєвого та дидактичного матеріалу й логічно поєднуватися з принципом урахування вікових особливостей дітей молодшого дошкільного віку, стану їхнього психофізичного та мовленнєвого розвитку. Принципи комплексності та системності у поєднанні з принципом наочності допоможуть забезпечити поступальний розвиток молодших дошкільнят шляхом кількаразового повторення, спирання на наявні мовленнєві вміння та навички, що має здійснюватись у тісній співпраці вихователя та логопеда [25, c. 41].

Отже, навчально-виховний процес у логопедичній групі будується на взаємодії, наступності у роботі вихователя і логопеда. Спільно з логопедом вихователь планує заняття з розвитку мовлення, обмінюється інформацією, обговорює досягнення дітей у мовленні і загалом. Вихователь логопедичної групи виконує крім загальноосвітніх ряд корекційних завдань, суть яких — в усуненні недоліків в сенсорній, афективно-вольовій, інтелектуальної сферах, обумовлених особливостями мовного дефекту. При цьому вихователь звертає свою увагу не тільки на корекцію наявних недоліків у розвитку дитини, на збагачення уявлень про навколишній світ, але й на подальший розвиток і вдосконалення діяльності збережених аналізаторів. Цим створюється основа для сприятливого розвитку компенсаторних можливостей дитини, що в підсумку впливає на ефективне оволодіння мовою.

 

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІГОР НА В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ В ДОПОМІЖНІЙ ШКОЛІ

 

 

  1. Корекційний потенціал різних видів ігрової діяльності в навчанні школярів 1-4-х класів

Як важлива форма життєдіяльності, а не вікова ознака, гра охоплює всі періоди життя людини (Ното Іисіепз), на кожному з яких змінюються ігрові мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. У онтогенезі дитяча гра - провідна діяльність, яка визначає розвиток дитини до школи. Це стосується, насамперед, набутої нею у грі здатності символічно моделювати соціальні відносини між людьми та вміння керуватися ігровими правилами. Останнє організовує емоції та волю дитини, розвиває інтелектуально та особистісно, забезпечує пропедевтику подальшого оволодіння нею окремими способами навчальних дій, розвиває пізнавальні інтереси і формує соціальну активність.

Особливе місце гри у зв'язку з навчальною діяльністю зумовлене перебудовою вікової періодизації та початком навчання дітей з шестирічного віку. В умовах шкільного навчання дітям надається можливість для гри у вільний від навчання час, а також у навчальний процес вводяться ситуації з ігровою мотивацією, які чергуються із власне навчальними мотивами (В. С. Мухіна, 1986).

Информация о работе Особливості організації ігрової діяльності дітей в роботі вихователя логопедичної групи