Автор работы: Пользователь скрыл имя, 18 Мая 2015 в 20:02, курсовая работа
Мета даної роботи полягає у всебічному та об’єктивному вивченні життєвого шляху Івана Франка,дослідженні його педагогічних ідей та в розгляді етапів його творчості.
На основі визначеної мети, нами сформульовано наступні завдання:
проаналізувати науково-педагогічну літературу за темою дослідження;
розглянути життєвий та творчий шлях І.Я. Франка;
3) охарактеризувати публіцистичну діяльність І.Я Франка;
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Біографія та творча діяльність Івана Франка.
1.1 .Ранні роки життя навчання……………………………………………5
1.2. Літературна та просвітницька діяльність Івана Франка……………..9
РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ І.ФРАНКА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
2.1.Педагогічна публіцистика І.Франка…………………………..…….13
2.2. Соціально-політичні погляди і діяльність ……….………...………15
2.3.Вплив ідей І.Франка на сучасні соологічні погляди.. …………….19
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Херсонський державний університет
Кафедра педагогіки, психології й освітнього менеджменту
з теми:
«Педагогічні погляди Івана Франка»
Студентки II курсу 221 групи
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Біографія та творча діяльність Івана Франка.
1.1 .Ранні
роки життя навчання……………………………
1.2. Літературна та просвітницька діяльність Івана Франка……………..9
РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ І.ФРАНКА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
2.1.Педагогічна публіцистика І.Франка…………………………..…….13
2.2. Соціально-політичні погляди і діяльність ……….………...………15
2.3.Вплив ідей І.Франка на сучасні соологічні погляди.. …………….19
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми. Проблема становлення особистості – одна із найактуальніших у сучасній науко- вій гуманітарній думці. В умовах становлення громадянського суспільства в ниніш- ній Україні важливо, щоб повноцінна особистість молодої людини формувалася на всіх етапах її становлення: у сім’ї, у вищих та середніх закладах освіти, на місці професійної діяльності тощо.
Формування аксіологічних орієнтирів – надзвичайно важлива наукова та соціаль- но-практична проблема, яка набуває гострого звучання саме в перехідні періоди життя суспільства, що переживає структурну трансформацію смисложиттєвих орієнтирів людини та деформацію суспільних інститутів загалом. У такі періоди повинні якнайповніше враховуватися концептуальні ідеї мислителів минулого для розвитку та поширення саме національних, тобто притаманних певній культурній, етнічній єдності, традиційних основ становлення особистості. У цьому сенсі цікавими та досить актуальними, на нашу думку, постають фі- лософські та педагогічні ідеї подвижника науки і культури України – Івана Яковича 986 Ïåäàãîã³êà Франка, які й до сьогоднішнього дня знаходять своє відлуння в сучасних концепціях виховання та становлення особистості.
Одна з основних ідей І.Франка - думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а "правдивий живий чоловік, бо така людина - носій духу, а той дух є "вічний революціонер". Отже, духовний світ людини - її найдорожче надбання. Думка І.Франка замішана на почуттях і розумінні благородності матерії людського духу. "Дух, що тіло рве до бою", дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутність - це дух істинно франківський, каменярський, молодий і переможний. Франко говорить, що, на жаль, людина цілком природно підламує собі "крила духовності", втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою громадського песимізму й збайдужіння. Франківська соціологія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності, для братерства і любові.
Дослідженням творчості Івана Франка займалися такі вчені: М. Нечиталюк (стаття "До питання про світогляд Івана Франка (Нові матеріали)"), світоглядну еволюцію відстежували Я. Грицак ("Дух, що тіло рве до бою" та "Пророк у своїй вітчизні") та Б. Червак у книзі ""Наперед українці" (До національної ідеї Івана Франка)", О. Забужко у праці "Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період", А. Пашука та А. Мазепа "Історико-філософське трактування поступу в публіцистиці Івана Франка", М. Жулинський осмислював питання суспільного поступу в публіцистиці Івана Франка крізь призму духовного розвитку суспільства.
Мета даної роботи полягає у всебічному та об’єктивному вивченні життєвого шляху Івана Франка,дослідженні його педагогічних ідей та в розгляді етапів його творчості.
На основі визначеної мети, нами сформульовано наступні завдання:
3) охарактеризувати публіцистичну діяльність І.Я Франка;
4) дослідити педагогічну діяльність педагога.
Об’єктом даної роботи є діяльність і погляди Івана Франка..
Предметом роботи є педагогічні погляди Івана Яковича Франка.
При написанні роботи використовувались
наступні методи. Загалом, використовувалися як загальні,
так і спеціальні методи наукового дослідження.
Основним методом написання є фундаментальні
дослідження . Поряд з ним використовувалися
також теретичні методи педагогічного
дослідження:аналіз,синтез,
Теоретичне та практичне значення практика у навчальних закладах, на семінарах .
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, п’яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 28 сторінок.
PОЗДІЛ 1.
БІОГРАФІЯ ТА ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ІВАНА ФРАНКА
Народився Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах (тепер Івана Франка) Дрогобицького району Львівської області.
Ця частина України в той час входила до складу Австро-Угорської імперії, яку населяли поневолені народи різних національностей. В одному з своїх віршів Франко називав Австро-Угорщину «тюрмою народів»
Батько Франка — простий селянин-коваль — обробляв землю і працював у своїй кузні. Він був неписьменною, але від природи розумною людиною, за що його поважали і любили селяни. На краю села стояла його кузня. Сюди з усіх околиць сходилося багато людей послухати розумної поради Яця-коваля, почути новини, погомоніти про своє убоге сільське життя.
Малий Івась дуже любив бувати у кузні свого батька. Його манив вогнистий блиск розпеченого заліза, червоні іскри, що розсипалися, мов дощ. Але найбільше манили хлопця, як говорив сам письменник, люди, «ті чужі лиця, непривичні, а приязні голоси, ті грубі, а щирі та добродушні сміхи, ті веселі та сумні оповідання, котрих так багато можна було наслухатися в татовій кузні... У кузні було весело і привітно, як ніде».
Тут Франко вперше почув сумні оповідання про важке життя бориславських робітників. «Я слухав тих оповідань,— писав він пізніше,— як фантастичних казок про далекі, зачаровані краї» [1].
Все, що бачив і чув малий Івась, глибоко западало в душу вразливої дитини і навіки там лишалося. Уже зрілим письменником Франко не раз згадував з теплою любов’ю батька і його кузню, яка дала йому багато вражень на все життя: «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині горить огонь. Невеличке огнище не блискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі... На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь... Це огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі»[4].
Ніжно і гаряче любив Франко свою матір. Вона була його найщирішим другом і наставником. Від матері він уперше почув цікаві казки і чарівні пісні, від неї перейняв любов до праці і народної пісні. Образ матері залишився в спогадах Франка на все життя. У вірші «Пісня і праця», згадуючи батьківську хату, в якій проминули дитячі літа, письменник з глибокою любов’ю говорить про матір, яка вчила малого сина:
«Синку, кріпися!—мені ти твердила.—
Адже ж не паном родився ти чей!
Праця, що в гріб, мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей.
Дитинство Івана Франка проходило серед чудової підгірської природи. Змалку він полюбив природу свого краю, рідне село, а найбільше щирих і працьовитих людей, яким присвятив усю свою творчість.
Шкільні роки.
Коли Франкові було 6 років, батько помітивши у хлопця любов до науки, віддав його до школи у сусіднє село Ясеницю-Сільну. Тут Франко навчився читати і писати німецькою і польською мовами. Українською мовою читати й писати навчив його дядько, материн брат, у якого жив хлопець.
Після дворічного навчання в Ясениці-Сільній Іван Франко вчився в так званій нормальній школі в місті Дрогобичі. Тут вчилися переважно діти дрогобицьких міщан, а навчання велося німецькою мовою. Діти заможних батьків глузували з селянського простого одягу Івася. За вживання на уроках української мови учитель-чернець саджав його на задню, «ослячу», лаву. У школі панували жорстокі звичаї, учнів примушували один одного бити різками. Учителями в школі були ченці з одного такого ченця розповів Франко в оповіданні «Отець гуморист»
Та, незважаючи на такі умови, Франко вчився дуже добре. В кінці першого року навчання він склав краще від усіх екзамен і став першим учнем. Коли Франка викликали, щоб вручити йому нагороду він почув ззаду голосне схлипування — то з радощі плакав його батько, який був присутній на екзамені.
Через два місяці після цього несподівано помер батько Франка, залишивши четверо малих дітей. Мати мусила незабаром вийти заміж. Вітчим Франка, бориславський робітник Гринь Гаврилик, був людиною доброю, любив нерідних дітей. Він розумів велике значення освіти, всіляко допомагав хлопцеві учитися далі. Після смерті батька Франко пробув у школі ще два роки. В час навчання в школі він жив у своїх далеких родичів, які мали невелику столярну майстерню. Тут Франко мав можливість придивитися до життя міських бідняків, змушених день у день тяжко працювати за шматок хліба. Разом з господарем він і сам працював у майстерні, допомагаючи розмальовувати скрині.
По закінченні нормальної школи Франко вступив до Дрогобицької гімназії. Навчання тут велося польською мовою, українська мова викладалася як окремий навчальний предмет. В гімназії навчалися переважно панські діти, які ставилися з презирством і зневагою до скромного селянського, убого одягнутого хлопця. Як і в нормальній школі, перший рік Франкові довелося сидіти на «ослячій» лаві. Але великі здібності, наполегливість і працьовитість допомогли йому стати одним з перших учнів.
У вільний час Франко багато читав творів художньої літератури німецькою, польською і українською мовами.
В ці роки він ознайомився з творами найвидатніших письменників світу, творами українських письменників — Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Руданського та ін. Улюбленою книгою Франка став «Кобзар» Шевченка, якого він знав майже всього напам’ять і з яким ніколи не розлучався. Уже з перших класів Франко почав збирати свою власну бібліотеку, яка до кінця навчання в гімназії складалася з 500 книг.
Франко рано почав збирати народні пісні. Спочатку він записував їх з уст матері, а пізніше — від робітників і селян, з якими доводилося йому зустрічатися під час літніх мандрівок. За роки навчання в гімназії він записав понад 800 народних пісень, частина яких пізніше була надрукована.
В гімназії почалася і літературна діяльність Франка. Молодий гімназист почав писати вірші та оповідання трьома мовами: українською, німецькою і польською. Франко також багато перекладав з німецької, грецької та польської мови.
Коли Франко вчився в п’ятому класі, померла його мати. П’ятнадцятирічний хлопець, ще учень гімназії, залишився круглим сиротою. Вітчим незабаром одружився вдруге. Але, на щастя Франка, мачуха теж була доброю людиною і разом з вітчимом допомагала йому вчитися далі. Франко наполегливо вчився, розширював свої знання, вивчав життя міських робітників, не поринав зв’язку з рідним селом і народом. Він кожного літа приїжджав у село, працював у господарстві вітчима, не боявся будь-якої роботи, за що його селяни дуже поважали. По закінченні гімназії Франко вирушив подорожувати по рідному краєві. Він обійшов пішки майже всю Галичину. «Ся маленька мандрівка, говорив Франко, дала мені пізнати більше світа і людей, ніж я знав досі»[13].