Педагогічні погляди Івана Франка

Вже в першому трактаті І. Франка “Поезія і її становисько в наших временах” Франко говорить, що духовне ледарство, то злочин проти гуманності. Ставлячи в центр своєї творчості людину, І.Франко формулює головний закон людяності, суть якого в тому, що неробство — зло, а праця — добро. Праця у розумінні Франка — єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, вселяти в неї почуття гідності й правди.

Одначе, за Франком, в таку духовну силу може обертатися лише така праця, в якій живе громадянська свідомість, яка не тільки виправдовує, а й визначає мету й сенс людського покликання на землі. Але жити лише для праці неможливо, вважає І.Франко. Крім праці існує внутрішнє благо людини, її творче натхнення, її пісня, здатна, бодай на певний час, відривати душу від земного, колючого, брудного і переносити її до надії та віри у завтрашній день. У Франковій творчості постійно виступають дві взаємозалежні сили, які володіють істотою людини і природою суспільства. Це пісня і праця, дух і матерія, книжка і хліб.

Одна з основних ідей І.Франка — думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а “правдивий живий чоловік, бо така людина — носій духу, а той дух є “вічний революціонер”. Отже, духовний світ людини — її найдорожче надбання. Соціологія І.Франка замішана на почуттях і розумінні благородності людського духу. “Дух, що тіло рве до бою”, дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутність — це дух істинно франківський, каменярський, молодий і переможний. Франко говорить, що, на жаль, людина цілком природно підламує собі “крила духовності”, втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою громадського песимізму й збайдужіння. Франківська соціологія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності, для братерства і любові[14].

Соціологічні погляди Франка — це також заповідь любові до Батьківщини й до людства., В цілому ж, його соціологія — це яскраве втілення соціології українського духу початку XX ст. Де, розвивався суспільно-політичний рух, у якому діяли різні течії, що виражали інтереси й ідеологію різних класів і суспільних груп. І. Франко, захищав інтереси селянства. Разом з тим викривав експлуататорську суть капіталізму і визнав необхідність його заміни соціалістичним ладом. Але Франко, особливо на схилі літ, дуже критично став підходити до уявного майбутнього соціалістичного суспільства, вважаючи, що в ньому всемогутня держава може пригнітити людину й завести авторитарно-тоталітарний режим. Цю думку та ідею чітко висловив І. Франко у праці «Що таке поступ?».

І. Франко, боровсь проти соціального гноблення трудящих, разом з тим брав активну участь у національному русі, виступав за національне визволення українського народу і возз'єднання всіх українських земель.

Не віра в земний рай чи суспільство загального достатку, а віра в людську дію, в особистість — ось сила, яка може творити ідеал й утверджувати українську національну ідею сьогодні. Будь-яка національна ідея — це стратегічний світоглядний ідеал. Кожен етнос, як справедливо твердить І. Я. Франко має свою національну ідею. Від часу зародження етносу формуються засади національної ідеї. Якщо взяти Україну, то цей процес теж має історичні традиції. Досить ґрунтовно вони були осмислені в творчості І. Франка, де наводяться спогади про важкі часи з історії України.

Ідея Івана Франка, те, що він обґрунтовував та допомагав своєю діяльністю та творчістю усвідомлювати людей про політичні, культурні, релігійні запити, засад українства, а також форм спілкування з іншими народами на основі певного етапу свого розвитку, яка змінюється й розвивається з розвитком суспільних відносин та світовим розвитком далі[12].

Отже, у процесі розвитку суспільств важливе значення мають панівні в них ідеї, що виражав їх І. Я. Франко. Тому, будуючи в Україні демократичну державу та громадянське суспільство, мусимо дбати, щоб ідеї І Франка, які працюють і можуть працювати в рамках правового поля, відповідали гуманним, позитивним критеріям, спрямованим на консенсус та злагоду. На жаль, історія розвитку людського суспільства терпіла страшні діяння, як наслідок того, що політики, а за ними й народи, заражалися химерними ідеями — нацизму, расизму, більшовизму, які сіяли ворожнечу між людьми, приводили до насильства, протистояння, локальних і світових війн. Усього цього сьогодні на планеті, в нашій країні не повинно бути, однак, на жаль, на всіх континентах є проблеми. Нині Україна перебуває в кризовій ситуації, тому, культивуючи сучасне бачення української ідеї, ми повинні виходити з позитивних прикладів історії, а вони, безумовно, є на всіх континентах. Щоб очистити наше суспільство від бездуховності та нечисті корупції, звернімося до голосу наших предків, який був завжди біля нас, до так званого "духу народу",творчості І. Франка.

                                                  ВИСНОВКИ 

           На  основі опрацювання літератури  ми прийшли до таких висновків. 
Український народ в особі Івана Франка має найвищий творчий злет своєї інтелектуальної культури. Усе, що стосується І. Франка-мислителя, викликає значний науковий інтерес, але, на жаль, із відомих причин (заборон та приховувань творів) мало досліджене.

 У своїх творах І. Я. Франко постає мислителем-гуманістом світового масштабу. Багатогранна творчість Івана Франка гідна великого подиву і викликає до себе постійний живий інтерес. Історичне значення творчості І.Франка дуже вагоме. Не було такого явища в тогочасному політичному й культурному світі, яке залишилося поза його увагою і яке б не знайшло у творчості письменника живого відображення. Він був прекрасним драматургом, вченим-філологом, літературним критиком, пропагандистом, перекладачем, істориком, соціологом, філософом.

При всій багатогранній діяльності й титанічній праці в особі Івана Франка виступав мислитель з широким світоглядом, який не тільки дійшов до наукового розуміння природи і суспільства в історично минулому розвитку, а й дивився вперед, у майбутнє історії людства, для наближення, якого він невтомно і з гарячковою пристрастю трудився.

Найчастіше про Івана Франка говорили як про письменника, поета, драматурга, публіциста і науковця, але менше як про соціолога. Були і такі погляди, що Франко не був соціологом, бо не писав соціологічних трактатів, а тому його творчість треба розглядати тільки з погляду літератури, бо такою тільки вона є. Проте, такий підхід є помилковим, бо кожний твір можна розглядати і з соціологічного погляду та погляду літератури і відповідно до цього його оцінювати. Іван Франко був соціологом особливого напрямку й обдарування, що пов'язував у тій чи іншій мірі соціологію з літературною творчістю.

Оцінити належно творчість І.Франка як соціолога надзвичайно важко. Треба розглядати з погляду соціології окремі розділи його творчості, в яких він то тут, то там висловлює свої соціологічні погляди або пише про соціологів. Це переважно в його передмовах до видань окремих своїх творів і перекладів, в яких він говорить про здобутки європейської духовності і культури, акцентуючи увагу на здобутки свого народу і слов'янства в цілому, порівнюючи їх також в чисельних своїх публікаціях.

Звичайно, І.Франко не був професійним соціологом, спеціально і тільки соціологією він не займався, не був професором соціології вищого навчального закладу, але його соціологічні твори, які, зрештою, мають науково-просвітницьку спрямованість, дуже яскраво відображають українську соціологічну парадигму, у якій досить легко поєднується "голова" і "серце", розум і почуття, постійне невдоволення наявним, постійні сумніви, питання, пошук, розум і віра.

Аналізуючи творчість та діяльність І. Франка я прихожу до висновку, що: Іван Франко - одна з найбільш видатних фігур української, вітчизняної і світової літератури, науки, громадсько-суспільної та політичної діяльності кінця XI - початку XX в. Революційний демократ і соціаліст, знайомий з марксизмом і близький до сприйняття ряду головних його ідей, він з'явився титанічною фігурою історичного переходу, переходу від революційно-демократичного до пролетарського етапу визвольного руху, і в цьому розумінні - видатним новатором у розвитку суспільної думки і естетичної свідомості на Україні.

    Івана Франка не можна вважати позитивістом у класичному розумінні цього слова. Він не був позитивістом-теоретиком. У соціальній філософії І.Франка позитивізм проявився на практиці і відіграв таки позитивну роль у його науково-просвітницькій діяльності. Адже, позитивна роль І. Я. Франка полягала в тому, що він більше імпонував позитивне знання та позитивну науку, яка має справу з конкретними фактами. Акцентує увагу, що саме духовні начала відрізняють людину від інших природних речей , у тому числі й тварин. У понятті людини Франко бачив єдність духа і тіла, як єдність нерозривного цілого, в особі існуючого. У цій єдності він бачив живу силу, яка творить і керує життям.

В розумінні ідеї суспільного прогресу І.Франко виділяє насамперед людину, рівень задоволення її матеріальних і духовних потреб. Це неможливо без миру й злагоди між людьми, як неможливий без цього стан щастя і окремої людини, і суспільства в цілому. Шлях до добробуту і щастя лише один — через свободу людини і гарантію її людських прав.

         І. Франко звертає увагу на драматичний характер соціокультурного розвитку України (постійна боротьба з сусідніми народами і державами за незалежність), складність у вирішенні питань розвитку культури української нації. ЇЇ «окультурення» відбувається на розмежуванні регіонів: Схід — Захід, Північ — Південь. Геополітичний фактор відіграє подвійну роль для України, створює об'єктивні можливості для інтенсивного культурного обміну і, разом з тим, визначає безперервні безперечності геополітичні акти у відносинах до України. Важливим стратегічним завданням, що стоїть перед українською громадою є відтворення з величезної української етнічної маси «суцільного культурного організму». Саме така соціокультурна національна структура має стати здатною до успадкування «загальнолюдських культурних здобутків, без яких жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може состоятися».

         У процесі розвитку суспільства важливе значення мають панівні ідеї, І. Я. Франка. Тому, будуючи в Україні демократичну державу та громадянське суспільство, мусимо дбати, щоб ідеї І Франка, які працюють і можуть працювати в рамках правового поля, відповідали гуманним, позитивним критеріям, спрямованим на консенсус та злагоду.

Отже, соціологія відігравала важливу роль у житті та творчості Івана Франка та його послідовників. Для соціологічного світогляду Івана Франка характерні поєднання і морально-естетичні проблеми при аналізі розвитку людського суспільства в цілому, й людини, як особистості, зокрема. Без сумніву багатогранна творчість Івана Франка справді гідна великої уваги і викликає до себе постійний інтерес дослідників у наш час.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрущенко В. П. Соціологія – Київ – Харків, 1998. – 620 с.
2. Берко П. Нова парадигма української філософії. - Дрогобич: "Коло", 2003. - 315с.
3. Берко П., Небелюк М. Еволюція філософічно-політичних поглядів Івана Франка. -    Борислав, 2001. - 387с.
4. Брагінець А. Філософські і суспільно-політичні погляди Івана Франка. - Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1956. -410 с.
5. Горбач Н. До питання про філософські переконання Івана Франка// Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції - Львів, "Світ", 1998, С. 148-150.
6. Здоровега В. Іван Франко і українська публіцистика // Збірник праць   кафедри української преси і Дослідницького центру історії західноукраїнської преси. Вип. 7 - 2003. - С.53-57.
7. Кашуба М. Ідея суспільного прогресу в працях Івана Франка// Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Львів, "Світ", 1998. - С. 229-231.
8. Кононенко П. П. Українська література. Проблеми розвитку. -Київ, 1994.-315с.
9. Кропивницька Н. С. Ідеал як соціологічна проблема у творчості І.Франка // Вісник Львівського університету. Серія - Соціологічні науки. - 2000. - Вип.2. - С.55-62.
10. Лисенко О. Я. Соціологічні погляди І. Франка. — К., 1993. – C. 68-72.
11. Маланюк Є. Книга спостережень. — К., 1995. —367 с.
12. Мащенко С.Т. Основні проблеми в історії української соціолоії. - Чернігів, 2002, 258с.
13. Різун В., Трачук Т. Нариси з історії та теорії українського літературознавства: Монографія. — К., 2005. - 251с.
14. Франко І. Батьківщина - Київ, 1986, Т.21, -457с.
15. Франко І. Що таке поступ?// Зібр. творів: у 50-ти т.,К., 1986,Т.45, - 511с.
16. Хамар У. В. Іван Франко про "національний ідеал" // Науковий вісник ВДУ. Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Серія: Філософські науки. - 2000. - №8. – С. 12-115.
17. Хамар У. В. Іван Франко про здійснимість ідеалів // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. - 2001. - №6. - С.29-35.
18. [ Електронний ресурс ]: http://lib.if.ua/franko/1250252476.html

19. [ Електронний ресурс ]: http://xreferat.ru/49/703-3-van-franko.html