Автор работы: Пользователь скрыл имя, 07 Апреля 2015 в 02:01, курсовая работа
У різних мовних стилях, особливо в стилі художньої літератури, широко використовуються мовні засоби, що підсилюють дієвість висловлювання завдяки тому, що до його логічного змісту додаються різні експресивно-емоційні відтінки. Художня мова відрізняється від усіх інших перш за все тим, що вона виконує естетичну функцію. Реалізація цієї функції означає подання навколишньої дійсності в образній, конкретно – чуттєвої формі.
Когнітивна метафора виникає на основі порівняння ознак за такими закономірностями:
а) фізичні ознаки предмета
переносяться на психічні
б) ознака предмета перетворюється на ознаку абстрактного поняття: high poplar - high style → висока тополя – високий стиль; light room - light memory → світла кімната – світла пам’ять; clean water - clean reputation → чиста вода – чиста репутація [49];
в) ознака або дія особи переносяться на предмет, явище природи, абстрактне поняття (метафора – уособлення): thought flies – думка летить, work goes – робота йде, road runs – біжить дорога, the sea smiles – море посміхається та ін.
Усі функціональні типи мовної метафори в розмовному мовленні вживаються відносно рідко, а своє природне місце знаходить у поетичній мові, де виконують естетичну функцію. [23, с.223] Крім цього, метафора найкраще реалізує естетичну функцію у тих одиницях мови, призначення яких – художнє збагачення мови, тобто у фразеологізмах, приказках, прислів’ях, крилатих висловах і т. д.
Крім того, існують структурні типи метафори, а саме:
а) однослівні метафори – випадки, коли метафору формує одне слово, вжите у переносному значенні: Ей, як то б’ється птиця об птиці, А родина об родині, Ей, то так- то б’ється отець і мати Об своїй кревній дитині. [35, с.41] У цьому випадку слово «б’ється» вживається у значенні «страждає», «хвилюється», «турбується»; Серед ночі в Дикім полі рушниці ревіли, А в Очакові туркені та від страху мліли [35, с.124], «ревіти» – у значенні «гучно стріляти»;
Іноді однослівні метафори являють собою однорідні члени речення, або морфологічно тотожні члени суміжних, сурядно поєднаних речень: А вставайте, милі братця Потихесеньку, Заряжайте ружжя Помалесеньку! Да тоді тряхнули Да й узяли Азов [35, с.126], «тряхнули» – у значенні «зібралися з силами»; «узяли» – у значенні «завоювали»;
б) метафори – словосполучення являють собою випадки, коли вжито в переносному значенні цілий вираз, словосполучення: Козак теє промовляв, На присішках став. Без міри пороху підсипає, Татарину у груди гостинця посилає [35, с.36] – «гостинця посилає» – у значенні «стріляє»;
в) метафори – фразеологічні словосполучення. Наприклад: У неділю барзо рано-пораненьку Не сива зозуля закувала, Як дівка Санджаківна коло пристані походжала Да білі руки ламала... [35, с.53] – «білі руки ламати» – фразеологічна метафора, що означає страждання, хвилювання; Не лучче б тобі, пане Хмельницький, із ляхами Мостивими панами, З упокоєм хліб-сіль вічнії часи уживати? [35, с.78] – «хліб-сіль уживати» – фразеологічна метафора, що означає мирне життя.
Підводячи підсумки, можна сказати, що метафори можна класифікувати згідно ступеня їх несподіваності. Тому зовсім несподівані метафори називають істинними метафорами. А ті, що часто використовуються – метафорами - кліше. Істинні метафори належать до мовленнєвої діяльності; а метафори – кліше – до мови, як системи, вони властиві мові. У залежності від особливостей семантики звичайно розрізняють два типи метафор - мовні, або що cтерлися, і мовленнєві, чи оригінальні. Деякі вчені вважають, що основне розходження між оригінальною і метафорою, що стерлась, складається в тому, що оригінальна метафора наближується до полісемності, припускає множину інтерпретацій, а метафори, що стерлися, як, to cast an eye (glance, look) - кинути погляд, наближуються до однозначності, моносемності, припускають лише одну інтерпретацію. Проблема співвідношення лексичного складу двох варіантів – британського і американської – полінаціональної англійської мови привертає увагу багатьох її дослідників.
Щоб перейти до характеризування метафори в системі тропів, потрібно почати з самого терміну «троп» (гр. tropos – «повертаю») – це зміна або перенесення власного значення слова або виразу на інше із збереженням суті, а отже, відповідності й значень, тобто – це стилістичний зворот вживання мовної одиниці в переносному значенні з художньою метою [26, с.38]. З усіх інших тропів метафора відрізняється особливою виразністю, образністю.
Також, необхідно розглянути інші види тропів, які переплітаються з метафорою.
Алегорія в широкому розумінні охоплює усі випадки відмінності між образом і значенням. Її використовують у багатьох видах мистецтва, а в словесності вона збігається з поезією взагалі [20, с.123]. У вужчому розумінні алегорію розглядають як злиття кількох метафор. Вона є метафорою не тільки складною (метафора в одному слові, наприклад, «розуміння», «хвилювання», «чарівний», і в одному реченні або сполученні речень, наприклад, прислів’я, може алегорією і не називатися), але й повною, тобто в словесному виразі немає чітких вказівок на її значення (така, що іншого значення, крім метафоричного, не має). В алегорію може входити уособлення. Алегорія – це відповідь на питання: «як буває», «як є». Але в ній «звичайність» внесена в самий образ.
Порівняння, або уподібнення, як граматична форма, як словесне позначення і образу, і позначуваного містить у собі метафору. Чим далі образ від позначуваного, тим складнішим буде розуміння його і тим необхідніше докласти до нього позначуване; навпаки, чим більша спорідненість знака й значення, тим легше перший обходиться без словесного позначення другого, отже, в деяких випадках порівняння є лише моментом процесу найменування, моментом, на якому думка майже ніколи не зупиняється і який тому майже не вимагає особливого словесного виразу [20, с.97]. Необхідність метафори, або метафоричного порівняння, виявляється особливо наочно в тих випадках, коли нею виражаються складні й невиразні низки думок. Хоч метафорою називається перенесення значення слова з певною подібністю, проте вона відрізняється від порівняння, тому що бере якесь слово абстрактно, замість якоїсь речі, а порівняння порівнює певну властивість речі, яку виражають за допомогою часток «так», «наче», «як», «наприклад».
Епітет також має зв’язок з метафорою, вираженою словом або словосполученням у синтаксичній функції означення чи обставини. Кожен епітет становить стилістично-значеннєвий елемент художнього мовлення.
Метонімія означає перейменування, перенесення назви з одного предмета, об’єкта, явища на інший, що перебуває з ним у причинному зв’язку, за асоціацією, за сумісністю. Це дає змогу провести тісну паралель з метафорою. За Н. Арутюновою, метафора й метонімія відрізняються тим, що метафора, орієнтуючись переважно на позицію предиката, одержує характеризуючу функцію через значення слова, а метонімія, орієнтуючись на позицію суб’єкта та інших актантів, виконує ідентифікуючу функцію через референцію імені. Це пояснює те, що метафора є семантичним зсувом у значенні, а метонімія – у референції. У синтагматичному аспекті ці два явища перебувають у контрастному відношенні, а у парадигматичному – протиставляються за ознаками наявності/відсутності ідентифікації об’єктів і постійного змінного характеру ознаки, що позначається [4, с.309].
Отже, метафора більш вільна, ніж інші тропи. Вона перетинається з такими образними засобами як алегорія, порівняння, метонімія, епітет на основі властивої їм усім загальної здатності до поєднання безлічі значень. Синтезуючи різні виражальні можливості, метафора заявляє про себе як про універсальний засіб художнього мислення, функціональний потенціал якого здатний до комплексної реалізації авторського задуму, до оптимального досягненню його структурно-смислової цілісності.
Одним із завдань дослідження розвитку метафори є розгляд її функцій, здатності виокремлювати та пізнавати нові якості речей, а також формувати нову експресивну лексику, вербалізуючи нові знання й враження.
Метафора, як мовна одиниця, несе своє мовне навантаження. Отже, доцільно виділити основні функції метафори, для того щоб визначити її роль у мові. Харченко В.К. виділяє наступні функції:
1) Номінативна функція.
Можливість розвитку в слові переносних значень створює потужну противагу утворенню нескінченного числа нових слів. [14, с. 54] «Метафора виручає словотворчість: без метафори словотворчість була б приречена на безперервне виробництво нових слів і обтяживала би людську пам'ять».
Унікальна роль метафори в системах номінації пов'язана з тим, що завдяки метафорі відновлюється рівновага між незрозумілим або майже незбагненним, простим найменуванням та найменуванням зрозумілим, прозорим.
Номінативні властивості метафор просвічують не тільки в межах конкретної мови, а й на міжмовному рівні. Образ може виникати при дослівному перекладі запозиченого слова і, навпаки, при перекладі слів рідної мови на інші мови.
2) Інформативна функція.
Першою особливістю інформації, що передається за допомогою метафор, є цілісність, панорамність образу. Панорамність спирається на зорову природу образу, змушує по-новому поглянути на гностичну сутність конкретної лексики, конкретних слів, які стають основою, фундаментом метафори.
3) Мнемонічна функція.
Метафора сприяє кращому запам'ятовуванню інформації. Підвищена запам'ятовуваність образу обумовлена, мабуть, його емоційно-оцінної природою. У чистому вигляді мнемонічна функція, як, втім, і інші, зустрічається рідко. Вона поєднується з пояснювальною функцією в науково-популярній літературі, з евристичної функцією в філософських концепціях, наукових теоріях і гіпотезах.
4) Текстоуворююча функція.
Текстоутворюючою функцією метафори називається її здатність бути вмотивованою, розгорнутою, тобто поясненою і продовженою.
Ефект текстоутворення - це наслідок таких особливостей метафоричної інформації, як панорамність образу, велика частка несвідомого в його структурі, плюралізм образних віддзеркалень.
5) Жанроутворююча функція.
Це властивість метафори, що бере участь у створенні певного жанру.
Польський дослідник С. Гайда вважає, що між жанровістю і стилем існують безпосередні зв'язки. Дійсно, для загадок і прислів'їв, ліричних віршів і афористичних мініатюр метафора майже обов'язкова.
6) Пояснювальна функція.
У навчальній і науково-популярній літературі метафора грає особливу роль, допомагаючи засвоювати складну наукову інформацію, термінологію. Якщо вести мову про підручники, то метафори в їх пояснювальній функції значно ширше використовувалися в підручниках XIX - початку XX ст., ніж у нині діючих підручниках.
Пояснювальна функція метафор дарує нам мовну підтримку при вивченні фізики, музики, біології, астрономії, живопису, при вивченні будь-якого ремесла. [7, с.14]
7) Емоційно-оцінювальна функція.
Метафора є чудовим засобом впливу на адресата мови. Нова метафора в тексті сама по собі вже викликає емоційно-оцінювальну реакцію адресата мови.
У новому, несподіваному контексті слово не тільки здобуває емоційну оцінку, але часом змінює свою оцінку на протилежну. [8, с. 31]
8) Конспіруюча функція.
Це функція метафори, що використовується для засекречення сенсу. Не кожен метафоричний шифр дає підставу говорити про конспірацію сенсу. Велика роль метафори відіграється у створенні езопової мови, але в літературному творі доречніше вести мову про метафоричне кодування, ніж про конспірацію сенсу.
9) Ігрова функція.
Метафору іноді використовують як засіб комічного, як одну з форм мовної гри. Кожна людина в ігровій поведінці реалізує найбільш глибоку свою потребу. Як форма мовної гри метафора широко вживається в художніх творах.
У фольклорі існувала форма, в якій основною функцією метафори була ігрова функція. Ми маємо на увазі приказки - жанр, що втрачає при такому дослідженні специфіку своєї мови.
10) Ритуальна функція.
Метафора традиційно використовується в привітаннях, святкових тостах, а також при вираженні співчуття. Таку її функцію можна назвати ритуальною.
Розвиток ритуальної функції метафор залежить і від національних традицій.
Отже, запропонована класифікація функцій метафори багато в чому умовна і схематична. По-перше, можна сперечатися про кількість та ієрархію функцій. По-друге, схематизм класифікації обумовлений тим, що у живій мові функції перехрещуються, сполучаються, знаходяться у відносинах не тільки взаємного доповнення, а й взаємної індукції. [17, с19] Можна зробити висновок, що усі функції метафори залежать одна від одної. Використання метафори в ритуальних діях, виступах дає аутосуггестивний ефект. Мнемонічна функція метафори полегшує запам'ятовування, впливає і на пояснення метафор у навчальній та науково-популярній літературі.
У ході дослідження було визначено поняття метафори як мовної одиниці, виділені основні положення використання метафори в мові. Крім того, нами були розглянуті основні функції та типи метафори. З викладеного видно, що метафора виконує в мові достатню кількість різноманітних функцій і досить широко використовується в мові.
Потрібно сказати, що метафора, подібно до епітета та порівняння, ставить за мету конкретизувати уявлення про предмет, про який ідеться, шляхом вказівки на певну його ознаку, що висувається на перший план, але, на відміну від епітета й порівняння, метафора вказує на цю ознаку не в прямій формі, не безпосередньо її називаючи, а шляхом заміни її словом, що містить у собі дану ознаку.
Проаналізувавши велику кількість теоретичного матеріалу, можна зробити висновок, що у метафорі можна виділити 4 елементи: категорія або контекст; об'єкт всередині конкретної категорії; процес, яким цей об'єкт здійснює функцію; додатки цього процесу до реальних ситуацій, чи перетину з ними.
Також вдалося з’ясувати, що існують описи деяких традиційних видів метафори: різка; стерта; розгорнута.
Було зроблено висновок, що метафора є видом перенесень, тому існують такі різновиди перенесень : колір, розмір, форма, функція, місцезнаходження, форма і функція, емоційне вираження.
В ході дослідження стало зрозумілим, що існують три функціональні типи мовної метафори: номінативна метафора; образна метафора; когнітивна метафора.
Крім того, існують структурні типи метафори, а саме: однослівні метафори, метафори - словосполучення, метафори - фразеологічні сполучення.
Резюмуючи роботи багатьох лінгвістів, можна зробити висновок, що метафора являє собою один з найпоширеніших тропів і засобів творення художньо-образної мови. Ще Аристотелем було відзначено уміння складати метафори як особливий поетичний дар. У метафорі пряме тлумачення речей і явищ, вживання слів у їх автологічному значенні повинні бути замінені переносним. До метафори проявляється значний теоретичний інтерес. Семіотика, поетика, філософія, естетика, мистецтвознавство досліджують природу метафори в різних аспектах її функціонування, порівнюють з асоціативним, художньо-образним мисленням, символом та ін. Метафора є справді складним духовним утворенням. Таким чином, метафора – це не просто стилістична фігура, це – світосприйняття.
На жаль, менш досліджена онтологія метафори як прийому створення нових смислів. Тому тут хотілося б більш детально зупинитися на прийомах метафоризації.