Перспективний досвід музично-естетичного виховання дітей

У практичній діяльності (співи, малювання, ігри-драматизації, танці) розвиток іде від наслідувальних дій дитини до спроб відшукати виражально-зображальні засоби, самостійно переносити набутий на заняттях художній досвід у повсякденне життя, проявляючи при цьому творчу ініціативу.

Успіх музичного навчання і виховання залежить від урахування вчителем вікових особливостей дітей, їх готовності до навчальної діяльності.

Готовність до навчання в школі — це передусім допитливість і вміння керувати своєю поведінкою, підпорядковувати її вимогам організації пізнавального процесу, колективної навчальної діяльності. О. Ростовський вказує, що переважна більшість дітей, прийшовши до школи, володіє такою готовністю. Їм властиве бажання і прагнення вчитися, вони охоче приймають нові правила поведінки й діяльності, виконують вимоги вчителя. У них яскраво виявляється наслідувальність — важливе джерело успіхів на початковому етапі навчання, також гострота і свіжість сприймання, допитливість, яскравість уяви. 

Досліджуючи вікові особливості сприймання музики молодшими школярами О. Ростовський відзначає що вони визнаються передусім обмеженістю життєвого і музичного досвіду дітей, специфікою мислення: невмінням узагальнювати, переважанням цілісного приймання. Зокрема, першокласникам властивий сенсомоторний характер музичного сприймання. Вони віддають перевагу музиці веселій, моторній, особливо реагують на масивність і динаміку звучання, темп і регістр, темброву палітру музики, запитальний, стверджувальний і розповідний характер музичного висловлювання, ніжність і різкість, м'якість і жорсткість, дзвінкість і ліричну наповненість звучання. Виходячи з цих особливостей, діти розпізнають зміст музики. Специфічна музична виразність — мелодизм, ритмічна організація, емоційна узагальненість інтонаційного розвитку — на перших порах не виділяється більшістю учнів [7].

Сприймання музики молодшими школярами тісно пов'язане з руховими переживаннями (ритмічні рухи, спів). Тому їм ближча ритмізована і мальовнича музика, яка відповідає їхньому досвіду й потребі в активних виявах. Дітям властиві інтерес до почуттєво забарвлених музично-слухових вражень, прагнення до новизни, до вияву в звучанні музики життєвих зв'язків. Уже шестилітні учні здатні визначати не лише загальний характер музики та її настрій, а й схоплювати характерні ознаки певного жанру, наприклад, колискової пісні, танцю, маршу, передавати їх у пластиці своїх рухів, жестах, міміці.

У молодших школярів яскраво виявляється емоційність сприймання. Однак емоційний відгук дітей цього віку має свої особливості: реагуючи на музику безпосередньо й активно, вони не усвідомлюють емоційні стани, які нею викликаються. Тому діти не говорять, наприклад, про свої внутрішні переживання ("мені було сумно"), а оцінюють загальний характер музики ("була сумна музика") [5].

Спостерігаються значні відмінності в музичному розвитку дітей залежно від їх індивідуальних особливостей. Одні з них «музичні» за всіма показниками, інші відрізняються своєрідним поєднанням окремих музичних здібностей. Так, здатність сприймати і переживати музику, вважає Л. Хлєбнікова, може поєднуватися з посередніми голосовими даними, добрий розвиток музичного слуху не завжди супроводжується схильністю до творчості. Одні діти можуть слухати музику не відволікаючись, інші навіть не уявляють, що це таке — спеціально слухати музику; деякі діти можуть чисто і виразно виконувати знайомі пісні, мають елементарні уявлення про музику, інші байдужі до неї, оскільки жили у несприятливих для цього умовах. Зрозуміло, що внаслідок цього можливості музичного розвитку дітей на уроках музики різні [8].

Водночас, на думку Л. Хлєбнікової, можна виокремити й загальні риси музичного розвитку, властиві молодшим школярам:

1. Діти мають певний  досвід спілкування з музикою, різноманітнішою стає музична  діяльність. Виконання пісень і  танців, утілення музично-ігрових  образів у русі набуває виразності, що свідчить про змогу учнів  передати своє ставлення до  музики. У них з'являються улюблені  пісні, танці, ігри, вони здатні навіть  мотивувати свої музичні вподобання, оцінювати твори, виявляти художні  інтереси. У дітей помітними стають  вияви музичних здібностей, особливо  в царині мелодійного слуху. Учні  можуть впізнати знайому пісню, визначити не тільки характер  музики, але й її настрій. У  них поступово налагоджується  вокально-слухова координація, диференціюються  слухові відчуття — більшість  дітей здатна розрізнити високі  й низькі звуки в інтервалах  квінти, кварти, терції.

2.  У сфері сприймання музики можливості дітей досить широкі: їм доступні такі основні жанри, як пісня, танець і марш, близька музика зображального характеру. Через незначний обсяг довільної уваги першокласників, твори повинні бути невеликими за обсягом, з яскравим музичним образом.

3.  У сфері співу можливості дітей залежать від попередньої музичної підготовки: їх співацький діапазон може складатися від кількох звуків до октави і більше. Водночас у всіх дітей голосовий апарат ще не сформувався, дуже тендітний, змикання складок крайове. Це вимагає обережного й послідовного розвитку діапазону голосу, обмеження сили звучання.

4.  У сфері творчості можливості першокласників такі: вони легко відгукуються на різні творчі завдання, можуть імпровізувати на заданий образ, створювати ритмічні й мелодичні імпровізації на дитячих музичних інструментах, інсценізувати знайому пісню або інструментальну п'єсу зображального характеру [9].

Музичний розвиток молодших школярів буде успішним за умови врахування суперечності між особистістю дитини з властивими їй музичними нахилами та участю в колективній музичній діяльності. 

Розділ ІІ.  Перспективний досвід музично-естетичного виховання дітей

1. В.Сухомлинський про важливість музики в житті дитини.

Культура естетичних почуттів, як вважав великий педагог В.О.Сухомлинський, потребує високої загальної культури шкільного життя, особливо моральної культури. Естетичне виховання починається з багатого емоційного підтексту взаємин між членами колективу. В гармонійному поєднанні краси, яка оточує людину, і краси самої людини головна роль належить красі людських взаємовідносин. Дитина ще не може осягнути суті цієї краси думкою, свідомістю, але вона відчуває її серцем: краса для неї в справедливості. Справедливість має чудову якість відкривати дитині очі і серце на красу. Сухомлинський наголошував, що коли вчитель хоче бути справжнім вихователем, він повинен розкрити перед юним серцем красу людського перш за все в самому собі, адже його високе призначення – бути засобом розв’язання творчих, інтелектуальних завдань [10]. «Покликання творить той, хто творить людину - люди, що виховують її», - вважав педагог [11].

Відомо, що природа дитячого мислення схильна до творчості. Славетний педагог - гуманіст був переконаний, що для того, аби пробудити у дітей живу думку, творче джерельце, необхідно дати їм змогу більш спостерігати, помічати численні зв’язки в довкіллі. Важливого значення естетичному вихованні дітей педагог надавав мистецтву, музиці, живопису і творчості: «Важливе завдання усієї системи виховання я вбачав у тому, щоб школа навчила людину жити у світі прекрасного, щоб вона не могла жити без краси, щоб краса світу створювала красу у ній самій».

За словами Сухомлинського, музика – це мова почуттів. Музика тісно пов’язана з ліричною поезією і є ніби наступним етапом у духовному розвитку особистості. Музика об’єднує моральну, емоційну і естетичну сфери людини. Мелодія передає найтонші відтінки переживань, які не може передати слово. Музика розпочинається там, де закінчується слово. І якщо словом обмежується проникнення в найпотаємніші куточки юного серця, якщо після слова не починається глибоке проникнення – музика, виховання не може бути повноцінним.

Музика і співи в школі - не тільки навчальний предмет, а й могутній засіб виховання, який повинен емоційно й естетично окрасити все духовне життя людини. Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння і переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику і отримувати насолоду від неї. Без музики важко переконати дитину, яка пізнає світ, в тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, і є основою емоційної, естетичної і моральної культури. «Якщо у ранньому дитинстві донести до серця красу музичного твору, якщо у звуках дитина відчує багатогранні відтінки людських почуттів, вона підніметься на такий рівень культури, якого не можна досягти ніякими іншими засобами»,- вважав педагог [12].

У книзі «Народження громадянина» Сухомлинський писав, що він вбачає важливе виховне завдання в тому, щоб зробити мову почуттів доступною юній душі, навчити володіти цією мовою, слухати і користуватися нею як засобом самовираження. Якщо музика – це книга для читання на мові почуттів, то буквар цього предмета починається з слухання музики природи, з пізнання краси звуків, які народжуються навколо нас. У дитинстві вихованці великого педагога любили слухати музику саду, що цвіте, музику поля, на якому зацвіла гречка, музику весняних луків і осіннього дощу. Вони відчували, переживали красу навколишнього світу, і це облагороджувало їхні душі. Але якою б прекрасною не була музика природи, це ще не музика. Це букви, які якщо людина вивчить, зможе розпочати читати книгу на мові почуттів. Вихованці Сухомлинського від слухання музики природи вже в дитинстві поступово переходили до музичної творчості – грали на багатьох музичних інструментах. Але не для всіх дітей ця творчість ставала улюбленою. Це не дивувало Сухомлинського.

Він вважав, що головна мета музичного виховання – виховати не музиканта, а людину [12].

Перед початком навчального року педагоги Павлиської школи переглядали програму і відзначали, які музичні твори прослухають діти на уроках, а які – в позаурочний час. Це не були якісь “надурочні” виховні заходи. Цінність і необхідність музичного виховання, крім того, що воно є засобом вивчення мови почуттів, полягає в тому, що слухання музики стає духовною потребою.

Хлопці і дівчата слухали музичні твори в «Кімнаті казки» і «Куточку мрії», які були створені в Павлиській школі. Особливе значення мала атмосфера в цій кімнаті: мова почуттів найкраще пізнавалась осінніми вечорами або коли за вікном тріскучий мороз. У дітей загострювалося відчуття внутрішнього, духовного світу. Кожний такий музичний вечір присвячувався, як правило, одному або декільком творам. Найважче, за словами Сухомлинського, в пізнанні мови почуттів – це говорити про музику. Адже слово ніколи не може повністю пояснити всю глибину музики, проте без слова не можна наблизитися до цієї найтоншої сфери пізнання почуттів.

Сухомлинський намагався, щоб слово, яке пояснює музику, було своєрідним емоційним стимулом, котрий пробуджує чуттєвість до музики як до безпосередньої мови душі. Слово має налаштувати чуйні струни серця, аби осягнути мову почуттів. Великий педагог знаходив вирази, які у найтонших відтінках змальовували красу навколишнього світу, яка відображалася в емоційній пам’яті вихованців. Пояснення музики повинне мати в собі щось поетичне, щось таке, що наблизило б слово до музики. Саме це педагог – гуманіст намагався знайти в емоційній пам’яті вихованців: за допомогою слова створював картину, що пробуджувала спогади про пережите, і відчуття, і слово, котрі з’явилися з глибини емоційної пам’яті, налаштовували струни серця на сприйняття музики.

Першими і найяскравішими сторінками для читання на мові почуттів у Павлиській школі були народні пісні, що їх діти слухали разом з Сухомлинським. Ось як згадує про це педагог: «Велике враження справила на дітей українська народна пісня «Ой, на горі та й женці жнуть»… Вона пробуджувала яскраві картини далекого минулого нашого народу, його героїчної боротьби проти загарбників. Лише пісня може розкрити красу душі народу. Мелодія і слово рідної пісні – це могутня виховна сила, що розкриває перед дитиною народні ідеали і прагнення».

На думку Сухомлинського, в естетичному вихованні особливо важливими є психологічні чинники, якими керується вихователь, знайомлячи дітей зі світом прекрасного. У його системі виховання головною була здатність емоційно реагувати на прекрасне і потреба у естетичних враженнях. В.О.Сухомлинський намагався донести до юних сердець найтонші відтінки найвищого людського почуття - любові. Виховний вплив музики у цій сфері духовного життя надзвичайно великий, бо музика, мелодія, краса музичних звуків - важливий засіб морального і розумового виховання людини, джерело благородства серця і чистоти душі як вважав педагог. Великий учитель стверджував: «Без музичного виховання неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини».

Сухомлинський застерігав від небезпеки перетворення молоді на бездумних споживачів краси, вважав це проблемою естетичного і морального виховання. Василь Олександрович, випереджаючи час, до досліджень сучасних психологів, звернув увагу на негативні наслідки впливу примітивної масової культури, яка нищить душі молодого покоління: «Стихійний, неорганізований вплив на дітей кіно, радіо, телебачення не сприяє, а швидше шкодить правильному естетичному вихованню. Особливо шкідливий надлишок стихійних музичних вражень»[12].

У «Листах до сина» Сухомлинський писав: «Більше, ніж будь - коли, ми  зобов’язані зараз думати про те, що вкладаємо у душу людини. Мене дуже тривожить, що з закінченням середньої школи для більшості студентів закінчується гуманітарна освіта… Я маю на увазі широке гуманітарне виховання молоді-виховання емоційно-естетичне, виховання вишуканості і краси почуттів, виховання вразливої натури, чутливого, ніжного серця» [11]. Ці слова видатного педагога є особливо важливими у наш час, коли проблеми моральності і естетичного виховання є надзвичайно актуальними.

2.2 Технологія  «Виховання розуму і серця»  Д.Б. Кабалевського

У музичній естетиці під музичною культурою суспільства слід розуміти єдність музики та її соціального функціонування. Це складна система, що об’єднує музичні цінності, усі види діяльності щодо їх створення, збереження. Відтворення, поширення, сприймання і використання; суб’єктів такого виду діяльності з їх знаннями, уміннями і навичками; відповідні заклади з їх матеріальною базою, що забезпечують цю діяльність.