Родинне виховання

 

ВСТУП

Процес формування і розвитку особистості  починається з родини, з моменту  народження дитини. Саме батьки вводять  дитину в складний світ людських взаємин. Уроки життя, здобуті в родині, мають величезну виховну силу, бо дають їх найближчі люди –  мама, тато, бабуся…

Отже, сім’я була й лишається  головним осередком, де відбувається становлення  і розвиток особистості.

Родинне виховання настільки важливе  в житті кожної людини, що Генеральна Асамблея ООН, оголосила 1994 рік Міжнародним  роком сім’ї та постановила, що “починаючи з 1994 року, 15 травня щорічно буде відзначати Міжнародний день родини”, підкресливши цим величезне значення сім’ї в фізичному й духовному становленні особистості.

Конвенція ООН про права дитини, схвалена на 44-й сесії Генеральної  Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. (набула чинності в Україні з 27 червня 1991 р.), визнає, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння.

Законодавчо правовий статус сім’ї  закріплено в статті 51 Конституції України: “Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка”. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою [12, с.16].

У державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) про роль сім’ї сказано так: “На  етапі раннього родинного виховання  батьки, як перші педагоги, покликані  створити умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу”.

Сім’я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання

своїх дітей [5, с. 61].

Концепція національного виховання  трактує, що “родинне виховання – перша природна, постійно діюча і найголовніша ланка національного виховання”[13, с.10].

Питання родинного виховання розглядали М. Стельмахович, О.Духнович, Г.Сковорода, Т.Шевченко, Я.Чепіга, І.Огієнко та інші. З цієї теми  написано багато книжок, наукових та дослідницьких робіт. Але, не дивлячись на це, в сучасній українській родині існує багато запитань з приводу того, як же найкраще виховувати дитину, все ще існує багато проблем і непорозумінь між батьками.

Виходячи з вищезазначеного, можна  зробити висновок, що проблема родинного виховання була і є надзвичайно важливою, бо зумовлена тією величезною роллю, яку відіграє родина у вихованні особистості. В цьому полягає актуальність дослідження. 

Мета курсової роботи: визначити сутність, мету, завдання, умови родинного виховання в сучасній сім’ї.

Для досягнення мети висунуті наступні завдання курсової роботи:

• здійснити теоретичний аналіз джерел для визначення сутності, мети та завдання родинного виховання;
• дослідити особливості виховання в сучасній українській сім’ї;
• виділити мету, завдання, форми і методи родинного виховання в сучасній сім’ї;
• визначити умови успішного родинного виховання;
• дослідити методику здійснення родинного виховання у загальноосвітній школі на сучасному етапі;
• на основі вивченого стану родинного виховання запропонувати методичні рекомендації вчителям щодо роботи з батьками.

Об’єкт  дослідження – процес родинного виховання школярів.

Предмет дослідження – родинне виховання дітей в сім’ї.

Методи  дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз та узагальнення передового педагогічного досвіду, спостереження.

Гіпотеза  дослідження: застосування історичного досвіду українського народу з родинного виховання та нових нетрадиційних інтерактивних форм роботи класного керівника з батьками є центральний напрямок педагогізації освіти батьків.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, де зосереджені аналіз сучасного стану розробки проблеми, результати практичних досліджень та методичні рекомендації автора, висновків, додатків та списку літератури (29 позицій). Загальний обсяг роботи становить 36 сторінки.

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ  РОДИННОГО ВИХОВАННЯ

1. Виникнення та розвиток ідеї родинного виховання

Відомо, що родина – природне і  найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Родина завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Сім’я впливає на людину протягом усього її життя. Але особливо велика її роль на початку життєвого шляху. Саме в цей період закладаються моральні і психічні основи особистості, відбувається залучення дитини до світу соціальних цінностей і відносин.

Аналіз усної народної творчості  дає підстави говорити про те, що суспільство завжди приділяло неабиякої уваги ролі родини в житті людини. Так здавна на Україні говорили: яка вода, такий млин, який батько, такий син; які мамка й татко, таке й дитятко; якого породила ненька, такого й прийме земелька і т.п.

Витоки української педагогічної думки про роль родини в вихованні особистості закладені ще в духовній спадщині Іоанна Златоуста.

Згідно із вченням злато словесного вчителя, виховання дітей – священний  обов’язок батьків, обов’язок самих дітей, перед суспільством і найперше – перед Богом. Сам Бог подбав про виховання дітей, вклавши в їхні серця заповідь любові до батьків, а останніх наділив необмеженою владою над ними. Проте чим більше влада, тим більшу відповідальність накладає вона на тих, хто нею володіє.

Отже, батьки, за Іоанном, несуть найбільшу відповідальність за виховання дітей. І “все повинно бути другорядним порівняно з турботою про дітей”, – наголошує святий отець [25, с.208]. Виховувати треба не словами, не настановами. Найперший засіб виховання він вбачав у прикладі батьків, їхніх ділах, доброчесності і, звичайно, читанні Святого Письма, яке дає дітям неперевершені взірці моральної поведінки. Педагогічні ідеї Іоанна Златоуста стають визначними для формування української педагогічної думки.

У своїй славетній “Народній  педагогіці” О.Духнович розкрив виняткову роль сім’ї у педагогічному процесі. Зокрема, він радив батькам: “Дай сину твоєму здоровий розум, дай йому добру мораль, працелюбність, добре серце, дай йому добру волю… і ти даси йому все” [25, с.210].

Функції сім’ї надзвичайно благородні і різноманітні: це відтворення роду, виховання дітей, організація домашнього господарства, споживання та побуту, забезпечення і передача новим поколінням духовних і матеріальних цінностей і життєвого досвіду, трудових умінь і навичок, підготовка молоді до сімейного життя. Розкриваючи своє розуміння виховного процесу, академік Академії мистецтв та видатний український поет, Т.Г.Шевченко радив батькам звертати особливу увагу на естетичне виховання і формування гуманістичної моралі у дітей так, як розуміли проблему підготовки до життя підростаючого покоління в простих селянських родинах, виховуючи молодь на прикладах старших та кращих моральних традиціях і звичаях народу.

Проте, навіть у благопристойних  сім’ях початкове сімейне виховання  має обов’язково доповнюватись суспільним вихованням. “Я погано вірю у виховання найдоброчесніших матерів, тим більше, якщо в них одне єдине дитя”, - висловлює своє міркування Шевченко [29, т. 4, с.17]. Особливо турбували його неминучі  у таких випадках зайва опіка, безмежна сліпа любов та інше, що часто проростало егоїзмом, себелюбством, жорстокістю в юних душах.

Значну роль у створенні національної системи виховання відіграв відомий  український педагог Я.Ф.Чепіга. Особливу роль у формуванні моральної  свідомості, поведінки, спрямованості і особистості Я.Чепіга відводив сім’ї: “Сім’я утворює грунт морального виховання, у ній дитина здобуває правила поводження; в сім’ї розвиваються внутрішні – гарні й погані – почуття, і вдача набирає рішучого напрямку в той або інший бік” [28, с.84].

Неоціненний внесок у справу сімейного  виховання вніс видатний педагог  А.Макаренко. Праця Макаренка “Книга для батьків” є практичним керівництвом в постановці та розв’язанні виховних завдань сім’ї. Педагог зазначав, що батьки виховують дитину не тільки тоді, коли з ним розмовляють, повчають його, але і в кожний момент його життя, навіть тоді, коли їх немає вдома.

Цілісну систему поглядів на проблеми родинного виховання виклав у  своїх працях корифей української  педагогіки В. Сухомлинський. Він одним з перших почав перебудову школи і педагогіки на основі тисячолітнього досвіду народної педагогіки, культурно-історичних традицій і звичаїв.

Педагог постійно зміцнював єдність  наукової і родинної педагогіки. У  таких відомих працях як “Проблеми  виховання всебічно розвинутої особистості”, “Як виховати справжню людину”, “Серце віддаю дітям”, “Батьківська педагогіка”, В.Сухомлинський вказував на те, що невід’ємною частиною виховання, вічно живим і незмінним джерелом патріотичних почуттів і переконань, любові до Вітчизни є любов до батьків і батьків до дітей, взаємна відданість і вірність, яка робить честь родині.

Високу оцінку і обґрунтування  поняття сім’ї як природного первинного осередку, де виховуються діти дав  у своїх працях М.Стельмахович “Традиційна  українська родина – перша школа любомудрості, національного виховання, світлиця моральних чеснот і благородних вчинків, плакальниця пошанівки рідної мови, народних звичаїв, традицій, свят, обрядів, символів, побутової й громадської культури” [21, с.3]. Вчений-педагог наголошує, що настав час, коли необхідно якнайрішучіше повернутися до української родинної етнопедагогіки, до відродження традиційного статусу української родини. З її непорушними авторитетами, пoдружньою вірністю, любов’ю до дітей і відданістю святому обов’язку їх виховання.

Звертався до проблеми родинного виховання  і український філософ Г.С.Сковорода. Він зазначав, що велику роль у формуванні та розвитку особистості, запобіганні  відхилень у поведінці дітей  повинні відігравати батьки. “Благо родить і благо научить”,– підкреслював Г.Сковорода. Особливо батьки повинні дбати про фізичне здоров’я дітей, бо від цього значною мірою залежить процес формування особистості [6, с.25]. На думку філософа виховання слід починати якомога раніше, наголошував на необхідності вести щоденне спостереження за дитиною, її грою, стосунками з навколишнім середовищем, за всім її життям. Тільки в такий спосіб можна глибоко вивчити її задатки і відповідно будувати процес виховання.

У статті 29 Закону України про загальну середню освіту визначені обов’язки батьків або осіб, які їх замінюють:

• “Забезпечити умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;
• постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
• поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім’ї, старших за віком, державної і рідної мов, до народних традицій, звичаїв;
• виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього середовища, любов до України” [7, с.8].

1.2. Функції сім’ї. Виховання в системі функції сім’ї. Мета, завдання та зміст виховання у сучасній українській сім’ї

Сучасний погляд на сім’ю інтегрує два основних підходи: аналіз сім’ї  як соціального інституту – її роль, функції та механізм взаємодії  з іншими інститутами суспільства  та вивчення сім’ї як малої групи  – характер стосунків між індивідами, з яких складається сім’я.

Перший підхід дає можливість дослідити  такі важливі аспекти: яким чином  потреби суспільства впливають  на характер сімейно-шлюбних відносин та спосіб життя сім’ї; які типи сімей мають вважатися дисфункційними щодо суспільних вимог; як змінюються сімейні норми та цінності за певних соціально-економічних, політичних умов, у різних культурах; чим зумовлюється успішність функціонування сім’ї тощо.

Другий підхід передбачає вивчення динаміки стосунків між членами  сім’ї – подружжям, батьками та дітьми, мотиви та причини стабільності сім’ї і її розпаду (зокрема розлучень), характер групової взаємодії, груповий контроль, сімейні цінності, норми та зразки поведінки, рольову поведінку, інтегрованість індивіда в сім’ю, його зацікавленість перебуванням в сім’ї тощо.

Усі функції сім’ї розглядають  з двох аспектів: суспільної та індивідуальної функції. До основних функції сім’ї  відносять такі:[16, c.9-10]

Репродуктивна :

• Суспільні функції: біологічне відтворення суспільства, підтримка та збереження репродуктивного здоров’я;
• Індивідуальні функції: задоволення потреби мати дітей;

Виховна:

• Формування навичок суспільного життя, соціалізація молодого покоління, забезпечення культурної неперервності суспільства, передача новому поколінню суспільних норм та цінностей;
• Задоволення потреб у батьківстві, контактах з дітьми, виховання дітей, самореалізації в дітях; передача життєвого досвіду від старших індивіді до молодших; засвоєння молодими індивідами досвіду старших;

Господарсько-побутова:

• Забезпечення фізичного здоров’я членів суспільства; забезпечення догляду за дітьми та створення необхідних умов їхнього розвитку;
• Одержання господарсько-побутових послуг одними членами сім’ї від інших;

Економічна:

• Економічна підтримка неповнолітніх та непрацездатних членів суспільства; створення можливостей забезпечення зайнятості членів суспільства через сімейну економічну діяльність;
• Одержання матеріальних засобів одними членами сім’ї від інших; можливість професійної реалізації членів сім’ї у сімейному бізнесі, сімейних підприємствах, інших видах сімейної економічної діяльності;