Автор работы: Пользователь скрыл имя, 08 Декабря 2013 в 15:04, курсовая работа
Процес формування і розвитку особистості починається з родини, з моменту народження дитини. Саме батьки вводять дитину в складний світ людських взаємин. Уроки життя, здобуті в родині, мають величезну виховну силу, бо дають їх найближчі люди – мама, тато, бабуся…
Отже, сім’я була й лишається головним осередком, де відбувається становлення і розвиток особистості.
Наведений перелік методів виховання не претендує на повну вичерпність. Батьки цілком спроможні і мають право, крім названих, успішно застосовувати (виходячи з конкретних умов) й інші, в тому числі власні педагогічні винаходи, аби тільки вони не суперечили природі дитини.
Наявна класифікація методів з поділом на групи умовна. Адже методи не можуть існувати, а тим паче успішно діяти, коли вони ізольовані один, від одного. Застосовуються вони не відмежовано, а в тісному взаємозв’язку та взаємозалежності, у цілісній виховній системі, в контексті реального життя родини, охоплюючи розв'язання усіх напрямів виховання – тілесного, розумового та духовно-морального [21, с. 168 – 174].
Інститут проблем виховання АПН України провів опитування батьків щодо вибору форм і методів виховного впливу на дітей (усього було запропоновано 36 різноманітних методів). Результати доводять, що в сучасній сім’ї превалюють так звані методи авторитарного спрямування, які передбачають безумовне підкорення дитини волі батьків. Наприклад метод повчання користується популярністю у 67,2% батьків, методи вимоги та наказу – 64,8 і 56,6%, тоді як методам роз’яснення на власного прикладу віддають перевагу лише 24,3 та 19,9% батьків.[16,с.59-60]. Як засвідчили проведені дослідження, у своєму виборі того чи іншого методу і форми його реалізації батьки найчастіше суб’єктивно визначають їх ефективність. Так, багато батьків найчастіше звертаються до таких методів, як повчання, моралізування, вимоги та накази, і недооцінюють роль особистого прикладу, спільної діяльності, привчання, використання виховних ситуацій.
Загальна мета виховання — формування всебічно розвиненої особистості – визначає зміст виховання і в сім'ї. Це перш за все турбота батьків про здоров'я дитини [24, с.158].
Фізичне виховання включає правильну організацію режиму дитячого життя, заняття спортом, загартування організму тощо.
Сім'я забезпечує розумове виховання, що передбачає турботу батьків про збагачення дітей знаннями, формування потреби їх набувати.
Основи моральної культури дитина засвоює у сім'ї, спостерігаючи за стосунками між членами сім'ї. Дуже важливо виховувати в сім'ї культуру поведінки, що вимагає засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між людьми, для чого потрібно прищеплення навичок поведінки: турбуватися про членів сім'ї, розуміти їх стан, уміти зберігати свій час та час інших; поважно ставитися до оточуючих людей, виявляти доброту, чесність, сердечність, скромність, сміливість тощо. Одне з центральних питань морального виховання – формування розумових потреб у дітей, бо внутрішні регулятори – совість, обов'язок, гідність – у окремих дітей розвинені недостатньо, що знаходить відбиття в посиленні споживацьких спрямувань. Зайва батьківська турбота, звільнення дітей від постійних обов'язків у сім'ї, відмова від надання допомоги дорослим і малим – все це є основою для формування утриманства, моральної глухоти, егоїзму.
Формування моральності людини нерозривне з організацією трудового виховання в сім'ї. Щоб виховати у дитини повагу до праці, людей праці, звичку працювати, необхідні: спільна з батьками праця, постійні доручення, які мають важливе значення для членів сім'ї (купівля молока, хліба, прибирання). Але трудові завдання повинні бути посильні для дітей і за ступенем складності, і за їх тривалістю. Дитина повинна знати корисність роботи, яку виконує. Організація праці повинна сприяти розвитку творчої ініціативи, інтересів дитини.
Життя вимагає і економічного виховання в сім'ї. Основи його закладені в працях А.С. Макаренка.
Естетичне виховання у сім'ї сприяє формуванню у дітей здібностей повноцінно сприймати, глибоко відчувати і розуміти прекрасне в природі, вчинках людей, у побуті, мистецтві, що можна здійснити в процесі читання літератури, відвідування театрів, музеїв, організації знайомства з мистецтвом, розвитку творчості у дітей. Сутність зазначених питань А.С. Макаренко розкриває в своїх творах.
Усі вказані сторони виховання забезпечують всебічний розвиток особистості.
Дослідження психологів та педагогів, практика роботи виховних закладів висуває ряд умов, лише за наявністю котрих відбувається ефективність виховання у сім'ї [24, с.164-167]:
1. Знання батьками своїх дітей, їх позитивних і негативних боків: що читають, чим цікавляться, які доручення виконують, яких труднощів зазнають, яке ставлення до однокласників, дорослих, молодших, що найбільше цінують у людей та інше (41 % батьків не знає, які книжки читають їхні діти, 48 % – які кінофільми дивляться, 67 % – яка музика їм подобається, 98 % – яку суспільну роботу виконують).
У той же час діти явно недостатньо знають про ділові якості своїх батьків, їх успіхи на виробництві, позитивні якості, ставлення до них оточуючих, що заважає встановленню атмосфери взаєморозуміння, доброзичливості в сім'ї.
2. Особистий приклад батьків, їх авторитет, характер стосунків у сім'ї. Ці питання досить глибоко розкриті в роботах А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського. Для завоювання і підтримання авторитету важливо, щоб батькам була притаманна педагогічна тактовність, що знаходить виявлення у вмінні говорити з дітьми так, щоб слово не принижувало, не ображало дитину, а змушувало навіть при негативних вчинках не робити зауважень у присутності сторонніх, уникати настанов, згадувати свої вчинки як приклад для наслідування, виявляти справедливість, повагу до переживання, справ дитини, спиратись на краще, що є в ній. Позитивний вплив батьків на дітей більш ефективний, якщо відносини між батьками характеризуються взаємною любов'ю, відповідальністю один перед одним, довірою, взаємоповагою, взаємодопомогою, любов'ю до дітей; усі члени сім'ї залюбки поділяють радість, переживання.
3. Спільна діяльність, розумне спілкування. Батьки мало бувають зі своїми дітьми. За даними дослідження вчених, час, коли батько, мати і діти знаходяться разом дома, – менше 1,8 години на добу. Лише в 10 сім'ях із 100 батьки ходять з дітьми на прогулянку, в театри, музеї, кіно, на стадіон, що дає основу для спілкування. Спілкування батьків і дітей проходить переважно під час перегляду телевізійних передач, читання книг, журналів, газет. Спільна праця батьків і дітей впливає на виховання у дітей працелюбності, самостійності, вимогливості до себе, дбайливості, відповідальності.
У процесі спільної праці, походів, прогулянок на природі діти більш відверті, більш балакучі, доброзичливі у стосунках з батьками, що допомагає батькам краще пізнати дітей, їх характер, звички, ставлення до себе та інших, коректувати за необхідності їх поведінку. Якщо немає спільної діяльності, немає й повноцінного спілкування.
4. Педагогічна культура батьків передбачає засвоєння досвіду виховання дітей у сім'ї, національних традицій, що вимагає організації педагогічної просвіти батьків і стимулювання педагогічної самоосвіти з метою підвищення ефективності педагогічної діяльності в сім'ї. В.О. Сухомлинський вважав, що «педагогіка повинна стати наукою для всіх — і для вчителів, і для батьків» [22, т.5, с.190].
Рівень сформованості у батьків педагогічних умінь істотно впливає на вихованість та інтелектуальний розвиток дітей.
А.С. Макаренко не тільки вважав необхідними знання батьками основ батьківської педагогіки, але і написав для них «Лекції про виховання дітей».
Цю ж думку розвиває і В.О. Сухомлинський, вважаючи, що «без турбот
про педагогічну культуру батьків неможливо розв'язати жодного завдання, що стосується навчання і виховання. Батьківська педагогіка — це фундамент, основа всієї педагогічної теорії й практики» [25, т.2, с.535 – 536].
Оволодіння батьками педагогічною культурою сприяє позбавленню від істотних недоліків сімейного виховання [24, с. 167-168]:
Нажаль проблема педагогічної культури батьків ще досі не вирішена. Між тим педагогічна культура родини завжди відображає певний рівень досягнень суспільства в галузі навчання й виховання підростаючих поколінь. В сучасних умовах надзвичайно важливою проблемою родини є послаблення сімейних стосунків, ролі батьків у вихованні дітей. А вона виникає як завдяки економічному факторові (матеріальна скрута, невпевненість дорослих членів родини у завтрашньому дні призводить до втрати їх авторитету в очах дітей), так і через прогалини в знаннях батьків щодо виховання дітей.
Таким чином, було проведено дослідження найголовніших напрямків виховання дітей у сучасній сім’ї, хоча, звичайно, у кожній родині є свої особливості, і батьки самостійно мають вирішувати, що є важливішим і актуальнішим для їхньої дитини у кожний конкретний момент їхнього життя.
Сім’я не є єдиною структурою, де відбувається процес виховання дитини. На погляди дитини, її поведінку, розумовий, духовний розвиток - тобто на виховання – впливає все, що її оточує. А це й соціальне середовище на вулиці, друзі. Дитсадок, школа, виступаючи як соціальні структури, теж мають неабиякий вплив на виховання дитини. Важливою ланкою у побудові виховної роботи в школі є взаємодія класного керівника з батьками школяра.
Як вже було зазначено вище, характер сімейних відносин, сімейні цінності, сама структура сім’ї останнім часом зазнали значних змін. Відповідно в складних сучасних умовах сім'ї необхідна кваліфікована допомога зі сторони школи. Лише в процесі взаємодії педагогів і батьків можна успішно вирішувати проблему розвитку особистості школяра.
В роботі з батьками перед школою ставляться такі завдання:
Координуючи суб’єктом роботи школи з батьками є класний керівник, статус якого значно підвищився.
У Положенні про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти записано:
“Класний керівник – це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу, окремими учнями, їх батьками, організацією і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання та виховання, самореалізації та розвитку
учнів (вихованців), їх соціального захисту” [19, с. 3-4].
Головне у роботі класного керівника з батьками міститься в тому, щоб забезпечити єдність вимог до виховання школярів з боку родини і школи, створити нормальні умови для їх домашнього вчення та направляти виховальну діяльність сім’ї.
Робота класного керівника з родиною передбачає:
Важливою умовою успіху діяльності класного керівника є кваліфіковане, якісне планування, яке базується на загально педагогічних принципах. Структура плану роботи класного керівника може бути різноманітною, але вона повинна включати в себе і розділ “Робота з батьками”, який і реалізує завдання, поставлені перед школою в роботі з батьками.
Напрями роботи педагога з батьками учнів:
1. ознайомлення з умовами життя сім'ї, її психологічним кліматом, особливостями поведінки дитини в сім'ї;
2. визначення рівня педагогічної
культури батьків. Виявлення
3. виявлення позитивного досвіду сімейного виховання з метою його поширення [4, с.15-16].
Значне місце у роботі класного керівника займає психолого-педагогічна просвіта батьків. Накопичення психолого-педагогічних знань батьків повинно пов'язуватися з розвитком їх педагогічного мислення, практичних умінь і навичок у галузі виховання. Необхідно, щоб інформація носила попереджувальний характер, грунтувалася на практичній доцільності, демонструвала досвід, конкретні факти. Це зумовлює відбір змісту, а також форм організації педагогічної просвіти. У роботі варто практикувати наступні форми роботи:
Університет педагогічних знань – це форма психолого-педагогічної просвіти батьків. Він озброює їх необхідними знаннями, основами педагогічної культури, знайомить з актуальними питаннями виховання з урахуванням віку і запитів батьків у виховній роботі. Програма університету складається педагогом з урахуванням контингенту учнів, класу і їх батьків. Форми організації занять в університеті педагогічних знань досить різноманітні: лекції, бесіди, практикуми, конференції для батьків і т.д.
Лекція – це форма психолого-педагогічної просвіти, яка розкриває суть тієї чи іншої проблеми виховання. Найкраще, коли лекцію читає сам вчитель, оскільки він добре знає проблеми і турботи батьків. Головне в лекції – науковий аналіз виховних явищ, ситуацій. Тому у лекції необхідно врахувати причини явищ. Умови їх протікання, механізм поведінки дитини, закономірності розвитку їх психіки, правила сімейного виховання.
При підготовці лекції варто враховувати її структуру, логіку, скласти план зі вказівкою основних ідей, думок, фактів і цифр. Одна із необхідних умов лекції – опора на досвід сімейного виховання. Метод спілкування під час лекції – невимушена розмова, діалог зацікавлених однодумців! Тематика лекцій повинна бути різноманітна, цікава та актуальна для батьків, наприклад: «Вікові особливості молодших підлітків», «Режим дня школяра», «Що таке самовиховання», «Індивідуальний підхід і врахування вікових особливостей підлітків у сімейному вихованні», «Мистецтво у житті дитини», «Статеве виховання у сім'ї".