Розвиток творчої гри. Її значення у розвитку дітей дошкільного віку

Театралізовані ігри

Одним з різновидів творчих ігор є театралізовані ігри, які відкривають простір для участі дітей у різних видах самостійної художньої діяльності, сприяють розкриттю і розвитку їхніх художньо-творчих здібностей, збагаченню мистецьких знань, виробленню естетичного смаку тощо.

Театралізовані ігри — розігрування в особах літературного твору, відтворення за допомогою виражальних засобів (інтонації, міміки, жестів, пози, ходи) конкретних образів.

Театралізовані ігри охоплюють:

— дії дітей з ляльковими персонажами або дії за ролями;

— літературну діяльність (вибір теми, складання, інсценування своїх творів тощо);

— образотворчу діяльність (одяг персонажів, малювання декорацій, виготовлення атрибутів);

— музичну діяльність (виконання пісеньок, інсценування музичних творів тощо). [8.]

Будівельно-конструкційні ігри

Багато спільного із сюжетно-рольовими, театралізованими іграми дітей дошкільного віку мають будівельно-конструкційні ігри. їх справедливо вважають різновидом творчої гри, оскільки, крім певних знань, моторних, сенсорних навичок, моральних і вольових якостей, вони потребують активної роботи дитячої уяви, нешаблонного мислення, уміння знаходити оригінальні рішення, ініціативно діяти у незвичних ситуаціях. Під час будівельно-конструкційних ігор усі ці якості динамічно розвиваються і випробовуються дітьми в єдності та взаємодії.

Будівельно-конструкційні ігри — різновид творчих ігор, у яких діти відображають навколишній предметний світ, самостійно зводячи споруди і обігруючи їх.

Будівельно-конструкційні ігри розвивають розумові здібності: вміння цілеспрямовано розглядати предмети і споруди, уявно ділити їх на частини, порівнювати, бачити спільне і відмінне, робити висновки й узагальнення, виокремлювати основні елементи конструкції, від яких залежить розміщення інших.[12]

Сюжетно-рольові ігри у різних вікових групах.

Розвиток гри відбувається поступово: від ознайомлювальної предметно-ігрової діяльності в ранньому віці до сюжетно-відображувальної, а згодом розвиненої сюжетно-рольової гри у старших дошкільнят.

Кожний етап важливий і необхідний, потребує серйозного та вдумливого підходу з боку педагога, бо від того, наскільки ефективно діти засвоять те, про що дізналися сьогодні, залежить опанування складнішого матеріалу завтра.

Уже на третьому році життя діти відрізняють ігрову дію від реальної, приймають уявну ситуацію і вільно діють у ній: годують, наприклад, ляльку з порожньої тарілки, набирають воду з уявного крана; освоюють ігрові дії: "я — міліціонер", "я — вихователь". Пізніше ці ігрові дії починають об'єднуватися простим сюжетом, який відтворює нескладні ситуації з реального життя: "я кухар — готую обід", "я тато — йду на роботу". [17.]

Ігри, які моделюють відносини дорослих людей і вимагають взаємодії кількох партнерів, тобто сюжетно-рольові, стають доступними для більшості дошкільнят уже на п'ятому році життя.

Це — період розквіту сюжетно-рольової гри, якщо для цього створені необхідні умови.

Важлива передумова виникнення гри — наявність у дітей яскравих та різноманітних вражень, життєвого досвіду й знань, джерелом яких є спеціально організовані заняття, спостереження, твори художньої літератури, кінофільми тощо.

Побачене або почуте має викликати в дитини інтерес, збуджувати думку і почуття, викликати бажання творчо відтворити у грі набуті враження. І тоді діти виявляють дивовижну фантазію, вигадку. Вони створюють з підручних матеріалів "меблі", "продукти харчування", "глядацькі зали", "грошові купюри", "запрошення", "медичне обладнання" тощо. Без втручання дорослих, з ініціативи дітей народжується сюжетно-рольова гра. Прямої участі дорослий у ній не бере, якщо тільки його не запросять самі діти. Вміле керівництво грою полягає у тому, щоб знайти найбільш вдалий педагогічний прийом для розвитку морально цінної сюжетної лінії, корекції негативного сюжету, тактовного розв'язання конфлікту між дітьми при розподілі ролей та логічного завершення гри. Можна підказати гравцям нові ідеї, ситуації, повідомити їм додаткову інформацію, запропонувати іграшку або інший ігровий матеріал, переключити увагу малят на іншу діяльність.

Великі можливості щодо цього дає художня література. Інколи розкриття задуму гри гальмується через те, що малятам бракує ігрових умінь. Ось тоді стануть у пригоді порада, заохочення, а інколи й власний приклад педагога.

Не забуваймо: самодіяльна сюжетно-рольова гра — ефективний засіб на лише всебічного розвитку дитини, а й чудова можливість психологічного розвантаження. Це — своєрідні ліки для дітей, бо, програючи певні ситуації, пов'язані з відчуттям напруження, невпевненості, страху, агресивності, збентеження, малі виносять їх на поверхню, а отже, позбавляються від негативу, набувають емоційної стабільності. Гра несумісна з диктатом, тиском, тож ні в якому разі не можна втручатися, різко обривати її, смикати дітей, вимагаючи негайно припинити діяльність, якою вони так захоплені.[10]

Якщо сюжетно-рольова гра організовується з ініціативи вихователя з метою закріплення певних знань, то в ній попередньо обумовлюються тема, конкретний зміст, виділяються і розподіляються ролі, визначається характер взаємодії персонажів, добираються атрибутика та іграшки.

Діти діють у межах запропонованих обставин відповідно до сюжету. Дуже часто у грі бере участь вихователь, який виконує якусь другорядну роль і непомітно керує подіями зсередини. Але й така форма організації передбачає свободу дитячої ініціативи, щоб творчий процес не перетворився на сухе дидактичне вправляння.

Важливо, щоб гра відбувалася в безпечних і комфортних для дитини умовах, щоб у приміщенні було просторо, затишно, чисто. Сьогодні актуальним є питання зонування в дошкільних закладах ігрового простору, що дає змогу якнайоптимальніше дібрати й тематично об'єднати іграшки, спрямувати гру в певному напрямку, згрупувати дітей за інтересами, щоб допомогти реалізувати їхні задуми.[6]

Як будь-який інший специфічно дитячий вид діяльності, сюжетно-рольова гра не може розвиватися тільки на вербальному (словесному) рівні. До створення цікавих, насичених сюжетів стимулює і наявність належного предметно-ігрового середовища. Тож варто подбати про набори ігрового обладнання, крупногабаритні ігрові модулі, атрибути для сюжетних ігор на різні теми (лікарня, школа, магазин, перукарня, ательє тощо), предмети-замінники. Можна звернутися по допомогу й до батьків, попросивши їх принести порожні пляшечки від ліків, парфумів, упаковки від продуктів харчування тощо. Деякі атрибути можна виготовити разом з дітьми.

Предмети (дрібні, великі й дуже великі) можуть бути у грі всім. Так проста паличка, залежно від фантазії дитини, перетворюється і на градусник, і на меч. і на дерево, і на людину; обруч або скручена мотузка можуть зображати озеро; а звичайнісінький диван стає пасажирським теплоходом.

Діти в цьому віці багато фантазують. Гра в них проходить ніби в уявному плані, а уява шукає опори в іграшці або предметі. [14.]

Після п'яти років питома вага іграшки в сюжетно-рольових іграх дещо зменшується. Гра відбувається уже переважно в мовленнєвому плані, тобто, граючись, діти багато розмовляють між собою: йде емоційно насичена ігрова бесіда, в якій кожний учасник знає, що треба робити разом і які обов'язки в кожного зокрема.

У цьому віці поряд із спільними сюжетно-рольовими іграми розвиваються індивідуальні, а інколи режисерські ігри з іграшками, в яких дитина не бере на себе певної ролі, а регулює відносини між персонажами (іграшками).

У таких іграх значення іграшки досить велике. Але сюжет гри не прив'язується до стаціонарного ігрового середовища, а, навпаки, — ігровий матеріал добирається до придуманого сюжету.

Діти можуть доповнювати його саморобками, атрибутами, предметами, тобто трансформувати розвивальне ігрове середовище відповідно до динаміки гри.

Гра в дошкільному віці — форма життя дитини, без неї дитинства просто немає. Тому  всі знання, здобуті дитиною на занятті чи з іншого джерела мають негайно "задіюватися", застосовуватися — самостійно, постійно і з власної ініціативи. Тільки тоді вони слугуватимуть творчому розвиткові дитини. Все життя дошкільнят у садку, вільне від занять, режимних моментів, має пронизуватися грою. Позбавлення дитини можливості гратися є для неї найтяжчим покаранням. [12.]

Сюжетно-рольові ігри

для дітей 6-го року життя

Дошкільне дитинство — особливий період розвитку дитини. Саме в цьому віці виникає внутрішнє психічне життя і внутрішня регуляція поведінки. Це внутрішнє життя виявляє себе в здатності діяти щодо загальних понять, в уяві дитини, у довільній поведінці, у змістовному спілкуванні із дорослими та однолітками.

Усі ці найважливіші якості та здібності виникають і розвиваються не в розмовах із дорослим і не на заняттях із фахівцями, а в сюжетно-рольовій грі, у якій діти беруть на себе ролі дорослих, і в спеціально створюваних ними ігрових, уявних умовах відтворюють (або моделюють) діяльність дорослих та взаємини між ними.

У такій грі найінтенсивніше формуються всі психічні якості та особливості особистості дитини. Ігрова діяльність впливає на формування довільності поведінки і всіх психічних процесів — від елементарних до найскладніших. Виконуючи ігрову роль, дитина підпорядковує цьому завданню всі свої імпульсивні дії. В умовах гри діти краще зосереджуються і більше запам'ятовують, ніж за безпосереднім завданням дорослого. Свідома мета — зосередитися, запам'ятати щось, стримати імпульсивний рух —найлегше відпрацьовуються в грі.

Гра впливає на розумовий розвиток дошкільника. Діючи із предметами-замінниками, дитина починає оперувати в уявному, умовному просторі. Предмет-замінник стає опорою для мислення. Поступово ігрові дії скорочуються, і дитина починає діяти у внутрішньому, розумовому плані. Таким чином, гра сприяє тому, що дитина переходить до мислення в плані образів і уявлень. Крім того, у грі, виконуючи різні ролі, дитина має різні точки зору та починає бачити предмет із різних сторін. Це сприяє розвитку найважливішої розумової здібності людини, що дозволяє уявити інший погляд та іншу точку зору.

Рольова гра має вирішальне значення для розвитку уяви. Ігрові дії відбуваються в уявній ситуації; реальні предмети використовуються як інші, уявні; дитина бере на себе ролі уявних персонажів. Така практика дії в уявному просторі сприяє тому, що діти здатні творчо уявляти.

Спілкування дошкільника з однолітками здебільшого відбувається під час спільної гри. Граючись разом, діти починають брати до уваги бажання та дії іншої дитини, відстоювати свою точку зору, розробляти і реалізовувати спільні плани. Тому гра впливає на розвиток спілкування дітей у цей період.

Величезне значення гри для розвитку психіки та особистості дитини дає підставу вважати, що саме ця діяльність в дошкільному віці є провідною.

Центральним моментом рольової гри є роль, що бере на себе дитина. При цьому вона не просто називає себе ім'ям відповідної дорослої людини («Я — космонавт», «Я — мама», «Я — лікар»), але, що є найголовнішим, діє як доросла людина, роль якої вона взяла на себе і цим нібито ототожнює себе з нею. Саме ігрова роль у концентрованій формі втілює в собі зв'язок дитини зі світом дорослих. Найбільш характерним моментом ролі є те, що вона неможлива без практичної ігрової дії. Роль вершника, лікаря або шофера неможливо виконувати тільки в уяві, без реальних, практичних ігрових дій.[21]

Сюжет гри — це та частина дійсності, що відтворюється дітьми в грі (лікарня, родина; війна, магазин тощо). Сюжети ігор відтворюють конкретні умови життя дитини. Вони змінюються залежно від цих конкретних умов разом із розширенням кругозору дитини та її ознайомленням із навколишнім. Основним джерелом рольових ігор є саме ознайомлення дитини із життям і діяльністю дорослих.

Зміст гри — це те, що відтворюється дитиною як центральний момент у людських взаєминах. Конкретний характер взаємин між людьми, які діти відтворюють у грі, може бути різним і залежати від взаємин реального дорослого з оточення дитини.

Те, що робить мама зі своєю дочкою, остання відтворюватиме зі своєю лялькою (або подружкою по грі). Людські взаємини та умови, у яких живе дитина, визначають не тільки сюжети, але, насамперед, зміст дитячих ігор. Таким чином, гра виникає з умов життя дитини і відбиває, відтворює ці умови.

Змістом гри старших дошкільників стає виконання правил, що випливають із узятої на себе ролі. Діти сьомого року життя надзвичайно прискіпливо ставляться до виконання правил. Виконуючи ту або іншу роль, вони уважно стежать, наскільки відповідають їх дії та дії їх партнерів загальноприйнятим правилам поведінки — буває так або ні: «Мама так не робить», «Суп після каші не подають». Це вищий рівень розвитку гри, коли діти вже діють довільно та осмислено, усвідомлюючи свої дії та свої взаємини із партнерами по грі.

Гра — універсальний спосіб виховання і навчання маленької дитини. Якщо ви хочете розвити необхідні здібності малюка, навчити його думати, розуміти мовлення дорослих, уявляти, діяти із предметами, — грайте з ним якомога частіше. Ігри дають малюкам радість, інтерес, упевненість у собі та своїх можливостях. Але гратися необхідно вчити. Гра не виникає сама по собі. Щоб полегшити це захоплююче навчання, пропонуємо вашій увазі кілька сюжетів ігор із ляльками (або будь-якими іншими персонажами), в які можна гратися з дітьми, а також можливі варіанти ігрових дій та їх послідовність.[19]

Виховне значення творчої гри.

Особливо активним є розвиток дітей під час ігор, які вони самі придумують. Такі ігри вважають творчими, оскільки ігрова діяльність у них має яскраво виражений самодіяльний і творчий характер. Творчі ігри — ігри, які придумують самі діти, відображаючи у них враження від пізнання навколишнього світу. Головною ознакою творчої гри є уявлювана ситуація, яку дитина створює замість реальної, діє в ній, виконуючи роль відповідно до тих значень, які вона надає предметам, що її оточують. Творчу гру різнобічно характеризують такі особливості:  Уявлювана ситуація. У творчій грі все є умовним, але в цьому створеному уявою оточенні багато справжнього: ігрові дії учасників завжди реальні, їхні почуття, пере живання щирі. Завдяки ігровій уявлюваній ситуації дитина вчиться мислити про реальні речі та дії. Із цією особливістю пов'язані виникнення задуму в грі, пошук засобів для його реалізації, що потребує творчої уяви, а також означає перехід до творчої діяльності.[1]