Шляхи підвищення ефективності проц виховання

Більшість виховних систем на цей етап звертали мало уваги, сподіваючись, що вихованці з часом і самі зрозуміють, що, для чого і чому слід робити. Головне - діяльність, тобто формування необхідної поведінки. Чим більше помилок допускають вихованці, тим краще. Своєчасна корекція поведінки (часто за допомогою тілесних покарань) швидко виправить стан. Вітчизняна школа 20-80 років, навпаки, гіперболізувала даний етап, надавала перевагу словесним методам виховання, на шкоду наступним етапам, які вимагають дії.

Другим етапом виховання є формування ставлення учнів до норм і правил поведінки, яка пропонується. Важливо, щоб учень не просто розумів і осмислював те, що йому розповідають, показують чи пропонують зробити, а виявляв при цьому почуття. Зокрема, якщо йому пояснюють, як важливо бути добрим, чуйним і уважним до людей, він повинен відчути і почуття жалю, і співчуття до тих, про кого розповідає учитель, про кого потрібно піклуватися. Абстрактне поняття честі стає зрозумілим, доступним, коли учня запитують про те, коли б він відреагував, якби, наприклад, була уражена честь його коханої дівчини, сестри. Почуття патріотизму легше пробудити, якщо спрямувати увагу учня на реальні зміни, що відбуваються в його родині, рідному селі, місті. Отже, лише загострюючи почуття і спираючись на них, вихователі можуть спонукати учня до дії.

Третім етапом є формування поглядів і переконань. Формування поглядів - це етап сприйняття, засвоєння і перетворення засвоєних норм в особисте надбання. Це потенційна готовність до дії. Переконання - це тверді, засновані на певних принципах і світогляді, погляди, які слугують керівництвом у житті. Переконання пов'язані з дією, вони виявляються в праці, ставленні до праці, обов'язків, у стосунках з людьми, в різних вчинках, діях тощо. Формування переконань є складним процесом. Зовсім не кожне засвоєне поняття чи правильно сформоване уявлення переходить у переконання. Найбільш надійним шляхом формування переконань є організація досвіду правильної поведінки, створення ситуацій, які вимагають вияву позиції в дії, тренування з метою здійснення правильних дій.

Четвертим, головним етапом виховного процесу є формування загальної спрямованості особистості в процесі різноманітних видів діяльності. Тренування в діяльності, багаторазові повторення забезпечують формування навичок і звичок поведінки, яка відповідає сформованим переконанням, тобто виробляються звички такої поведінки, яка стає нормою. Система звичних дій, вчинків поступово переходить у рису характеру, властивості особистості. Чим більшої ваги в структурі виховного процесу набуває педагогічно доцільна, добре організована діяльність, тим вищою стає ефективність виховання. [21,70]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Методи та прийому підвищення ефективності виховання учнів

 

Для ефективної організації навчально-виховного процесу у середній загальноосвітній школі педагогічні працівники мають знати навчальні можливості учнів, їх активність і самостійність у навчанні; методи, форми і прийоми роботи зі школярами. Це можна зробити ефективно, застосовуючи технології естетичного виховання учнів

Метод (від грецького "методос" – шлях) – шлях досягнення визначеної мети.

Стосовно шкільної практики методи виховання – це конкретні шляхи впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку школярів з метою вирішення педагогічних завдань у процесі спільної діяльності вихованців і вихователів.

Проблема вибору методів виховання є надзвичайно складною. Не існує універсального чи універсальних методів виховання. Але завдання удосконалення методів є необхідною умовою будь-якого процесу виховання і кожен вихователь в міру своїх сил і можливостей, вирішує їх, вносить в розробку загальних методів свої частинні зміни, доповнення, що відповідають конкретним умовам виховного процесу. Такі частинні удосконалення методів називають прийомами вихован­ня. Прийом виховання — частина загального методу, окрема дія (вплив), конкретне поліпшення.

Виділяється також поняття засобу виховання (засобами виховання, як правило, є предмети матеріальної і духовної культури, що використовуються для вирішення педагогічних завдань). Під прийо­мом розуміють одиничну дію, під засобом — сукупність прийомів виховання. Засіб – це вже не прийом, але ще й не метод. Наприклад, праця - це засіб виховання, але зразок, оцінка праці, вказівки на до­пущені помилки в роботі – це прийоми. Слово (в широкому розумін­ні) – засіб виховання, але репліка, іронічне зауваження, порівняння -прийоми. У цьому зв'язку інколи метод виховання визначають як систему прийомів і засобів, що використовуються для досягнення визначеної мети.

Знання методів, прийомів і засобів виховання, уміння вірно й ефективно їх використовувати – це одна з найважливіших характерис­тик рівня педагогічної майстерності.

Загальний принцип вибору методів виховання - це гуманізм відносин педагога і вихованців.

У виховному процесі вихователь має справу з цілою системою методів, а не з одним методом, прийомом чи засобом.

Будь-який метод вимагає логічного завершення. Метод не допу­скає шаблону. Використання методу передбачає врахування психоло­гічних особливостей учнів та ін.

Нині  більшість  творчо  працюючих учителів  віддають  перевагу  в  роботі  інтерактиву.  Слово  «інтерактив» прийшло до нас з англійської від слова «interact», де «inter» - взаємний і «act» - діяти. Таким чином, інтерактивний - здатний до взаємодії, діалогу. Існують  різні  підходи  до  визначення  інтерактивного  навчання.  Одні вчені  визначають  його  як  діалогове  навчання:  «Інтерактивний  –  означає здатність взаємодіяти чи знаходитись в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад,  комп’ютером) або  ким-небудь  (людиною).  Отже, інтерактивне навчання  –  це  перш  за  все  діалогове  навчання,  в  ході  якого  здійснюється взаємодія вчителя та учня» [14,6].

Інші  вважають,  що  інтерактивне  навчання  -  це  спеціальна  форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету - створити  комфортні  умови  навчання,  за  яких  кожен  учень  відчуває  свою

успішність, інтелектуальну спроможність. Учені педагоги О. Пометун та Л. Пироженко вважають, що: «Сутність інтерактивного  навчання  полягає  в  тому,  що  навчальний  процес відбувається  за  умов  постійної,  активної  взаємодії  всіх  учнів.  Це співнавчання,  взаємонавчання  (колективне,  групове  навчання  в співпраці)...»[28,136].

Педагоги переважно використовують термін «активне навчання», який

базується  на  визначенні,  поданому  в  «Українському  педагогічному словнику»:  удосконалення  методів  і  організаційних  форм  навчально-пізнавальної роботи учнів, яке забезпечує активну й самостійну теоретичну і практичну діяльність школяра в усіх ланках навчального процесу [10,34].

Призначення інтерактивного навчання й полягає у тому, щоб передати знання  та  усвідомити  цінність  інших  людей.  Інтерактивна  взаємодія включає як домінування одного учасника навчального процесу над іншим, так і однієї думки над іншою.

У назві технології відбивається її доцентровий зміст, спрямованість зусиль на формування єдиного класного колективу, якому притаманна виражена індивідуальність, згуртованого, але не монолітного, який складається із соціально адаптованих і активних творчих особистостей.

 

 Основні принципи інтерактивних виховних технологій:

• формування особистості у процесі праці заради користі інших людей;
• побудова життя колективу на засадах моральності, духовності і творчості;
• формування особистості дитини шляхом реалізації її в різновіковому творчому колективі за умов єдиних вимог до старших і молодших;
• надання кожній дитині можливості неодноразово пережити стан задоволеності результатом своєї діяльності, усвідомити значущість успіху;
• максимальне розмаїття сфер прикладання зусиль кожної дитини з метою вияву та найвищого розкриття здібностей і схильностей, значущих для особистості дитини та колективу;
• створення умов для формування в дитини внутрішньої мотивації до самовиховання, самовдосконалення;
• створення суб'єкт-суб'єктних відносин між учителем і учнем, учителем і класним колективом.

Реалізація технології передбачає:

• створення колективу на засадах прагнення високих ідеалів, привабливих для дітей;
• формування в дітей мотивації до безперервного самовдосконалення заради досягнення цих ідеалів;
• побудова колективу на принципах змінності активу, зміни сфери прикладання зусиль, організації й аналізу спільних справ;
• усебічний розвиток учнівського самоврядування;
• організація суспільно значимої, особистісно значимої, естетично інструментованої, одухотвореної діяльності;
• стимулювання дітей, які пережили ситуацію успіху, до «передачі естафети успіху», включення їх у процес взаємовиховання, співтворчості.

Необхідні умови ефективності виховної технології — творчий характер кожної справи, системність і єдність окремих її стадій, максимальна залученість і зацікавленість у житті класу батьків учнів.

Проектна діяльність учнів здійснюється в три етапи: діагностико-прогностичний, реалізаційний (операційно-діяльнісний) та підсумково-прогностичний, які, в свою чергу, розподіляються на підетапи. На всіх етапах роботи над проектом колектив вихованців творчо реалізує попередньо сформульовані ним завдання, а класний керівник здійснює інформаційну та психологічну підтримку їхньої діяльності, делікатно спрямовуючи їхні зусилля в оптимальне русло.

Залежно від особливостей конкретного проекту може змінюватися зміст роботи або навіть можуть бути пропущені деякі етапи. Так, якщо необхідно зберегти інтригу, може бути пропущений етап колективної підготовки «На старт». Склад «Ради старійшин» змінюється від проекту до проекту. До нього можуть входити як класний керівник, так і батьки, вчителі-предметники.

Структурна побудова заняття на основі інтерактивних методик змінює суть виховного процесу, занурюючи його у спілкування, де ролі вчителя й учня  знаходяться  у  повній  рівновазі:  обидва  працюють  для  того,  щоб навчатися,  ділитися  своїми  знаннями,  досягненнями  свого  життєвого досвіду [26,76].

Використання  технологій  інтерактивного виховання  —  це  спеціальна форма організації пізнавальної діяльності. Однією з багатьох пріоритетних цілей, які вона реалізує, є створення комфортних умов виховання.

Кожний  педагог  повинен  пам’ятати,  що  те,  як  він  учить,  так  само важливо, як і чого він навчає. Спілкуючись, учні щомиті отримують уроки моралі  –  ставлення  до  них  і  їхнє  до  інших.  Не  можна  очікувати,  що  учні сприйматимуть готові цінності та істини протягом всього навчання, а потім у дорослому віці раптом почнуть робити вибір [20,с.28-31.].

Інтерактивні методи можуть застосовуватися при організації наступної роботи з учнями:

 - організація тематичних занять;

- організація тимчасових творчих колективів при роботі над навчальним проектом ;

- формування портфоліо учня;

- рганізація дискусій та обговорень спірних питань, що виникли в учнівському колективі;

- для створення освітніх  ресурсів;

- шкільних кафедральних освітніх архівів;

(уроків - лекцій, тренінгових  матеріалів, творчих робіт, аудіо -і  відеоматеріалів та ін);

- тематичних бібліографій.

Для вирішення виховних та навчальних завдань класним керівником, соціальним педагогом можуть бути використані наступні інтерактивні форми:

 

  - Інтерактивна екскурсія -  це екскурсія не лише споглядання, але і дії. Цьому сприяють музейні експозиції як спеціально створені середовища культурної комунікації. Прикладом екскурсії-інсценізації є екскурсія по Львівському музею релігії «Гість з неба» до дня Святого Миколая, в ході якої гостей зустрічає і веде екскурсію «сам Святий Миколай». Досить популярними в Україні стають нічні музейні екскурсії, які проводяться як театралізації або рольові ігри. «Музейними» інтрактивними методами є методи на дію, на створення чогось власними руками, наприклад, ліплення горщика з глини в ході екскурсії