Шляхи та засоби підвищення професійної компетентності вчителя

На  результати самоосвіти позитивно впливає  обґрунтоване планування та якісне забезпечення базою, необхідною для здійснення самоосвітньої  діяльності. При плануванні самоосвіти вчитель має враховувати питання, які є для нього проблемними.

Основним завданням самоосвіти є: вдосконалення теоретичних знань, професійної компетентності вчителя; оволодіння новими формами, методами, прийомами навчання і виховання дітей; вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогічної, психологічної наук, нових педагогічних технологій [8, с.23].

Для здійснення цих завдань вчитель  може використовувати різні форми  та засоби. Самими поширеними є: аналіз літератури; використання матеріалів фахової періодики (газети, журнали); участь в семінарах, круглих столах, конференціях, творчих групах; відвідування уроків своїх колег; використання інтернету, телебачення. Результат самоосвіти може подаватися у формі: доповіді (виступ на семінарі, педагогічній раді), реферату, програми, методичного посібника, статті до фахового видання, дидактичного матеріалу, науково-методичної розробки тощо.

З появою в роботі вчителя комп’ютера та інтернету значно підвищуються можливості педагогічної самоосвіти. Проявляються нові теми, цікаві завдання та способи їх розв’язання. Через появу нових засобів самоосвіти для вчителя появилися нові способи самореалізації, як: розробка електронних уроків, посібників; розробка пакету тестового матеріалу в електронному вигляді; розробка пакету стандартного поурочного планування, дидактичного матеріалу з теми, позакласних засобів тощо.

Самоосвіта  дає позитивні результати лише тоді, коли вона здійснюється  цілеспрямовано, систематично, планомірно. Як будь-яка  з ланок у системі підвищення компетентності вчителя, самоосвіта підлягає плануванню та управлінню. Помилковою є думка про те, що самоосвіта – це неконтрольований, не планований процес, який не підпорядковується керівництву з боку адміністрації. Адже забезпечення науково обґрунтованого та організованого управління самоосвітою вчителів має величезне значення, бо від рівня управління залежить рівень компетентності кожного вчителя, поліпшення ефективності освітнього процесу в цілому [22, с.55].

Отже, процес професійного росту, вдосконалення  педагогічної кваліфікації вчителя  потребує постійної уваги з боку як керівника навчального закладу, в якому працює вчитель, так і  всі, на кого покладено відповідальність за якість функціонування кожної з  ланок системи підвищення його професійної  компетентності.

Отже, узагальнюючи матеріали дослідження  з питання підвищення професійної  компетентності вчителя шляхом самоосвіти, можна зробити висновки: самоосвіта як одна із провідних форм вдосконалення професійної компетентності вчителя передбачає не просте закріплення професійних знань або засвоєння вже відомої наукової інформації, а має за мету придбання нових наукових і методичних знань, набуття практичних навичок; самоосвіта повинна бути неперервною (систематичність і безперервність цієї діяльності регулюються планами та програмами); самоосвіта має сприяти оволодінню вчителем засобами застосування професійних знань у його практичній діяльності.

2. Самоаналіз уроку як прояв предметно-особистісної рефлексії вчителя.

В. Сухомлинський  писав про те, що сильним, досвідченим  стає педагог, який уміє аналізувати  свою працю: “У самій своїй основі педагогічна праця – справжня творча праця – стоїть близько до наукового дослідження”. Ця близькість, споріднення полягає насамперед в аналізі фактів та необхідності передбачати. Учитель, який уміє проникати думкою в природу фактів, у причинно-наслідкові зв’язки між ними, запобігає багатьом труднощам і невдачам [17, с.195].

Одною з перших задач у підвищення ефективності професійної діяльності вчителя є визначення поняття “кінцевий результат навчання” як однієї з ключових педагогічних умов. Основним інструментом перебудови професійної діяльності вчителя є самоконтроль за досягненням кінцевого результату навчання школярів [17, с.196].

Формування потреби  до самоаналізу – одна із умов успішної професійної діяльності педагога. У  кожного вчителя повинна бути сформована потреба проаналізувати кожен свій урок, підбити його підсумки, вияснити, які знання учні засвоїли, якими прийомами пізнавальної діяльності вони оволоділи.

Під час оцінки уроку вчитель має простежити, як усі його компоненти, методи організації  й структура підпорядковані поставленій  меті. Суттєво важливо під час  аналізу встановити логічну взаємопідпорядкованість  усіх компонентів. Результативність аналізу  навчального процесу здебільшого  залежить від того, наскільки об’єктивні висновки. Єдині вимоги до уроку  і його аналізу повинні враховуватися  не тільки під час контролю за навчальним процесом, але й під час організації  різноманітних форм методичної роботи. Велику цінність для формування вміння адекватної самооцінки представляє  взаємовідвідування уроків. Під впливом суджень колег вчитель по-новому оцінює методи, прийоми, які використав на уроці, оцінює зміст уроку.

Аналіз будь-якого  уроку – це комплексний розгляд, у якому психологічний, педагогічний, методичний і предметний аспекти  тісно пов’язані один з одним.

Аналіз уроку, сприяючи покращенню викладання взагалі, має велике значення передусім для  самопізнання, саморозвитку вчителя, який проводить урок. У процесі та результаті такого аналізу вчитель досліджує  можливість подивитись на свій урок з  боку та переосмислити, оцінити його в цілому й кожний компонент окремо. Самоаналіз уроку дозволяє вчителю застосувати свої теоретичні знання задля осмислення способів, прийомів роботи, що використовується ним у навчанні у взаємодії з класом, осмислення себе як суб’єкта педагогічної діяльності, своєї поведінки, своїх сильних і слабких сторін. Самоаналіз уроку є проявом і результатом предметно-особистісної рефлексії та проективно-рефлексивних здібностей учителя.

Говорячи про  аналіз власної діяльності вчителя, необхідно підкреслити, що з точки  зору удосконалення педагогічної компетентності вчителю особливо важливо, як вважає О. Шевцова, аналізувати урок у різних часових планах, на різних рівнях підготовки до нього та його проведення. Важливе місце в цьому аспекті відводиться психологічному аналізу уроку. Так І. О. Зимня виділяє три рівні психологічного аналізу уроку: випереджаючий, поточний, ретроспективний [24, с.15].

Випереджаючий аналіз уроку здійснюється на етапі підготовки вчителя до уроку. На цьому етапі  учитель проводить аналіз всього, що пов’язане з майбутнім уроком [24, с.16].

Чим свідоміше  вчитель застосовує професійні знання для обґрунтування майбутнього  уроку, тим більша кількість учбових  моментів прогнозується ним з  високою точністю, тим менше непередбачуваностей його чекає, тим більшу впевненість він відчуватиме. Випереджаючий аналіз базується на проективних здібностях, реалізує ці уміння та розвиває їх.

Поточний психологічний  аналіз учитель проводить у конкретній педагогічній ситуації уроку. Конкретна педагогічна ситуація, що виникає по ходу уроку, криє в собі чимало несподіванок. Успіх уроку в значній мірі залежить від швидкості реакції вчителя, уміння проаналізувати обставини, що виникли, зорієнтуватися в них, гнучко змінюючи план уроку в залежності від ситуації. Звичайно, тільки високий рівень оперування психологічними знаннями дозволить вчителю приймати правильні рішення в складних, не прогнозованих педагогічних ситуаціях. Уміння здійснювати поточний аналіз уроку є показником педагогічної майстерності вчителя, його професійної компетентності.

Ретроспективний психологічний аналіз є завершальним етапом діяльності вчителя щодо організації  та проведення уроку. Зіставлення проекту  уроку з його реалізацією дозволяє вчителю оцінити вірність теоретичних посилань щодо обґрунтування уроку, виявити його позитивні якості та недоліки, намітити шляхи усунення слабких сторін при збереженні сильних.

Психологічний аналіз уроку формує в учителя аналітичні здібності, проективні уміння, розвиває пізнавальний інтерес, обумовлює необхідність самостійного вивчення психологічних  проблем навчання та виховання. Уміння проводити психологічне спостереження  за складними педагогічними явищами, аналізувати їх, робити вірні, психологічно обґрунтовані висновки стає для вчителя надійним засобом удосконалення його професійної компетентності.

Самоаналіз уроку  – вид діяльності, в якому особливу роль відіграє мотиваційний компонент.

У сучасній науковій літературі виділяють основні підходи  до поняття “самоаналіз уроку”. М. І. Махмутов розглядає самоаналіз уроку як важливий засіб удосконалення професійної майстерності вчителя, стимулювання самоосвіти педагога. На думку Ю. А. Конаржевського, самоаналіз уроку лежить в основі узагальнення й певною мірою поширення передового педагогічного досвіду. Крім того, самоаналіз дає можливість відрізнити педагогічне новаторство від прожектерства. Т. І. Шамова вважає, що самоаналіз уроку – найважливіший шлях формування єдиного ставлення вчителя до вирішення основних питань навчання й виховання [24, с.17].

Зміст самоаналізу  підпорядкований задачам розвитку та включенню вчителя у процес творчості. Сьогодні самоаналіз уроку розглядається як засіб підвищення не тільки його якості, а й особистісно-професійного розвитку вчителя.

Узагальнюючи  дослідження науковців з даного питання, можна зробити висновок, що самоаналіз уроку – спосіб граничної  конкретизації управління навчально-виховним процесом, який дає можливість шляхом особистого оперативного втручання  впливати на методи навчання, на добір та формування навчального матеріалу, на вибір і правильне поєднання форм організації пізнавальної діяльності, що є запорукою підвищення професійної компетентності вчителя.

3. Творча діяльність вчителя як дієвий засіб удосконалення його професійної компетентності.

Дієвим  засобом удосконалення професійної  компетентності вчителя є його творча діяльність.

Поняття професійної  компетентності тісно пов’язане  з педагогічною творчістю. Творчий  характер закладений у самій суті учительської праці. За словами В. О. Сухомлинського “… немає людей більш допитливих, невгамовних, більш одержимих, думками про творчість як учителі”, оскільки творчість – це діяльність, результатом якої є щось якісно нове, неповторне, оригінальне і навіть суспільно-унікальне [6, с.22].

В. Сухомлинський  визначав педагогічну творчість  як особливу галузь педагогічної науки, що займається виявленням закономірностей  формування творчої особистості. Вчені-науковці (В. Кан-Калик, М. Никандров,                    Л. Рувинський) визначали педагогічну творчість як пошук учителем нових рішень у постановці нових завдань, застосування нестандартних прийомів.

Педагогічна творчість  – об’єкт багатьох спеціальних  досліджень. Дослідниця Данилова вивчала  її багатоаспектно. Її цікавила і роль творчих груп у підвищенні педагогічної майстерності учителів, і колективні форми підвищення професійної кваліфікації, і методичне забезпечення програм, і вивчення передового досвіду як джерела творчості вчителя.

Розвиток творчої  активності вчителів є предметом  дослідження науковців Ю.П. Азорова, Ш. Амонашвілі, Т.І. Бесіди, В.В. Давидова, В.І. Євдокімова, Л.В. Занкова, Г.О. Карпова та ін. [11, с.17].

Творчість учителя  визначається в прагненні та вмінні постійно вдосконалювати свою майстерність, відкидати старі та знаходити  нові методи.

Основою розвитку творчого потенціалу вчителя є впровадження в навчально-виховному процесі  інноваційних технологій, результатів  творчого пошуку, що сприяє подальшому вдосконаленню професійно-педагогічних умінь, підвищенню професійної компетентності.

За дослідженням І.О. Захарової та В.Ю. Панасюка, можна виділити критерії творчої педагогічної діяльності вчителя, які за своєю сутністю є індивідуально-творчими:

1. Розробка принципово нових підходів до навчання, виховання та розвитку учнів.
2. Раціоналізація та модернізація змісту, методів і засобів навчально-виховного процесу у світлі нових завдань.
3. Комплексне та варіативне використання в професійній діяльності всієї сукупності теоретичних знань і практичних навичок.
4. Бачення нової проблеми у зовнішнє знайомій ситуації, знаходження варіативних її вирішення.
5. Застосування науково-доказового вибору дій у конкретній педагогічній ситуації.
6. Проведення систематичного самоаналізу професійної діяльності, науково-дослідної роботи по творчому узагальненню свого досвіду та досвіду своїх колег.
7. Володіння формами та методами керівництва творчою навчальною діяльністю учнів з метою розвитку їх творчих можливостей.
8. Реалізація на практиці принципів співробітництва.
9. Прояв гнучкості при виборі оптимального управлінського рішення в нестандартних ситуаціях.
10. Оригінальне конструювання навчально-виховного процесу.

Наведені критерії характеризують професійну діяльність вчителя як творчий процес [10, 17].

Сучасна педагогіка має потребу у висококваліфікованих спеціалістах, які здатні творчо підходити  до організації навчально-виховного  процесу та досягти високих якісних  результатів.