Шляхи та засоби підвищення професійної компетентності вчителя

Ефективному розв’язанню цих проблем сприяють курси підвищення кваліфікації педагогічних працівників як одна із форм системи  післядипломної освіти. Основна задача курсової перепідготовки: розвивати  у слухачів уміння та навички самостійного пошуку необхідної інформації, її опрацювання  та використання у практичній діяльності; розвивати у вчителя вміння не тільки пропонувати, а й науково  обґрунтувати їх ефективність, демонструвати, у межах рольового тренінгу, варіанти їх застосування у навчально-виховному  процесі.

Реалізації  цих завдань сприяє впровадження таких методів навчання, які дозволяють за короткий термін передати великий  обсяг знань, забезпечити високий  рівень оволодіння слухачами матеріалу  і закріплення його на практиці. Саме в результаті планомірної роботи на курсах вчителі мають змогу надолужувати прогалини в теоретичних знаннях із певної галузі, а також ефективно ліквідовувати суперечності між типовістю та індивідуально-творчим характером педагогічної діяльності.

Науково-методичний інструментарій на курсах різноманітний. Поряд з лекціями застосовуються різноманітні форми й методи організації  навчального процесу: тренінги, програмоване, комп’ютерне навчання, тематичні  дискусії, диспути, аналіз конкретних, практичних ситуацій, педагогічні дебати, де не тільки слухачі-вчителі мають  змогу висловити свою думку, запропонувати  власне вирішення проблеми, продемонструвати свої знання, а й навчаються аргументовано  відстоювати думки, посилаючись  на першоджерела, сучасних науковців, практичний досвід і власні спостереження.

Запровадження традиційних форм і методів роботи та застосування інтерактивних сприяє розкриттю творчого потенціалу вчителя, виникненню його позитивної мотивації. Саме таке поєднання форм організації  занять є зразком для наслідування у подальшій педагогічній діяльності. Адже для вчителя важливо, щоб  курси підвищення кваліфікації: відповідали  їхнім потребам на даний момент; інформація була придатною для практичного використання; давали новий стимул для професійного зростання; відповідали навчально-методичним проблемам та індивідуальним особливостям учасників.

Сучасні зміни в освіті зробили актуальним звернення вчителів до проблем застосування активних та інтерактивних технологій навчання. Інтерактивне навчання –  це форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Суть інтерактивних технологій в тому, що навчання відбувається завдяки взаємодії тих, хто навчається. Це співнавчання, суб’єктами якого є вчитель і учень. Учитель виступає лише як керівник розумової діяльності учнів, спрямовує її, допомагає дійти певних висновків [18, с.9].

Ефективною  в цьому плані є участь слухачів курсів у семінарах-тренінгах, які  передбачають практичне знайомство з інтерактивними технологіями навчання.

Як  результат активної діяльності на курсах підвищення кваліфікації вчителі на основі критичного аналізу практики педагогічної діяльності, власного педагогічного  досвіду, рефлексивної оцінки себе, своїх  якостей та можливостей здійснюють самокорекцію, саморегулювання своїх дій. Така робота щодо професійного самовдосконалення забезпечує професійну компетентність фахівця, і є основою його конкурентоздатності на ринку освітніх послуг [15, с.37].

Підвищення  рівня кваліфікації педагогічних кадрів здійснюється на курсах один раз в  п’ять років в основному в  обласних інститутах післядипломної педагогічної освіти.

     Нині майже всі економічно  розвинені країни переходять  або вже перейшли у системі  підготовки та підвищення кваліфікації  кадрів на кредитно-модульну систему  навчання. Ця форма навчання перебуває  в руслі концепції „навчання протягом усього життя”. Її мета – підготовка та перепідготовка висококваліфікованих фахівців, здатних адаптуватися до ситуації, що змінюється у сфері праці з одного боку і продовжувати професійну освіту і зростання – з другого. Такий підхід до навчання дає змогу створити в кожного вчителя відчуття успішності, котре породжує сама організація навчального процесу на курсах підвищення кваліфікації, у межах якої вчитель має можливість сам керувати своїм навчанням, що привчає його бути відповідальним за його результат, а в цілому – за власний професійний та особистісний розвиток і кар’єру. Водночас такий підхід дає змогу оптимально поєднати теоретичну і практичну складові навчання, аудиторну, самостійну та індивідуальну роботу, інтегруючи їх. При цьому він забезпечує переосмислення місця і ролі теоретичних знань у процесі освоєння професійних компетенцій, упорядковуючи і систематизуючи їх, що в кінцевому результаті підвищує мотивацію вчителів у їхньому освоєнні, спонукає вчителя до самокерованого удосконалення своєї професійної компетентності.

     Усі змістові модулі, які пропонуються вчителям на курсах підвищення кваліфікації, поділяються на три групи, що вмотивовано завданнями удосконалення професійних знань із різних наукових галузей: професійно орієнтовані модулі (для обов’язкового опрацювання); професійно орієнтовані модулі (за вибором); факультативні модулі (за вибором).

Змістові  модулі в системі післядипломної педагогічної освіти формують у вчителя  уміння креативно мислити, орієнтуватися в інформаційному середовищі, самостійно конструювати свої знання, аналізувати результати діяльності та практично використовувати їх у роботі, створювати власні проекти та презентації.

На  мою думку, поєднання активних та інтерактивних форм і методів  навчання, які застосовуються в процесі  курсової підготовки педагогічних працівників, сприяє всебічному зростанню професійної  компетентності кожного педагога, а  в кінцевому результаті ефективно  впливає на процес навчально-виховної роботи.

ВИСНОВКИ

На  основі проведеного дослідження  з теми “Шляхи та засоби підвищення професійної компетентності вчителя” можна зробити наступні висновки:

1. Аналіз наукових досліджень свідчить про різні підходи вітчизняних та зарубіжних вчених до визначення понять “компетентність” та “професійна компетентність”.
2. На основі різних точок зору вчених можна сформулювати істотні ознаки поняття професійна компетентність сучасного вчителя: готовність до професійного самовдосконалення, професійно значимі уміння, професійно значимі якості особистості.
3. В ході дослідження було визначено основні шляхи вдосконалення професійної компетентності вчителя на основі яких можна стверджувати, що підвищення фахової компетентності можливе лише за умови неперервної післядипломної освіти.
4. З’ясовано вплив організаційно-методичних умов на підвищення компетентності вчителя як професіонала: якісне впровадження системи науково-методичного забезпечення сприяє поступовому зростанню професійної компетентності вчителя.
5. Аналіз існуючих сучасних теоретичних підходів до організації методичних умов дає змогу стверджувати, що умовою підвищення професійної компетентності вчителя є планомірна, цілеспрямована діяльність системи післядипломної педагогічної освіти, структурними компонентами якої є внутрішкільна методична робота, самоосвіта, курсова перепідготовка вчителів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бондар  В. Конкурентоздатність педагога як складова його професійної компетентності // Поч. шк. – 2008.– № 7 – C. 22-23.
2. Віаніс-Трофименко К.Б. Компетентний учитель – запорука реалізації компетентнісного підходу до сучасного освітнього процесу. // Управління школою. – 2006.– №22-24 – C. 54-56.
3. Віаніс-Трофименко К.Б. Управлінська підтримка як підґрунтя зростання компетентності педагогів. // Управління школою. – 2005. – №19-21–        C. 58-60.
4. Гандрабура О. На шляху до компетентності. // Дир. шк. – 2008. – №46 –  C. 21-27.
5. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник.– К.: Либідь, 1997.– 376с.
6. Даниленко Л.І. Самоосвіта сільського вчителя – найважливіша умова підвищення професійної майстерності та загальної культури. // Управління школою. – 2007. – №4 – C. 14-16.
7. Дейнеко С.В. Педагогічна компетентність учителя як умова та засіб гуманізації освітнього середовища. // Управління школою. – 2007. – №4 – C. 2-7.
8. Жерносек І.П. Організація науково-методичної роботи в школі.– Х.: Вид. група “Основа”, 2006.– 128с.
9. Життєва компетентність особистості: від теорії до практики: Науково-методичний посібник / За ред. І.Г. Єрмакова. – Запоріжжя: Центріон, 2005. – С. 166.
10. Захарова І.О., Панасюк В.Ю. Творчий потенціал вчителя та шляхи його реалізації в професійній діяльності. // Педагогічна Сумщина. – 2003.– №2– C. 17-22.
11. Звягінцева І.М. Сучасний педагогічний колектив: яким він має бути? // Управління школою. – 2007. – №36 – C. 23-24.
12. Короткий тлумачний словник української мови. Близько 6750 слів // За ред. Д.Г. Гринчишина.– 2-е вид., перероб. і доп.– К.: Рад. шк., 1988.– 320с.
13. Крамаренко Л.Д. Удосконалення педагогічної майстерності вчителя в системі післядипломної педагогічної освіти // Педагогічна Сумщина.– 2007.– №3 – C. 25-30.
14. Мелешко В. Компетентний учитель як умова розвитку педагогічної системи сільської школи. // Поч. шк. – 2010. – №1 – C. 1-4.
15. Митник О. Розвиток професійної компетентності сучасного вчителя: реалії й перспективи. // Поч. шк. – 2009. –№11 – C. 35-37.
16. Наволокова Н.П., Андрєєва В.М Практична педагогіка для вчителя. 99 схем і таблиць.– Х.: Вид. група “Основа”, 2009.– 117с.
17. Настільна книга педагога. Посібник для тих, хто хоче бути вчителем-майстром. / Упорядники: Андрєєва В.М., Григораш В.В.– Х.:Вид. група “Основа”, 2006.– 352с.
18. Прометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.– метод. посібн. /О.І. Прометун, Л.В. Пироженко. За ред. О.І. Прометун. – К.: Видавництво А.С.К., 2003.– 192с.
19. Радченко А.В. Моніторинг професійної педагогічної компетентності вчителя. // Управління школою. – 2005. – №35 – C. 24-58.
20. Радченко А.Є. Організація самоосвітньої діяльності вчителя на моніторинговій основі. // Управління школою. – 2005. – №26 – C. 26-31.
21. Разумна А.Г. Психологічний супровід реалізації кредитно-модульної технології психолога на основі інтегрального підходу. // Управління школою. – 2006. – №19-21
22. Темченко О.В. Управління самоосвітою педагога як засіб підвищення його професійної компетентності. //  Управління школою.– 2005.– №19-21
23. Хлєбнікова Т.М. Діагностика професійної компетентності вчителя // Управління школою. – 2006.– №19-21 – C. 59-61.
24. Шевцова О.М. Психологічний аналіз уроку в діяльності педагога. // Педагогічна Сумщина. – 2003.– №3 – C. 16-18.