Система формування моральної культури учнів молодшого шкільного віку

 

ВСТУП

Серед глобальних світових проблем особливо важливими є питання моральності. З ними пов’язано створення у суспільства моральної культури і справедливості, зміцнення суспільної моральності, її правовий захист, моральне просвітництво тощо. У цьому контексті актуалізується проблема посилення ціннісного сенсу освіти як провідного чинника прогресу суспільства. Тому, одним із актуальних напрямів виховного процесу сучасної школи є моральне виховання як цілеспрямована взаємодія з метою формування моральної свідомості особистості, її здатності до моральних дій, сходження до духовності. “Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Украйні” декларує, що стратегічним орієнтиром в освіті повинна стати ідея формування людей нової генерації з інноваційним творчим типом мислення, з розвиненою світоглядною культурою, з етично відповідальним ставленням до світу.     Ця проблема є особливим предметом розгляду суспільства. Її постійна присутність в ідеологічному, інтелектуальному, культурному полі пояснюється тим, що вона не має однозначного й остаточного вирішення. Особливо ця проблема актуалізується в час трансформацій, коли кардинально змінюються не лише вимоги до освіти та виховання, а й саме суспільство, його структура та ідеологія.             Усі зазначені процеси призводять до кризових ситуацій у державі, глибокх суперечностей, катаклізмів і потрясінь. Вони спровокували такі явища, як різка поляризація раніше однорідного суспільства, невпевненість у майбутньому, соціальна тривожність, агресивність і жорстокість, нігілізм, скептицизм. Загострилася ситуація з такими соціальними хворобами, як туберкульоз, СНІД, наркоманія, алкоголізм. Діти живуть і зростають в умовах кризи у сфері книговидання, кіновиробництва, зменшення кількості бібліотек, музеїв і збіднення їх фондів, зменшення мережі позашкільних навчальних закладів, навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації. На цьому тлі виникають такі явища, як експлуатація дитячої праці, торгівля дітьми, дитяча проституція, бездоглядність, бродяжництво та занепад загального рівня культури та освіченості.    Який висновок можна зробити з наведених реалій? Чи можна говорити, що це об'єктивні, незалежні від педагогів процеси? Звичайно ж, ні. Оскільки духовність і моральність людини – це не лише суспільні, соціальні,  а й великою мірою психологічні та педагогічні проблеми, в їх розв'язанні надзвичайне місце належить психолого-педагогічній науці, процесу виховання, системі освіти. Педагогічна наука сьогодні шукає засоби, спроможні ефективно впливати на подолання вказаних проблем, протистояти негативним тенденціям, особливо відчуженню молоді від моралі, посиленню морального релятивізму, падінню духовності. Г. Сковорода говорив: “Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знаннями найскладніших наук, але не має доброго серця?”   Тому сьогодні дуже важливо створити життєдайну систему безперервного навчання і виховання для забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального і культурного потенціалу як найвищої цінності нації.       Виховання як гуманітарна суспільна практика має певне спрямування, яке визначається його метою і конкретизується у завданнях.     Мета виховання уособлює суспільний ідеал – уявлення про те, яка особистість відповідає вимогам суспільства. Актуальним для сучасного виховання є прилучення дітей до національних і загальнолюдських цінностей, захист інтересів  і прав дитини як особистості, забезпечення умов для її індивідуального творчого розвитку.         Головною метою виховання є допомога стати всебічно розвиненою, гармонійною особистістю. Такою вона мислиться з давніх часів, відколи людина стала перейматися проблемою виховання підростаючого покоління, турбуватися про своє майбутнє.           У педагогічній літературі досліджувана нами проблема знайшла віддзеркалення у фундаментальних дослідженнях  Макаренка А. С., Сухомлинського В. А., Архангельського А. М., Болдирєва Н. М., Харламова І.Ф. Амонашвілі Ш. А., Рувинського Л. І. та ін., в яких виявляється суть основних понять теорії морального виховання, вказуються шляхи його подальшого розвитку. Серед дослідників ХХ ст., котрі вивчали моральність,  – Б. Ананьєв,    М. Бахтін, П. Блонський, Л. Виготський, Дж. Дьюї, Е. Еріксон, Л. Кольберг, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Л. И. Божович, Ж. Піаже, С. Рубінштейн та ін. Сьогодні такі педагоги, як  О. Ю. Величко, О. Прокопова, Г. В.  Скокова, Н. М. Шитякова, шукають нові способи виховання моральних цінностей молодших школярів. Численні дослідження учених свідчать, що проблеми морального виховання учнів є предметом пильної уваги спеціальних наукових досліджень. Вищеназвані учені, що здійснювали вивчення важливих педагогічних питань, зробили значний внесок до розробки історії і теорії морального виховання.    Підкреслюючи цінність розробок вітчизняних педагогів, слід проте зазначити, що у вітчизняній педагогічній науці на сьогодні недостатньо досліджень щодо формування моральної культури в учнів молодшого шкільного віку.              Отже, це і зумовило АКТУАЛЬНІСТЬ дослідження, яка полягає в розробці теоретично обґрунтованого підходу до розуміння суті і особливостей морального виховання учнів і шляхів його реалізації на практиці.      ОБ’ЄКТОМ цього дослідження виступає навчально-виховний процес в початковій школі.          ПРЕДМЕТОМ дослідження є форми та шляхи реалізації морального виховання молодшого школяра.        МЕТА нашого дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні  проблеми  формування моральної культури в учнів молодшого шкільного віку, аналіз та опрацювання на цій основі практичних рекомендацій навчального і виховного впливу на них        ЗАВДАННЯ дослідження:           1. Вивчити педагогічні можливості впливу морального виховання на формування особистості молодшого школяра.        2. Визначити шляхи реалізації формування моральної культури в учнів молодшого шкільного віку.           3. Охарактеризувати виховну систему авторської школи М. П. Гузика. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ: теоретичні (аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми морального виховання, синтез, конкретизація, класифікація, узагальнення, порівняння) та практичні (вивчення досвіду формування моральної культури у школі М. П. Гузика).     Курсова робота  складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який нараховує 27 джерел, резюме українською та англійською мовами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Сутність поняття «моральна культура»

Моральне виховання особистості дитини – одна з найважливіших завдань школи. І це закономірно, тому що у житті нашого суспільства все більше зростає роль моральних начал, розширюється сфера дії морального чинника. Моральне виховання є процесом, спрямованим на цілісне формування та розвиток особистості дитини, і припускає становлення його відношень до Батьківщини, суспільства, людей, до праці, своїх обов'язків і до самого себе. У процесі морального виховання школа формує у молодшого школяра почуття патріотизму, товариства, активне ставлення до дійсності, повагу до людей. Завдання морального виховання полягає в тому, щоб соціально необхідні вимоги суспільства педагоги перетворили у внутрішні стимули особистості кожної дитини, такі, як честь, совість, гідність [8, c. 26]. Мислителі різних віків трактували поняття моральності по-різному. Ще в давній Греції у своїх працях Аристотель про моральну людину писав:  “Морально прекрасною називають людину досконалої гідності… Адже про моральну красу говорять з приводу доброти: морально прекрасною називають справедливу, мужню, благородну і взагалі володіючу всіма добротами людину.”

          Ніцше вважав:  “Бути моральним, етичним – означає бути покірним давно встановленому закону чи звичаю.” “Мораль – це перевага людини перед природою”.

Моральне виховання за змістом опирається на поняття «мораль» та «моральність». Проте ці поняття  не завжди є тотожними. Ми можемо сказати: «Не читайте мені моралі», але  не скажемо: «Не читайте мені моральності». Під моральністю ми розуміємо рівень доброчинної діяльності в практиці окремої особи або народу [2, с. 39].          В. О. Сухомлинський вважав, що непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві і ранній юності, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише при умові яскравої наглядності, очевидності моральної суті того, що вона бачить, робить, спостерігає [21, c. 212].               Тому, вчителеві належить пріоритетна роль у вихованні і навчанні школярів, у підготовці їх до життя і суспільної праці. Вчитель завжди є для учнів прикладом моральності [23, с.236]. 

 Навіть у дрібницях, у манерах діти намагаються наслідувати свого вчителя. Якщо для відносин між вчителем і учнями характерні душевність, чуйність, дбайливість, такими ж будуть відносини учнів між собою. Вчителю слід уникати загальних оцінок особистості кожного учня. Школяра можна хвалити або засуджувати за його вчинок, але не слід оцінку конкретного факту переносити на його особистість в цілому і говорити, що він взагалі хороший або, навпаки, в усьому поганий. Домашня обстановка і відносини в родині дуже впливають на моральний розвиток школяра. Ось чому важливо вчити батьків вихованню дітей. За моральним розвитком дитини потрібно стежити так само ретельно, як і за його успіхами в читанні, письмі, математики.

Моральне виховання характеризується поняттями: моральний вчинок, моральна звичка, моральна поведінка, моральне переконання і моральна спрямованість  особистості. Ці поняття складають  структуру морального виховання.

Формування моральної  свідомості передбачає формування моральних почуттів. Моральні почуття – це переживання людиною свого відношення до дійсності, людей, власної поведінки [13, с. 23].

Складовими моральної свідомості є моральний вчинок, моральна звичка та моральна поведінка. Досвід моральної поведінки складається з ланцюга моральних вчинків, які проявляються в щоденних життєвих ситуаціях. Саме вчинок характеризує відношення людини до навколишньої дійсності. Щоб викликати моральні вчинки, необхідно створити відповідні умови, а щоб учень здійснював моральні вчинки, у нього повинна виникнути в цьому потреба. Але самі по собі ці вчинки ще не означають моральну вихованість. Їх мотиви можуть бути протилежними за своїм характером, наприклад, корисні справи для колективу учень може здійснювати заради задоволення свого марнославства і, навіть, заради особистої вигоди. Ось чому в процесі формування морального досвіду необхідно не тільки викликати моральні вчинки, а й формувати високоморальну мотивацію цих вчинків. Система вчинків веде до набуття моральної звички – стійкої потреби здійснювати моральні вчинки. Організація морального досвіду неможлива без розробки навичок і звичок поведінки як способів усвідомлених дій, доведених до автоматизму. Звичка у поведінці, що визначається засвоєними моральними нормами, є показником стійкості морального мотиву. Звички виробляються послідовно – від найпростіших до більш складних, що вимагає самоконтролю і самоорганізації. Велике значення у виробленні моральних звичок поведінки має загальна атмосфера, що панує в класному колективі. Протягом усіх років навчання в початковій школі необхідно створювати власні традиції, розробляти закони колективу [13, с. 23-24].

Результатом морального виховання  є наявність моральних переконань. Про моральне переконання можна говорити тоді, коли знання істини, поняття глибоко позначається на особистому духовному світі людини, стає її власним поглядом, пробуджує глибоке почуття, зливається з її волею і виявляється в її діяльності, в лінії поведінки, у вчинках, у ставленні до інших людей і до самої себе. Моральна спрямованість особистості випливає з моральних переконань.

Таким чином, можна сказати, що моральне виховання особистості  – це складний динамічний процес, що забезпечується безперервним зростанням якісних змін особистості до рівня, який відповідає потребам сучасного суспільства.

 

 

1.2. Вікові особливості морального розвитку дітей молодшого шкільного віку

 Педагогіки виявили, що в різні вікові періоди існують неоднакові можливості для морального виховання. Дитина, підліток і юнак, по-різному відносяться до різних засобів виховання.

Знання і врахування досягнутого людиною в той або інший період життя допомагає проектувати у вихованні його подальше зростання. Моральний розвиток дитини займає провідне місце у формуванні всесторонньо розвиненої особистості [4, с.132]. Працюючи над проблемами моральної вихованості молодших школярів, треба враховувати їх вікові і психологічні особливості:

1) Схильність  до гри. В умовах ігрових  відносин дитина добровільно  виконує вправи, освоює нормативну поведінку. У іграх, більш ніж де потребується від дитини уміння дотримуватися правила. Порушення правил діти швидко помічають і безкомпромісно виражають своє засудження порушникові. Якщо дитина не підкорятиметься думці більшості, то йому доведеться вислухати багато неприємних слів, а може, і вийти з гри. Так дитина вчиться прислухатися до інших, отримує уроки справедливості, чесності, правдивості [3, с. 26-27].

Гра вимагає від  її учасників уміння діяти за правилами. «Яка дитина в грі, такою вона буде і в роботі, коли виросте», – говорив А. С. Макаренко.

2) Неможливість  довго займатися монотонною діяльністю. Як затверджують психологи, діти 6-7-річного віку не можуть утримувати свою увагу на одному якому-небудь предметі більше 7-10 хвилин. Далі діти починають відволікатися, переключати свою увагу на інші предмети, тому необхідна часта зміна видів діяльності під час занять.

3) Недостатня  чіткість етичних уявлень у  зв'язку з невеликим досвідом.

Дитина до 5 років  засвоює примітивний рівень правил поведінки, заснований на забороні. Наприклад: «Не розмовляй голосно», «Не перебивай  тих, що розмовляють», «Не чіпай чужу річ», «Не кидай сміття» і т. д. Якщо дитину привчили до виконання даних елементарних норм, то ті, хто її оточують вважають цю дитину вихованою. Безглуздо говорити про другий рівень морального виховання, якщо не освоєний перший. Але саме така суперечність спостерігається серед підлітків: вони хочуть сподобатися навколишнім людям, але не навчені елементарній поведінці.

4) Може існувати суперечність між знанням «як потрібно» і практичним застосуванням (це стосується етикету, правил хорошого тону, спілкування) .

Не завжди знання моральних норм і правил поведінки  відповідає реальним діям дитини. Особливо часто це трапляється в ситуаціях, коли не співпадають етичні норми й особисті бажання дитини [5, c. 160].

5) Нерівномірність  застосування ввічливого спілкування  з дорослими і однолітками (у побуті і вдома, в школі і на вулиці). Як долатимемо ці особливості? Звернемося до досвіду великих педагогів. В. А. Сухомлинський говорив: «У практичній роботі по етичному вихованню наш педагогічний колектив бачить перш за все формування загальнолюдських норм моральності. У молодшому віці, коли душа дуже податлива до емоційних дій, ми розкриваємо перед дітьми загальнолюдські норми моральності, учимо їх азбуці моралі:

1.Ти живеш  серед людей. Не забувай, що  кожен твій вчинок, кожне твоє  бажання відбивається на оточуючих  тебе людях. Знай, що існує межа  між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки питанням до самого до себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, що тебе оточують, було добре.

2. Ти користуєшся  благами, створеними іншими людьми. Плати їм за це добром.

3. Всі блага  і радощі життя створюються  працею. Без зусиль не можна  чесно жити.

4. Будь добрим  і чуйним до людей. Допомагай  слабким і беззахисним. Допомагай  товаришеві в біді. Не заподіюй  людям зла. Поважай і почитай  матір і батька – вони дали  тобі життя, вони виховують  тебе, вони хочуть, щоб ти став  чесним громадянином, людиною з  добрим серцем і чистою душею.

5. Будь небайдужий до зла. Борися проти зла, несправедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, заподіює зло іншим людям, обкрадає суспільство.

Опановувавши такою азбукою моралі, діти починають розрізняти суть добра і зла, честі і безчестя, справедливості і несправедливості» [20, с.161-165].

Я. А. Коменський був першим, хто наполягав на суворому взятті до уваги в навчально-виховній роботі вікових особливостей дітей. Він висунув і обґрунтував принцип, згідно з яким навчання і виховання повинні відповідати віковим етапам розвитку. Як у природі все відбувається у свій час, так і у вихованні все повинно йти своєю чергою – вчасно й послідовно.

  Як відзначав Л. С. Виготський, «немає і не може бути  іншого критерію для визначення конкретних етапів дитячого розвитку, крім тих новоутворень, що характеризують сутність  кожного віку. Під віковими новоутвореннями варто розуміти той новий тип будівлі особистості і її діяльностей, ті психологічні і соціальні зміни, що уперше виникають на даній віковій ступені і які в головному й основному визначають свідомість дитини, його відношення до середовища, його внутрішнє і зовнішнє життя, весь хід його розвитку в даний період» [7, c. 375].

У молодшому шкільному  віці, у період власне морального розвитку   дітей, їхня моральна сфера має подальші зміни.  У формуванні  особистості молодшого школяра, з погляду С. Л. Рубінштейна, особливе місце займає питання розвитку моральних якостей, що складають основу поводінки. У цьому віці дитина не тільки пізнає сутність моральних категорій, але й учиться оцінювати їхнє значення у вчинках і діях [17, 346].