Система формування моральної культури учнів молодшого шкільного віку

Гру як ведучий  вид  діяльності дошкільника змінює тепер повсякденне  виконання  дитиною різноманітних шкільних обов'язків, що створює умови для  поглиблення його моральної свідомості і почуттів,  зміцнення  його  моральної волі. Домінуюча в дошкільника  мимовільна  мотивація поводінки уступає в нових умовах першість мотивації довільної, соціально спрямованої.

Разом з тим, навіть, найвищому рівню морального розвитку молодшого школяра властиві свої вікові обмеження. У цьому віці діти ще не здатні до досить повноцінного вироблення власних моральних переконань. Засвоюючи ту чи іншу моральну вимогу, молодший учень усе ще  покладається на  авторитет педагогів, батьків, більш старших учнів. Відносна несамостійність морального мислення і велика сугестивність молодшого школяра обумовлюють його легку сприйнятливість, як до  позитивного, так і до дурного впливу.

Моральний розвиток підростаючої особистості — це процес знаходження його усе більшої  і більшої моральної волі, коли особистість помалу емансипується  у своїх діях від безпосередніх  впливів зовнішнього середовища і від впливу власних імпульсивних бажань.

1.3.  Зміст виховання моральних якостей молодших школярів

Сучасний зміст  виховання в Україні складає науково обґрунтована система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, самої себе, праці, природи, мистецтва. Ця система передбачає поєднання інтересів особистості, суспільства, держави, нації.  Саморозвиток особистості має здійснюватися на моральній основі. Діти мають зростати національно свідомими громадянами, патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце у цивілізованому світі [27].

Назвемо основні  національні та загальнолюдські  цінності та морально-духовні цінності,  що лежать в основі морального виховання: ціннісне ставлення до суспільства і держави, ціннісне ставлення до себе, до природи, до праці та ціннісне ставлення про мистецтва.

Ціннісне ставлення  особистості до суспільства і держави виявляється у таких якостях, як патріотизм, національна самосвідомість, правосвідомість, політична культура та культура міжетнічних стосунків. Учні молодшого шкільного віку не ще здатні володіти цими якостями, але саме на цьому періоді виховання потрібно  формувати здатність дитини пізнавати себе як члена сім'ї, родини, дитячого угруповання; як учня, жителя міста чи села; виховувати у неї любов до рідного дому, школи, вулиці, своєї країни, її природи, рідного слова, побуту, традицій[27].

Ціннісне ставлення  до себе виступає важливою умовою сформованості у дітей активної життєвої позиції. Основним завданням виховання молодших учнів є формування у них уявлень про здоров'я, здоровий спосіб життя, руховий режим, корисні звички, особисту гігієну, правильну поставу, загартування, регулярні заняття фізичними вправами, фізичні навантаження, розвиток фізичних якостей. Учні повинні приймати себе такими, якими вони є, орієнтуватися у своїх позитивних і негативних якостях. Тому, у молодшому шкільному віці основним завданням є виховання у дітей інтересу до свого внутрішнього життя, здатності

концентрувати на ньому свою увагу.

Ціннісне ставлення  до природи має специфічні вікові особливості. Учні молодшого шкільного віку сприймають об’єкти природи як суб’єкти, що наділені певним внутрішнім світом. Учням початкової школи властиве непрагматичне ставлення до природи. Вони хочуть привласнити ці об’єкти. Тому, батьки та учителі повинні допомагати учням усвідомлювати цінність природи у житті людини, дбати про неї.

 Важливою складовою змісту виховання особистості є розвиток ціннісного ставлення до праці. До основних виховних завдань початкової школи належать: формування в учнів уявлення про важливість праці для суспільства і для них самих, ознайомлення з різними видами праці, світом професій та якостями особистості, необхідними сучасному працівнику; культивування ставлення до навчання як до серйозної праці, що потребує значних зусиль; оволодіння основами самообслуговування, ручної та художньої праці, навичками роботи на пришкільній ділянці, з благоустрою класної кімнати, школи, вулиці тощо. Мета трудового виховання полягає у морально-психічній підготовці учнів до майбутньої професійної діяльності, яку потрібно впроваджувати змалечку.

Ціннісне ставлення  до мистецтва формується у процесі естетичного виховання і виявляється у відповідній ерудиції, широкому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках, пов'язаних із мистецтвом. Учні молодшого шкільного віку повинні сприймати художні твори, їхню емоційну мобільність та готовність з насолодою виконувати творчі завдання [27].

Отже, ми проаналізували основні морально-духовні цінності,  що лежать в основі морального виховання. Але, потрібно пам’ятати, що формування певних моральних якостей у молодших школярів – це процес, а, отже, ним можна і потрібно управляти. Щоб управляти цим процесом, слід чітко уявляти, які саме якості ми хочемо розвивати, а для цього потрібна система діагностики, аналізу і корегування. Формування певних моральних якостей – процес цілісний і до нього необхідно підходити системно, забезпечуючи його наступність, послідовність і постійність [5, c. 159].

Інтелектуальним джерелом морального виховання є  національна і світова культура, мистецтво, гуманітарні науки, краса природи, етнопедагогіка. Провідним завданням встановлено утвердження краси розумової праці, ділових відносин, пізнання, взаємодопомоги, спільної діяльності. Важливо визначити моральний потенціал змісту навчальних предметів початкової школи, літературних творів, дитячих мультфільмів та телепередач, виховних заходів і, керуючись інтеграційним підходом, спрогнозувати та спланувати подальшу діяльність у реалізації завдань морального виховання учнів.

РОЗДІЛ 2. ДОСВІД ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬОГО ВІКУ

2.1 Способи виховання моральних цінностей молодших школярів

 Духовно-моральна сфера особистості дитини вимагає найобережніших і найтактовніших дій з боку педагога. Саме від нього залежить у великій мірі духовне здоров'я вихованця і суспільства в цілому. У зв'язку з цим увага багатьох вчених і педагогів зосереджена на пошуку і визначенні методів морального виховання.

Методи морального виховання — способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості відповідно до мети і завдань морального виховання  і вікових особливостей дітей [15, c. 34].

У  педагогічній  літературі  описується  безліч  методів  і  прийомів  морального  виховання.  Очевидно,  що  вони  не  однаково  спрямовані  на  формування  мотивів  моральної поведінки.  Методів і особливо  різних  версій  методів накопичилось  так багато,  що  розібратися в них,  вибрати адекватні цілям і реальним обставинам  допомагає лише  їхнє  упорядкування,  класифікація.  Але явища виховання дуже  складні і суперечливі,  а тому  єдина логічна підстава  для класифікації  численних способів  педагогічного впливу  знайти  важко.

Найбільш  послідовною класифікацією є класифікація Г. І. Щукіної,  у якій  виділяють такі  групи методів:

1. Методи  різнобічного  впливу  на  свідомість,  почуття  і  волю  учнів  в  інтересах  формування  в  них  моральних  поглядів  і  переконань  (методи  формування  свідомості  особистості);
2. Методи  організації  діяльності  і  формування  досвіду  суспільної поведінки;
3. Методи  стимулювання  поведінки  і діяльності [26, c. 57].

Перший етап правильно  організованого виховання – знання  (розуміння)  вихованцем  тих  норм  і  правил  поведінки,  що  повинні  бути  сформовані  в  процесі  виховання. Мотиви  умовно  поділяються  на  сутнісні  і  мотиви-стимули. Для  вчителя  початкових  класів  важливою  задачею  є  формування  сутнісних  мотивів.  Адже,  дійсно, важко виховати,  виробити  яку-небудь  якість,  не  домігшись насамперед  ясного  розуміння значення  цієї  якості. 

Методи  цієї  групи  дуже  важливі  і  для  успішного  проходження  наступного важливого етапу виховного процесу  – формування почуттів, емоційного  переживання  необхідної поведінки.  Якщо  учні  залишаються  байдужими  до  педагогічного впливу,  то,  як  відомо,  процес  розвивається  повільно  і рідко досягає наміченої мети.  Глибокі почуття народжуються  тоді,  коли  усвідомлена школярами ідея  наділяється в яскраві,  хвилюючі  образи.

У  навчальних  посібниках минулих років методи цієї  групи  називалися  коротше  і виразніше – методами  переконання, оскільки головне їхнє  призначення  – формування  стійких переконань.  Не  знання,  а переконання стимулюють  учинки  школярів. Методи досягають мети, коли у вихованців  сформувалася готовність активно включатися в передбачену змістом  виховання  діяльність.

Переконання  у  виховному  процесі  досягається  при  використанні  різних  прийомів  і  методів:  читання  й  аналіз  притч,  байок,  повчальних  розповідей;  етичні бесіди, роз'яснення, диспути, приклад.

Кожний  з  методів  має  свою  специфіку  й  область  застосування.  Незважаючи  на  удавану  простоту,  усі  без  винятку  методи  цієї  групи  вимагають  високої  педагогічної  кваліфікації. Розглянемо  найбільш  складні  по змісту  і  застосуванню  методи  словесно-емоційного  впливу:  розповідь,  роз'яснення,  етичну  бесіду  і  метод  наочно-практичного  впливу  –  приклад.

У  молодших  класах  часто  використовується  розповідь  на  етичну  тему.  Це  яскравий  емоційний  виклад  конкретних  фактів і  подій, що  мають  моральний  зміст.  Впливаючи  на  почуття,  розповідь  допомагає  вихованцям  зрозуміти  і  засвоїти  зміст  моральних  оцінок  і  норм  поведінки.  Гарна розповідь не  тільки  розкриває зміст моральних понять,  але і викликає  в школярів  позитивне ставлення до  вчинків, що  відповідають  моральним  нормам

У  розповіді  на  етичну  тему  є кілька функцій: вона служить  джерелом  знань, збагачує  моральний досвід  особистості досвідом  інших людей, служить  способом  використання  позитивного приклада  у вихованні.

Роз'яснення –  метод емоційно-словесного впливу на вихованців.  Важлива риса, що відрізняє  роз'яснення від пояснення і  розповіді –  орієнтованість  впливу  на  дану групу  чи окрему  особистість.  Застосування  цього  методу  ґрунтується  на  знанні  особливостей  класу  й  особистісних  якостей  членів  колективу.  Для  молодших  школярів  застосовуються  елементарні  прийоми  і  засоби  роз'яснення:  «Вчиняти  потрібно  так»,  «Усі  так  роблять»  і  т.п.

Роз'яснення  застосовується, щоб сформувати,  закріпити  нову  моральну якість чи форму  поведінки; для  вироблення  правильного  відношення  вихованців  до  визначеного вчинку,  що  вже  зроблений [12, c. 227].

У роботі  з  учнями  різних  вікових  груп  широко  застосовується  етична  бесіда.  Це метод  систематичного  і  послідовного  обговорення  знань, що  припускає  участь  обох  сторін  –  вихователя  і  вихованців.  Вихователь  вислуховує  і  враховує  думки,  точки  зору  своїх  співрозмовників,  будує  свої  відносини з ними на принципах рівноправності  і  співробітництва.  Етичною  бесіда  називається  тому,  що  її  предметом  найчастіше  стають  моральні, етичні проблеми. Мета етичної бесіди –  поглиблення,  зміцнення  моральних  понять,  узагальнення  і  закріплення  знань,  формування  системи  моральних  поглядів  і  переконань.

Особливість  проведення  етичних  бесід  у  початкових  класах полягає   в  тому,  що в  них  можна  включати читання  уривків  з  художніх  творів,  декламацію,  але  при  цьому  не можна  забувати,  що  в етичній бесіді  повинен  переважати  живий  обмін  думками,  діалог.  Після  її  проведення  класному  керівнику  необхідно  провести  роботу  з  поглиблення  виявлених  моральних  понять,  норм  поводінки,  організувати  практичну діяльність  дітей [3, с. 46.].

У  початковій  школі  етична  бесіда  має  просту  структуру.  Тут кращий  індуктивний  шлях:  від  аналізу  конкретних  фактів,  їхньої  оцінки до  узагальнення  і  самостійного  висновку.

Приклад  –  виховний  метод  виняткової  сили.  Його  вплив ґрунтується  на  відомій  закономірності:  явища,  що сприймаються  зором, швидко  і без труднощів  запам'ятовуються  у свідомості,  тому  що  не  вимагають ні  розкодування,  ні  перекодування.  Приклад діє на  рівні першої  сигнальної  системи,  а слово – другої.  Коли  говорять  про приклад,  мають на увазі,  насамперед,  приклад живих конкретних  людей – батьків,  вихователів,  друзів.  Але велику  виховну силу  має і приклад героїв  книг,  фільмів,  історичних  діячів [12, c. 230].

Молодші  школярі  наслідують  тих,  хто  робить  на  них  найбільш сильне  враження.  Згідно з даними  психологів,  незмінну  симпатію  молодших  школярів  викликають  люди  сміливі,  вольові,  спритні, що  володіють  великою  фізичною силою, стрункою фігурою, приємною  манерою  спілкуватися,  правильними  рисами  обличчя.  Життя  дає  не  тільки  позитивні,  але  і  негативні  приклади. Потрібно звертати  увагу  школярів  на  негативне  в  житті  і  поведінці  людей, аналізувати  наслідки  неправильних  учинків,  робити  правильні  висновки. Влучно наведений негативний  приклад  допомагає  утримати  вихованця  від  неправильного  вчинку,  формує  поняття  про  аморальність [24, c. 76].