Система корекційної роботи при дизартрії

Зміст

 

Вступ

Дизартрія - порушення вимовної сторони мови, зумовлене недостатністю Іннервації мовного апарату.

Ведучим дефектом при  дизартрії є порушення звуковимовної  та просодичної сторони мови, пов'язані  з органічним ураженням центральної і периферичної нервової системи.

"Дизартрія" - термін  латинський, у перекладі означає  "порушення членороздільної мови - вимови (диспорушення функції, артрон-зчленення). Порушення звуковимови при дизартрії  проявляються в різній степені й залежать від характеру і тяжкості ураження центральної нервової системи. У легких випадках трапляються окремі спотворення при вимові звуків, "змазана мова", в більш тяжких спостерігаються і спотворення, і заміни, і пропуски звуків. Страждає темп, виразність, модуляція, в цілому вимова стає незрозумілою.

При тяжких ураженнях  центральної системи мова стає неможливою через повний параліч мовно-рухових  м'язів. Такі порушення називаються  анартрією (А) - відсутність даної  ознаки або функції, артрон-зчленення.

У дітей частота дизартрій  перш за все пов'язана з частотою перинатальної патології (ураженням нервової системи плоду і новонародженого). Найчастіше дизартрія спостерігається при ДЦП, за даними різних авторів, від 6,5 до 85 відсотків (М.Б.Ейдінова і Е.Н.Правдіна-Вінарська, 1959, Мастюкова, 1969, 1971).

Відмічається взаємозв'язок між ступенем тяжкості і характером ураження рухової сфери, частотою і  тяжкістю дизартрії. При найбільш тяжких формах ДЦП, коли відмічається ураження верхніх і нижніх кінцівок і дитина залишається практично нерухомою (подвійна геміплегія), дизартрії (анартрії спостерігаються практично в усіх дітей). Відмічено зв'язок між тяжкістю ураження верхніх кінцівок і ураженням мовної мускулатури (Е.М.Мастюкова, 1971, 1977).

Менш виражені форми дизартрії можуть спостерігатися у дітей без явних рухових розладів, які перенесли легку асфіксію чи пологову травму або мають в анамнезі вплив інших не різко виражених несприятливих впливів під час внутрішньочеревного розвитку чи в період пологів. У цих випадках ми спостерігаємо легкі (стерті) форми дизартрії, які поєднуються з іншими ознаками мінімальної мозкової дисфункції (Л.Т.Журба, Е.М.Мастюкова, 1980).

Клінічна картина дизартрії  вперше була описана більш як сто  років тому. У наступні роки (приблизно в 1911 році Н.Гутсманн) визначив дизартрію як порушення артикуляції й виділив дві її форми: центральну та периферійну.

На сучасному етапі  проблема дизартрії дитячого віку інтенсивно розробляється в клінічному, нейролінгвістичному, психолого-педагогічному напрямах. Найдосконаліше вона описана, коли в дитини є ДЦП.

 

1.  Клініко-психологічна характеристика дітей з дизартрією

Діти з дизартрією за цією характеристикою умовно можуть бути розподілені на кілька груп у  залежності від їхнього загального психофізичного розвитку:

- дизартрія у дітей з нормальним психофізичним розвитком;

- дизартрія у дітей  з церебральним паралічем;

- дизартрія у дітей  з олігофренією;

- дизартрія у дітей  з гідроцефалією;

- дизартрія у дітей  з ЗПР;

- дизартрія у дітей з мінімальною мозковою дисфункцією (ця форма дизартрії зустрічається найчастіше серед дітей спеціальних дошкільних і шкільних закладів;.

У них поряд з порушеннями  звуковимови спостерігаються не різко виражені порушення уваги, пам'яті, інтелектуальної діяльності, емоційно-вольової сфери, легкі моторні порушення і сповільнене формування ряду коркових функдій.

1.1. Класифікація  та симптоматика  дизартрії

В її основу покладені  принципи локалізації, синдромологічний підхід, ступінь розуміння мови для оточуючих.

Розрізняють такі форми дизартрії: бульварну, псевдобульбарну, екстрапірамідальну (або підкоркову), мозжечкову, коркову.

На основі синдромологічного  підходу виділяють такі форми  дизартрії (відповідно до дітей з  ДЦП):

-спастично-паретичну;

- спастично-регідну;

- спастично-гіперкінетичну;

- спастично-атактичну;

- атактико-гіперкінетичну (І.І.Панченко, 1979).

Такий підхід частково зумовлений більш поширеним ураженням мозку  в дітей з церебральним паралічем  і в зв'язку з цим перевищенням ускладнених її форм.

Класифікація дизартрії за ступенем зрозумілості мови для оточуючих була запропонована французьким невропатологом Г.Тардьє (1967) відповідно до дітей з церебральним паралічем.

Автор виділив чотири ступені тяжкості мовних порушень у  таких дітей.

ПЕРШИЙ - найлегший ступінь, коли порушення звуковимови.виявляються лише спеціалістом у процесі обстеження.

ДРУГИЙ - порушення звуковимови помітні кожному, але мова зрозуміла для оточуючих.

ТРЕТІЙ - мова зрозуміла тільки близьким людям і частково оточуючим.

ЧЕТВЕРТИЙ - найважчий, відсутність мови або мова майже незрозуміла навіть близьким дитини (анартрія).

Під анартрією розуміється  повна або часткова відсутність  можливості звуковимови внаслідок  паралічу мовно-рухових м'язів.

СИМПТОМАТИКА

Основними ознаками (симптомами) дизартрії є дефекти звуковимови і голосу, поєднані з порушенням мовної, перш за все, артикуляційної, моторики і мовного дихання.

При дизартрії, в порівнянні з дислалією, можливе порушення вимови,  як приголосних, так і голосних звуків.

У залежності від типу порушень всі дефекти звуковимови при дизартрії поділяються на:

а) антропофонічні (спотворення  звуку);

б) фонологічні (відсутність звуку, заміна, недиференційована вимова, змішування).

Для всіх форм дизартрії  характерні порушення артикуляційної моторики, які проявляються рядом ознак.

Виділяють такі форми  порушення м'язового тонусу в  артикуляційній мускулатурі: еластичність артикуляційних м'язів - постійне підвищення тонусу в мускулатурі язика, губ, у мускулатурі обличчя на шиї.

При вираженому підвищенні м'язового тонусу язик напружений, відтягнутий назад, спинка його вигнута, припіднята доверху, кінчик язика не виражений. Напружена спинка язика, піднята до твердого піднебіння, сприяє пом'якшенню приголосних звуків. Тому особливістю артикуляції при еластичності м'язів язика є палаталізація, що може сприяти фонематичному недорозвитку.

Підвищення м'язового  тонусу в круговому м'язі рота приводить до спастичного напруження губ, ущільненому змиканню рота.

Наступним видом порушення  м'язового тонусу є гіпотонія.

При цьому язик тонкий, розпластаний у порожнині рота, губи в'ялі, відсутня можливість їх щільно змикатись. У силу цього рот зазвичай напіввідкритий, виражена гіперсалівація.

Особливістю артикуляції  при гіпотонії є назалізація, коли гіпотонія м'язів м'якого піднебіння перешкоджає достатньому рухові піднебінної занавіски доверху і притискання її до задньої стінка зіва. Потік повітря виходить через ніс, а потік повітря, який виходить через ротову порожнину, надзвичайно слабенький. Присутність насильних рухів і оральних синкенезій в артикуляційній мускулатурі - часта ознака дизартрії.

Порушення артикуляційної моторики в поєднанні між собою  складають перший важливий синдром  дизартрії - синдром артикуляційних розладів.

При дизартрії за рахунок  порушення іннервації дихальної  мускулатури порушується мовне дихання. Ритм дихання не регулюється змістом мови, в момент мови воно зазвичай швидке, після вимови окремих складів або слів дитина робить поверхневі судомні вдохи, активний видих скорочений і проходить частіше через ніс, незважаючи на постійно напіввідкриту ротову порожнину.

Другий синдром дизартрії - синдром порушення мовного дихання. Наступною характерною особливістю  дизартрії є порушення голосу і мелодійно-інтонаційні розлади.

Таким чином, основні  симптоми дизартрії - це порушення звуковимови і просодичного боку мови - визначаються характером і ступенем вираженості проявів артикуляційних, дихальних і голосових розладів.

Також виділяють і  немовні порушення. Це прояви бульбарного  і псевдобульбарного синдрому у  вигляді розладів смоктання, ковтання, жування фізіологічного дихання в поєднанні з порушенням загальної моторики і особливо дрібної, диференційованої моторики пальців рук.

Діагноз "дизартрія" ставиться на основі специфіки мовних і немовних порушень.

 

2.  Характеристика різних форм дизартрії

КОРКОВА дизартрія - група моторних розладів мови різного патогенезу, пов'язаних з локальним ураженням кори головного мозку.

Перший варіант коркової дизартрії обумовлений однобічним або, частіше, двобічним ураженням  нижнього відділу передньої центральної звивини.

У цих випадках виникає вибірковий центральний парез м'язів артикуляційного апарату (частіше язика). При цьому порушується вимова приголосних, які утворюються при піднятому і злегка загнутому доверху кінчику язика ("Ш", "Ж", "Р").

Труднощі при вимові приголосних, які утворюються при наближенні або зімкненні кінчика язика з верхніми зубами або альвеолами ("Л").

Другий варіант - пов'язаний з недостатністю кінестетичного праксису, що спостерігається при  однобічних ураженнях кори домінантної півкулі (лівої) в нижніх постцентральних відділах кори.

У цих випадках страждає вимова приголосних звуків, особливо шиплячих та африкатів. Пошук потрібного артикуляційного укладу під час  мови сповільнює її темп і порушує  плавність.

Третій варіант пов'язаний з недостатністю динамічного кінестетичного праксису, це спостерігається при однобічних ураженнях кори домінуючої півкулі, в нижніх відділах премоторних областей кори. При цьому важкою стає вимова складних африкатів, які можуть розпадатися на складові частини, спостерігаються заміни щілинних звуків на змичні ("3"-"Д"). Пропуски звуків на стику приголосних, іноді з вибірковою приглушеністю дзвінків, змичних приголосних. Мова сповільнена, напружена.

ПСЕВДОБУЛЬБАРНА дизартрія - виникає при двобічному ураженні рухових корково-ядрових шляхів, які йдуть від кори головного мозку до ядер черепних нервів стволу.

Для псевдобульбарної дизартрії  характерне підвищення м'язового тонусу в артикуляційній мускулатурі по типу еластичності - спастична форма  дизартрії.

Рідше на фоні обмеження об'єму довільних рухів спостерігається незначне підвищення м'язового тонусу в окремих м'язових групах або зниження м'язового тонусу - паретична форма псевдобульбарної дизартрії. В обох формах відзначається обмеження активних дій м'язів артикуляційного апарату, а у важких випадках - майже повна їх відсутність. Язик при відповідній формі дизартрії напружений, відтягнений назад, спинка округлена і закриває вхід до глотки, кінчик язика невиражений. Особливо важким є рух висунутого язика доверху, загинання його кінчика до носа.

У всіх випадках при псевдобульбарній дизартрії порушуються в першу  чергу найбільш складні та диференційовані  довільні артикуляційні рухи. Недовільш, рефлекторні рухи зазвичай збережені. Так, наприклад, при обмеженості  довільних рухів язика, дитина під час їжі облизує губи, затрудняючись у вимові дзвінких, дитина їх вимовляє, коли плаче, голосно кашляє, сміється.

При даній формі дизартрії  виявляються характерні порушення  звуковимови вибіркові труднощі у вимові найбільш складних і диференційованих артикуляційних укладів звуків ("Р", "Л", "Ш", "Ж", "Ч", "Ш").

Звук "Р" втрачає  вібраційний характер, дзвінкість, часто замінюється щілинним звуком.

Таким чином, при псевдобульбарній дизартрії, як і при корковій, порушується  вимова найбільш складних за артикуляцією передньоязикових звуків. Але, на відміну від останньої, порушення носить більш розповсюджений характер, поєднується зі спотворенням вимови та інших груп звуків, порушеннями дихання, голосу, інтонаційно-мелодійного боку мови, часто слиновиділення.

При паретичній псевдобульбарній дизартрії страждає вимова змичних, губних звуків, які вимагають достатніх  м'язових напружень, особливо двогубних ("П', "Б", "М") язиково-альвеолярних, а також і ряду голосних звуків ("І", "Й", "У"). Відзначається носовий відтінок голосу.

БУЛЬВАРНА дизартрія являє собою симптомокомплекс мовно-рухових розладів, які розвиваються внаслідок ураження ядер, корейців чи периферійних відділів (7-а, 9-а, 10-а, 12-а пари черепно-мозкових нервів).

При бульбарній дизартрії має місце периферійний парез мовної мускулатури. У дитячій практиці найбільше значення мають однобічні вибіркові ураження лицьового нерва при вірусних захворюваннях чи при запаленні середнього вуха. У цих випадках розвивається в'ялий параліч м'язів губ однієї щоки, що призводить до порушень і нечіткості артикуляції губних звуків.