Система корекційної роботи при дизартрії

При двобічних ураженнях  порушення звуковимови найбільш виражене. Грубо спотворюється вимова всіх губних звуків по типу наближення їх до єдиного глухого щілинного  губно-губного звуку. Всі змичні приголосні також наближаються до щілинних, а передньоязикові - до єдиного глухого плоскощілинного звуку, дзвінкі приголосні приглушуються. Ці порушення вимови супроводжуються назалізацією.

Розрізнення бульбарної дизартрії від паретичної псевдобульбарної проводиться за такими критеріями:

- характер парезу чи паралічу мовної мускулатури (при бульбарній периферійний, при псевдобульбарній - центральний);

- характер порушення мовної моторики (при бульбарній порушені довільні й недовільні рухи, при псевдобульбарній - переважно довільні);

- характер ураження  артикуляційної моторики (при бульбарній - дифузний, при псевдобульбарній - вибірковий з порушенням тонких диференційованих артикуляційних рухів);

- специфіка порушень звуковимови (при бульбарній дизартрії - артикуляція голосних наближається до нейтрального звуку, при псевдобульбарній дизартрії віддалена назад, при бульбарній - голосні й дзвінки приглушені, при псевдобульбарній - поряд з приглушеними спостерігається їх одзвінчення);

- при псевдобульбарній дизартрії, навіть при перевазі паретичного варіанту, в окремих м'язових групах відмічаються елементи еластичності.

ЕКСТРАПІРАМІДНА ДИЗАРТРІЯ

Екстрапірамідна система  має важливе значення в регуляції  м'язового тонусу, поступовості, сили і нерухомості м'язових скорочень, забезпечує автоматизоване, емоційно виразне виконання рухових актів. Порушення звуковимови при екстрапірамідній дизартрії визначається:

- зміною м'язового  тонусу в артикуляційній мускулатурі;

- присутність нав'язливих  рухів-гіперкінезів;

- порушенням проприцептивної  аференації від мовної мускулатури;

- порушеннями емоційно-рухової  іннервації.

Особливістю екстрапірамідної дизартрії є відсутність стабільних і однотипних порушень звуковимови, а також велика складність в автоматизації звуків.

Екстрапірамідна дизартрія  часто поєднується з порушеннями  слуху по типу нейросенсорної туговухості.

МОЗЖЕЧКОВА  ДИЗАРТРІЯ

При ній має місце  ураження мозочка та його зв'язків  з іншими відділами ЦНС, а також  лобно-мозжечкових шляхів. При цьому  мова повільна, поштовхоподібна, скандована, з порушенням модуляції наголосу, затуханням голосу до кінця фрази.

Диференційована діагностика  дизартрій проводиться в двох напрямах:

- відмежування дизартрії  від дислалії;

- відмежування дизартрії  від алалії.

Відмежування від дислалії проводиться на основі виділення трьох ведучих симптомів (синдромів артикуляційних, дихальних, голосових розладів) з врахуванням даних неврологічного обстеження і особливостей анамнезу.

Відмежування  від алалії проводиться на основі відсутності первинних порушень мовних операцій, що проявляється в особливостях розвитку лексико-граматичного боку мови.

 

3. Обстеження дітей з дизартричними порушеннями

Переслідує двояку мету:

1. Це обстеження повинно розмежувати дизартрію від інших порушень -заїкання, ринолалії.

2. Допомогти точніше  визначити ту форму дизартрії,  з якою будемо працювати. Обстеження  закінчується тоді, коли логопед  може передбачити результати. Ведучим  дефектом при дизартрії є рухові порушення, тому значне місце в програмі обстеження ми відводимо вивченню рухової та мовно-рухової сфери.

Для вивчення рухової  сфери логопед вивчає виконання  дитиною таких завдань: біг, ходьба, стрибки на кожній нозі поперемінне, метання, яке витягує одну ногу і  руку в одному напрямку, в різних (руку в одному, ногу в іншому).

Ці завдання дозволяють зробити висновок про структуру  бігу, стрибків, метання, а також  про стан рухів на переключення.

Особливу увагу при  аналізі функції рухової сфери  звертаємо на ті, які утруднюють навчальну діяльність, на стійкість дитини в прямостоянні, пересуванні, можливостях ходьби, в стані руху кисті руки.

Аналіз характеру і  швидкості руху рук може виявити  парези м'язів чи різне підвищення тонусу. Найбільшу увагу слід звернути на свободу чи скованість рухів, чисельність, в'ялість чи навпаки - судорожність, гарячковість руху руки з великою кількістю синкінезій (супутніх рухів).

Можемо спостерігати особливо грубі рухи функції стискування (хватання):

- пальці напружені  й напівстиснуті;

- пальці зігнуті в  кулак;

- схоплення і тримання м'яча тільки великим і вказівним пальцем, решта зігнуті;

- бере і тримає олівець,  ручку кінчиками всіх пальців  чи двома.

Аналіз стану моторно-зорової  координації дозволяє виявити такі розлади:

- рух очей наугад;

- у протилежну сторону;

- рух очей на логопеда, пильний погляд, типовий для дітей, невпевнених у собі, безпомічних у самостійній діяльності.

Це свідчить про порушення  рухового акту.

Для вивчення стану мовно-рухової  сфери використовуємо 8 спеціальних  проб, про які говорилось вище (язик - моторика, лицьовий нерв, язик-губи-глотка і т.д.).

Гнозис і  праксис складають немовну сферу.

Вивчення невербальної (немовної) сфери включає обстеження стану праксичних і гностичних процесів.

ПРАКСИС

Для вивчення праксису використовуємо три проби:

1. Відтворити положення руки в просторі. Якщо права рука знаходиться в стані хоча б легкого парезу, дитину просять відтворити пози, в яких рука (кисть) знаходиться то вертикально, то горизонтально, то під кутом. Якщо нема парезів, тоді це ж завдання вона повинна виконати двома руками одночасно.

2. Обстеження праксису пози. Для цього дається завдання відтворити запропоновану позу руки (пози пальців, руки, пози Дактеля) на обидві руки. При виконанні цих завдань звертається увага на те, як довго відшукує позу, чи проводить ряд додаткових проб, перш ніж знайти потрібну.

3. При обстеженні предметно-символічного праксису вивчаємо, чи здатна дитина знайти цілий комплекс рухів для виконання осмисленої дії. Це завдання дається в двох варіантах:

- виконати запропоноване завдання в реальній предметній ситуації (застебнути ґудзики, зашнурувати черевики, вирізати малюнок);

- виконати завдання в уявній ситуації (налити чай, вишити квіточку, пограти на піаніно). Дитина повинна підпорядкуватись уявній ситуації.

Для обстеження орального (мовного) праксису використовуємо завдання:

- проби на збереження глибокого відчуття язика (язик серветкою);

- проби на відтворення ряду продемонстрованих дитині рухів (будь-які з вправ по розвитку моторики);

- виконати ті ж рухи, але тільки за словесною інструкцією;

- відтворити ряд осмислених  символічних актів (свист, цокання тощо);

- проби на виконання ритмів, які логопед відстукує пальцем  чи олівцем;

- проби на переключення рухів (кулак-ребро-долоня), проба Озірець – стискання однієї руки і випрямлення іншої.

ГНОЗИС

Обстеження гностичних процесів включає проби на вивчення:

- оптичного (зорового) гнозису;

- просторових синтезів;

- сукцесивних синтезів (послідовний ряд визначення, який  предмет);

- симультанний синтез (одночасно, охопити разом, узагальнити).

Для вивчення оптичного (зорового) гнозису використовуємо три завдання:

- пред'явлення одиничних геометричних фігур швидко 4-6 геометричних фігур. Дитина повинна назвати їх;

- пред'явлення зображень предметів, які дитина повинна знайти серед групи малюнків (5 предметів знайти серед ЗО інших, зображені пунктиром, накладені один на одний, на одному фоні тощо);

- пред'явлення сюжетних малюнків, об'єднаних в одне ціле (за змістом). Починати з найпростіших ситуацій (наприклад, діти катаються на санчатах).

ПРОСТОРОВИЙ ГНОЗИС ВКЛЮЧАЄ ТАКІ ПРОБИ:

- спостереження за орієнтацією дитини в просторі;

- копіювання серії геометричних фігур, елементи яких мають відповідну просторову орієнтацію (з прийменниками) хрестик над кружечком, під кружечком, (кружечок між хрестиками).

- проба Хеда (дитина перед логопедом повторює ті рухи, які логопед /відтворити дзеркально рух/);

- зображення схем просторових  відношень (з класу, в їдальню);

- розрізнення символічно позначених просторових відношень (ліва і права сторона свого тіла, сидячого навпроти логопеда);

- розрізнення названих  пальців руки (мізинець, вказівний  і т.д.).

Для обстеження сукцесивних  синтезів дається проба на відтворення  і утримання ритмів:

- дають ряд ритмічних  ударів (2 чи 3), наприклад, 1 короткий, 2 довгих. Дитина повинна сказати, що був 1 короткий, два довгих;

- крім оцінки характеру ударів пропонується оцінити кількість ударів (це підготовка до звукового аналізу);

- дитині пропонується практично  відтворити заданий ритм.

Вивчення праксису і гнозису  дозволяє логопеду скласти уявлення про наявні порушення у дитини ще до обстеження стану мови. Результати виконання цих завдань складають основу для вивчення і корекції мовної діяльності.

Обстеження мови спрямоване на вивчення звуковимовних розладів. Ці розлади  вивчаються з різних позицій:

1. З позиції структурної фонетики:

- вивчаються акустичні дані (характеристика голосу, його висота, сила, рухливість, здатність до модуляції);

- вивчається просодична організація  звукового потоку (ритм, темп, мелодія);

- інтонаційні можливості;

- артикуляційні дані звуковимовного процесу (характеристика артикуляційних рухів, їх сила, точність, плавність, швидкість, синхронність, симетричність переключення);

- визначення характеру  вимови дефектного звуку (пропуск,  заміна, зміщення).

2. З позиції структурної лінгвістики вивчаються особливості письма і читання.

3. З позиції психолінгвістики:

- вивчаються особливості розуміння смислового значення звукового потоку (як прочитала - сумно, весело, здивовано, не за змістом);

- вивчаємо особливості  фонематичного сприймання мови і диференціації звуків;

- особливості власної готовності дитини до вдосконалення і виправлення задатків;

- особливості позасвідомого  і свідомого контролю дитини  за мовою.

При дизартріях вивчення мовного розвитку звуковимовних  вад (вимова, дихання, голос, членороздільність) є головним, і ці порушення є ведучими.

Якщо є порушення  в лексиці та граматиці, то застосовуємо методи обстеження при ЗМН.

 

4.  Логопедично-корекційна  робота

Особлива увага приділяється стану мовного розвитку дітей у сфері лексики та граматики, а також особливостям комунікативної функції мови. У дітей шкільного віку враховується стан письмової мови.

Позитивні результати логопедичної роботи досягаються при  умові дотримання наступних принципів:

- поетапного взаємопов'язаного формування всіх компонентів мови;

- системного підходу  до аналізу мовного дефекту;

- регуляції психічної діяльності дітей через розвиток комунікативної та узагальнюючої функції мови.

У процесі систематичних  і в більшості випадків тривалих занять здійснюється поступова нормалізація моторики артикуляційного апарату, розвиток артикуляційних рухів, формування здатності до усвідомленого переключення рухомих органів артикуляції з одного руху на інший у заданому темпі, подолання монотонії та порушень темпу мови, повноцінний розвиток фонематичного сприймання.

Цим підготовлюється  основа для розвитку і корекції звукової сторони мови та формуються передумови до оволодіння навичками усної та писемної мови.

Логопедичну роботу необхідно починати в молодшому дошкільному віці, створюючи тим самим умови для повноцінного розвитку більш складних сторін мовної діяльності та оптимальної соціальної адаптації.

Велике значення має також поєднання  логопедичних заходів з лікувальними.

Лікування дітей з дизартричними  розладами мови починається в !!!!!!домовиш період, враховуючи природний онтогенез моторики, який складається з двох фаз.

 

 

ПЕРША ФАЗА

Морфологічне дозрівання центральних нервових елементів: проходить  міелінізація провідних шляхів, яка  закінчується в основному до двох-трьох років, а в дітей з церебральними паралічами запізнюється на роки. Тому лікування дитини лікар-невропатолог починає якомога раніше. У цьому періоді дитині дають медикаменти, які сприяють міелінізації, поліпшенню обміну речовин - нерабол, вітамін Вб, АТФ та інші. Загальнозміцнююча, десенсибілізуюча, седативна, дегідратаційна терапія, санація носоглотки тощо є необхідними підготовчими заходами для наступних логопедичних занять.