Система корекційної роботи при дизартрії

ДРУГА ФАЗА

Онтогенез - функціональне дозрівання і налагодження роботи координаційних рівнів. У цій фазі розвиток мовної моторики йде не завжди прогресивно - в деякі періоди можуть відбуватися тимчасові зупинки і навіть регреси. У цій фазі особливо важливим є поєднання медикаментозного і логопедичного впливу. До цього часу не існує засобів, які відновили б цілком і повністю загиблу клітину, її аксон, нормалізували тонус і провідність у нервово-м'язовому апараті на довгий час. Однак існує великий арсенал медикаментозних засобів, що впливають на ацетилхоліновий метаболізм у будь-якій його ланці, на біохімічні та фізіологічні процеси центральної нервової системи. Все це створює позитивні умови для відновлювального, компенсаторного процесу при дизартричних розладах.

При спастико-паретичній дизартрії виявились ефективними такі антихоліностеразні препарати, як галантамін, оксазил, препарати, які впливають на синтез ацетилхоліну, - дибазол, вітаміни В₁, В₁₂, АТФ, препарати, які сприяють розсмоктуванню патологічної зони і регенерації тканин, - алое, пірогенел, впливають на обмін речовин - вітамін В.

Для зменшення м'язової еластичності використовують мідокалм, ліки курареподібної дії, кондельфін, елаті, меліліктин. Ці ж препарати  ефективні при спастико-атактичній дизартрії.

При спастико-регідній дизартрії великий ефект отримано від використання синтетичних холінолітиків: тропацину, циклодону, психотропних, курареподібної дії - кондельфіну, а також поліпшуючих обмін - вітаміну В, АТФ у поєднанні один за одним. Були отримані обнадійливі результати при поєднанні логопедичного впливу та напотону. Ці ліки давали дитині за 40 хвилин до занять.

При дизартріях, де ведучими є гіперкінези, більш ефективні  холінолітики і препарати розсмоктуючої  дії.

Суттєву роль у терапії  дизартричних порушень відіграє фізіотерапія. Діючи' на безумовні подразники, фізичні фактори викликають зміни функціонального стану різних відділів нервової системи, сприяють відновленню порушеної фізіологічної рівноваги, поліпшенню умов кровообігу, процесів тканинного обміну.

Тільки комплексні медико-педагогічні заходи можуть забезпечити дітям з дизартріями реальну можливість мовної комунікації.

Питання методики логопедичної роботи з дітьми-дизартриками розроблені А.І.Іпполітовою, О.В.Правдіною, М.В.Іпполітовою, Е.М.Мастюковою, Г.В.Чіркіною, І.І.Панченко та іншими.

 

 

ОСНОВНІ НАПРЯМИ  РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЯКІ СТРАЖДАЮТЬ НА ДИЗАРТРІЮ

1. Навчання правильної звуковимови, тобто розвиток артикуляційної моторики, мовного дихання, постановка і закріплення звуків у мові.

2. Розвиток фонематичного сприймання, формування навичок звукового аналізу.

3. Нормалізація просодичної сторони мови, тобто подолання розладів ритму, мелодики та інтонаційної сторони мови.

4. Корекція проявів загального недорозвитку мови. Подолання ЗНМ у дітей з дизартрією здійснюється в процесі навчання і виховання в спеціальному дитячому садку.

Першочергова задача корекції звуковимови дітей-дизартриків - досягти диференційованої вимови. Оскільки основною причиною недоліків  звуковимови є повна або часткова нерухомість органів мовного  апарату, основна увага логопеда повинна бути спрямована на розвиток рухливості органів артикуляційного апарату.

Для поліпшення іннервації лицьової мускулатури, подолання амімічності  обличчя та малорухомості артикуляційного  апарату проводиться масаж всієї  лицьової мускулатури легке похлопування долонею по щоках, легкі пощипувальні рухи пальцями по краю нижньої щелепи ззовні, по під'язиковому та глотково-піднебінному м'язах. Використовують також погладжування обличчя.

Крім того, використовують систематично масаж губ, погладжуючі рухи по губах, легеньке пощипування зімкнених губ, механічне зближення губ у горизонтальному і вертикальному напрямках, кругові погладжуючі рухи в кутиках рота.

Масажується м'яке піднебіння внутрішньою стороною великого чи вказівного пальця спереду назад. Тривалість масажу - не більше двох хвилин.

Наявні у дитини довільні рухи необхідно закріплювати шляхом систематичного повторення. Дитина спостерігає  рухи органів артикуляції у себе (в дзеркалі) і в логопеда, слухає звук стогону (для звука "М"), звук кашлю (для звука "К"). Рухи виконуються спочатку разом з логопедом, пізніше після демонстрації - відображено. Цим забезпечується поступовий перехід до самостійного виконання. Метод пасивної гімнастики найбільш ефективний для дітей з підкорковою та псевдобульбарною дизартрією. Дитина з допомогою дорослого чи з механічною допомогою відтворює необхідний уклад органів артикуляції й тим самим більш чітко відчуває рухи язика, губ та ін. Поступово створюється можливість для виконання активних самостійних рухів.

Використовується механічна  допомога (рука логопеда, спеціальні зонди  і шпателі) при пасивній гімнастиці органів артикуляції. Можливим є  проведення вправ з допомогою  руки дитини (з контролем перед  дзеркалом). Рухи слід виконувати повільно, плавно, ритмічно, з поступовим збільшенням амплітуди. Наприклад, дитина ширше відкриває рот: для цього великий палець правої руки, ретельно вимитий, кладеться на нижні зуби, а чотири пальці —під підборіддя. Чимдалі висовується язик: для цього кінчик язика охоплюється серветкою і дитина висовує його вперед.

По мірі того, як пасивні  рухи стають менш важковиконуваними, можливо  зменшити механічну допомогу і переходити до утримання досягнутого положення.

У цей період починається  усунення слинотечі. Дитину просять  здійснювати жувальні рухи зі злегка відкинутою назад головою.

Наступний етап активна  гімнастика артикуляційного апарату. Приблизні види вправ:

І. Для нижньої  щелепи - відкривання та закривання рота (з приклацуванням зубами). Утримання  рота відкритим (під рахунок).

У процесі виконання  цих вправ необхідно стежити  за тим, щоб закривання рота відбувалося  по середній лінії. Можливо використовувати  механічну допомогу - легке натискання рукою на тім'я і під щелепою.

Застосовують також  висмикування рукою прикушеної зубами марлевої серветки. Крім контролю з допомогою дзеркала, дитина повинна відчувати руками рух головки нижньої щелепи в суглобі.

2. Для вироблення рухів губ:

а) оскал зубів, витягування  губ хоботком (почергово). Для витягування  губ хоботком використовують причмокування. Вводиться палець чи смоктунець на паличці, який пізніше висмикується. При наявності достатньо щільного охоплення губами і всмоктувальних рухів щік виникає лускаючий звук. Зменшення розміру смоктунця створює більше напруження м'язів губ. Названі вправи повторюють багаторазово;

б) після цих вправ  можна переходити до утримання губами трубочок чи соломок для коктейлів, різних за діаметром, чи зондів (логопед  намагається висмикнути трубочку, а  дитина утримує її). Для відпрацювання  цієї вправи використовують натискання пальцями кутиків губ;

в) витягування зімкнених  губ, повернення до початкового положення;

г) витягування губ - розтягування в посмішці при розкритих щелепах;

д) витягування верхньої губи разом з язиком (язик штовхає верхню губу);

е) втягування губ всередину рота з щільним притисканням до зубів;

є) прикушування нижньої  губи верхніми зубами;

ж) втягування нижньої  губи під верхню;

з) кругові рухи губ, витягнутих хоботком.

3. Вправи, спрямовані на розвиток рухомості язика, в складних випадках починають з безумовного рефлекторного рівня.

Для того, щоб викликати  рух язика до губів, до рота дитина підносять смоктунець або намазують  нижню губу варенням чи до неї прикріплюють шматочок липкого паперу. Щоб викликати  скорочення язика, потрібно покласти шматочок солодкого на кінчик язика або доторкнутися до нього шпателем.

Для вироблення рухів  язика в сторони кладуть шматочок цукру між щокою і зубами або  намазують солодким кутик рота. Для  підняття кінчика язика корисно  доторкуватись карамелькою до верхньої губи.

Ці вправи поступово  підготовляють активні рухи язика;

а) рухи вперед-назад. Якщо язик напружений, висовується комом, рекомендується злегка похлопати його шпателем, запропонувати дитині подмухати на нього. Останній прийом використовується тільки в тому випадку, коли буде вироблено правильно направлений струмінь повітря;

б) легке покушування висунутого язика, при цьому необхідно стежити за тим, щоб він висувався по середній лінії;

в) рухи вправо-вліво, кінчик язика повинен дотягнутися до кутиків рота. При однобічному парезі більше вправляють паретичну сторону язика. Цей рух виробляється важко, тому доцільно використовувати механічну допомогу;

г) піднімання язика за верхні зуби. Цей рух виробляється поступово. Причмокування губ комбінується з висуненням язика вперед, таким чином можливо отримати прилускування язиком, якщо воно відсутнє. Потім язик просовується між губами (міжгубне положення), дитина прилускує ним.

Губи з допомогою  руки логопеда відсовуються (міжзубне положення язика), отримується прилускування  спинки язика об краї верхніх зубів. Коли названий рух буде отримано, логопед, ставлячи шпатель горизонтально, на ребро під язик, відсовує припіднятий  доверху кінчик язика вглиб рота. Так виробляється прилускування язика біля альвеол верхніх зубів. Засвоєння цієї навички вимагає часу та терпіння. Для посилення тактильного відчуття при проведенні артикуляційної гімнастики використовують вправи з опором.

4. Одночасно з цими вправами здійснюють розвиток мовного дихання і голосу.

Мета дихальних вправ - збільшення життєвого об'єму легенів, поліпшення рухомості грудної клітки, навчити дитину раціонально використовувати  видих під час мовлення.

Логопед повинен показати на собі правильний, короткий і глибокий вдих та довгий поступовий видих. Для контролю діафрагмального вдиху необхідно покласти руку на живіт в ділянці діафрагми. Для вироблення подовженого видиху використовують вправи типу задування свічки, надування гумових іграшок та ін., які зазвичай використовуються в роботі з дітьми-дизартриками.

Коли буде сформовано правильний ротовий видих, приступають  до голосових вправ. Спочатку їх проводять  на голосних звуках, пізніше з появою в мові приголосних звуків вводять  і складові вправи. Відпрацьовують подовжене і коротке звучання, підвищення та пониження голосу. Велика роль у розвитку голосу та мовного дихання належить музичним заняттям.

Перша група звуків, які  необхідно поставити і закріпити  в мові, найбільш легкі в артикуляційному відношенні й далекі один від одного акустично. Це звуки: а,п,у,м,к,и,н,х,в,о,т,с,л. Дані звуки, як найбільш прості, можна відпрацьовувати до норми.

Одночасно на цих фонемах  проводиться робота з розвитку фонематичного  сприймання і навичок звукового аналізу (виділення звуку з ряду інших, зі складів, у простих словах і т.д.).

У виражених випадках артикуляційних розладів постановка цих  звуків вимагає спеціальної допомоги. Використовуючи зір, тактильно-вібраційні відчуття, логопед пояснює і допомагає дитині виконати рухи, необхідні для вимовляння того чи іншого звуку і кінестетичне відчути їх. Наприклад, при анартрії логопед для створення артикуляції звука "У", зближує рукою губи дитини.

Значну допомогу дає  чітке вимовляння даного звуку логопедом  у момент артикулювання дитиною даного звуку, тому що при цьому недостатньо чіткі кінестетичні враження від особистого неповноцінного вимовляння доповнюються в дитини за рахунок сприйняття чужої мови.

Працюючи над постановкою  звуків, логопед повинен добитися хоча б наближеної їх вимови. На перших порах навіть володіння дитиною аналогом звуку надзвичайно важливе для його розрізнення, оскільки таким чином формується співвідношення між артикуляційними і слуховими образами звуку. Якість аналога та ступінь його наближеності до нормального звуку визначаються ступенем ураження артикуляційного апарату.

У залежності від індивідуальних особливостей дитини, аналог включає  в себе різну кількість елементів  артикуляції. Відпрацьовуючи кожний новий  звук, необхідно вивчити його артикуляційні особливості, виділити основну характерну ознаку артикуляції, яка відрізняє його від інших звуків, порівняти з іншими артикуляціями.

Шляхом систематичних  вправ здійснюється наближення до потрібного артикуляційного укладу і перехід  від аналога до повноцінного звуку. Логопед поступово збільшує вимоги до чіткості та правильності артикуляції звуку, який вивчається.

Крім роботи над артикуляційною моторикою і постановкою звуків, ведеться систематична робота з розвитку фонематичного сприймання. Дітей  вчать виділяти голосні звуки з ряду інших голосних, аналізувати звуковий ряд з двох-трьох приголосних звуків. По мірі вивчення звуків, діти вчаться повторювати різноманітні сполучення з двох-трьох складів, називати звуки, з яких складається склад, слово, виявляти їх послідовність.

Через деякий час діти, які вимовляють звук, що вивчається, з різним ступенем наближеності до нормального, однаково вільно взнають  його на слух, і в складових сполученнях, і в словах.