Соціально-педагогічні ідеї Софії Русової

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………3

 

Розділ 1. Життєвий і творчий шлях С. Русової…………………..5

1. Життєвий шлях С. Русової (біографічні дані)…………………6
2. Зміст педагогічної діяльності і науково-публіцистичної

 творчості..........................................................................................9

3. Внесок Софії Русової у розвиток української педагогічної

думки 20-х - 30-х pp. ХХ століття………………………….....12

 

Розділ 2. Соціально-педагогічні погляди С. Русової …………..22

2.1. Концепція соціально-педагогічного виховання у творчості

        С. Русової............................................................................................22

 

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….28

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Відродження й розвиток української педагогіки в самостійній Українській державі стало насущною проблемою нашого часу. Приклад життя й творчості, педагогічна й просвітницька діяльність, творча спадщина видатних вітчизняних педагогів, заборонених чи навмисно замовчаних тоталітарним ладом, відіграє в цьому процесі визначальну роль. Це тим більш важливо, що Україна багата на талановитих педагогів, які заслужили світової слави й честі не тільки в своїй вітчизні, але у всієї світової цивілізації.

Історія розпорядилася так, що український народ на багато століть втратив свою незалежність і державність. Але в умовах чужоземної окупації він самостійно боровся за відновлення своєї держави, за збереження національної культури і національної школи.

За українську освіту боролися багато синів та дочок України, які представляли всі сфери української спільності. Серед них особливою постаттю була Софія Федорівна Русова. Вона відіграла визначну роль у розвитку педагогічної освіти на Україні.

Ім’я Софії Русової стає зіркою першої величини у світлому сузір'ї видатних українських педагогів-сподвижників рубежу ХІХ-ХХ століть. Воно належить до плеяди класиків української педагогіки, а її багатюща творча спадщина увійшла в золотий фонд педагогічної науки й завжди актуальна.

Цілком по-сучасному сприймається нині, як і колись, заклик Софії Русової працювати на благо українського народу. «Життя не жде: воно кличе нас до роботи. І доля, щастя нашого народу залежить від того, як ми проведемо в життя дороге, велике гасло: вільна національна школа для виховання вільної, свідомої, дужої нації,» - зазначала Русова. Життя, діяльність і творчість С. Русової - подвиг в ім'я України та українства.

С. Русова - видатний український педагог, видавець, письменниця, активна громадська діячка, щира подвижниця української національної культури й стійкий борець за самостійну Українську державу, організаторка національного руху українського жіноцтва. Вона створила надзвичайно цікаві й глибоко наукові твори про українське дошкілля й український національний напрямок виховання дошкільнят і молодших школярів.

Вся діяльність Софії Русової як педагога, науковця, громадського діяча націлена на створення в Україні власної системи національного виховання. Висловлені нею думки щодо провідних засад діяльності національного дошкільного закладу не втратили своєї актуальності в той час, коли особливо гостро постає проблема створення системи виховання і навчання, побудованому на народному виховному досвіді, українських виховних традиціях.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Соціально-педагогічна діяльність Софії Русової».

Об'єкт дослідження – педагогічна діяльність С. Русової.  

Предмет дослідження – соціально-педагогічна концепція Софії Русової.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати сутність соціальної концепції Софії Русової та визначити особливості та необхідність її використання у навчально-виховному процесі.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити  життєвий шлях (біографічні дані) С. Русової;

2) вивчити зміст педагогічної діяльності і науково-публіцистичної творчості С. Русової, її внесок у розвиток української педагогічної думки.

3) з'ясувати  сутність соціально-педагогічного виховання та дослідити концепцію соціального виховання у творчості С. Русової.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація.

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ С. РУСОВОЇ

 

1.1. Життєвий шлях С. Русової (біографічні  дані)

 

Софія Русова (1856-1940) - видатна діячка національно-визвольного руху, педагог, автор підручників, письменниця, літературознавець, перекладачка, автор багатьох досліджень з педагогіки, історії, засновниця Академії наук в Україні, співробітниця численних журналів і передусім великий патріот України.

Народилася Софія Федорівна Ліндфорс (дівоче прізвище Русової)       1856 р. на Чернігівщині в с. Олешня, куди із Сибіру переїхали її батьки. Мати - Ганна Жерзе була французького, а батько Федір Ліндфорс - шведського походження, обидві родини належали до кола російських аристократів. Мати рано померла, батько залишився о трьома дітьми.

1871 р. у  Києві помер батько, і діти  мали визначитися в житті. Софія  разом зі старшою сестрою Марією  вирішили стати педагогами. Того  ж таки року вони відкрили  в Києві перший дитсадок, який став осередком національної культури. Сюди водили своїх дітей Старицькі. Вони й познайомили Марію і Софію з М.В. Лисенком, а ще через рік сестри Ліндфорс цілком увійшли в коло української інтелігенції, що згодом утворили Стару Громаду. Це були – П. Чубинський, М. Старицький,            М. Лисенко, О. О'Коннор, В. Антонович, П. Житецький, Ф. Вовк,                  М. Драгоманов з сестрою Ольгою, П. Кисач, О. Русов [26, с. 56].

Незабаром, а точніше - 1874 р., Олександр Русов і Софія Ліндфорс поїхали до Петербурга продовжувати освіту. Там вони одружились.

З цієї нагоди М. В. Лисенко подарував молодому подружжю рапсодію на пісню «Золоті ключі» - єдиний, але чудовий весільний подарунок.

1876 р. Русови  повернулися до Чернігова, а згодом  почалися переїзди - Ніжин, Київ, Одеса, Єлисаветград, Полтава, Харків, Херсон. Неодноразово у їхньому домі  жандарми проводили обшуки. Софії  Русовій, матері двох маленьких дітей, довелося пережити арешти, перебувати під слідством у Лук'янівській тюрмі. За наказом міністра внутрішніх справ та голови жандармерії Русов змушений був покинути Україну. Так родина переїхала до Петербурга.

У Петербурзі на той час уже була організована українська Громада і Добродійне видавниче Товариство, яке згодом видало два підручники Софії Русової - Початкову географію і Український буквар, укладений на основі букваря О. Потебні.

У 1908 р. О. Русова запросили до Києва викладати статистику в комерційному інституті. А вже 1910 р. Софія стає співредактором педагогічного журналу «Світло», який організовують молодий талановитий учитель з Полтавщини Григорій Шерстюк та Спиридон Черкасенко. Саме в цей час С. Русова основну увагу зосереджує на проблемі творення національної системи виховання й навчання. Зі сторінок журналу вона знайомила педагогічну громадськість із здобутками світової педагогічної думки, систематично робила огляд російських педагогічних журналів (у багатьох із них С. Русова була членом редакційної колегії), подій з учительського життя та праць відомих педагогів.

Центральним питанням у вирішенні проблем школи й освіти, на думку  
С. Русової, є доля вчителя. У статтях «До сучасного становища народного учителя» і споріднених за тематикою подано аналіз соціально-економічного, правового, загальнокультурного і професійного рівня українського вчительства. Один із висновків, які робить С. Русова на основі всебічного аналізу великого фактичного матеріалу, полягає в тому, що тільки досвідчений, щасливий, незалежний у правовому й економічному становищі вчитель буде корисним і для учнів, і для їхніх батьків. Нині, коли в черговий раз постало питання творення школи й освіти в Україні, вивчення сучасного становища вихователя і вчителя, порівняльний аналіз його підготовки і праці в різних країнах, як це подано в працях С. Русової, істотно допоміг би у вирішенні найважливіших питань уже сьогодні й на перспективу. Такий аналіз допоміг би скоригувати програми підготовки вихователя й вчителя в педагогічних училищах та інститутах [26, с.87].

Тоді ж С. Русова починає опрацьовувати концепцію національної системи освіта й виховання. Низка статей, що були опубліковані в журналі упродовж 1913-1914 рр., і лягли в основу невеликої за обсягом, але багатої за змістом книжки «В дитячому садку», що вийшла друком 1919 р. Вона - переконливе свідчення того, що тепер ми розв’язуємо ті ж питання, які розв'язувала С. Русова. Це питання гуманізації й індивідуалізації виховного процесу в дитсадках, добору змісту і відповідних видів діяльності. Показуючи надзвичайно важливе значення природознавства у вихованні дитини, С. Русова подає стислу схему власної програми - які саме духовні сили дитини треба розвинути, на якому змісті і в яких формах діяльності.

Саме така програма сьогодні для вихователя, очевидно, може бути ідеальною, коли йому не диктують усілякі подробиці, а пропонують принципи загального підходу, на основі яких він самостійно складе програму ознайомлення дітей з природою рідного краю, з народними прикметами, традиціями, буде виховувати зацікавлених дослідників, що вміють любити й берегти все живе.

С. Русова розкриває значення для розвитку таких видів діяльності дитини, як гра, праця, малювання, ліплення, співи, танці - в них найбільше може виявитися самостійність дитини. Тут підкреслюється, що в родинному житті чи в дитсадку метою «не вчити дитину, не давати їй готове знання, хоч би й саме початкове, а більш усього збудити в дитині її духовні сили, розворушити цікавість, виховати її почуття, - щоб очі дитини вміли бачити, вуха дослухалися до всього, рученята вміли заходжуватися й коло олівців, і коло ножиць, і коло глини, й коло паперу...» [21, с. 114].   Дітей не треба ні до чого силувати, садівниця (так гарно називали тоді виховательку) має любити дітей, розуміти їх душі. У дитсадку має панувати жвавий настрій, пройнятий веселістю, працьовитістю й ласкою, а не шкільна атмосфера суворої дисципліни.

У цій праці С. Русова звертає увагу на те, що необхідно розуміти й враховувати національну особливість українських дітей. Вона зазначає, що «українська дитина не дуже експансивна, вона занадто вразлива й часто-густо ховається од інших зі своїми переживаннями; до неї треба підходити з ласкою, привернути її до себе повагою до її індивідуальності, треба збудити її цікавість, тоді виявиться талановита вдача дитини й озветься її глибока чулість».

Під час зарубіжних поїздок С. Русова цікавилася роботою дитсадків у Брюсселі, у Берліні знайомилася з Домом Фребеля-Песталоцці, вивчала їх педагогічні праці. Тому, коли у Києві на запрошення Фребелівського Товариства Софія Федорівна прочитала свій реферат з питань дошкільного виховання, директор Фребелівського інституту, відомий російський педагог В. Фльоров, запросив її викладати курс дошкільного виховання [26, с. 47].

Лютнева революція 1917 р. принесла волю і на Україну. С. Русова стала членом Центральної Ради. Почалася робота по відродженню старих і організації нових «Просвіт», створенню дитсадків. Постала проблема підготовки педагогічних кадрів. У Фребелівському інституті був організований український відділ, який очолила С. Русова.

Невдовзі внаслідок другої революції і Брестського миру політична ситуація в Україні ускладнилась. У 1919 р. Міністерство освіти опинилось у Кам'янці, де С. Русова працювала професором першого українського університету.

У 1923 р. С. Русова з онукою емігрувала спочатку до Львова, потім - Відня, а далі - у Чехословаччину. В еміграції представники української інтелігенції ставили собі за обов'язок допомагати співвітчизникам не тільки вистояти, вижити, а й зберегти свою мову, культуру, національну гідність, віру. Для цього створювалися дитячі притулки, школи, громади.

Один із організаторів культурного життя еміграції в Чехословаччині Микита Шаповал поділився з Софією Русовою ідеєю створення у Празі Українського Педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. С. Русова брала активну участь в опрацюванні організаційних питань, визначенні структури інституту, складанні програм.

Педагогічну діяльність С. Русова поєднувала з громадською роботою, пов'язаною з опікою над жіноцтвом і дітьми. Жіночі товариства різних країн, поважні особи (серед них Митрополит А. Шептицький) надсилали на її ім'я кошти на допомогу дітям і жінкам [26, с 59].

Померла С. Русова 1940 р. в Празі, похована на Ольшанському цвинтарі недалеко від могили Олександра Олеся.

 

1.2  Зміст педагогічної діяльності і науково-публіцистичної творчості

Працюючи співредактором педагогічного журналу "Світло" (1910-1914), видає статті: «Дитячий сад на національному ґрунті» (1910), «До сучасного становища народного учителя» (1912) тощо, зосереджує основну увагу на проблемі створення національної системи виховання й навчання. Знайомить освітянську громадськість зі здобутками світової педагогічної думки, інформує про події в учительському житті. За запрошенням Фребелівського інституту читає слухачам курс дошкільного виховання, виданий 1918 р. під назвою "Дошкільне виховання".

Події 1917-1920 рр. стали визначним етапом освітянської діяльності Русової. В цей період нею перевидано її «Український буквар», «Початкову географію», написано понад 15 праць, що узагальнюють її досвід: «Націоналізація школи» (1917), «Нова школа» (1917), «Методика початкової географії» (1918), «Початкова освіта, засоби її проведення» (1918) тощо. Наприкінці 1919 р. вийшла зі складу Міністерства освіти, зневірившись у тому, що заходи Наркомосу України сприятимуть відродженню української системи виховання. Не змогла зректися своїх національно-патріотичних переконань і 1921 р. емігрувала за кордон. У Чехословаччині розгорнула громадсько-просвітницьку й педагогічну діяльність, що відіграла значну роль у культурному розвитку українців-емігрантів. Видала підручники «Географія. Європа. Позаєвропейські країни» (1922), «Теорія і практика дошкільного виховання» (1924). З метою поширення педагогічних знань заснувала у Празі Український педагогічний інститут. Видані окремими книжками «Єдина діяльна (трудова) школа» (1923), «Нова школа соціального виховання» (1914), «Дидактика» (1925) можна назвати першими українськими підручниками дошкільного й шкільного виховання. До кінця життя Русова поєднувала педагогічну працю з громадською діяльністю, пов'язаною з опікою над жіноцтвом і дітьми [18, 124].