Ставлення до подружньої зради - гендерний аспект

Застосування ділових  ігор при формуванні у студентів  умінь приймати рішення дозволяє:

• навчити студентів формувати власну думку, правильно її висловлювати, доводити свою точку зору, аргументувати і дискутувати, поважати альтернативну думку; будувати конструктивні відносини в колективі; шукати компроміси, прагнути до діалогу;
• аналізувати більший спектр думок, творчо підходити до шляхів розв’язання проблеми;
• реалізувати ідею співробітництва у навчально-виховному процесі, покращити психологічний мікроклімат, створити доброзичливу атмосферу;
• зробити навчально-виховний процес у ВНЗ більш демократичним.

Перша ділова гра  була розроблена і проведена в СРСР в 1932 році

М. Бірштейном. У 1938 році ділові ігри в СРСР спіткала доля низки наукових напрямів, вони були заборонені. Їх друге народження відбулося тільки в 60-х рр., після того, як з'явилися перші ділові ігри в США (1956 р ., К. Гринблат, Ф. Грей, Г. Грем, Г. Дюпюї, Р. Дьюк, Р. Прюдом та інші). Ділова гра зародилася як інструмент пошуку управлінських рішень в умовах невизначеності та багатофакторності. В даний час вони використовуються в навчальному процесі шкіл, вузів, як педагогічна технологія, або один з методів активного навчання, при проведенні соціально-психологічних тренінгів і на виробництві для вирішення виробничих, соціальних та психологічних завдань. У всіх випадках присутня «двоплановість ділової гри» і вирішуються не тільки ігрові чи професійні завдання, але одночасно відбувається навчання і виховання учасників [3, с.92]. 

Спочатку ділові ігри створювалися з метою допомогти керівникам приймати найбільш раціональні рішення на виробництві. У грі імітується робоча обстановка, яка має місце в дійсності. Ставиться актуальна проблемна ситуація. Серед учасників розподіляються ролі посадових осіб, що мають відношення до розглядуваної проблеми. Різниця рольових цілей і наявність спільної мети ігрового колективу сприяє створенню атмосфери реальних відносин між колегами і тій обстановці, в якій має приймати рішення справжнім працівникам [16, с.88]. 

Отже, використання ділових ігор при формуванні умінь  приймати рішення у студентів  вищих навчальних закладів забезпечує прояв їх ініціативи, висловлення особистого ставлення до розв’язання проблеми, вони набувають компетентності щодо вироблення і прийняття рішень у виробничих процесах, виробляється висока мотивація, емоційна насиченість процесу навчання, підготовка до професійної діяльності, після ігрове обговорення сприяє закріпленню знань, відбувається діалогічне спілкування, як між викладачем, так і між самими студентами, у процесі діалогу розвиваються комунікативні здатності, уміння вирішувати проблеми колективно, розвивається мова студентів.

1.2 Класифікація ділових ігор у процесі навчання в умовах університету

У вищих навчальних закладах України  імітаційним (діловим) іграм стали приділяти належну увагу ще із середини 60–х років минулого століття. Сьогодні гра як один із найдавніших педагогічних засобів переживає нині період своєрідного розвитку: з успіхом застосовується як у шкільному, так і вузівському навчанні.

Зростання інтересу до гри зумовлюється, з одного боку, розвитком педагогічної практики, а з другого – соціальними та економічними проблемами формування всебічно розвиненої, активної особистості [4, с. 73].

На сьогодні існують  численні визначення класифікації ділових  ігор, що відображають ії особливості. Ми приймаємо у своєму дослідженні  одне із визначень, за яким ділова гра  є засобом розвитку творчого професійного мислення, у процесі якої людина набуває здібностей аналізувати  специфічні ситуації та вирішувати нові для себе професійні завдання.

Ділові ігри імітують конкретні умови діяльності та відношення спеціалістів. Питання про класифікацію ділових ігор має не тільки теоретичне, а практичне значення, адже не можливо  чітко організувати навчальний процес у вищому навчальному закладі, не виділивши для розв’язання поставлених  завдань типів гри за тими або  іншими ознаками. Так, за цілями учасників  і залежно від виду людської практики, що відтворюється в грі, виділяють  дослідницьку, виробничу, атестаційну, навчальну гру [3, с.15].

У вищому навчальному  закладі застосовують різноманітні модифікації ділових ігор: імітаційні, операційні, рольові ігри, діловий  театр, психодрама і соціодрама.

Імітаційні  ігри. На заняттях імітують діяльність певної організації, підприємства, навчально-виховного закладу тощо. Можуть імітувати події, конкретну діяльність людей (ділова нарада, обговорення плану) та умови, у яких відбувається подія (зал засідань, кабінет працівника). Сценарій імітаційної гри, крім сюжету подій, містить опис структури і призначення процесів і об’єктів, що їх імітують.

Операційні  ігри. Допомагають відпрацювати виконання конкретних операцій, наприклад, методики написання твору, методики організації та проведення тренінгових занять, специфіки обчислення тощо. Ігри цього виду проводять в умовах, які імітують реальність.

Рольові ігри. У них відпрацьовують тактику поведінки, дій, функцій і обов’язків конкретної особи. Для проведення рольових ігор розробляють модель-п’єсу ситуації, між учасниками розподіляють ролі.

«Діловий  театр». Розігрують певну ситуацію і поведінку людини в цій ситуації. Студент має мобілізувати весь свій досвід, знання, навички, зуміти вжитися в образ певної особи, зрозуміти її дії, оцінити ситуацію і знайти правильну лінію поведінки.

Основне завдання методу інсценізації – навчити студентів орієнтуватися в різноманітних обставинах, давати об’єктивну оцінку своїй поведінці, враховувати можливості інших людей, встановлювати з ними контакти, впливати на їхні інтереси, діяльність. Для ділових ігор цього виду складають сценарій, де описано конкретну ситуацію, функції і обов’язки діючих осіб, їх завдання.

Психодрама і соціограма дуже близькі до рольових ігор і «ділового театру». Це також театр, але все соціально-психологічний, у якому відпрацьовують уміння відчувати ситуацію в колективі, оцінювати і змінювати стан іншої людини, уміння увійти з нею в контакт. Такі види ігор найчастіше використовують у процесі підготовки майбутніх учителів, соціальних працівників, практичних психологів.

Ігри формують особистісні  якості майбутнього фахівця в  процесі навчання за такими напрямами:

• формування професійних якостей;
• формування готовності до майбутньої фахової діяльності;
• розвиток творчого мислення;
• підвищення почуття обов’язку в професійній діяльності.

Формування професійних  якостей сприяє успішному виконанню професійних завдань у подальшій діяльності майбутніх фахівців. Уміле використання ділових ігор сприяє підвищенню пізнавальної мотивації навчання, налаштуванню на позитивну домінантну [5, с.24-26].

Зіставляючи ділові ігри з традиційними формами проведення занять, можна зробити висновок про те, що вони мають ряд переваг:

• у  процесі  ділової гри досягається вищий рівень спілкування, ніж при традиційному навчанні, оскільки ділова гра реалізує конкретну діяльність (обговорення проекту, участь у конференції, бесіда з колегами);
• ділові ігри – це колективна діяльність, яка дає змогу брати в ній активну участь всій групі в цілому і кожному члену групи зокрема;
• виконання різноманітних завдань дає конкретний результат, завдяки чому у студентів виникає відчуття задоволення від власних дій, бажання ставити і виконувати нові завдання;
• у ділових  іграх  формуються навики налагодження контакту, правильного сприйняття й оцінювання партнера як особистості; вироблення стратегії і тактики спілкування, а також вибору при цьому найбільш відповідних форм і засобів [6, с.56].

Найбільш поширеною  є класифікація ігор за метою: випробувальна, за допомогою якої проводять перевірку  ідей; ігри, які дають змогу розв’язати конкретні завдання; навчальні.

За методологією проведення ділові ігри поділяються  на: інноваційні; організаційно-діяльнісні; імітаційні; дистанційні.

Існує клас ігор, для  яких не властиві деякі з перерахованих  характеристичних ознак рольових ігор. Такі ігри називають імітаційними. Цей клас включає найрізноманітніші ігри з різною цільовою спрямованістю.

В імітаційних іграх  модель соціально-економічного середовища виключена, не моделюється праця (діяльність) конкретних керівних працівників і спеціалістів. Залишається лише модель середовища. У цих іграх імітуються деякі господарські, правові, соціально-психологічні, математичні та інші принципи (механізми), що визначають поведінку людей і їх взаємодію. Для всіх імітаційних ігор характерно, що вони можуть бути реалізовані практично з тією ж ігровою процедурою на об’єктах та інших класах, причому самих різних за структурою, цільовим призначенням, економічному і фізичному змісту. До імітаційних ігор відносяться також ігри, в яких відсутні один або кілька характеристичних ознак, що визначають рольову чи ділову гру, наприклад, такі, де відсутні альтернативи [6, с.116].

Організаційно-діяльнісні ігри застосовують, як правило, при  вирішенні складних соціально-виробничих завдань, коли потрібне об’єднання зусиль фахівців різних напрямків. Гра базується  на основі пропонованої гравцям вихідної інформації про стан реальної соціально-економічної  системи. Ця інформація зазвичай досить скупа. Тому однією із перших завдань  у грі є задача ідентифікації, тобто отримання гравцями достатньо  повної інформації про стан проблеми, а потім здійснюються вироблення, обговорення та прийняття рішень з управління зазначеної системою. Тут мова йде найчастіше не про оперативне управління, а про розробку програми управління. У грі виявляються комплекс проблем з управління станом соціально-економічної системи та шляхи вирішення цих проблем. Характерно, що в організаційно-діяльнісних іграх не моделюється наслідок від прийнятих учасниками рішень. Вони обмежуються тільки виробленням самих рішень [13, с. 264].

У організаційно-діяльнісних  іграх переважно розглядаються  кризові для системи стану, що забезпечують підвищену мотивацію  студентів, які беруть участь у грі, до вироблення рішень, що виводять систему  з кризи.

Керівництво організаційно-діяльнісних  ігор зазвичай представлено фахівцями  різних напрямів, що несуть в грі  різні функції. Завдання керівника-дослідника – отримати рішення поставленої  проблеми. Завдання керівника-організатора гри – забезпечити колективну діяльність учасників і їх міжособистісне і між групове спілкування на всіх етапах вирішення проблеми. Оскільки організаційно-діяльнісні ігри принципово не закладаються з безумовного вирішення проблеми, тобто отримання якогось кінцевого продукту, то іноді гра закінчується і з негативним результатом. Від інших ігор організаційно-діяльнісні ігри відрізняються значною тривалістю: від декількох днів до 2-3 тижнів, ігровий колектив може досягати 50-70 осіб і більше [ 13, с.279].

Усі ділові ігри можна  класифікувати за часом проведення (ігри без обмежень часу, з обмеженням часу, в реальному часі); за оцінкою  діяльності (гру кожного учасника оцінюють або ні); за остаточним результатом (ігри з жорсткими правилами та відкриті ігри); за завершальною метою (навчальні, пошукові, констатуючі); за методологією проведення (рольові, групові, імітаційні, організаційно-діяльнісні, інноваційні, ансамблеві); за сферою використання (промислові, , навчальні, кваліфікаційні) [4, с. 148].

Таким чином, різноманітність  видів навчальних ігор сприяє різнобічності  підходу до вищої освіти студентської молоді, допомагає удосконалити навчально-виховний процес університету.

1.3 Психолого-педагогічні  принципи та функції ділової гри

Однією з пріоритетних завдань сучасної школи є створення  необхідних і повноцінних умов для особистісного розвитку кожної дитини, формування активної позиції кожного учня в навчальному процесі. Тому використання активних форм навчання, наприклад, ділової гри, є основою розвитку пізнавальної компетентності студента. Активні пізнавальні здібності формуються і розвиваються в процесі пізнавальної діяльності. Коли учень не просто слухач, а активний учасник в пізнавальному процесі, своєю працею здобуває знання. Ці знання більш міцні. 

Саме форма активного навчання - це перша іскорка, що запалює факел допитливості. Викладач відмовляється від авторитарного характеру навчання на користь демократичного пошуково-творчого. В якості основних незаперечних переваг виступають: високий ступінь самостійності, ініціативності, розвиток соціальних навичок, сформованість уміння здобувати знання, розвиток творчих здібностей. Відчуття свободи вибору робить навчання свідомим, продуктивним і більш результативним [12, с.68]. 

Ефективність використання ділової гри як розвивального  активного методу багато в чому обумовлена ​​позицією вчителя, його спрямованістю на створення особистісно-орієнтованого педагогічного простору, демократичним стилем навчання, діалоговими формами взаємодії з дітьми, знання реальних можливостей учнів. А також слід відзначити необхідність системності у використанні активних форм, поступового збільшення ступеня дитячої самостійності в навчально-пізнавальної діяльності зменшенні різних видів вчительської допомоги. 

Вчені зазначають,що для продуктивної діяльності студента потрібно: сформованість ряду комунікативних умінь; розвиток мислення учнів; досвід оціночної діяльності [11, с.65]. 

Організація ділової  гри забезпечується через дотримання наступних принципів: