Стратегии гендерного воспитания

 

- за згвалтування та  насильницьке задоволення статевої  пристрасті неприродним способом ( ст. 152, 153);

 

- за незаконне проведення  аборту (ст.134);

 

- за примушування до  вступу в статевий зв'язок , статеві  зносини з особою, яка ще не  досягла статевої зрілості та  за вчинення розпусних дій  щодо особи, яка не досягла  16 років (статті 154,155,156);

 

- за створення або утримання  місць розпусти і звідництво, проституцію або примушування  чи втягнення до заняття проституцією (ст. 302,303);

 

- за торгівлю людьми  або іншу незаконну угоду щодо  передачі людини (ст. 149) та багато  інших [21, 362-383].

 

Але проблема насильства над  жінками в нашому суспільстві  не зникає, тому, мабуть, треба більш  детальніше виписати в адміністративному  і кримінальному законодавстві  України систему захисту жінок  від насильства, посилити покарання  за подібні правопорушення.

 

 

Верховна Рада України, керуючись  Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, ратифікованими Україною міжнародними договорами про  права і свободи особистості, підсумковими документами Всесвітньої  конференції із становища жінок: «Дії в інтересах рівності, розвитку і миру»(Пекін 1995р) і постановою Верховної  Ради України від 12 липня 1995 р «Про рекомендації учасників парламентських слухань щодо реалізації в Україні  Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», надаючи  особливого значення ролі сім'ї та жінок  у політичному, економічному історичному  та культурному розвитку держави 5 березня 1999 р. Постановою № 473 прийняла Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї і жінок. Держава взяла на себе обов'язки перш за все забезпечити рівні  права і можливості жінкам і чоловікам  відповідно до основних умов та свобод людини вирішити інші принципові проблеми, пов'язані з ліквідацією всіх форм дискримінації щодо жінок [7, 11-12].

 

Ретроспективний аналіз педагогічних джерел дав змогу з'ясувати, що виховання  дітей різної статі на упродовж століть  було стихійним, причому перевага у  здобутті освіти, зокрема професійної, надавалась хлопцям. До XVIII ст. тут домінували погляди на призначення жінки  як продовжувачки роду і чоловіка як годувальника сім'ї, панував чіткий традиційний розподіл сфер діяльності на жіночу (приватну) і чоловічу (публічну). Внаслідок освітніх реформ XVIII ст. відбулися  певні світоглядні зрушення, які  зумовили появу нової навчально-виховної парадигми, спрямованої на підготовку дітей обох статей до сімейного та суспільного життя. Прогресивною ідеєю  було надання ширших можливостей  дівчатам для самореалізації у шкільній сфері, громадському житті, проте і  надалі у педагогіці переважав диференційований підхід. Тому хлопців готували до професійної  діяльності, а дівчат - до виконання  насамперед ролі хорошої матері, дружини, доброї господині дому.

 

Впровадженню гендерного підходу у практику європейських шкіл сприяла освітня реформа 60-х  рр. ХХ ст., спрямована на поглиблення  індивідуального та диференційованого  підходу до навчання й виховання  дітей у початковій та основній школах, усування в ній будь-яких дискримінаційних проявів стосовно статі, що передбачало  проведення гендерної експертизи підручників  та посібників [14, 370].

 

Слово “гендер” вперше було використано Енн Оклі та іншими в 70-ті роки нашого століття для опису  визначених характеристик чоловіків  та жінок на відміну від біологічно визначених (стать). Розмежування цих  понять стало надзвичайно актуально, оскільки в соціумі рід занять кожної жінки й кожного чоловіка (або чого від них чекає суспільство), за винятком їхніх статевих функцій (так, у жінок - це вагітність, народження дитини та годування груддю), може змінитися  і міняється з часом, а також  від змін суспільних та культурних факторів. Отож, щодо гендеру - термін може здаватися “незвичним”, але саме поняття дуже пов'язано з життям кожної людини. Педагогам, які формуватимуть  в молоді гендерну культуру, треба  враховувати, що поняття “гендер” тлумачиться наступним чином:

 

1. “Гендер” - поняття про  систему суспільних відносин  між жінками і чоловіками як  соціальними істотами.

 

2. “Гендер” - суспільний  процес, який передбачає справедливу  взаємодію жінок і чоловіків  як соціальних істот по створенню  таких соціальних умов і рівних  можливостей, які забезпечують  жінкам та чоловікам реалізацію  громадських прав і самореалізацію  особистості. Концептуальною основою  цієї взаємодії є консенсус  [17, 22].

 

1.2 Гендерні дослідження  як новітня методологія

 

Традиційний для західноєвропейської  філософської культури поділ природи  людини на душу й тіло багато в чому визначив розвиток психологічного знання, обумовивши ігнорування, а іноді  навіть «ворожість» у розгляді феномену тілесності та пов'язаного з ним  феномену статеворольової ідентичності людини. У зв'язку з цим означені питання майже не розглядалися вітчизняними дослідниками, що багато в чому визначалося  недостатнім розвитком цілої  галузі науки - психології статі.

 

Тіло у вітчизняній  традиції виступало як щось безстатеве, «універсальний символ і знаряддя», освоюваний дитиною в процесі  соціалізації. Разом з тим І.С.Кон  підкреслює, що тіло і як фізичний об'єкт, і як культурна репрезентація  завжди є гендерно-специфічним, і  тому психологічний аналіз тілесності поза гендерним аспектом є недостатнім, таким що не може дати адекватного  розуміння цього феномену.

 

Засаднича лінія процесу  гуманізації й демократизації сприяла  трансформуванню поглядів на феномен  тілесності. При цьому існує велика кількість суперечних одна одній  теорій про роль біологічної статі  у формуванні особистісних якостей  індивіда. Якщо розташувати ці теорії на шкалі, то на одному її полюсі буде фрейдівське: «стать - це доля» (А.Лоуєн, К.Хорні, К.Юнг  та ін.), а на інший уявлення про  те, що стать - це нічого більш ніж  стереотипи виховання (С.Некрасов, З.Рожановська  та ін.) [28].

 

На сучасному етапі  особливе місце вченими приділяється дослідженням статево-вікових властивостей феноменам акселерації і ретардації, що обумовлюють формування цілого ряду психологічних якостей. Наукові  дослідження сьогодення спрямовані на психодіагностичний аналіз структури  тіла, тілесних проявів і рухів, взаємовідношенню взаємовпливу тіла та психіки (Т.Вівчарик, Т.Говорун та ін.). Однак проблеми формування жіночої ідентичності на різних етапах життєвого циклу й  досі розроблені недостатньо. Тілесність у цих дослідженнях виступає тільки по параметру статевого диморфізму: тіло може бути або чоловічим, або  жіночим. У той час як аспект тілесної ідентичності, тобто як саме представлена мужність чи жіночність власного тіла в самосвідомості людини, той «особистісний  зміст», що має для індивіда приналежність  до тієї чи іншої біологічної статі, залишається поза увагою. Хоча, саме статеворольовий контекст дозволяє перевести уявлення про тілесну  ідентичність із чисто функціонального  плану, аналізу її функцій, зв'язку з  різними компонентами самосвідомості, у генетичний план, у якому тілесна  ідентичність виступає як психологічна структура, що формується в процесі  психосексуального розвитку [23, 69].

 

На даному етапі відбувається активне застосування гендерних  досліджень в системі вищої освіти. в першу чергу це пов'язано  з тим, що така нова і дуже актуальна  галузь знань, як гендерні дослідження, не може не бути включена в систему  соціальних наук. В рамках таких  базових курсів, як психологія, соціологія, філософія, історія, виключно важливо  враховувати гендерний аспект деяких проблем. І в першу чергу це пов'язано з тим, що в теперішній час у суспільстві гостро стоїть проблема сексизму, який не просто процвітає, пронизуючи життя наскрізь, але й  відводить від реальності в ілюзійний  і спрощений до примітизму світ гендерних  стереотипів, де ролі, позиції і предназначення чоловіка і жінки чітко визначені  й прописані. Природно, такий чіткий поділ на «чоловіче» й «жіноче» не відповідає позиції гуманізму, не допомагає  повноцінному розвитку окремої особистості, її зростанню. Якщо суспільство приписує особистості певні характеристики чи ролі у відповідності зі статтю, то тим самим людина позбавляється  права вибору моделей поведінки, які відповідають її внутрішньому бажанню, а тим самим порушують принцип  свободи вибору особистості.

 

Концепція і практичне  застосування гендерної рівності є  центральними поняттями сталого  розвитку суспільства. У гендерній  рівності не йдеться про питання  жінок. Мова йде про рівну участь чоловіків та жінок у покращенні умов як їхнього власного життя, так  і життя громади [19, 274].

 

Хоча за останні часи було досягнуто значного прогресу у сфері  гендерної рівності, проте все  ще дуже багато залишається зробити. Ціллю гендерної рівності є підтримка  досягнення рівності між жінками  та чоловіками з метою забезпечення стабільного розвитку суспільства, подолання будь-яких проявів дискримінації.

 

Метою політики гендерної  рівності і її практичного застосування є:

 

* Підтримка рівноправної  участі жінок поряд з чоловіками  у прийнятті рішень для забезпечення  стабільного розвитку суспільства;

 

* Підтримка жінок та  дівчат у реалізації своїх  людських прав;

 

* Зменшення гендерної  нерівності у доступі до ресурсів  та результатів розвитку, а також  у здійсненні контролю над  ними.

 

Існує сім керівних принципів:

 

* Гендерна рівність є  інтегральною частиною всіх програм,  проектів та стратегій;

 

* Досягнення гендерної  рівності вимагає визнання того, що кожна політика, програма чи  проект різною мірою стосується  чоловіків та жінок;

 

* Досягнення гендерної  рівності не означає того, що  жінки стануть такими самими  як чоловіки;

 

* Наданням жінкам більших  повноважень є центральним питанням  у досягненні гендерної рівності;

 

* Забезпечення рівної  участі жінок та чоловіків  у прийнятті економічних, соціальних  та політичних рішень;

 

* Гендерної рівності не  можна досягти через партнерство  між жінками та чоловіками;

 

* Досягнення гендерної  рівності вимагає спеціальних  заходів для усунення гендерної  нерівності людей [27].

 

Поступ жінок та досягнення рівності між жінками та чоловіками є основою людських прав та умовами  для досягнення соціальної справедливості, тому його не можна розглядати окремо від питання проблем жіноцтва. Це є єдиний спосіб побудови стабільного, справедливого суспільства. Повноваження жінок та гендерна рівність є реквізитами для досягнення політичної, економічної, культурної та соціальної безпеки усіх людей. Гендерна рівність посідає важливе місце у забезпечені розвитку здорового суспільства та знаходиться в центрі економічного та соціального прогресу. Результати розвитку не можна максимізувати та підтвердити не приділивши належної уваги потребам та інтересам жінок і чоловіків.

 

Цілі зниження рівня малозабезпеченості та досягнення гендерної рівності є  чіткими та взаємопов'язаними. Гендерна нерівність сприяє посиленню малозабезпеченості, збереженню її від покоління до покоління, і послаблює спроможність жінок  та дівчат подолати її. Нерівність не дає  можливості жінкам та дівчатам скористатися можливостями, які роблять їх більш  стійкими у кризових ситуаціях. Щоб  досягти зниження рівня малозабезпеченості, нерівності необхідно знищити обмеження  з якими стискаються дівчата  та жінки. Такі обмеження включають  низьку мобільність, низьку самооцінку, поганий доступ до ресурсів та контроль над ними, недостатній доступ до основних соціальних послуг, до навчання й загального розвитку особистості, до інформації та технології, до прийняття  рішень у державі, юридичних організаціях та організаціях приватного сектору, а  також недостатню роль у громадах та родині.

 

Погляд з боку на проблему малозабезпеченості дає можливість аналізувати кореневі причини та фактори малозабезпеченості та ставить  цю проблему в контексті економічних  та соціальних проблем країни. Він  підсумовує інформацію з точки зору джерел, надходжень, споживань, економічної  діяльності, доступу до сфери обслуговування, житлових умов малозабезпечених, а  також оцінює співвідношення малозабезпеченості тендерними, етнічними та іншими характеристиками [28].

 

Гендерна справедливість передбачає справедливе ставлення  до жінок та чоловіків. Для забезпеченості справедливості необхідним є доступ до заходів, які компенсують історичні  та соціальні невигоди, які позбавляють  можливості чоловіків і жінок  діяти на провідному рівні. Справедливість веде до рівності. Гендерна рівність передбачає однаковий статус для чоловіків  та жінок. Гендерна рівність означає, що чоловіки та жінки мають однакові умови для реалізації своїх людських прав та однаковий потенціал для  здійснення свого внеску у національний, політичний, економічний, соціальний, культурний розвиток, а також рівні  права на користування результатами цього розвитку. Таким чином гендерна рівність означає рівну оцінку суспільством схожого та відмінного між чоловіками та жінками, а також змінність  ролей, які вони відіграють, визнання рівності їх повноважень. Повноваження для жінок і чоловіків означають  можливість здійснення контролю над  своїм життям : побудова особистих  планів, набуття вмінь та навичок, виховання самовпевненості, вирішення  проблем та виховання віри у власні сили. Це не є лише колективним, соціальним та політичним процесом, це також індивідуальний процес - і не лише процес, а й результат. Сторонні люди не можуть надати повноважень  жінкам - лише жінки можуть уповноважити себе робити вибір чи виступати від  свого імені. Проте різноманітні заклади, включаючи міжнародні агенції  співпраці, можуть надавати підтримку  процесам розвитку самовпевненості, віри у власні сили та допомагати жінкам будувати власні плани [29].