Сучасні підходи щодо оптимізації навчання

     7. Логічність і емоційність усіх етапів навчально-

     пізнавальної  діяльності.

     8. Ефективне використання педагогічних  засобів.

     9. Зв'язок з життям, особистим досвідом  учнів.

     10. Формування практично-необхідних  знань, умінь, навичок, раціональних  прийомів мислення та діяльності.

     11. Формування уміння вчитися, потреби постійного поповнення своїх знань.

     12. Діагностика, прогнозування, проектування  і планування кожного уроку.

     Кожний  урок реалізує триєдине завдання: навчити, розвинути, виховати. За цим критерієм  загальні вимоги до уроку конкретизуються дидактичними, розвиваючими і виховними вимогами.

     До  дидактичних (освітніх) вимог належать:

     а) чітке визначення освітніх завдань  кожного уроку;

     б) раціональне визначення змісту уроку  з урахуванням соціальних і особистісних потреб;

     в) впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності;

     г) раціональне поєднання різноманітних  форм і методів

     навчання;

     г) творчий підхід до побудови структури  уроку;

     д) поєднання різних форм колективної  діяльності з самостійною діяльністю учнів;

     є) забезпечення оперативного зворотного зв'язку; дієвого контролю й управління.

     До  розвиваючих вимог належать:

     а) формування і розвиток в учнів  позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності, творчої ініціативи й  активності;

     б) вивчення й урахування рівня розвитку та психічних властивостей учнів, проектування «зони найближчого розвитку»;

     в) стимулювання нових якісних змін у інтелектуальному,емоційному, соціальному  розвиткові учнів.

     Виховні вимоги до уроку включають:

     а) визначення виховних можливостей навчального  матеріалу, діяльності на уроці;

     б) постановку і формування виховних завдань, зумовлених цілями і змістом навчальної роботи;

     в) формування в учнів життєво необхідних якостей: старанності, відповідальності, ретельності, охайності, самостійності, працездатності, уважності, чесності та ін.;

     г) формування світоглядної, моральної, правової, політичної, художньо-естетичної, економічної, екологічної культури;

     ґ) співробітництво і партнерство  з учнями, зацікавленість у їхніх  успіхах.[11, 32]

     Крім  перерахованих вимог до уроку, в педагогічній літературі виділяються й інші вимоги: організаційні, психологічні, управлінські, санітарно-гігієнічні, етнічні та ін.[12] 

     Урок  є складним «відрізком» навчального  процесу. Як усі складні об'єкти, уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками. За якими ж ознаками групуються уроки? Проблема ця дуже складна і не вирішена остаточно ні у світовій, ні у вітчизняній дидактиці. Кількість класифікацій сьогодні вираховується десятками.

     Із  педагогів минулого найстрункішу класифікацію уроків дав К.Д. Ушинський. Він виділив такі типи уроків:

     1) уроки змішані, метою яких є  повторення вивченого, пояснення  і закріплення нового матеріалу,

     2) уроки усних вправ,

     3) уроки письмових вправ,

     4) уроки перевірки й оцінки знань,  які проводяться після певного періоду навчання та наприкінці навчального року.

     Сучасна дидактика в цілому зберігає розроблену К.Д. Ушинським класифікацію уроків, але дещо її уточнює. Основними типами уроків, які проводяться в школі, є такі:

     1) комбіновані (змішані);

     2) уроки засвоєння нових знань;

     3) уроки засвоєння навичок і  умінь;

     4) уроки застосування знань, навичок  і умінь;

     5) уроки узагальнення і систематизації  знань;

     6) уроки перевірки, оцінки і корекції  знань, навичок і

     умінь (В.О. Онищук, М.А Сорокін, М.І. Махмутов та ін.).

     Вищеназвані типи уроків входять до системи, створеної на основі дидактичної (навчальної) мети занять. Класифікація уроків за основною дидактичною метою є найзручнішою для

     вчителя. Складаючи календарний або тематичний план занять, учитель розподіляє уроки  на весь розділ за дидактичною метою: якщо вивчаються поняття, закони, теорії і ставиться завдання свідомого і міцного засвоєння їх учнями, то такі заняття належать до уроків засвоєння нових знань; якщо ж передбачається формування в учнів навичок, то такі заняття належать до уроків засвоєння вмінь і навичок. Після вивчення великих і важливих розділів вводяться уроки узагальнення і систематизації знань. 

     На  небезпечну тенденцію зниження інтересу учнів до занять, яка появилась  у нашій школі ще в середині 70-х років, масова практика відреагувала нестандартними уроками, головною метою яких є пробудження й утримання інтересу школярів до навчальної праці. Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання, методику проведення таких занять. Найпоширенішими типами нетрадиційних уроків є: уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки-ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп'ютерні уроки, театралізовані уроки, уроки з груповими формами роботи, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки, які ведуть учні, уроки-заліки, уроки-сумніви, уроки-творчі звіти, уроки-формули, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-«суди», уроки пошуку істини, уроки-концерти, уроки-діалоги, уроки-ролеві ігри, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо.

     Нестандартні  уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. У них незвичайні задум, організація, методика проведення. Тому багато педагогів  бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи. З іншого боку — перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи, вводити їх у систему

     недоцільно  через відсутність серйозної  пізнавальної праці, невисокої результативності, великої втрати часу. 

     1.2. Інтерактивні технології навчання – шлях до модернізації сучасної освіти.

     Одними  з основних методичних інновацій є інтерактивні методи навчання, які широко використовуються учителями початкових класів. Слово „інтерактив” прийшло до нас із англійської мови „іnteract” („іntег” – це „взаємний”, „асt” – діяти).

     Інтерактивне  навчання — це навчання в режимі діалогу, під час якого відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаєморозуміння, спільного вирішення навчальних завдань, розвитку особистісних якостей учнів. Інтерактивні методи навчання передбачають фронтальну роботу учнів та роботу малими групами. Найефективніші результати можна отримати при організації роботи учнів малими групами [1-3].

     На  початку ХХІ ст. виникає нове дидактичне поняття – інтерактивне навчання (співнавчання, взаємонавчання), де учень і учитель є рівноправними суб’єктами. Головна риса інтерактивного навчання – використання власного досвіду учнями під час розв’язання проблемних питань.

     Однією  з умов удосконалення особистісно орієнтованого навчання у середній загальноосвітній школі І ступеня є дотримання принципу співробітництва, який передбачає рівноправні стосунки між учителем і учнями, і реалізується через способи організації взаємодії вчителя та учнів у навчально-виховному процесі початкової школи.

     Сучасні вчені розкривають різні підходи щодо розкриття активної і пасивної моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності.

     1. Пасивна модель навчання.

       

     За  цією моделлю учень виступає у ролі пасивного слухача. Він сприймає матеріал, який йому подає вчитель: відеофільм, текст із підручника тощо. За такої моделі використовуються методи, коли учні або дивляться, або слухають, або читають (лекція-монолог, пояснення нового матеріалу вчителем, демонстрація).

     Навчання  за такою моделлю пасивне. Цю модель можна назвати „Монолог”.

     2. Активна модель навчання.

     

     У цьому випадку вчитель і учень  перебувають у постійному взаємозв'язку. Учень відповідає на запитання вчителя, розповідає. Вчитель має змогу співпрацювати з кожним учнем зокрема. За такої моделі використовують активні методи навчання: бесіду, дискусію, фронтальне опитування тощо. Навчання за такою моделлю — активне. Таку модель можна назвати „Діалог”.

     3. Інтерактивна модель навчання.

       

     Схема цієї моделі відображає постійне спілкування  вчителя з учнями. Відбувається спілкування  всіх членів колективу. Під час навчання за такою моделлю використовують ділові та рольові ігри, дискусії, мозковий штурм, фронтальне опитування, круглий стіл [2; 5]. 

     Переваги  інтерактивного навчання:

• у роботі задіяні всі діти класу; учні вчаться працювати у групі (команді);
• формується доброзичливе ставлення до опонента; кожна дитина має можливість пропонувати свою думку; створюється „ситуація успіху”;
• за короткий час опановується багато нового матеріалу;
• формуються навички толерантного спілкування, вміння аргументувати свою точку зору, знаходити альтернативне рішення проблеми тощо [5].

     Мета введених на сучасному етапі інтерактивних методів навчання полягає у тому, щоб навчальний процес відбувався за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання, де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор і спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу [7; 9]. 

     1.3. Характеристика форм і методів інтерактивного навчання

     Мета  здійснення інтерактивного навчання –  діалог не заради взаємодії дітей, а взаємодія заради вияву та реалізації їхніх індивідуальних особливостей.

     Основними формами інтерактивної роботи є навчальна взаємодія усіх учнів у парах і мікрогрупах.

     Інтерактивна  робота має свої принципи: одночасна взаємодія (всі учні працюють в один час); однакова участь (кожному учневі надається однаковий час); позитивна взаємодія (група виконує завдання за умов успішної роботи кожного учня); індивідуальна відповідальність (кожен учень має своє завдання).

     Особлива  цінність інтерактивного навчання в  тому, що вихованці навчаються ефективній роботі в колективі. Інтерактивні методи навчання  є частиною особистісно-орієнтованого навчання, оскільки сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу, своєї ролі та потенціалу [11].

     Усі методи інтерактивного навчання сучасні  науковці поділяють на дві великі групи: групові і фронтальні. Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (2-6 осіб), другі – спільну роботу та взаємонавчання всього колективу.

     Групові методи:

     1.  Робота в парах. Учні (студенти) працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну думками і дає змогу швидко виконати вправи, які у звичайних умовах є інколи місткими або неможливими (обговорити подію, твір, взагалі інформацію, зробити підсумок уроку, взяти інтерв’ю один в одного, проанкетувати партнера). Після цього один з партнерів доповідає перед колективом про результати.

     2.  Робота в трійках.  По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи, навпаки, виокремлення несхожих думок.

     3. Змінювані трійки. Цей метод трохи складніший: всі трійки отримують одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде у наступну, ще один у попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з набутком своєї.

     4.  2+2=4. Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2–3 хвилини), обов’язково доходять до спільного розв’язання, потім об’єднуються і діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або об’єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.