Сучасний урок: форми, структура, зміст і методи проведення

Рефлексія застосовується після  закінчення певного етапу навчання.

Технології рефлексії  після окремих вправ, фрагментів уроку

Усне обговорення може проводитись за запитаннями:

- З якою метою ми  робили цю вправу? - Які думки  вона у нас викликала?

- Чому ви особисто навчились? - Чому б хотіли навчитись у  подальшому?

На цьому етапі багато вчителів схильні розслабитися провести, нечітко структуроване обговорення, усі погоджуються , що все було цікаво ( наприклад, рольова гра удалася, вправу виконали просто здорово тощо). , і цим справа закінчується. Учитель  йде з почуттям виконаного обов'язку, учні розходяться з почуттям, що спробували щось новеньке.

На жаль, вони не враховували, що підсумки найважливішою частиною інтерактивного уроку. Саме тут прояснюється зміст проробленого, підводяться  риски під знаннями, які треба  засвоїти і встановлюється зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що знадобиться в майбутньому.

Функції підсумкового етапу  уроку:

порівняти реальні результати з очікуваними

- проаналізувати, чому відбувається  так чи інакше

- зробити висновки

- закріпити чи відкоригувати  засвоєння

- намітити нові теми  для обмірковування

- скласти план подальших  дій.

Говорячи про підсумки уроку, ми маємо на увазі процес, зворотний до інструктажу.

Методика проведення рефлексії  на уроці включає такі етапи:

1. Зупинка дорефлексійної  діяльності. Всяка попередня діяльність  має бути призупинена. Якщо  виникли труднощі в розв'язанні  проблеми, то після рефлексії  її розв'язання може бути продовжене.

2.Відновлення послідовності  виконання дій. Усно чи письмово  підтверджується все, що зроблено, в тому числі й те, що на  перший погляд здається дріб'язковим.

3. Вивчення відтвореної  послідовності дій з точки  зору її ефективності, продуктивності, відповідності поставленим завданням  тощо. Параметри для аналізу рефлексійного  матеріалу вибираються із запропонованих  учителем.

4. Виявлення та формулювання  результатів рефлексії. Таких  результатів може бути виявлено  кілька видів: 

- предметна продукція  діяльності – ідея. пропозиції, закономірності, відповіді на запитання тощо

- способи, що використовувалися  чи створювалися в ході діяльності

- гіпотези щодо майбутньої  діяльності.

5. Перевірка гіпотез у  наступній діяльності.

Рефлексія не повинна бути лише вербальною – це можуть бути малюнки, схеми, графіки тощо.

 

1.2 Інтерактивне  навчання як новітній підхід  до організації навчального процесу  в школі

 

Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивного уроку спробуємо з'ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його із загальновідомими, традиційними підходами до навчання. Виходячи з  мети, яку ми поставили перед собою, скористаємось підходами, запропонованими  Я. Голантом ще в 60-х рр XX ст., і охарактеризуємо  три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі. Я. Голант виділяв активну та пасивну моделі навчання залежно від участі учнів  у навчальній діяльності— Зрозуміло, що термін «пасивна» є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб'єкта — учня, інакше досягнення результату, навіть мінімального, неможливе. У такій класифікації Я. Голант скоріше використовує «пасивність» як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності  і творчості.

До цієї класифікації додамо інтерактивне навчання як певний різновид активного, який має свої закономірності та особливості.

1. Пасивна модель  навчання

Учень виступає в ролі «об'єкта»  навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо — джерелом правильних знань. До відповідних методів  навчання належать методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й  відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою  і не виконують якихось творчих  завдань.

2. Активна модель  навчання

Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність  учнів. Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає  в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання  від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

3. Інтерактивна  модель навчання Слово «інтерактив» прийшло до нас з англійської від слова «interact», де «inter» —взаємний! «act» —діяти. Таким чином, інтерактивний — здатний до взаємодії, діалогу.

Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії  всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують  з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної  ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати  справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивна взаємодія  виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

Дослідження, проведені Національним тренінговим центром, показують, що інтерактивне навчання дозволяє різко  збільшити процент засвоєння  матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю (дії, практику). Результати цих  досліджень були відображені в схемі, що отримала назву «Піраміда навчання».

 

Лекція - 5% засвоєння

Читання - 10% засвоєння

Внідео/аудіо матеріали - 20% засвоєння

Демонстрація - 30% засвоєння

Дискусійні групи - 50% засвоєння

Практика через дію - 75% засвоєння

Навчання інших / застосування отриманих знань відразу ж - 90% засвоєння

 

З піраміди видно, що найменших  результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція — 5%, читання — 10%), а найбільших —  інтерактивного (дискусійні групи — 50%, практика через дію — 75%, навчання інших чи негайне застосування — 90%). Це, звичайно, середньостатистичні  дані, і в конкретних випадках результати можуть бути дещо іншими, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.Ці дані цілком підтверджуються  дослідженнями сучасних російських психологів.

Однією з причин незадовільного засвоєння учнями почутого на уроці  є темп, із яким учитель говорить, і ступінь сприйняття дітьми його мовлення.

Більшість викладачів промовляє  приблизно від 100 до 200 слів за хвилину. Але діти не здатні сприйняти такий  потік інформації. За високої концентрації уваги людина може сприйняти від 50 до 100 слів за хвилину, тобто половину. Проте здебільшого, навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням  важко зосереджувати увагу протягом тривалого часу. Вони відволікаються, починають обдумувати деталі почутого, чи навіть проблему або ситуацію, що не стосується уроку.

Наукові дослідження твердять, що для того, щоб учні слухали  і не думали над сторонніми речами, викладачі повинні промовляти від 400 до 500 слів за хвилину. Адже це неможливо, людина говорить у чотири рази повільніше, а тому учні відволікаються, і часом  їм стає нудно.

Дослідження, проведене в  одному з американських «коледжів, де переважає лекційна форма навчання, показало, що студенти були неуважні приблизно 40 процентів часу. Більше того, коли за перші десять хвилин студенти ще могли запам'ятати 70 процентів інформації, то за останні десять хвилин уроку  вони сприймали всього 20 процентів  матеріалу. Не дивно, що студенти під  час викладання лекційного вступного  курсу до психології знали лише на 8% більше, ніж контрольна група, яка  не слухала курсу взагалі.

Два відомих фахівці в  галузі кооперативної освіти Д. та Р. Джонсон разом з К.Смітом указують на кілька проблем, пов'язаних із читанням лекцій:

• увага учнів падає  з кожною хвилиною;

• ця форма навчання подобається  учням, у яких розвинена в основному  слухова пам'ять;

• рівень засвоєння фактичного матеріалу низький;

• вважається, що всім учням  потрібна однакова інформація, і всі  учні засвоюють її однаковими темпами, що насправді не так.

Використання наочності  під час лекції збільшує запам'ятовування матеріалу від 14 до 38% . Експеримент, проведений американськими дослідниками, показав, що використання візуальних засобів  під час вивчення слів на 200 процентів  поліпшує результати. Крім того, така презентація  матеріалу забирає на 40 процентів  менше часу, вона підсилює усну подачу матеріалу. Наочність варта не тільки сотень слів, а й утричі ефективніша  за одні лише слова.

Якщо ж до роботи залучається  слухова й зорова пам'ять, є більше шансів задовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу  може суттєво відрізнятися.

Однак використання лише зорової  та слухової пам'яті недостатнє.

Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:

Те, що я чую, я забуваю, і

Те, що я бачу й чую, я  трохи пам'ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю  й роблю, я набуваю знань і  навичок,

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти. Хоча останній метод простіший, доступніший і, безумовно, швидший. Ви можете швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще швидше.

Процес навчання не автоматичне  вкладання навчального матеріалу  в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної  активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація, самі по собі, ніколи не дадуть справжніх, стійких  знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання.

Усе сказане вище, звичайно, не означає, що потрібно використовувати  тільки інтерактивне навчання. Для  навчання важливі всі рівні пізнання і всі види методик та технологій. Як можна помітити з поданого нижче  опису різноманітних інтерактивних  технологій, обов'язковим складником їх є і так звані пасивні  методи. Сильні й слабкі сторони  пасивного, активного та інтерактивного навчання можна подати у вигляді  таблиці.

 

Критерії порівняння	Пасивна модель (Суб'єкт-об'єкт  навчання)	Активна модель (Суб'єкт-об'єкт  навчання)	Інтерактивна модель
1. Обсяг інформації	Великий обсяг інформації можна подати за короткий час у  структурованому вигляді великій  кількості учнів.	Високий рівень подання інформації. Велика кількість учнів, які можуть одночасно отримувати інформацію.	На вивчення невеликого обсягу інформації витрачається значний час.
2. Рівень засвоєння знань  та результати навчання (знання, знання та навички, життєва  компетенція)	Як правило, орієнтована  на рівень знання й розуміння, розвиток уміння слухати, записувати, конспектувати  велику кількість інформації та вміння відтворювати її.	Орієнтована на розвиток широкого спектра пізнавальних умінь і  навичок. Передбачає диферентціацію навчання шляхом індивідуальних програм та завдань.	Можливість роз- витку  соціальної та громадянської компетентності учнів з усіх предметів. Розширення пізнавальних можливостей учнів, зокрема  у здобуванні, аналізі та застосуванні інформації з різних джерел. Можливість перенесення отриманих умінь, навичок  та способів діяльності на різні предмети та позашкільне життя учнів.
3. Відсоток засвоєння	Як правило, невисокий.	Досить високий.	Як правило, високий.
4. Контроль над процесом  навчання	Викладач добре контролює  обсяг і глибину вивчення, час  і хід навчання. Результати роботи учнів передбачені. Зворотній зв'язок вчителя з учнями відсутній.	Можливість співпраці  учителя з кожним з учнів окремо. Постійний зворотний зв'язок вчителя  з учнями.	Опосередкований контроль вчителя  за обсягом і глибиною засвоєння  знань, часом і ходом навчання. Результати роботи тих, хто навчається, менш передбачені. Є необхідність подальшої  корекції знань, умінь та навичок  учнів.
5. Роль особистості педагога	Безпосередній вплив учителя(або  автора навчальних матеріалів) на учнів. Особисті якості педагога залишають  ся «в тіні», він виступає як «джерело»  знань.	Особисті якості педагога та його професійна майстерність є  однією з умов функціонування цієї моделі. Високий рівень навантаження на вчителя.	Педагог сильніше розкривається  перед учнями, виступає як організатор, консультант, фасилікатор дискусії. Забезпечення можливості демократичного, рівноправного партнерства між  вчителем і учнями та в середині учнівського колективу.
6. Роль учнів	Відносно пасивна; учні не приймають важливих рішень щодо процесу  навчання	Відсутність взаємодії всередині  учнівського колективу. Небезпека  вилучення частини учнів з  навчального процесу.	Учні приймають важливі  рішення щодо процесу навчання, мають  можливість спілкування і розвитку комунікативних умінь та навичок. Поєднання  різноманітних видів діяльності учнів.
7. Джерело мотивації навчання	Зовнішнє (оцінки, педагог, батьки, суспільство).	Поєднання зовнішніх (оцінки, педагог, батьки, суспільство) та внутрішніх (інтерес самого учня) мотивів.	Глибока внутрішня мотивація (інтерес самого учня).
8. Навчально-методичне забезпечення  спільне для всіх моделей навчання.