Виховання моральних особливостей моллодших школярів

• наявність почуття внутрішньої свободи, яке уявляє собою гармонію зі своїм внутрішнім світом, природою і соціумом;
• прагнення до самореалізації;
• успішність ведучої, в нашому випадку, освітньої діяльності;
• адекватність самооцінки;
• сформованість мотивів поведінки у згоді з вищими принципами духовності, моральності і ціннісних орієнтирів.

Показниками морального виховання в сім'ї є:

• професійні уміння і особистісні якості батьків;
• міра реалізації умов виховання;
• моральна атмосфера в сім’ї, круг внутрішнього і зовнішнього спілкування, неформальне спілкування.

Результатом (ефективність) процесу морального виховання в сім’ї можуть бути: рівень моральних цінностей, самосвідомість молодших школярів, реакція на педагогічну дію і взаємодію, багатство духовних запитів.

2.2. Моральне виховання  у колективі

Успішність роботи з дитячим колективом безпосередньо залежить від методів, які використовує керівник. Відомий дослідник педагогіки Ю. Бабанський виділяє три великі групи методів (кожна передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено:

• методи організації діяльності і формування свідомості особистості;
• методи стимулювання поведінки і діяльності;
• методи контролю, самоконтролю і самооцінки у вихованні.

Методи організації діяльності і формування свідомості особистості – передбачають вплив на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. До них належать словесні, наочні й практичні методи виховання [1, 308].

До словесних методів виховання відносяться розповіді, оповідання, лекція, бесіда та ін. У ході застосування словесного методу використовуються такі методичні прийоми, як викладення інформації, активізація уваги, прийоми прискорення запам'ятовування, логічні прийоми порівняння, виділення головного, резюмування, форми діалогу [6, 344].

Умовами ефективного застосування розповіді є ретельне продумування теми, вдалий підбір прикладів і ілюстрацій, підтримання належного емоційного тонусу викладення, використання навчаючих запитань-підказок. За допомогою розповіді вихователі впливають на свідомість учнів, прищеплюють їм моральні норми і правила поведінки. Такі роз’яснення підсилюють показом, наочним демонструванням. Метод роз’яснення часто використовують як прийом виховання під час бесіди, лекції, диспуту.

Щодо словесних методів виховного впливу на учнів В. Сухомлинський зазначав: «В руках вихователя слово – такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур в руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарб і пензля – живопису, без мармуру й різця – скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово – це ніби той місточок, через який наука виховання переходить у мистецтво» [7, 145].

Для успішної роботи викладача і його вихованців винятково важливі методичні зауваження. Вони можуть бути звернені до однієї людини і всього класу одночасно, тобто можуть бути індивідуальні і загальні.

Але користуватися словом і інтонацією треба обережно й артистично, щоб не принизити, не образити учнів. Давати дітям завдання або робити зауваження варто доброзичливо, в голосі повинно звучати бажання допомогти дитині, поступово розкрити у кожному завданні іноді ще не відомі їй самій можливості. Отже, бесіди сприяють більш вільному спілкуванню, відвертому висловлюванню думок, появі загальних інтересів, моральних цінностей – це призводить до зміцнення колективу.

Наочні методи достатньо важливі для вихованців – це візуальне сприймання дійсності. Ілюстрування – оснащення ілюстраціями статистичної наочності, плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін.

Як метод виховання приклад дає конкретні зразки наслідування і, отже, активно впливає на свідомість та поведінку школяра. Прикладом для виховання можуть бути педагоги, батьки, рідні й близькі люди, однокласники; історичні національні герої; літературні персонажі, діячі науки і культури; відомі артисти балетів і хореографи. Наслідування пропонованого взірця відбувається у три етапи: на першому – на основі сприймання конкретного прикладу виникає суб'єктивний образ взірця, бажання наслідувати його; на другому – діє зв’язок між взірцем для наслідування і поведінкою вихованця, на третьому – здійснюється синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків.

Виховні функції прикладу різні: він може слугувати педагогу для конкретизації певного теоретичного положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; він є переконливим аргументом; приклад може спонукати до певного типу поведінки. Особливість виховного впливу прикладу в тому, що він діє своєю наочністю і конкретністю. І що ближчий і зрозуміліший учневі приклад, то більша його виховна сила. Використання прикладу у вихованні потребує врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Практичні методи виховання передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні. Вправи –багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням. Використовують такі види вправ:

• підготовчі – готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці;
• вступні – сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій;
• пробні – перші завдання на застосування щойно засвоєних знань; тренувальні – набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, завданням);
• творчі – за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій.

Кількість вправ залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатньою для формування навичок. Вправи не повинні бути випадковим набором однотипних дій, а мають ґрунтуватися на системі, чітко спланованій послідовності дій, зокрема поступовому ускладненні, їх не варто переривати на тривалий час.

У практичній діяльності вчителя словесні, наочні та практичні методи виховання тісно взаємопов'язані. Наприклад, під час розповіді, лекції чи бесіди вчитель використовує методи ілюстрування і демонстрування, на практичних заняттях здійснюється інструктаж за допомогою методів пояснення та розповіді. Завдання вчителя – знайти оптимальне поєднання цих методів, не припускаючи необґрунтованого превалювання одних і нехтування іншими.

Методи стимулювання поведінки і діяльності – сукупності методів покликаних регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. Найефективніші серед них – гра, змагання, заохочення і покарання [2, 325].

Гра – один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними. Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними, творчими, регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні розважальні ігри поділяють на дві групи:

1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком  сюжету, ігри-жарти, ігри-розіграші.

2. Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні.

Заохочення - схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Мета заохочення - спрямування поведінки учня в потрібне русло, зміцнення в ньому впевненості у власних силах і, отже, посилення прагнення до позитивних вчинків, певних успіхів.

Покарання – осуд негідних дій та вчинків з метою їх припинення, запобігання у майбутньому. Покарання сприяє формуванню вміння переборювати в собі шкідливі потяги і звички, викорінювати негативні вчинки, привчає до дисципліни і порядку. Як і заохочення, його доцільно використовувати тільки як виховний засіб. Воно має викликати в учнів почуття сорому і провини, намір не повторювати подібного. Покарання, що принижує їх гідність, не дасть позитивного результату.

Змагання – природна схильність дітей до здорового суперництва та самоутвердження в колективі. Воно організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, навчає перемагати. Змагання змушує відстаючих підтягуватися до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи. Його виховна сила виявляється лише за умови, що воно стає дієвою формою самодіяльності учнівського колективу [6, 353].

Методи контролю, самоконтролю і самооцінки у вихованні забезпечують одержання зворотної інформації про зміст, характер і досягнення у виховній діяльності учнів та про ефективність праці вчителя. Залежно від форми контрольних завдань перевірка може бути усною, письмовою, графічною і практичною.

Проведення уроку з хореографії має свою специфіку. У ході спостереження (констатувальний експеримент) хореограф використовував на уроці такі методи згуртування, як словесні, наочні, практичні, ігрові, метод змагання.

Використання слова – це універсальний метод виховання. За його допомогою вирішуються різні завдання: пояснюються елементарні основи хореографічного мистецтва, відбувається згуртованість колективу на уроках хореографії. Орієнтовні теми бесід: «Валети П.І.Чайковського», «Як розвивалося мистецтво танцю» тощо. Ілюстративним матеріалом слугують використані фрагменти з фільмів-балетів, виступи хореографічних колективів. Бесіди сприяють більш вільному спілкуванню, відвертому висловлюванню думок, появі загальних інтересів, моральних цінностей - це призводить до зміцнення колективу.

Методи наочного сприйняття сприяють швидкому, глибокому та міцному засвоєнню учнями вихованих моральних цінностей, стимулюють інтерес до вправ, які вивчаються. Введення у навчальний процес зразка сприяє створенню єдиних цінностей, інтересів і традицій у колективі. Ми вважаємо, що цей метод є одним з найкращих у роботі з дітьми. Як зразок вчитель використовував танцювальну фразу з двох-трьох рухів, частину танцю, етюду. У своєму виконанні він розкривав зміст кожного уривка так, щоб у дитини з'явилось бажання його виконати. Також викладач пропонує дітям колективні відвідування концертів хореографічних колективів. Вчитель окрім наочного методу використовує практичні та ігрові.

Практичні методи виховання засновані на практичній діяльності учнів. Цими методами формують практичні уміння і навички. Під час використання практичних методів вчитель застосовував ритмічні вправи, вправи для розминки, вправи на фантазію, гімнастичні та хореографічні вправи. За допомогою ритмічних вправ хореограф допомагав дитині розвивати почуття ритму, уміння рухатися під музику. Вправи для розминок дуже необхідні, особливо на початку уроку, оскільки вони розігрівають м'язи і готують до складніших танцювальних вправ. Вправи на фантазію можуть бути найрізноманітніші. Але під час спостереження ми відзначили, що вчитель використовував вправи, які називалися «Імпровізація». Дітей розподіляють на кілька груп і кожній групі дається своє завдання, наприклад: вигадати «Танець лебедів», «Танець моря», «Танець квітів» та ін. Загальна діяльність, а особливо праця в малих групах спрямована на зближення учнів, формування дружніх відносин, сприяє вирішенню завдань поставлених перед колективом.

До ігрового методу звертався, як правило, наприкінці уроку. Суть його полягає в тому, що педагог підбирав для дітей таку гру, зміст якої передбачає змагання їх між собою за краще виконання того чи іншого завдання. Гру придумували й самі діти. Прикладом можуть бути такі ігри, як «Танцюючий пензлик», «Птиця в клітці» та ін. Отже, методи згуртування розраховані на спільну діяльність дітей, роботу в малих групах, об'єднання загальною метою і це все призводить до об'єднання хореографічного колективу.

Стає очевидним, що погляди та переконання у дітей формуються не тільки і не стільки за допомогою слова вихователя, а й у процесі різноманітної спільної діяльності, яка організовується за допомогою системи методів виховання.

ВИСНОВКИ

Оцінювання якостей особистості відіграє роль стимулу моральної поведінки, який формує ті чи інші мотиви вчинків у дітей. Так організується правильна, з погляду педагога, поведінка дітей. Але тут дуже важливим є те, на які сторони особистості дитини впливають стимули, що використовуються вчителем. Якщо йдеться тільки про успішність та дисциплінованість, то навіть сам процес учіння значною мірою втрачає свою моральну силу.

Вихованість молодшого школяра визначається його внутрішніми якостями, що характеризують його ставлення до предметного соціального середовища і до самого себе. Ставлення до вчителя опосередковує всі інші його відносини.

Моральне почуття, закріплюючись в психіці, стає мотивом, що спрямовує поведінку людини. Тільки тоді ми можемо говорити про істинно моральну поведінку особистості, коли мотивом морального вчинку стає моральне почуття: співчуття, співпереживання, жалість, сором, совість, почуття честі і власної гідності.

Молодші школярі вважають друзями тих, хто допомагає їм і поділяє їх інтереси. Для виникнення взаємної симпатії і дружби стають важливими такі якості особистості: доброта і уважність, самостійність, чесність, вміння допомогти.

В цей період виникає новий рівень самосвідомості дітей – “внутрішня позиція”. Ця позиція являє собою усвідомлене відношення дитини до себе, до оточуючих людей - таке відношення, яке він може виразити словами і вчинками. Факт становлення такої позиції внутрішньо проявляється в тому, що в свідомості дитини виділяється система моральних норм, яким він наслідує чи намагається наслідувати, незалежно від обставин.

Внаслідок розвитку інтелектуальної сфери дитина молодшого шкільного віку вміє глянути на себе зі сторони, осмислити свої вчинки, співвіднести свої вчинки з наслідками для інших.

Глибокі зміни, які відбуваються в психологічному вигляді молодшого школяра, свідчать про широкі можливості розвитку дитини на даному віковому етапі. На протязі цього періоду на якісно новому рівні реалізується потенціал розвитку дитини як активного суб'єкта, який пізнає оточуючий світ і самого себе.