Виховний, розвиваючий, освітній потенціал уроку іноземної мови

поваги до народу, носія цієї мови, толерантного ставлення до його культури, звичаїв і способу життя;

культури спілкування, прийнятої в сучасному цивілізованому світі;

емоційно-ціннісного ставлення до всього, що нас оточує;

розуміння важливості оволодіння іноземною мовою і потреби користуватися нею як засобом спілкування.

Велике значення надається розкриттю виховного потенціалу комунікативної методики на уроках з іноземної мови. Сучасні принципи організації навчального процесу з іноземної мови, прийоми і засоби навчання сприяють вирішенню завдань морального, культурного, естетичного, трудового виховання учнів.

Визначальною рисою цих посібників є автентичність, що сприяє створенню реальних ситуацій, мотивує спілкування через спілкування. Тексти включають відомості з найрізноманітніших галузей знань: психології, медицини, генної інженерії, глобальних проблем.

 

ВИСНОВКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

РОЗВИТОК ІНТЕРЕС У УЧНІВ ДО ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

 

Розвиток інтересу учнів до вивчення іноземних мов є:

по-перше, могутнім фактором розвиваючого впливу на дитину в цілому;

по-друге, – засобом удосконалення таких комунікативних умінь, як чітке оформлення думки, формулювання запитання, ведення діалогу;

по-третє, – потужним джерелом нової соціокультурної інформації, яка потребує з боку дитини постійного аналізу, порівняння, оцінювання.

Поєднання цих трьох чинників зумовлює суттєві можливості іноземної мови у формуванні мислення учня. Уміння реалізувати такий виховний потенціал іноземної мови при навчанні учнів залежить значною мірою від урахування вчителем індивідуальних психологічних і вікових особливостей учнів, володіння педагогічними закономірностями і дидактичними прийомами формування мислення.

Обґрунтування багатьох принципових положень, які забезпечують розвиток інтересу учнів до вивчення іноземних мов можна знайти в працях, присвячених розвиваючому навчанню (Н.Ф. Тализіна, В.В. Давидов, Д.Б.Ельконін, Г.С. Костюк) та застосуванню проблемного підходу у навчанні:

про перетворюючий характер пізнавальної діяльності учнів (М.І.Махмутов; М.М. Скаткін);

співвідношення і чергування індивідуального і спільного пошуку рішення (А.М. Матюшкін);

необхідність формування особистісного ставлення до проблеми в процесі її вирішення (А.В. Фурман).

Важливою умовою у підвищенні пізнавальної активності є інформованість викладача та учнів не тільки про заходи, спеціально направлені на вивчення іноземної мови, яка вивчається, але і про інші можливі способи реалізації комунікативних потреб у навчальній діяльності. Уміння вчителя зацікавити, привернути увагу, зробити рекламу фільмові, передачі стимулює самостійну діяльність учнів, створює психологічну готовність до сприйняття нової інформації.

 

3.1. Розвиток пізнавальних інтересів учнів до вивчення  
іноземних мов

 

Одна з актуальних проблем сучасної методики навчання іноземної мови – орієнтація всього навчального процесу на активну самостійну роботу учнів, створення умов для їх самовираження і саморозвитку.

Особливого значення в останній час набувають ідеї розвиваючого навчання, головною метою якого є формування особистісної активності учнів. Останнє забезпечує активне відношення до знань, систематичність і наполегливість у навчанні, позитивні результати та успішна безперервна освіта.

Пізнавальна активність – це готовність та бажання учня до вивчення нового матеріалу розширеної тематики, що стосується вивчення іноземної мови та особливостей країни, мова якою вивчається, бажання самостійно розширювати знання з даного предмету, виявлення ініціативи в пошуку цікавої інформації, бажання застосувати набуті знання в повсякденному житті та при вивченні інших предметів. Для цього необхідно пропонувати учням вивчення тем, які безпосередньо стосуються країни, мову якої вони вивчають.

Читання книг, журналів та газет, перегляд телепередач, документальних та художніх фільмів на іноземній мові сприяє розширенню світогляду учнів, їх обізнаності в усіх сферах життєдіяльності людини. У учнів виникає бажання розповісти про прочитане, побачене або почуте стосовно подій, що відбуваються у країні, мову якої вони вивчають.

При вивченні іноземної мови обов’язковим повинно бути передбачене:

оволодіння знаннями про культуру, історію, реалії та традиції країни, мова якої вивчається;

залучення до діалогу культур;

усвідомлення учнями суті мовних явищ, іншої системи розуміння, через яку може сприйматися дійсність;

розуміння особливостей свого мислення;

порівняння явищ іноземної мови, що вивчається, з рідною мовою;

уміння вчитися.

Досягнення цих цілей навчання іноземної мови можливе за умов взаємопов’язаного вивчення мови і культури народу – носія цієї мови, а також активної комунікативно-пізнавальної діяльності учня як суб’єкта навчання.

Для стимулювання пізнавальної активності учнів важливим фактором буде самостійна підготовка матеріалу про один з епізодів історії країни, або про одного з видатних діячів країни. Коли учень самостійно готує матеріал, він виявляє творчу ініціативу, а вона в свою чергу, сприяє розвитку пізнавальної активності.

Важливою умовою у підвищенні пізнавальної активності є інформованість викладача і учнів не тільки про заходи, спеціально направлені на вивчення іноземної мови, яка вивчається, але і про інші можливі способи реалізації комунікативних потреб у навчальній діяльності. Уміння вчителя зацікавити, привернути увагу, зробити рекламу фільмові, передачі стимулює самостійну діяльність учнів, створює психологічну готовність до сприйняття нової інформації.

Головне призначення іноземної мови – стати засобом спілкування учнів завдяки сформованим комунікативним умінням: говоріння, аудіювання, читання та письма. Якщо школа навчить учнів говорити, слухати, читати та писати іноземною мовою, вона забезпечить їм доступ до інших національних культур і тим самим до світової культури. Це внесе суттєвий вклад у підвищення рівня загального кругозору. Для того, щоб досягти таких результатів, кожен вчитель повинен володіти:

сучасними технологіями навчання;

застосовувати активні методи навчання, систематично розробляти та апробовувати педагогічні нововведення;

творчою, ініціативною, енергійною, фахово здатною, морально і матеріально зацікавленою у проведенні цих змін.

Величезну допомогу у цьому може надати комунікативно орієнтоване викладання іноземної мови, яке набуває зараз великого значення при роботі з підручниками видавництва “Оксфорд Юніверсіті Прес”.

Головна ідея цього підходу полягає в тому, що учні, щоб стати ефективними користувачами мови, повинні не тільки здобувати знання, а й розвивати навички та вміння використання мовних форм для реальних комунікативних цілей, використовувати їх в реальних життєвих ситуаціях. За допомогою створення на уроках у школі якнайбільшої кількості ситуацій спілкування і заохочення дітей до участі в них вчитель зможе досягнути найголовнішої мети навчально-виховного процесу – прищепити дітям почуття того, що вивчення іноземної мови є приємним процесом, в результаті якого вони отримують знання, необхідні для їхнього майбутнього.

Основні принципи, які характерні для комунікативно орієнтованого викладання мови:

учні беруть активну участь у процесі навчання;

учнів заохочують висловлювати свої думки, виражати свої почуття і використовувати свій досвід;

учні беруть участь в навчальній діяльності, яка імітує або створює реальні чи реалістичні ситуації;

учнів заохочують працювати разом;

учнів заохочують брати на себе брати відповідальність за власне навчання і розвивати вміння вчитися;

вчитель виконує різні ролі на уроках: інформує, консультує, контролює і дає поради щодо навчальних матеріалів.

Навчання різним видам мовленнєвої діяльності повинно бути взаємопов’язаним. Ця інтеграція чотирьох умінь (аудіювання, говоріння, читання, письмо) – головна риса сучасної практики навчання іноземних мов, яка закладена в нових науково-методичних комплексах.

 

ВИСНОВКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4

ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ НА УРОКАХ ІНОЗЕМНИХ МОВ

 

Метою естетичного виховання учнів на уроках іноземних мов є високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.

Естетична культура – це сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, зберігати природну красу. Рівень естетичної культури виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості, так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Естетична свідомість – це форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості.

Для розуміння психологічних особливостей естетичної свідомості як результату естетичного виховання слід розглянути структуру естетичної свідомості:

естетичні сприйняття, які виявляються у спостережливості, умінні помітити найсуттєвіше, що відображає зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу, відчувати радість від побаченого, відкритого;

естетичні почуття – почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в оточуючій дійсності, творах мистецтва;

естетичні судження, які передають ставлення особистості до певного об’єкта, явища.

У педагогічній практиці є недопустимим нав’язування учням вчителем своїх міркувань. Навпаки, він повинен допомагати їм виявляти самостійність при з’ясуванні естетичної вартості предметів; естетичні смаки, що постають як емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного. Вони мають вибірковий, суб’єктивний характер. Стандартних смаків не існує, вони пов’язані з індивідуальним баченням і сприйняттям; естетичний ідеал – своєрідний зразок, з позиції якого особистість оцінює явища, предмети дійсності. Естетичний ідеал відображає уявлення про красу, її критерії.

Найважливішим завданням естетичного виховання є формування і розвиток естетичного сприйняття, яке складає основу естетичного почуття.

Більш складні компоненти – почуття, судження, смаки, ідеал формуються у учнів на базі естетичних сприйняттів у процесі естетичного освоєння світу.

Зміст естетичного виховання конкретизується в програмах з кожного предмету. Деякі предмети, зокрема література, музика, загальнотворче мистецтво, мають дуже великий потенціал щодо естетичного виховання учнів завдяки специфіці об’єктів вивчення – творів мистецтва.

Проте вчителі всіх предметів мають враховувати естетично-виховне навантаження програм та намагатися використати в цьому аспекті кожну можливість, яку дає їх предмет. Окрім уроків, естетичне виховання реалізується у різних самодіяльних об’єднаннях учнів (хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки, кіно- і фотогуртки), у роботі студій, під час факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва. Серед цих шляхів реалізації естетичного виховання учнів важливе місце займає естетичне виховання на уроках іноземної мови.

Показники естетичної вихованості учнів – це і їх зовнішній вигляд, манера поводитися, розмовляти, вигляд їхніх підручників, зошитів. Все це говорить про те, що кожний урок, кожна взаємодія учня із вчителем має містити естетико-виховний компонент, свідомо спрямований вчителем.

Естетичне виховання школярів є багатогранним процесом, основу якого складають такі напрями: життя і діяльність учня в сім’ї. Тут формуються основи естетичних смаків, почуттів, на що впливають організація побуту в оселі, одяг, взаємини в сім’ї; навчально-виховна діяльність загальноосвітніх закладів, яка передбачає залучення учнів змістом навчальних дисциплін, позакласної виховної роботи. У школах створюють спеціалізовані гуманітарно-естетичні класи, що сприяє естетичному розвиткові учнів; навчально-виховна робота позашкільних дитячих закладі. Ця діяльність спрямована на задоволення інтересів, розвиток здібностей учнів, залучення їх до активної естетичної діяльності; вплив засобів масової інформації.

Діяльність вчителів школи в рамках естетичного виховання є лише одним серед компонентів, які формують естетичну свідомість учня. Проте естетичне виховання у школі має ряд важливих рис, що відрізняють його від інших напрямів та роблять одним з найбільш значущих у процесі формування естетичної особистості учня. Діяльність вчителя по формуванню естетичних смаків учнів є свідомою та цілеспрямованою на відміну від випадкових впливів масової інформації та часто безсистемного та непослідовного естетичного виховання дітей у сім’ї.