Використання країнознавчого матеріалу на уроках іноземної мови

 При навчанні  французькій культурі можна виділити  наступні важливі задачі, виконання  яких буде пов’язано з поданням  краєзнавчого матеріалу:

 визначити  мінімальний обсяг культурологічного  та краєзнавчого матеріалу;

 виявити,  якого роду краєзнавчий матеріал  відповідає цілям вивчення французької  мови в конкретній ситуації;

 підібрати  та презентувати відповідний  цим цілям краєзнавчий матеріал;

 формувати  в учнів навички культурного  усвідомлення;

 формувати  в учнів розуміння того, що  кожна культура унікальна;

 заохочувати учнів до культурної та краєзнавчої діяльності.

Лінгвокраїнознавство  як спосіб викладання іноземної мови.

Кожна національна  культура складається з національних і інтернаціональних елементів  і не може цілком збігатися з іншою  культурою. Тому в процесі викладання іноземної мови ми вимушені витрачати  час та енергію на формування у  свідомості учнів поняття  про  нові предмети і явища, що не знаходить  аналогії ні в рідній культурі, ні в  рідній мові.  Отже, мова йде про  включення елементів країнознавства у викладання мови, але це включення  якісне іншого роду в порівнянні з  загальним країнознавством. Так  як ми говоримо про з'єднання в  навчальному процесі мови і відомостей зі сфери національної культури, такий  вид викладацької роботи пропонується назвати лінгвокраїнознавчим  викладанням.

      Знання національних реалій  важливе  при вивченні культури і мови  країни. Постійною ознакою належності  слова до лінгвокраїнознавчого  матеріалу є присутність національно-культурного  компонента, якого немає в інших  мовах.

     Реалії – назви, властиві тільки  певним націям і народам, предмети  матеріальної культури, факти історії,  імена національних героїв, міфологічних  істот. Так, наприклад, можна  назвати французькі лінгвокультурологічні  реалії (лінгвокультуреми), які можуть  зустрічатися в іншому виді  у представників української  лінгвокультурологічної спільноти: 

Реалії, які є у французькій культурі та відсутні в українській: державні інститути, економічні структури, суспільні  організації, засоби масової інформації, реалії з області мистецтва, історії, повсякденного життя  (DOM, Ordre des mйdecins, CNRS, grandes йcoles).Реалії, що є в наявності  в обох культурах, але розрізняються  якою-небудь  ознакою.  Наприклад,  isoloir  m – кабіна для голосування. Під час виборів перебування  в ній виборців обов'язкове:  бюлетень, вкладений у конверт, без заходу виборців у кабінет, анулюється.

Невідповідність співставлення «знак – річ» також  виявляється як неадекватність однаково названих реалій. Наприклад, різниця  між  esprit gaulois і українським - галльська  дотепність. Перше означає гумор  вуличний, відвертий, грубуватий, в  той час як друге асоціюється  з легкістю і добірністю (веселий  невимушений гумор, властивий французам).

Реалії, що мають інтернаціональний характер, але відрізняються при цьому  національним наповненням:  -  до них відносяться народжені  у  Франції ідеї, концепції, винаходи, що складають внесок цієї країни у  світову культуру (socialisme, style gothique, code civil, curie, impressionisme); опис національної своєрідності французької культури є неповним без урахування тих особливостей, які отримали на французькому ґрунті деякі загальноєвропейські філософські та художні течії - стилі та жанри, спортивні рухи, історичні події (romantisme, opйrette francaise, Union europйenne).

Є одні й  ті ж реалії, що мають в українській  і французькій мові різні назви. Наприклад, бій Великої армії  і російською армією у вересні 1812 року для французів – «битва під  Москвою», а в нашій історії  це «Бородинська битва».

Аспект  викладання мови – це, по-перше, мовний матеріал, по-друге, це прийоми викладання, які необхідні для даного мовного  матеріалу. Прийоми викладання  - різні, залежать від поставлених  цілей. Звичайно, вони своєрідні для  кожного з трьох етапів роботи: презентація, чи первісне ознайомлення учнів з новим для них матеріалом; закріплення (меморизація), чи переклад первісних знань, умінь і навичок з короткочасної в довготривалу пам'ять, індивідуальну свідомість людини; активізації, чи виведення засвоєного матеріалу в діяльність мовою, яка вивчається.

Лінгвокраїнознавчі  прийоми розподіляються  на три  етапи: презентація, закріплення та активізація. У лінгвокраїнознавстві, подібно до стану справ у будь-якому  іншому аспекті викладання мови, вирішуються  проблеми відбору навчального матеріалу. Із загального лексичного або фразеологічного  запасу та із лексичних та фразеологічних мінімумів  вибираються  одиниці, наділені національно-культурною семантикою. Фонетичний або граматичний устрій обстежується з метою виявлення  в ньому потенційних носіїв даних  про культуру. Є також самостійні країнознавчі прийоми викладання, такі як експлікація лексичного фону, додатковість зорового та вербального рядів, виявлення  проективного країнознавчого змісту художнього тексту, системне та повне коментування.

Таким чином, лінгвокраїнознавство – це самостійний  аспект  викладання іноземних мов, як  і фонетичний, лексичний, граматичний, стилістичний. Тепер ми можемо визначити  поняття, що таке лінгвокраїнознавство. Лінгвокраїнознавство – це аспект викладання іноземної мови, у якому  з метою  забезпечення комунікативності навчання та для вирішення  загальноосвітніх та гуманістичних задач  реалізується кумулятивна функція мови і  здійснюється аккультурація  адресата, причому  методика викладання має філологічну  природу – ознайомлення здійснюється за допомогою іноземної мови та в  процесі її вивчення.

Роль  лінгвокраїнознавчого аспекту у  підвищенні пізнавальної активності.

Одна  з актуальних проблем сучасної методики навчання іноземної мови - орієнтація всього навчального процесу на активну  самостійну роботу учнів, створення умов для їх самовираження і саморозвитку. В проекті розроблюваного експертними групами Ради Европи пакета документів під назвою “Европейський Мовний Портфоліо” відмічається, що в умовах геополітичної ситуації “европейське товариство стає більш інтерактивним, европейці стають більш мобільними і подорожують для збагачення свого професійного, освітнього та особистісного досвіду. Але навіть для тих, хто мало подорожує, сучасні інформаційні технології роблять подолання мовних бар'єрів нормою життя. Молоде покоління повинно підготувати себе до того, щоб мати максимальну користь з такого роду діяльності з метою вдосконалення своїх лінгвістичних знань, навиків і умінь.” В усіх матеріалах цього проекту зроблено акцент на самостійній роботі по вивченню іноземної мови, а на першому місті серед якостей майбутнього повноцінного члена европейського демократичного співтовариства називаються “здатність до самоорганізації, незалежність, висока самосвідомість, впевненість у своїх силах, поєднання незалежності мислення і дій з соціальною відповідальністю”. В такому контексті особливого значення набувають ідеї розвиваючого навчання, головною метою його є формування особистісної активності учнів. Останнє забезпечує активне відношення до знань, систематичність і наполегливість у навчанні, позитивні результати та успішна безперервна освіта.

Пізнавальна активність - це готовність та бажання  учня до вивчення нового матеріалу  розширеної тематики, що стосується вивчення іноземної мови та особливостей країни, мова якої вивчається, бажання самостійно розширювати знання з даного предмету, виявлення ініціативи в пошуку цікавої  інформації, бажання застосувати  набуті знання в повсякденному житті  та при вивченні інших предметів.

Для цього  необхідно пропонувати дітям  вивчення тем, які безпосередньо  стосуються країни, мову якої вони вивчають.

Читання книг, журналів та газет, перегляд телепередач, документальних та художніх фільмів на іноземній мові сприяє розширенню світогляду учнів, їх обізнаності в усіх сферах життєдіяльності людини. У дітей виникає бажання розповісти про прочитане, побачене або почуте стосовно подій, що відбуваються у країні, мову якої вони вивчають.

При вивченні іноземної мови обов'язковим повинно  бути передбачене:

оволодіння  знаннями про культуру, історію, реалії та традиції країни, мова якої вивчається (лінгвокраїнознавство, країнознавство);

залучення до діалогу культур (іншомовної та рідної);

усвідомлення  учнями суті мовних явищ, іншої системи  розуміння, через яку може сприйматися  дійсність;

розуміння  особливостей свого мислення;

порівняння  явищ іноземної мови, що вивчається, з рідною мовою;

уміння  вчитися (працювати з книгою, підручником, довідковою літературою, словниками тощо).

Досягнення  цих цілей навчання іноземної  мови можливе за умов взаємопов’язаного  вивчення мови і культури народу - носія  цієї мови, а також активної комунікативно-пізнавальної діяльності учня як суб'єкта навчання.

Тому  для стимулювання пізнавальної активності учнів важливим фактором буде самостійна підготовка матеріалу про один з  епізодів історії країни, або про  одного з видатних діячів країни. Коли учень самостійно готує матеріал, він виявляє творчу ініціативу, а  вона в свою чергу, сприяє розвитку пізнавальної активності.

Важливою  умовою у підвищенні пізнавальної активності є інформованість викладача і  учнів не тільки про заходи, спеціально направлені на вивчення іноземної мови, яка вивчається (таких, як навчальні  програми телебачення і радіо), але і про інші можливі способи  реалізації комунікативних потреб у навчальній діяльності. Уміння вчителя  зацікавити, привернути увагу, зробити рекламу фільмові, передачі, безумовно,  стимулює самостійну діяльність учнів, створює психологічну готовність до сприйняття нової інформації.

Лінгвокраїнознавчий аспект  знаходить своє відображення  в цілях та задачах навчання іноземної  мови, а також у змісті та прийомах навчання, що дає можливість цілеспрямовано проводити роботу з формування фонових  країнознавчих знань з перших кроків. На наш погляд, можна  казати про лінгвокраїнознавчий компонент  змісту підручників, тому що він входить  в цілі, зміст та прийоми навчання, які в них викладені. Правомірно вважати лінгвокраїнознавчим компонентом  зміст навчально-методичного комплексу  в цілому, тому що його складовими частинами  є  книга для читання, книга  для вчителя, яка значною мірою  вирішує ці задачі.

Найважливішим мотиваційним стимулом вивчення іноземної  мови є, звичайно ж, прагнення до розширення свого загального кругозору, причому  провідну роль відіграє бажання познайомитися  з життям країни досліджуваної мови, з її географією, історією, побутом. Важливим є і той фактор, що інтернаціоналізація  всіх аспектів життя суспільства, зміна  політики держави дає можливість наочно познайомитися з країною, мова якої вивчається, відвідати її чи як турист, чи пройшовши  там стажування, навчальний курс, беручи участь в численних  міжнародних освітніх  програмах.

Справді, іноземна мова робить значний внесок у розширення загальноосвітнього кругозору  учнів. Його роль можна підсилити  за рахунок ще більш послідовної  і більш широкої реалізації лінгвокраїнознавчого аспекту, що є частиною здійснення міжпредметних  зв'язків. Іноземна мова стикається з  багатьма шкільними дисциплінами і, перш за все,  відкриває школярам  шлях до додаткових знань з географії, історії, літератури й інших предметів. Тому важливо так побудувати навчання, щоб учні оволодівали  умінням  користуватися  іноземною мовою для поповнення своїх знань з цих предметів.

Велика  кількість різних факторів, що впливають  на навчання  іноземних мов,  їхній  взаємозв'язок  і взаємозумовленість приводить до об'єктивної необхідності розглядати навчання  іноземної  мови  як складну  систему, що вимагає  більш повного виявлення цих  факторів і послідовного їхнього  обліку. Оволодіння іноземною мовою  як засобом спілкування повинне  дати школярам безпосередній доступ до культури інших народів, забезпечити  в процесі навчання діалог культур,  сприяти вихованню, всебічному  розвитку школярів, підвищувати якість підготовки їхньої діяльності в різних сферах життя – у побутовій, соціально-культурній і т.д. Володіння іноземною мовою  відкриває більш широкі можливості  для  науково-технічного  прогресу, тобто тут мова йде про підвищення результативності навчання іноземній  мові.

Таким чином, у даному розділі нами були викладені методологічні принципи, які є основою лінгвокраїнознавства, дані теоретичні основи лінгвокраїнознавства, показані кола питань, які складають  лінгвокраїнознавчу проблематику та мотиваційні  стимули вивчення іноземної мови. Виходячи із вищесказаного, можемо дійти  висновку, що головною метою лінгвокраїнознавства є вивчення іноземної мови разом  з вивченням культури країни, мова якої вивчається. Лінгвокраїнознавчий  аспект навчання – це самостійний  аспект навчання іноземної мови (поряд  з фонетичним, лексичним, граматичним  та стилістичним), який відбиває національно-культурний компонент мовного матеріалу. Кінцевою метою засвоєння лінгвокраїнознавчого аспекту є формування в учнів  лінгвокраїнознавчої компетенції, тобто  “цілісної системи уявлень  про основні національні традиції, звичаї та реалії країни, мова якої вивчається, що дозволяє учням асоціювати з мовною одиницею ту ж саму інформацію, що й  “носії”  цієї мови і досягати повноцінної комунікації “

Розділ 2. Мотиваційна дія лінгвокраєзнавчого аспекту при

навчанні  французької мови на середньому етапі  ЗОШ