Вплив провідних педагогічних ідей С.Ф.Русової на вдосконалення сучасної школи

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ ВНЕСОК С.Ф.РУСОВОЇ В УДОСКОНАЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ

1. Вплив життєвого шляху на становлення педагогічних поглядів, ідеалів С.Ф.Русової…………………………………………………………………....6
2. Концепція національної школи С.Ф.Русової як провідна віха в її професійному самовизначенні……………………………………………...12

РОЗДІЛ  ІІ. АКТУАЛЬНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТРІ

2.1 Вплив провідних педагогічних ідей С.Ф.Русової на вдосконалення сучасної школи……………………………………………………………………………..…16

2.2 Рекомендації сучасному  педагогу щодо його професійної  підготовки….....21

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..…….25

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………...…..27

ДОДОТКИ……………………………………………………………………..……29

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Відродження й розвиток української  педагогіки в самостійній українській  державі стало насущною проблемою нашого часу. Адже історія розпорядилась так, що наш народ на багато століть втратив свою незалежність і державність. Але в умовах чужоземної окупації він самостійно боровся за відновлення своєї держави, за збереження національної культури і національної школи.

За українську освіту боролися багато педагогів, які заново відкривали для себе педагогічні надбання попередніх поколінь, оцінюючи їх з позицій  власного світобачення. Серед них особливою постаттю була Софія Федорівна Русова.

Ім'я Софії Русової  стає зіркою першої величини у світлому сузір'ї видатних українських педагогів-сподвижників рубежу ХІХ-ХХ століть. Воно належить до плеяди класиків української педагогіки. А її багатюща творча спадщина увійшла  в золотий фонд педагогічної науки  й завжди актуальна.

Софія Федорівна Русова – видатний український педагог, видавець, письменниця, активна громадська діячка, щира подвижниця української національної культури й стійкий борець за самостійну Українську державу, організаторка національного руху українського жіноцтва[див. дод. 1]. Вона створила надзвичайно цікаві й глибоко наукові твори про український національний напрямок виховання. Діапазон педагогічного інтересу С. Русової яскраво відображений у змісті та й навіть у самих назвах її наукових праць, як-от: «Початкова географія», «Єдина діяльна школа», «Дидактика», «Національна школа», та інші. Наявні в них думки, ідеї, погляди й положення орієнтують вчителів на правильне забезпечення наступності між дитсадком і школою у навчанні та національному вихованні дітей, що дуже потрібне для забезпечення нормального функціонування національної системи освіти в умовах суверенної України, виховання національно свідомих громадян[5,68-72].

Вся діяльність Софії Русової  як педагога, науковця, громадського діяча  націлена на створення в Україні  власної системи національного  виховання. Зважаючи на актуальність даної проблеми в сьогоденні, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «С.Ф.Русова про українську національну школу».

Предмет дослідження – С.Ф.Русова про українську національну школу.

Об’єкт дослідження – навчально-виховний процес в початковій школі.

Мета дослідження – ознайомитись з життєвим шляхом С.Ф.Русової,  теоретично обґрунтувати сутність національна концепція, визначити особливості її використання у навчально-виховному процесі початкової школи, дослідити проблему професійної підготовки вчителя української національної школи.

Згідно з метою і  предметом дослідження було визначено  такі завдання:

1.Здійснити аналіз історичної та педагогічної літератури, що висвітлює основні життєві та професійні досягнення С.Ф. Русової;

2.Дослідити вплив ідей  С.Ф.Русової на освітній процес української національної  школи;

3.Проаналізувати вплив педагогічних ідей С.Ф.Русової на вдосконалення сучасної школи;

4.Визначити вплив провідних поглядів С.Ф.Русової на проблему професійної підготовки вчителя національної школи;

Методи дослідження:

Теоретичні методи: аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, індукція, дедукція.

Емпіричні: опитування, спостереження.

Структура дослідження:

курсова робота складається  із вступу, ІІ розділів, висновку, списку використаної літератури, що включає 24 найменування. Загальний обсяг 28   сторінок друкованого тексту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНИЙ  ТА ПРАКТИЧНИЙ ВНЕСОК С.Ф.РУСОВОЇ В  УДОСКОНАЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТНЬОЇ  СИСТЕМИ

1. Вплив життєвого шляху на становлення педагогічних поглядів, ідеалів С.Ф.Русової

 

Софія Русова – видатна діячка національно-визвольного руху, педагог, автор підручників, письменниця, літературознавець, перекладачка, автор багатьох досліджень з педагогіки, історії, засновниця Академії наук в Україні, співробітниця численних журналів і передусім великий патріот України.

Народилася Софія Федорівна  Ліндфорс 1856 р. на Чернігівщині в с.Олешня, куди із Сибіру переїхали її батьки. Мати – Ганна Жерзе була французького, а батько Федір Ліндфорс – шведського походження, обидві родини належали до кола, російських аристократів. Мати рано померла, батько залишився о трьома дітьми[5, 62-72].

1871 р. у Києві помер  батько, і діти мали визначитися  в житті. Софія разом зі старшою  сестрою Марією вирішили стати  педагогами. Того ж таки року  вони відкрили у Києві перший  дитсадок, який став осередком  національної культури. Сюди водили  своїх дітей Старицькі. Вони  й познайомили Марію і Софію з Миколою Лисенком, а ще через рік сестри Ліндфорс цілком увійшли в коло української інтелігенції, що згодом утворили Стару Громаду. Це були –П.Чубинський, М. Старицький, М. Лисенко, О. О'Коннор, В. Антонович, П.Житецький, Ф. Вовк, М. Драгоманов з сестрою Ольгою, П. Кисач, О. Русов .

1874 р., Олександр Русов і Софія Ліндфорс поїхали до Петербурга продовжувати освіту, там вони одружились.

З цієї нагоди М. В. Лисенко  подарував молодому подружжю пісню "Золоті ключі" – єдиний, але чудовий весільний подарунок.

1876 р. С.Ф. Русови повернулися до Чернігова, а згодом почалися переїзди  до Ніжина, Київа, Одеси, Полтави, Харкова, Херсона.

Неодноразово у їхньому  домі жандарми проводили обшуки. Софії  Русовій, матері двох маленьких дітей, довелося пережити арешти, перебувати під слідством у Лук'янівській тюрмі. За наказом міністра внутрішніх справ та голови жандармерії Олександр Русов змушений був покинути Україну. Так родина переїхала до Петербурга[12, 16-56].

У Петербурзі на той час  уже була організована українська Добродійне видавниче товариство, яке згодом видало два підручники Софії Русової – Початкову географію і Український буквар, укладений на основі букваря О.Потебні.

1910 р. Софія стає співредактором  педагогічного журналу "Світло", який організовують молодий талановитий  учитель з Полтавщини Григорій  Шерстюк та Спиридон Черкасенко. Саме в цей час С.Ф. Русова основну увагу зосереджує на проблемі творення національної системи виховання і навчання. Зі сторінок журналу вона знайомила педагогічну громадськість із здобутками світової педагогічної думки, систематично робила огляд російських педагогічних журналів, подій з учительського життя та праць відомих педагогів[20,5-16].

Центральним питанням у вирішенні  проблем школи і освіти, на думку  С.Русової, є доля вчителя. У статтях "До сучасного становища народного учителя" і споріднених за тематикою подано аналіз соціально-економічного, правового, загальнокультурного і професійного рівня українського вчительства. Один із висновків, які робить С. Русова на основі всебічного матеріалу, полягає в тому, що тільки досвідчений, щасливий, незалежний у правовому й економічному становищі вчитель буде корисним і для учнів, і для їхніх батьків.

Тоді ж С. Русова починає  опрацьовувати концепцію національної системи освіта і виховання. Низка, статей, що були опубліковані в журналі  упродовж 1913-1914 рр. і лягли в основу невеликої за обсягом, але багатої  за змістом книжки "В дитячому садку", що вийшла друком 1919 р. Вона –  переконливе свідчення того, що тепер виникають ті ж питання, які розв'язувала С. Русова. Це, окрема, питання гуманізації й індивідуалізації виховного процесу в дитсадках,початковій школі. Показуючи надзвичайно важливе значення природознавства у вихованні дитини, С. Русова подає стислу схему власної програми. Така програма сьогодні для вихователя, може бути ідеальною тому, що вона пропонує принципи загального підходу, на основі яких він буде ознайомлювати дітей з природою рідного краю, з народними прикметами, традиціями, буде виховувати зацікавлених дослідників, що вміють любити і берегти все живе. С. Русова розкриває значення таких видів діяльності для розвитку дитини, як гра, праця, малювання, ліплення, співи, танці – в них найбільше може виявитися самостійність дитини. Тут підкреслюється, що в родинному житті метою є "не давати дитині готове знання, а збудити в неї духовні сили, розворушити цікавість, виховати її почуття, – щоб очі дитини вміли бачити, вуха дослухалися до всього..."[13, 171-180]. Дітей не треба ні до чого силувати, «садівниця» ,так гарно називали тоді виховательку, має любити дітей, розуміти їх душі.

У своїй концепції С.Ф. Русова звертає увагу на те, що необхідно розуміти і враховувати національну особливість українських дітей. Вона зазначає, що "українська дитина занадто вразлива й часто-густо ховається од інших зі своїми переживаннями; до неї треба підходити з ласкою, повагою, треба збудити її цікавість, тоді виявиться талановита вдача дитини й озветься її глибока чулість"[12, 16-56].

Під час зарубіжних поїздок  С.Ф. Русова цікавилася роботою дитсадків і початкових класів у Брюсселі, у Берліні, знайомилася з Й.Г.Песталоцці, вивчає його досвід.

Лютнева революція 1917 р. принесла волю і на Україну. С.Ф. Русова стала членом Центральної Ради. Почалася робота по відродженню старих і організації нових "Просвіт". Постала проблема підготовки педагогічних кадрів. У Фребелівському інституті був організований український відділ, який очолила С. Русова.

Невдовзі внаслідок другої революції і Брестського миру, політична ситуація в Україні ускладнилась. В 1919 р. Міністерство освіти опинилось у Кам'янці, де С. Русова працювала професором першого українського університету.

У 1923 р. С. Русова з онукою емігрувала спочатку до Львова, потім  – Відня, а далі – у Чехословаччину. В еміграції представники української  інтелігенції ставили собі за обов'язок допомагати співвітчизникам не тільки вистояти, вижити, а й зберегти свою мову, культуру, національну гідність, віру. Для цього створювалися дитячі притулки, школи, громади[5, 62-72].

Один із організаторів  культурного життя еміграції  в Чехословаччині Микита Шаповал  поділився з Софією Русовою ідеєю створення у Празі Українського Педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. С. Русова брала активну участь в опрацюванні організаційних питань, визначенні структури інституту, складанні програм.

Педагогічну діяльність С. Русова поєднувала з громадською роботою, пов'язаною з опікою над жіноцтвом  і дітьми. Жіночі товариства різних країн, поважні особи надсилали на її ім'я кошти на допомогу дітям і жінкам.

Померла С. Русова 1940 р. в  Празі, похована на Ольшанському цвинтарі недалеко від могили Олександра Олеся.

Працюючи співредактором педагогічного журналу "Світло" (1910-1914), видає статті: "Дитячий  сад на національному ґрунті" (1910), "До сучасного становища народного  учителя" (1912) тощо, зосереджує основну  увагу на проблемі створення національної системи виховання й навчання. Знайомить освітянську громадськість  зі здобутками світової педагогічної думки, інформує про події в учительському  житті. За запрошенням Фребелівського інституту читає слухачам курс дошкільного  виховання, виданий 1918 р. під назвою "Дошкільне виховання"[19, 223-238].

Події 1917-1920 рр. стали визначним  етапом освітянської діяльності Русової.    В цей період нею перевидано її "Український буквар", "Початкову географію", написано понад 15 праць, що узагальнюють її досвід: "Націоналізація школи" (1917), "Нова школа" (1917), "Методика початкової географії" (1918), "Початкова освіта, засоби її проведення" (1918) тощо. Емігрувавши у Чехословаччину видала підручники "Географія. Європа. Позаєвропейські країни" (1922), "Теорія і практика дошкільного виховання" (1924). З метою поширення педагогічних знань заснувала у Празі Український педагогічний інститут. Видані окремими книжками "Єдина трудова школа" (1923), "Нова школа соціального виховання" (1914), "Дидактика" (1925) можна назвати першими українськими підручниками дошкільного й шкільного виховання[19, 223-238]. До кінця життя Русова поєднувала педагогічну працю з громадською діяльністю, пов'язаною з опікою над жіноцтвом і дітьми.

Педагогічні пошуки Русової  пройняті ідеєю створення національної системи освіти. Вважала, що концепція національної освіти має вибудовуватися на засадах сучасних положень психології та педагогіки про закономірності та умови розвитку дитини, про методи навчання й виховання, найдоцільніші для певного віку. Важливе місце в системі національного виховання відводила навчанню рідним словом, відсутність якого вважала однією з найбільших перепон для розумового розвитку дитини.