Вплив провідних педагогічних ідей С.Ф.Русової на вдосконалення сучасної школи

Орієнтація на всебічний  гармонійний розвиток особистості  учнів детермінує таку максимальну  наповнюваність:

 

•  у початкових класах і групах продовженого дня — не більше 20 учнів;
• у 5-11 класах — не більше 25. Недоцільним є об’єднання початкових класів у класи-комплекти незалежно від кількості дітей у кожному класі.

Духовне відродження школи  вимагає гуманізації не лише змісту освіти, але й навчально-виховного процесу. Вона полягає в створенні такої атмосфери на заняттях, щоб задовольнялися природні потреби учнів у пізнавальній діяльності, спілкуванні, самовираженні і самоутвердженні.

Естетичне виховання в  школі здійснюється на засадах національної культури мистецтва, традицій і звичаїв  народу, за рахунок вивчення предметів  естетичного циклу (музика, співи, образотворче мистецтво, хореографія), організації  позакласної роботи в галузі народного  мистецтва тощо.

Органічною складовою  життєдіяльності учнів, зміцнення  їх здоров’я виступає фізична і  розумова праця. Трудове виховання  здійснюється у всіх видах НВ діяльності, забезпечується політехнічним і  трудовим спрямуванням вивчення всіх навчальних предметів, залученням учнів до суспільно-корисної, продуктивної праці, до участі в технічній творчості тощо.

Зазначені вище аспекти є  спільними для концепції національної освіти С.Ф.Русової та сучасної концепції  загальноосвітньої школи. Тобто, це вказує на те, що педагогічна спадщина Софії Федорівни Русової займає важливе місце і теорії і практиці навчально-виховного процесу і є актуальною в сьогоденні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Рекомендації  сучасному педагогу щодо професійної  підготовки

 

При опитуванні сучасних вчителів, ми визначили, що мало хто переймається історико-педагогічними надбаннями українського народу, і мало хто знайомий зі спадщиною видатного українського педагога, видавця, письменниці, активної громадської діячки, щирої сподвижниці української національної культури Софії Федорівни Русової. А вона велике значення у своїх праця приділяла професійній підготовці вчителя, його якостям.

Розробляючи критерії своєї  навчально-виховної системи, С.Ф.Русова характеризує гуманні цінності: людяність, доброту, милосердя – як найвищі  духовні надбання народу. Домінуючими  властивостями, які виражають ставлення  такої людини до колективу та окремих  людей є патріотизм, доброта, людяність  і вимогливість. Дуже важливо розвивати  у кожної особистості і такі якості, як відповідальність, працелюбність, сумлінність, охайність, а також скромність, повагу до старших, гідність та доброзичливе ставлення до інших.  Цю почесну  місію повинні виконувати, на думку  Софії Русової, педагоги, які наділені такими ж якостями[7, 2-4].     

Софія Русова у цілому ряді своїх праць наголошувала на тому, що провідне місце у навчанні, духовному  і фізичному зростанні належить народному вчителеві, який завжди повинен  пам’ятати, що його покликання не можна  ні з чим поставити поруч, бо «хіба  є в кожного народу щось коштовніше, ніж душі його дітей, і хіба є обов’язки вищі за обов’язки виховати з них людей -громадян?» [17, 125-133]. За переконаннями С.Ф.Русової, педагог має бути національно свідомою людиною, володіти високим рівнем культури, педагогічними здобутками попередніх поколінь, скарбами народної педагогіки, здатний творчо використовувати їх на практиці.

Софія Русова високо оцінювала  соціальне призначення вчителя. Саме на вчителя вона покладала великі надії, адже йому довірено найцінніше суспільне багатство – підростаючі  покоління.

Формулюючи вимоги до вчителя, С.Ф.Русова писала у своїй роботі «Нова школа соціального виховання»: «Це мусить бути надзвичайної моральної  краси людина, що безпосередньо своїми переконаннями, всім своїм поводженням  повинна впливати на своїх учнів…Учитель  повинен бути не якимсь ремісником, а апостолом правди і науки, який має перед собою не лише матеріальну  нагороду за працею, а велике гуманне  завдання»[21, 16-30]. Кожен вчитель у процесі своєї діяльності повинен багато читати, постійно поповнювати свої знання, бо «той, хто вчить, повинен і сам багато знати»         [9, 16]. Завдання вчителя – своєю поведінкою, характером викликати любов і довір’я дітей, по-батьківському ставитися до них, добре знати вікові та індивідуальні особливості своїх вихованців. С.Ф.Русова образно порівнює дітей з кущами у саду і підкреслює, що як серед розмаїття кущів немає двох однакових, так і всі діти розрізняються між собою почуттями, думками, характерами, здібностями. Особистий приклад життя та діяльності вчителя – гідний наслідування вихованцями. Він повинен відзначатися своєю справедливістю, стриманістю, щирістю, бути активним, енергійним, запалювати учнів своїми справами. А це вказує на те, що вчитель повинен багато працювати над собою, займаючись самоосвітою та самовихованням.

Софія Русова виділила предмет  відповідальності вчителя. Вона пише, що вчитель має не лише вчити учнів, але й виховувати їх характер, зміцнювати волю, викликати свідоме ставлення  до своїх обов’язків. Гармонійну людину можна виховати, враховуючи ряд умов. Першочерговою С.Ф.Русова вважала  таку умову: «Не вчити дитину, не давати їй готові знання, а більш  усього збудити її духовні сили, розворушити її цікавість, виховати її почуття»[8,57-59].

Важливого значення приділяє Софія Русова відповідальності педагога за розвиток учня. У праці «Теорія  педагогіки на основі психології» пише: «Учитель не сміє перешкоджати процесові  розвитку дитини, а мусить підносити  цей процес, мусить підносити цей  процес, мусить створити в школі  таку атмосферу здорової діяльності, такий гарний приємний осередок, щоб школа була приємна, щоб її учні любили, щоб самі постійно її прикрашали»

[5, 125-133].

Не менш важливою складовою  предмета відповідальності вчителя  є глибоке і всебічне вивчення природи людини, порухів її душі, особливостей її психічного життя. Основним обов’язком вчителя Софія Русова вважала глибоке знання індивідуальних особливостей своїх учнів, уміння залучити кожного з них до активної праці, викликати необхідні для цього  зусилля. Учитель не повинен забувати таких правил:

1. Нічого не вимагати від дитини над її сил;

2. Викликати на допомогу для розв’язання якоїсь проблеми природну спритність дитини;

3. Навчити дитину працювати;

4. Викликати бадьорість і утворити у класі таку атмосферу, щоб праця йшла жвавіше[16, 134-159].

Особливого значення в  діяльності вчителя С.Ф.Русова приділяє забезпеченню ними відповідного психологічного клімату в дитячому колективі. Вона покладає на вчителя обов’язок створити в школі «такий лад, при якому  немає місця будь-яким злочинам». З цією метою вона пропонує створити добрі стосунки у процесі навчання з дітьми, керувати їх духовними  потребами у позакласній роботі, організовуючі відповідну моральну атмосферу[10, 86-87].

Специфічною рисою праці  вчителя є те, що предметом його відповідальності завжди повинна бути робота з батьками учнів. З цього  проводу Софія Русова зазначала, що успіх у вихованні дітей  буде залежати від уміння педагога реалізувати важливу складову професійної  діяльності вчителя – організувати співпрацю з батьками: «…головне  завдання – це об’єднати  матерів, з’єднати їх в один щирий гурток, зацікавлений в розвитку своїх дітей»[15, 304].

С.Ф.Русова підкреслювала, що вчитель не повинен обмежуватись лише шкільними справами, він повинен  розв’язувати культурно-виховні завдання, виходи за межі школи, сприяти економічному і моральному розвитку не тільки учнів, але їх батьків, жителів певного  населеного пункту. Вчитель  повинен  працювати з громад кістю, розповсюджувати  педагогічні знання.

Особливе місце у професійному становленні вчителя відводить  Софія Русова педагогічному покликанню. Вона радила майбутнім вчителям «…зробити  собі іспит – рік попрацювати  біля дітей, щоб перевірити свої індивідуальні  нахили, чи відповідають вони вимогам  педагогіки, чи задовольнить їх виховання  морального, чи самі вони фізично можуть витримати цю нелегку працю»[21, 16-30].

У руслі власної концепції  української національної школи  С.Ф.Русова важливе місце визначила  вчителю, сформулювала вимоги і цілий  ряд порад щодо його підготовки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Одну з основних рис  утвердження Української незалежної держави становить прискорення  процесу національно-культурного  відродження. Його складовим елементом є підвищення інтересу до педагогічної спадщини. Це пов'язано з тим, що навчання і виховання дітей має неабияку актуальність сьогодні. Адже найдорожчим скарбом кожного народу є його діти й молодь.

Важливе місце в теорії і практиці виховання займає педагогічна  спадщина Софії Федорівни Русової. Софія Русова видатна діячка національно-визвольного руху, педагог, автор підручників, письменниця, літературознавець, перекладачка, автор багатьох досліджень з педагогіки, історії, засновниця Академії наук в Україні, співробітниця численних журналів і передусім великий патріот України.

Народилася Софія Федорівна  Ліндфорс 1856 р. на Чернігівщині в с.Олешня, куди із Сибіру переїхали її батьки. Мати – Ганна Жерзе була французького, а батько Федір Ліндфорс – шведського походження, обидві родини належали до кола, російських аристократів.

З молодих років зацікавлена  творенням української національної системи виховання і навчання. Велику увагу приділяла не лише розвитку дошкільних закладів, але й школі. Вона говорила: "… народові, який немає школи і не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні!" .

Педагог вважала, що тільки школа, побудована на національному  ґрунті, зможе врахувати індивідуальні  особливості дитини, допоможе їй творчо розвинутися. Таким чином, вимоги індивідуалізації виховання і організації всієї освітньої справи на засадах народності, займали в концепції української національної школи центральне місце.

Ще в 1907 році Софія Русова в узагальненому вигляді виклала  найважливіші засади нової національної школи й освіти в Україні, які  в подальшій її теоретичній і  практичній діяльності набували поповнення, поглиблення, уточнення. Ці засади тісно переплітаються з положеннями, вказаними в сучасній концепції загальноосвітньої школи. Це вказує на те, що творча спадщина С.Ф.Русої є дуже актуальною в сьогоденні.

Також, С.Ф.Русова у своїй концепції визначала важливе місце та суспільну роль вчителя, його відповідальну місію перед суспільством, батьками, особою учня; сформувала вимоги до вчителів нової школи, розробила цілий ряд порад щодо його підготовки. Софія Русова вважала особу вчителя найважливішим чинником у «всякому шкільному вихованні», а провідним у його підготовці – систематичну роботу над власним професійним удосконаленням, національне самовиховання.

Творчість Софії Федорівни Русової є великим педагогічним здобуток не тільки України, а й усього світу.

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Вербицький В.У. Софія Русова // Паросток. – 1996 – № 1. – С. 35.
2. Губко О.Т. Формування національної свідомості у світлі ідеї Софії Русової // Рідна школа. – 1992. – № 1. – С. 13-15.
3. Зайченко І.В. Педагогічна концепція С. Русової. – Чернігів, 1996. – С.116.
4. Зваричевська М.В. Педагогіка Софії Русової // Український журнал. – 1994. – № 1. – С. 6-11.
5. Количенко Н.П., Копиленко Н.В. Софія Русова // Рідна школа. – 1991. – № 12. – С. 68-72.
6. Концепція середньої загальноосвітньої школи в Україні
7. Корфс К.М. Центр педагогічної спадщини Софії Русової// Вивчаємо українську мову та літературу. – 2011. - №7. – С.2-4
8. Мазур Г. Педагогічна спадщина Софії Русової – в масову практику роботи національної школи// Початкова школа. – 2001. -  №5. – С.57-59
9. Майборода В. «Той народ бере перемогу, який має найкращу школу». До 150 річниці від дня народження С.Русової// Урядовий кур’єр. – 2006. – №.32. - С.16
10. Машталер Г. Ідея національної школи в педагогічній спадщині С.Русової. – 1999. - №6. – С. 86-87
11. Опанасенко Н.С. С.Ф.Русова про формування національної свідомості дитини в початковій школі// Рідна школа. – 2000. - №10. – С.1-2
12. Пінчук І.М. Педагогічні ідеї С. Русової / За ред. Коваленко, Я.І. Бурлака: Методичне рекомендації. – Ніжин, 1993. – С. 350.
13. Проскура О. Софія Русова – вчений, педагог, громадський діяч (До 140-річчя з дня народження) // Педагогіка і психологія. – 1996 – № 1. – С. 171-180.
14. Проскура О. Софія Русова – талановита дочка України // Початкова школа. – 1993. – №3. – С 44-46.
15. Русова С.Ф. Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – 304С.
16. Русова С.Ф. Дидактика – К.: Либідь, 1997. – С. 134- 159
17. Русова С.Ф. До сучасного становища народного учителя/ Софія Русова. Вибрані педагогічні твори: у 2 кн.. – К.: Либідь, 1997. – С.125-133
18. Русова С. Ідейні підвалини школи// Все для вчителя. - 2006. - №5-6. – С.13-16
19. Русова Софія (1856-1940)// Нарис історії українського шкільництва/ за ред. Сухомлинської О.В. – К.: Заповіт. – 1996. – С.223-238
20. Русова С. Нова школа// Все для вчителя. -  2003. - №27. – С.5-10
21. Русова С.Ф. Нова школа соціального виховання/ С.Ф.Русова Вибрані педагогічні твори: у 2 кн.. – К.: Либідь, 1997. – С.16-30
22. Русова С. Українська національна школа// Рідна школа. – 1992. - №1-2. – С.12-14
23. Сявавко Є. Народні принципи виховання у педагогіці Софії Русової // Український світ. – 1992. – №3-6. – С.13-18
24. Чередниченко Д. Софія Русова і сучасна школа // Українська мова і література в школі. – 1992. – №1. – С. 53.