Зміст та формування лексичної компетенції

тер його багатозначності, параметри  його

зовнішньої валентності, наявність

інтерференції або переносу за значенням і т.

ін.

Зрозуміло, що питання кількісного  ви-

значення ступеня трудності  слів вимагає ще

дальших досліджень і уточнень. Знаючи, про

те, що трудність слова  визначається його

оперативною глибиною, яка залежить від

якості кодування та кількості  інформації, яка

в свою чергу залежить від  неозначеності ви-

бору елементів слова  і його значення та від

ступеня його різноманітності, ми можемо на-

креслити деякі шляхи  зменшення труднощів

в процесі і оволодіння словом. Неважко

помітити, що між зменшенням кількості

інформації, яка міститься  в слові, і скорочен-

ням його оперативної глибини, існує дещо

спільне: вони є свого роду способами пере-

робки інформації, які спираються на минулий

досвід суб'єкта. Через  те успіх роботи над

словом в значній мірі залежить від викори-

стання цього досвіду. Вміння користуватися

цим досвідом дає можливість створити вели-

ку кількість асоціативних зв'язків і зменшити

таким чином оперативну глибину  слова та

кількість інформації в ньому, а невміння веде

до труднощів у запам'ятовуванні. Під

умінням користуватися минулим  досвідом ми

розуміємо вміння логічно  опрацювати

матеріал, який запам'ятовується. Логічне оп-

рацювання слова веде до зменшення

неозначеності в ньому  і може підвищити

рівень кодування його символів. Принцип

логічного опрацювання слова  повинен бути

вихідним при розробці методики введення

нової лексики і її закріплення. На практиці

робота над засвоєнням лексики в вузах

перекладається, як правило, повністю на

плечі студентів. Вони знайомляться з новими

словами самостійно під час роботи над тек-

стами, виписують їх у словнички, завчають. У

світлі викладеного вище такий підхід не зав-

жди буває раціональним, бо він постійно

ставить успіх засвоєння  лексики в залежність

від попередніх знань, досвіду, ерудиції,

інтуїції і багатьох інших  факторів, які харак-

теризують самого студента. Завдання вик-

ладача полягає, на наш погляд, у тому, щоб

використовуючи свій власний мовний,

педагогічний і інший  досвід, допомогти

студентові ефективно  використати і

здійснити принцип логічного  опрацювання

лексики, навчити його самого проникати на

цій основі в глибину форми  і значення слова.

В такому випадку викладач не лише контро-

лював би засвоєння лексичних  знань, а й ви-

конував би свою основну функцію  – навчав

би студентів цим знанням. Сказане не

означає, що самостійною роботою студентів

на етапі знайомства з  словами потрібно не-

хтувати, але вона матиме успіх тоді, коли

проводитиметься уміло, коли студенти самі

зможуть глибоко розібратися  в слові, його

елементах, їх семантичному чи граматично-

му значенні. До того ж  існує цілий ряд слів,

логічне опрацювання яких без допомоги вик-

ладача майже неможливе, це стосується,

наприклад, немотивованих  слів. Найбільший

ефект самостійна робота може дати на ета-

пах закріплення і, особливо, повторення лек-

сики.

Необхідність різноманітності лексичного

матеріалу висуває потребу  в такій організації

лексичних одиниць на протязі  всього курсу

навчання або його окремих  ланок, за якої

можна було б штучно перешкоджати

збільшенню кількості  інформації в словах,

дотримуючись обґрунтованої  послідовності

пред'явлення і вивчення нових слів. Так, на-

приклад, введення і вивчення слів, які мають

подібну форму або значення слів з однакови-

ми початковими символами  або цілими, «бло-

ками» таких символів, варто  роз'єднувати

певними інтервалами в  часі. І взагалі, вивчен-

ня нових слів, подібних за формою до раніше

введених, рекомендується тоді, коли останні

вже добре вивчені. Наведені мотиви говорять

також за те, що, якщо слово  введене, то

потрібно будь-що добиватися його міцного

засвоєння, а слів випадкових за всяку ціну

уникати, бо вони лише перевантажують

пам'ять. Образи таких слів існують у пам'яті в

«розпливчатому» вигляді, підвищують

неозначеність вибору в інших  словах і затруд-

няють їх сприйняття та запам'ятовування.

З викладеного видно, що основними спо-

собами зменшення трудності  слів є їх логічне

опрацювання та обґрунтована послідовність їх

пред'явлення. Ці два способи повинні стати

одними з вихідних принципів  лексичної робо-

ти, особливо на її початковому  етапі, тобто під

час введення (пояснення та семантизації)

слів.

555Семантизация - Процес виявлення сенсу, значення мовної одиниці; процес і результат повідомлення необхідних відомостей про змістовну стороні мовної одиниці.

Існують різні способи  семантизації:

наочна семантизация (демонстрація предметів, дій, зображень і пр.)

опис значення слова за допомогою уже відомих слів

використання перерахування

вказівка ​​на родове слово

використання синонімів

використання антонімів

вказівка ​​на словотворчу  цінність

використання контексту

переклад іноземного слова  відповідним еквівалентом рідної мови

переклад-тлумачення іноземного слова

!!!! Ознайомлення з новими лексичними одиницями.

Цей процес починається, як правило, з семантизації, тобто розкриття  значення нових ЛО. Всі різноманітні способи семантизації можна поділити на дві групи: перекладні та безперекладні.

Перекладні способи розкриття  значень іншомовних ЛО включають: однослівний  переклад (нім.: der Garten – сад, lesen –  читати); багатослівний переклад (нім.: laufen – бігти, йти); пофразовий переклад (цей спосіб застосовується в інтенсивних  методах – див. розділ 6.7.); тлумачення значення і/або пояснення ЛО рідною мовою (нім.: breit – широка (вулиця, дорога), weit – широкий, вільний (одяг, взуття); нім.: das Kaufhaus – велика крамниця, де продають промислові та продовольчі товари).До безперекладних способів розкриття значень іншомовних ЛО відносять: наочна семантизація – демонстрація предметів, малюнків, діапозитивів, картин, жестів, рухів тощо); мовна семантизація: а) за допомогою контексту, ілюстрованого речення/речень (нім.: Keine Rose ohne Dornen); зіставлення однієї ЛО з іншими відомими словами іноземної мови – за допомогою антонімів і зрідка синонімів (нім.: schnell-langsam, schlecht-schlimm); дефініція – опис значення нового слова за допомогою уже відомих слів (нім.: der Belohnung fur den Finder); тлумачення значення ЛО іноземною мовою (нім.: Frau… (Name) – hofliche).

 

Названі способи семантизації мають свої переваги і свої недоліки. Ось чому усі спроби знайти оптимальний  спосіб залишаються марними. Вибір  способу семантизації залежить від  цілого ряду факторів, насамперед від  особливостей самого слова: його форми, значення, сполучуваності, збігу або  розбіжності зі словами рідної мови. Так, слова, що виражають абстрактні поняття, недоцільно семантизувати  за допомогою унаочнення або ілюстрованого  речення, а слова, що виражають поняття, які відсутні в рідній сові студентів  – за допомогою однослівного перекладу.

Обираючи спосіб семантизації, необхідно також брати до уваги  належність слова до активного чи пасивного мінімуму, ступінь навчання (початковий, середній, старший), вікові особливості та мовну підготовку студентів. Так, семантизація нових  ЛО активного мінімуму здійснюється викладачем, а незнайомі слова, що належать до пасивного мінімуму, можуть бути семантизовані студентами самостійно зо допомогою словника при читанні  у аудиторії. На початковому ступені  навчання переважать такі способи семантизації як наочність та однослівний переклад, а на старшому можна застосовувати  дефініцію або тлумачення іноземною  мовою тощо. оптимальність того чи іншого способу семантизації кожного  конкретного слова в конкретних умовах визначається його економічністю  і надійністю: чим менше зусиль і часу потрібно для розкриття  значення нового іншомовного слова, чим точніше розуміння студентами його значення, тим краще обрано спосіб семантизації.У багатьох випадках доцільно об’єднувати два чи більше способів, наприклад, вербальну наочність (контекст) та невербальну (малюнок, рухи, жест тощо). таку можливість дає викладачу розповідь з елементами бесіди, яка включає нові ЛО. Перед новою ЛО викладач трохи уповільнює темп мовлення і виділяє нове слово інтонацією. Потім в залежності від факторів, про які йшлося раніше, семантизує нове слово тим чи іншим способом і продовжує свою розповідь, час від часу залучаючи студентів до бесіди в межах їх мовних можливостей.

!!! 2.2.2 Семантизація лексичних одиниць

Семантизація, або осмислення, визначення значення лексичної одиниці  є важливим компонентом у навчанні лексики. Спосіб семантизації залежить від характеру семантичної структури  слова. Багатозначність у мові і  багатозначність у шкільному  словнику-мінімумі не співпадають. У  шкільному курсі вивчається, здебільшого, головне значення слова. При семантизації відносно однозначного слова слід взяти  до уваги, що в рецептивних видах  мовленнєвої діяльності воно може зустрітися зі значенням, не передбаченим словником-мінімумом.

 

Робота над багатозначним  словом повинна розподілятися, здійснюватись  у міру необхідності пояснити чергове  співзначення. При цьому потрібно зберігати безпосередньо-практичний напрям навчання. Лексичні правила  наводяться, щоб вияснити семантичні спільності і відмінності, які ілюструються прикладами. На вибір способу впливає  також семантизація і характер співвіднесеності в лексичній одиниці лексичного і граматичного значення. Також, великий  вплив має словотвірна структура  слова.

Додатковим способом семантизації є віднесеність тої чи іншої лексичної  одиниці до більш чи менш повного  еквівалента в рідній мові, тобто  опора та переклад [3, с.78].

На вибір способу семантизації впливає і етап навчання, також  цілі завдання лексики (репродуктивна  і рецептивна).

Засвоєння мінімуму іншомовних слів – одна з необхідних умов автоматизованого сприйняття та переробки лексичної  інформації тексту.

За даними психолінгвістики при рецептивному оволодінні лексичного матеріалу засвоєння слова слід розглядати як створення в акцепторі  дій графіко-акустично-моторного  і семантичного образу слова, тобто  закладання своєрідного "психологічного еталона" слова. У процесі читання, слова тексту порівнюються з цим  еталоном, у результаті чого слова  впізнаються та осмислюються. Як свідчать дані психологічних досліджень, важливою умовою активного сприйняття й ефективного  засвоєння будь-якого навчального  матеріалу є опора на емоційний  стан учнів. Навчаючи іншомовній лексиці  можна успішно застосовувати  опору на позитивні емоції [4, с.110].

Як відомо, будь-яка самостійна розумова діяльність, що має пошуковий  характер, супроводжується певною емоційною  активністю учнів, оскільки їх розумова діяльність тісно пов’язана з  чуттєво-емоційною сферою мислення. Пізнавальні емоції виникають саме тоді, коли учень опиняється у своєрідній проблемній ситуації, яка є поштовхом  до продуктивного мислення, спрямованого на її розв’язання. Багато авторів  зазначають, що створення навчальної проблемної ситуації може бути ефективним засобом підвищення активності, самостійності  і продуктивності навчальної діяльності учнів.

Підкреслюючи важливість значення активної розумової діяльності для розв’язання проблемної ситуації, дехто з авторів не враховував при цьому певної ролі позитивних емоцій, що пов’язана із замиканням останньої ланки зворотної аферентації. Досягнення очікуваного результату пов’язане в людини з утворенням позитивних емоцій задоволення, які  сприяють формуванню навичок. Емоції створюють  сприятливі умови для запам’ятовування матеріалу і є важливим стимулятором процесу мислення.

Ці положення можуть стосуватися  і процесу засвоєння іншомовної лексики. Якщо учням не підказувати  значення невідомого слова, а запропонувати  визначити його з контексту, перед  ними виникає своєрідна мовна  проблемна ситуація. Процес розумового пошуку, що призводить до розв’язання  проблемної ситуації, не тільки допомагає  учням результативно завершити  мовну дію, а й переживається  ними як позитивне емоційне задоволення. Така емоція створює сприятливі умови  для формування в довготривалій  пам’яті семантичного образу слова [5, с.17].