Експериментальне дослідження мотивів учбової діяльності молодших школярів

- інтелектуальний, що включає  порівняно розвинуте диференційоване  сприймання, стійке спрямування  уваги на предмет чи діяльність, наявність аналітичного мислення, що проявляється у здатності виділяти і розуміти важливі ознаки і зв'язки між предметами, а також відтворювати зразок, логічне запам'ятовування, оволодіння на слух розмовною мовою, розвиток тонких рухів руки і окорухової координації, розвиток здібностей до навчання;

- мотиваційний, що відображає  бажання чи небажання дитини  навчатися, від нього залежить  входження дитини в нову для  неї діяльність, що відрізняється  від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.

Розрізняють внутрішні або пізнавальні мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом, і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільне корисною діяльністю, в ставленні до вчителя, як до представника суспільства, авторитет якого є безсумнівним.

Внутрішні і зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, що є одним із основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

- ставиться до вступу  до школи та перебування в  ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи, прагне до занять специфічно шкільного змісту;

- виявляє особистий інтерес  до нового, власне шкільного змісту  занять, віддає перевагу урокам  грамоти та лічби, а не заняттям  дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура та ін.), має належне уявлення про підготовку до школи;

- відмовляється від характерної  для дошкільного дитинства організації  діяльності та поведінки[6; 11].

Емоційно-вольовий компонент, що включає готовність до довільної регуляції своєї пізнавальної діяльності, сформованість механізмів регуляції дій і поведінки в цілому, розвиток емоційної стійкості.

Соціальний компонент передбачає наявність у дитини потреби у спілкуванні з іншими дітьми, вміння підкорятися інтересам дитячих груп, здатність виконувати соціальну роль у ситуації шкільного навчання, вміння встановлювати стосунки з ровесниками і дорослими[8; 76].

Проведені експериментальні дослідження готовності дітей дошкільного віку в дитячих садках засвідчують, що провідна роль належить мотиваційному і соціальному компонентам. Соціальна зрілість, бажання вчитися, бути дорослим, а не технічні вміння (лічба, читання) визначають готовність дитини до школи. Психологічна готовність до школи полягає не в тому, що у дитини виявляються сформованими „шкільні" якості, а в тому, що вона оволодіває передумовами до подальшого їх формування.

 Під час прийому  в школу мо жна провести  масове та індивідуальне обстеження  дітей за допомогою набору  експрес-методик (тест Керна-Ірасека, психосоціальної зрілості, методика  „графічний диктант", тести на визначення розумового розвитку дитини, сенсорних здібностей, наочно-образного та логічного мислення, уваги та навчальних здібностей, розвиток уяви та творчих здібностей тощо).

Готовність дитини дошкільного віку до навчання передусім визначає її мотиваційна готовність, що включає достатньо розвинену потребу в знаннях, уміннях і бажання дитини їх вдосконалювати. Без мотиваційної готовності ні про яку іншу не може бути й мови, оскільки вона є джерелом внутрішнього потягу дитини до набуття знань, умінь і навичок[3; 62].

Учитель в школі є джерелом тієї сили, яка приводить в рух навчально-виховний процес, вдихає в нього життя.

Для молодшого школяра вчитель - це „плодотворний промінь сонця для молодшої душі, який нічим замінити не можна" (К.Д.Ушинський)[3; 17]. Початкова школа — це насамперед творча праця одного вчителя в період дитинства, а дитинство, дитячий світ — це світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про честь і безчестя, про людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть своє вимірювання часу; в роки дитинства день здається роком, а рік - вічністю. Маючи доступ до казкового палацу, ім'я якому — Дитинство, вчителю конче потрібно стати якоюсь мірою дитиною. Тільки за такої умови діти не дивитимуться на свого вчителя як на людину, що випадково проникла за ворота їхнього казкового світу, як на сторожа, що охороняє цей світ, сторожа, якому байдуже, що робиться там, усередині цього світу[3; 19].

Найголовнішим у цій дуже тонкій сфері є глибоке розуміння, точніше, відчування серцем дитячого світу, відчуванням дитинства.

Навчання в школі і дитяче чому, чому - сотні „чому" і сотні конфліктів. Конфлікт між учителем і дитиною — один з крайніх проявів педагогічної неграмотності. Це явище буває там, де вчителеві не вистачає великодушної батьківської, материнської мудрості, великої педагогічної влади, розуміння того, що він має справу з дитячими вчинками, з дитячим світом думок і поглядів: дитину взагалі не можна порівнювати з дорослим, немає такої єдиної мірки, якою можна було б виміряти дорослого і дитину[21; 53].

В.О.Сухомлинський писав: „Не забувайте, що грунт, на якому будується ваша педагогічна майстерність, - у самій дитині, в її ставленні до знань і до вас, учителю".юбов учнів до вчителя, як правило, поширюється і на процес навчання. Нерідко буває, що інтерес до навчального предмету, пробуджений вчителем, переростає в глибокий інтерес до певної галузі науки і визначає вибір життєвого шляху. Те, що говорить улюблена вчителька, сприймається зовсім по-іншому, ніж те, що говорить дитині чужа людина[21; 57].

Видатні педагоги виділяли кілька таких рис, як найважливіших в цій справі. На їх думку, справжній вчитель має насамперед досконало володіти знаннями тих предметів, яких навчає, любити дітей, знати їх вікові особливості, враховувати їх у своїй роботі, вчити так, щоб пробуджувати в учнів прагнення до знань[10; 266].

Зацікавлений своїми предметами, з творчим підходом до їх викладання, широкою обізнаністю та ерудицією вчитель власним прикладом впливає на учнів. Школярі, на запитання про те, що їм подобається в улюблених для них учителях, крім цих вмінь та знань підкреслюють такі риси їх особистості, як чуйність, сердечність, уважність до запитів та інтересів дітей. Поведінка вчителя, його моральне облич - все це важливі фактори виховання позитивного мотиву учіння.

Формування повноцінних мотивів навчальної діяльності багато в чому залежать від взаємин між учителем та учнем, які регулюються педагогічним тактом вчителя. Необережно кинуті вчителем слова, репліки, окрики („ледар", „нероба", „із тебе нічого не вийде", „ти ні на що не здатний", „хіба ти можеш зробити що-небудь путнє" тощо) пригнічують дитину, підривають її віру в свої сили, боляче ранять душу дитини. Нетактовність вчителя часто пов'язана з його психічним станом, яким він не вміє керувати (злість, роздратування, нервозність, хворобливий стан здоров'я .). В таких випадках йому слід навчитися раз і назавжди володіти собою, мімікою, жестами, рухами, щоб його психічний стан не гальмував розумову діяльність учнів. Ніщо в роботі вчителя не повинно викликати у молодшого школяра сумніву і упередження. Справжній учитель кожним своїм словом і дією має переконувати їх у своїй щирості, доброзичливості і справедливості. Тільки за цієї умови можна виховати позитивні мотиви до навчання, як до відповідальної, цікавої і радісної праці[22; 119].

Висновок до І розділу

Провідною діяльністю для всіх школярів є учіння. Молодші школярі освоюють так звану предметну діяльність, тобто знання, закладені в навчальних предметах.

Одним із важливих моментів, які забезпечують підтримку мотивації учіння,  є цілеспрямування, ціле покладання також відноситься до зони найближчого розвитку молодших школярів: дитина сама вчиться ставити перед собою ціль навчальної дії і знаходити засоби для її досягнення, що є одним із новоутворень цього віку.

Особливе значення має контроль та оцінки для формування навчальної діяльності молодших школярів і розвитку мотивації їхнього учіння. Якщо в цей період діти повноцінно оволодівають діями контролю та оцінки, то подальше формування навчальної діяльності відбуватиметься без особливих зусиль.

Мотиви учіння  – це спонуки, що характеризують особистість школяра, її основну спрямованість, яка виховується упродовж його життя як сім’єю, так і самою школою.

Усвідомлювані мотиви виявляються у здатності учня розповісти, що спонукає його до учіння, а також здійснити ієрархію своїх мотивів учіння. Про реально діючі мотиви можна дізнатися, аналізуючи успішність учня, його ставлення до виконання домашніх завдань та намагання розв’язувати задачі підвищеної складності.

Мотиви учбової діяльності дітей змінюються з віком і залежать від тих зрушень, які відбуваються у внутрішній структурі особистості, а також від зовнішніх обставин їх життєдіяльності.

Готовність дитини дошкільного віку до навчання передусім визначає її мотиваційна готовність, що включає достатньо розвинену потребу в знаннях, уміннях і бажання дитини їх вдосконалювати. Без мотиваційної готовності ні про яку іншу не може бути й мови, оскільки вона є джерелом внутрішнього потягу дитини до набуття знань, умінь і навичок.

Формування повноцінних мотивів навчальної діяльності багато в чому залежать від взаємин між учителем та учнем, які регулюються педагогічним тактом вчителя.

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження мотивів учбової діяльності молодших школярів

2.1 Підбір методик для дослідження навчальної мотивації дітей молодшого шкільного віку

Аналіз психологічної літератури свідчить про те, що дослідження мотивів учбової діяльності в початковій школі має певні складнощі. Більшість відомих методик розраховані на вміння та навички, якими учень початкової школи недостатньо володіє – швидко читати, здійснювати рефлексію своїх мотивів, порівнювати їх між собою, здатність у письмовій формі вільно і точно висловлювати свої думки.

Молодші школярі не завжди бувають відвертими, відповіді учнів початкових класів є значною мірою суб’єктивними, тому що усвідомлення власної поведінки є дуже важким навіть для дорослих. Але і суб’єктивні відповіді заслуговують на серйозну увагу, оскільки в них відображений характер усвідомлення учнем себе, своєї поведінки, адже школярі, надто найменші, переважно щиро вірять у те, що кажуть.

Метою дослідження було виявлення особливостей навчальних мотивів учнів початкових класів. Дослідженням охоплено лише змістовний бік навчальних мотивів.

Вивчаючи мотиви учбової діяльності молодших школярів, ,була поставлена ціль не тільки встановити, що спонукає дітей вчитися, враховуючи різні рівні усвідомлення, а й з’ясувати, які мотиви є для них реально діючими.

Відповідно до мети дослідження було обрано дві діагностичні методики, що можуть об’єктивно відобразити особливості учбової мотивації шестилітніх першокласників: “Мотиви учіння” (М. Гінзбург), та методика вивчення мотивації навчання у учнів початкової школи (із застосуванням анкети).

1. Методика “Мотиви учіння” (М. Гінзбург)

Методика належить до групи методик для вивчення спрямованості особистості учня. В основу методики покладений принцип “персоніфікації” мотивів. Досліджуваним пропонується невелике оповідання, у якому кожен із досліджуваних мотивів виступає в якості особистісної позиції одного із персонажів. Експеримент проводиться індивідуально. Після зчитування кожного абзацу перед дитиною викладають схематичний малюнок, який відповідає змісту і має служити зовнішньою опорою для запам’ятовування (див. Дод. Б).

Виходячи з того, що сьогодні, коли школа передбачає залучення до школи шестирічок, особливо гостро стоїть проблема пошуку оптимальних психолого-педагогічних умов навчання шестилітніх дітей. Тому окремим предметом нашої уваги стало дослідження навчальної мотивації шестирічних учнів.

2. Методика вивчення мотивації навчання у учнів початкової школи (із застосуванням анкети)

Мета дослідження: провести аналіз мотивації навчання у учнів початкової школи.

Дослідження проводилося методом письмового опитування (із застосуванням анкети), тому що він дозволяє охопити більшу кількість школярів.

 Питання складені таким  чином, щоб виявити наявність  трьох видів мотивів навчання: внутрішніх, зовнішніх позитивних  і зовнішніх негативних. На виявлення внутрішніх мотивів спрямовані питання  № 3, 4, 8. На виявлення зовнішніх позитивних мотивів спрямовані питання № 1, 5, 9. На виявлення зовнішніх негативних мотивів спрямовані питання № 2, 6, 7.

Учням роздали анкети (див. Дод. В), а потім була дана інструкція: «Діти! Сьогодні ми з вами будемо брати участь в одному дуже важливому дослідженні. От ви ходите до школи, вчіться. А для чого? чому ви навчаєтесь? У кожного з вас є листочок з відповідями. Подумайте, як би ви відповіли на моє запитання: «Чому ви вчитеся?». Можна дати три відповіді. Обведіть їх, будь ласка, кружечком ».

 

2.2 Аналіз та інтерпретація експериментальних даних дослідження мотивів учбової діяльності молодших школярів

Дослідження проводилося серед учнів молодших класів ЗОШ №8 м. Хмельницький клас 1Г - вік 6-7 років (18 чол.)

Експериментальні дані, отримані за допомогою методики “Мотиви учіння”, засвідчили наступне (див. табл. 2.1; рис. 2.2)

Таблиця 2.1

Відсотковий розподіл першокласників за типом провідних мотивів за методикою М. Гінзбург

№ з/п	Назва провідних мотивів	Кількість учнів (%)
1.	зовнішній мотив – підпорядкування вимогам дорослих	6
2.	учбово-пізнавальний мотив	10
3.	ігровий мотив, неадекватно перенесений у навчальну сферу	20
4.	позиційний мотив, пов’язаний із прагненням зайняти нове становище у взаєминах з оточуючими дорослими	24
5.	соціальний мотив	19
6.	мотив високої оцінки	21