Гендерні відносини у системi професійної взаємодії працiвників органiв внутрiшнiх справ

Наявні значні розбіжності  між бажаними та актуальними професійними рисами респондентів, відмінності у  сприйнятті колег залежно від  їхньої статі. Прослідковується значний вплив емоційного компоненту в жінок під час обрання ними лідерів (керування особистими симпатіями замість критичної оцінки ділових якостей), дискримінація щодо чоловіків у площині завищених вимог відносно їхніх професійних обов’язків.

Найвищі показники рівня  комунікативного контролю мають  жінки-правоохоронці (46%), причому показники  жінок загалом вищі, ніж показники  чоловіків (працівники – 46% та 27%, студенти – відповідно 23% та 17%). Високий рівень комунікативного контролю свідчить про необхідний рівень комунікативної пластичності і виявляється в здатності гнучко реагувати на зміни ситуації при спілкуванні, регулювати власну поведінку.

Доведено, що існує необхідність подолання міжстатевого бар’єру  у взаєморозумінні симпатій та антипатій представників різної статі для підвищення ефективності особистісної (взаємна референтність) та професійної взаємодії респондентів. Особливої уваги тут потребує неадекватність оцінки жінок стосовно ставлення до них чоловіків та чоловіків – стосовно ставлення до них самих чоловіків.

Розділ 3 – “Психологічні засади становлення гендерної рівноправності у професійній взаємодії працівників ОВС” – включає два підрозділи, в яких надана характеристика основних форм прояву гендерної нерівності в професійному середовищі, а також напрямів та методів формування рівноправних гендерних відносин у професійній взаємодії працівників ОВС.

У підрозділі 3.1 – “Основні форми прояву гендерної нерівності в професійному середовищі та можливості їх подолання” – аргументовано, що досягнення гендерної рівності як соціально-правової цінності ще не стало імперативом вітчизняного політико-правового мислення, не знайшло широкого відображення у науковому дискурсі в сучасній Україні

Аналіз наявних теоретичних  напрацював та узагальнення одержаних емпіричних даних дозволяє стверджувати, що дискримінаційні прояви у професійному середовищі детермінуються такими чинниками: неспроможність державної законодавчої системи визначати гендерну політику з урахуванням потреб та умов розвитку суспільства; недоліки сімейного виховання та освіти, негативний вплив мікросередовища; низький рівень матеріального добробуту обох учасників дискримінаційних проявів або, принаймні, одного з них.

Нехтування демократичними здобутками людства, під якими ми розуміємо гендерну рівність, у професійній взаємодії може мати наступні прояви: 1) викривлене уявлення про статеві ролі взагалі та про гендерну взаємодію на професійному ґрунті, зокрема, що начебто робить незастосовними до даного випадку прийнятні в іншій ситуації принципи рівності, справедливості тощо; 2) невиправдане звуження альтернатив поведінки, через що гендерна дискримінація видається єдино можливою у даній ситуації; 3) оцінка своїх дій як фатального збігу обставин, а не результату власної активності; 4) визначення себе як жертви примусу, залежності та обману інших осіб, або ж власних помилок і омани; 5) переконання в формальності порушуваних заборон, “звичайності” подібних дій, через що вони розцінюються як припустимі, особливо порівняно з іншими, на думку суб’єкта, більш небезпечними та безкарними, ніж “проста” дискримінація за статевою ознакою; 6) девальвація правоохоронюваних цінностей, обезцінювання жертви гендерної нерівності, тим самим – невизнання спричинення їй моральної шкоди; 7) оцінювання себе як пасивного об’єкта зовнішніх впливів, у недоліках якого винні середовище, суспільство, ненормальні умови життя, тощо; 8) гіпертрофія цінності особистих якостей, ствердження своєї виключності, що ставить суб’єкта в його власних очах поза нормативними рамками та ін.

На основі проведеного  дослідження запропоновано типи (традиціоналісти; садомазохісти; особи  з проблемами в особистому житті; інфантилісти; расисти за гендерною  ознакою) та групи, на які поділяються  об’єкти дискримінації та дискримінатори (гендерна дискримінація як традиційна гра; садомазохістські уявлення про статеві відносини; “невдачливі коханці”; “інфантильні дискримінатори”; “гендерні фізіологісти”). Надана класифікація дискримінаторів та об’єктів дискримінації має схожі критерії визначення представників обох сторін із різницею у спрямованості претензій, що висвітлює тісну взаємодію сторін системи “об’єкт гендерних дискримінаційних зазіхань / агресор”, оскільки, як відомо, жертви часто самі провокують нападників.

У підрозділі 3.2. – “Напрями та методи формування рівноправних гендерних відносин у професійній взаємодії працівників ОВС” – обґрунтовано, що система формування рівноправних гендерних відносин у професійній взаємодії складається з трьох рівнів і полягає у здійсненні сукупності загально-соціальних заходів, організаційно-правових, фінансово-економічних та кадрових заходів у системі МВС України та формуванні професійно-психологічної готовності фахівців до рівноправних гендерних відносин; доведена доцільність розробки певних психологічних рекомендацій для впровадження їх у навчально-виховні програми підготовки студентів-юристів та програми службової, зокрема, професійно-психологічної підготовки працівників ОВС.

Такі рекомендації були сформульовані на підставі проведеного  дослідження та узагальнення результатів групових дискусій із гендерної проблематики, проведених у навчальних групах слухачів Інституту заочного та дистанційного навчання та студентів (курсантів) Національної академії внутрішніх справ. Вони спрямовані на досягнення наступних цілей: формування та розвиток стійкої психологічної установки на гендерну рівноправність як у професійній взаємодії з колегами, так і поза межами професійного середовища; спрямування спеціальної мотивації на сприйняття колег протилежної статі як рівноправних партнерів при вирішенні покладених на них службових завдань; формування ціннісних орієнтацій на несилове вирішення службових конфліктів, що відповідає вимогам цивілізованого, правового суспільства, вирішення службових завдань; згуртування колективів служб та підрозділів правників, розвиток між ними дружби, взаємопідтримки, паритетних взаємовідносин незалежно від статевої приналежності; формування психологічної стійкості, здатності безпомилкового, максимально ефективного вирішення професійних завдань в умовах граничного внутрішнього напруження, уміння володіти собою, не допускати зривів у поведінці, незважаючи на певні поведінкові особливості колег протилежної статі; розвиток професійно важливих психологічних якостей, що необхідні для успішних дій у складних, напружених та небезпечних обставинах (пильності, змобілізованості, зібраності, спостережливості, оперативності та точності мислення, інтуїції, сміливості, витривалості, цілеспрямованості, наполегливості, активності, обачності) безвідносно до особливостей власної статі; розвиток професійно-психологічних умінь та навичок складання психологічного портрету громадянина, психологічного впливу, психологічної спостережливості, ведення переговорів безвідносно до статі опонентів.

Вказані рекомендації мають на меті не лише підвищення ефективності професійної взаємодії, але й здатні позитивно впливати на особисте життя фахівців та на їхні комунікативні здібності. Їх апробація дозволяє стверджувати, що їх впровадження сприяє формуванню необхідного соціалізаційного базису конструктивного світосприйняття взаємовідносин між людьми поза межами гендерної проблематики (принципи гендерної рівності тотожні принципам расової та національної рівноправності).

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі наведене теоретичне узагальнення і надані практичні науково-обґрунтовані рекомендації щодо вирішення проблеми, сутність якої полягає в розкритті впливу гендерних відносин працівників ОВС на їх професійну взаємодію. Було здійснено структурно-функціональний аналіз явища гендерного впливу, доведена необхідність впровадження в систему юридичної освіти спеціальних програм, які б виконували психопрофілактичну функцію стосовно розвитку негативних гендерних стереотипів. На підставі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.

1. Історично гендерна політика характеризувалася дискримінацією жінок майже в усіх сферах. Лише наприкінці Середньовіччя ситуація почала змінюватися, хоча організований рух жінок за свої права припадає тільки на середину ХІХ ст. Україна не мала суттєвих відмінностей у гендерній політиці від світової. Особливості вітчизняного світоглядного руху у даній площині в ХХ ст. полягають у замовчуванні питання як такого, що, нібито, не мало підґрунтя в соціалістичному суспільстві.

2. В сучасній Україні  створені законодавчі можливості для гендерної рівності, але для її практичної реалізації відсутнє відповідне соціально-економічне забезпечення. Але, незважаючи на це, правозахисні організації щодо гендерної рівноправності існують в нашій країні та активно розвиваються.

Незважаючи на прогресивний поступ руху за гендерну рівність, не лише наша країна має недосконалості у вирішенні зазначених проблем. Частина інших держав, особливо країн із нерозвиненою економікою, характеризуються як наявністю гендерної дискримінації, так і неосвіченістю самих жінок щодо їх правових можливостей, що має відповідні психолого-правові наслідки.

3. Основні чинники  гендерної нерівності представлені  на всіх соціокультурних рівнях, що пов’язано з негативним  впливом низького рівня виховання,  освіти та професійної культури. Мають місце також: фізіологічні уявлення про цінність особистості та визначення на основі цього відповідних обмежень; лінгвістична нерівноправність (переважають чоловічі мовні форми) та інші форми дискримінації жінок.

4. Аргументована наявність певних типів гендерних дискримінаторів (традиціоналісти; садомазохісти; особи з проблемами в особистому житті; інфантилісти; расисти за гендерною ознакою) і груп, на які поділяються дискримінатори та об’єкти дискримінації (гендерна дискримінація як традиційна гра; садомазохістські уявлення про статеві відносини; “невдачливі коханці”; “інфантильні дискримінатори”, схильні до орієнтування на сторонню думку; “гендерні фізіологісти”).

5. Запропоновано та  обґрунтовано нову редакцію ст. 24 Конституції України, що полягає у зміні відповідної її частини на таку форму: “…наданням громадянам обох статей рівних можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності”.

6. Виявлено низку дискримінаційних  тенденцій в юридичному професійному  середовищі: уявлення про суто “чоловічу” приналежність правоохоронної діяльності, розподіл керівних посад на користь чоловіків та наявність різних критеріїв при професійній оцінці фахівців різних статей; завищені вимоги щодо правильності/помилковості професійних дій відносно чоловіків; різні можливості для кар’єрного зростання та ін.

Найбільш популярними  стереотипами “правильної” гендерної  поведінки правоохоронців є наступні: жінка не повинна піддаватися  фізичній загрозі, бо вона не в змозі  з нею впоратися (близько 70% респондентів обох статей); гендерна рівність у юридичній діяльності неможлива (лише 17% чоловіків та 8% жінок вважають інакше, більшість обох статей висловили думку, що це взагалі не “жіноча справа”). Особливості гендерної стереотипізації діють дискримінуючим для жінок чином не лише з боку чоловіків, а й у самосприйнятті жінками самих себе.

7. Діагностичним визначенням  професійних та особистісних  рис, якими володіють та мають  оволодіти працівники ОВС, встановлено,  що: представники чоловічої статі  більш впевнені у правничому самовизначенні, ніж жінки; наявні значні розбіжності між бажаними та актуальними професійними рисами респондентів, відмінності у сприйнятті колег залежно від їхньої статі; прослідковується значний вплив емоційного компоненту в жінок під час обрання ними лідерів (керування особистими симпатіями замість критичної оцінки ділових якостей), дискримінація щодо чоловіків у площині завищених вимог відносно їхніх обов’язків у колективі.

8. Існує необхідність  подолання міжстатевого бар’єру  у взаєморозумінні симпатій та антипатій представників різної статі для підвищення ефективності особистісної (взаємна референтність) та професійної (більша проникливість у можливості та схильності іншого) взаємодії респондентів. Особливої уваги потребує тут неадекватність оцінки жінок стосовно ставлення до них чоловіків та чоловіків – стосовно ставлення до них самих чоловіків. Студенти-юристи потребують цілеспрямованого формування соціальної ідентифікації з професією та подолання гендерної стереотипізації при сприйнятті правоохоронної діяльності.

9. Розроблено та апробовано  психологічні рекомендації щодо  підвищення ефективності професійної  взаємодії; позитивного впливу  на особисте життя респондентів (у гендерній площині) та на  їх комунікативні здібності, що  можуть бути впроваджені в навчально-виховний процес ВНЗ системи МВС України та професійно-психологічну підготовку в системі ОВС України.

Колом питань, що розглядалися в дисертаційній роботі, проблема впливу гендерних відносин на професійну взаємодію працівників ОВС не вичерпується. Перспективними напрямами її подальшого опрацювання ми вважаємо: встановлення критеріїв визначення ефективності міжстатевої взаємодії в професійних колективах різних фахових напрямів, її впливу на продуктивність праці та стан соціально-психологічного клімату, розроблення рекомендацій для встановлення та підтримання оптимальних гендерних відносин для керівників правоохоронних органів та ін.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ  АВТОРОМ ПРАЦЬ 

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кудря В. В. Український рух за рівні гендерні правовідносини / В. В. Кудря // Актуальні проблеми психології. – 2009. – Т. ІХ, частина 4. – С. 196-202

2. Кудря В. В. Психолого-юридична  характеристика гендерної політики  в соціально-юридичному вимірі / В. В. Кудря // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. – 2010. – Вип. 4. – С. 122-125

3. Кудря В. В. Основні фактори  гендерної нерівності / В. В. Кудря // Проблеми сучасної психології. – 2010. – Вип. 7. – С. 343-351

4. Кудря В. В. Основні ознаки  сексизму / В. В. Кудря // Проблеми загальної та педагогічної психології. – 2010. – Т. 12, частина 2. – С. 142-146

5. Кудря В. В. Психологічні  особливості впливу гендерних  відносин на професійну взаємодію  правників / В. В. Кудря // Проблеми сучасної психології. – 2010. – Вип. 8. – С. 522-530

6. Кудря В. В. Гендерний вплив  на професійні стосунки як  психодіагностична проблема /В. В. Кудря, Л. І. Казміренко // Становлення особистості професіонала: перспективи й розвиток : матер. ІІІ Всеукраїнської науково-практ. конф. (м. Одеса, 19 лютого 2010 р.). – С. 195-196

7. Кудря В. В. Напрями та  методи формування гендерних  відносин у правничому середовищі / В. В. Кудря // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права : матер. ІІІ Всеукраїнської науково-теорет. конф. (м. Київ, 23 квітня 2010 р.). – С. 97-98

8. Кудря В. В. Гендерні  правовідносини в службовій діяльності  ОВС / В. В. Кудря // Юридична наука на шляху розбудови правової держави в Україні : матеріали загальноуніверситетської підсумкової науково-теорет. конф. (м. Київ, КНУВС, 14 травня 2010 р.). – С. 43-44