Місце психології в системі наук. Її структура

Недоліком цього методу (у випадку  лабораторного експерименту) є негативний вплив «ефекту лабораторії» на психічний  стан того, кого досліджують, що відбивається на одержаних результатах.

Тест

З початку XX ст. в психологічних  дослідженнях почали широко використовувати тести.

 Тест — короткочасне стандартизоване випробування, спрямоване на визначення у того, кого досліджують, показників розвитку певних психічних властивостей.

За допомогою тестів визначають наявність певних знань, навичок  і вмінь, характеризують деякі властивості особистості, встановлюють професійну придатність людини тощо.

Своєрідні тестові випробування використовували  ще в Давніх Китаї, В'єтнамі та Греції при відбиранні учнів на навчання і доборі державних чиновників.

Початок наукового використання тестів пов'язують з іменами американського психолога Джеймса-Маккіна Кеттела (1860—1944) та англійського дослідника Френсіса Гальтона (1822—1911). Дж. Кеттел вперше запропонував виявляти закономірності поведінки людей, виходячи з ідеї «середньої» людини. Її параметри визначають як середні показники, одержані внаслідок дослідження великої кількості людей. Ф. Гальтон реалізував цю ідею практично, заснувавши в 1884 р. лабораторію, в якій людей обстежували за 17 показниками.

Перші тести для визначення розумових здібностей створили у Франції Альфред Біне (1857—1911) і Теодюль Сімон (1873—1961). їх використовували при відбиранні дітей для навчання в школі. В 1912 р. В. Штерн (1871—1938) запропонував визначати коефіцієнт інтелектуальної обдарованості людини — IQ («ай к'ю»).

Бесіда

Як допоміжне джерело фактів при проведенні психологічних досліджень використовують групу методів опитування, до якої належать бесіда, анкета, інтерв'ю  та ін. Усі вони мають один спільний недолік — значну суб'єктивність одержаних результатів.

 Бесіда — метод збирання  фактів про психічні явища  в процесі безпосереднього спілкування  за спеціально розробленою програмою.

Її мета полягає у здобуванні необхідної інформації з відповідей співрозмовника на заздалегідь підготовлені запитання. Особливість бесіди як наукового методу виявляється в тому, що завдяки безпосередньому контакту зі співрозмовником є можливість, не змінюючи мети, переформулювати запитання, одержані відповіді. Характер, повнота і глибина одержаних у процесі бесіди відомостей значно залежать не тільки від змісту та форми запитань, а й від особливостей міжособистісних стосунків, які встановлюються при цьому. Тому співрозмовник повинен відчувати, що його розуміють і доброзичливо ставляться до нього.

Метод бесіди найкраще застосувати для отримання відомостей про минуле людини, пояснення її теперішніх дій і вчинків.

Інтерв'ю

Мета інтерв'ю — одержати необхідну  інформацію з відповідей респондента  на заздалегідь підготовлені запитання. На відміну від бесіди, інтерв'юер  не повинен переривати респондента, коментувати його відповідь чи підштовхувати до певних висновків.

 Інтерв'ю — метод отримання соціально-психологічної інформації шляхом усного опитування.

Розрізняють декілька видів інтерв'ю  залежно від особливостей і кількості  поставлених запитань та характеру мовленнєвого контакту між інтерв'юером і респондентом: стандартне (формулювання і послідовність запитань визначено заздалегідь), напівстандартне (з певною кількістю можливих запитань), глибинне (з'ясовують одне питання, запитання і відповіді мають вільну форму), вільне (запитання лише вказують на певну тему), опосередковане (запитання є опосередкованими, мета їх респонденту не відома), екстенсивне (має кілька етапів, охоплює численних респондентів, результати відображають закономірності) та ін.

Анкета

Анкета дає змогу зібрати  матеріал, що стосується характеру, змісту, спрямованості думок, оцінок, настроїв людини.

 Анкетування — метод збирання фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально розробленою програмою.

Анкети поділяють на закриті  та відкриті. У відкритій анкеті досліджуваний сам формулює відповідь  на поставлене запитання, у закритій — вибирає одну із запропонованих. Відкриті анкети більш інформативні, але складніші під час оброблення матеріалів. Недоліком анкет є певний суб'єктивізм одержаних відповідей і неможливість перевірити щирість респондентів.

Отже, сучасна психологія тісно  пов'язана з багатьма науками. Завдяки спільним межовим проблемам з'явилося чимало нових її галузей. Водночас вона має власний предмет вивчення, специфічні завдання і спеціальні методи дослідження.

Література

 Анастази А. Психологическое  тестирование: В 2-х т. —  М., 1982.

 Андреева Г. М. Социальная  психология. — М.. 1997.

 Готтсданкер Р. Основы психологического  эксперимента. — М., 1982.

 Загальна психологія/ О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук  та ін. — К., 1999.

 Логвиненко А. Д. Измерения  в психологии: математические основы. — М„ 1993.

 Максименко С. Д. Проблема  метода в возрастной и педагогической  психологии// Вопросы психологии. —  1999. — № 4.

 М'ясоїд П. А. Загальна психологія. — К., 1998.

 Пиаже Ж. Психология, междисциплинарные  связи и система наук// Международный психологический конгресс. — М., 1969.

 Психологические методы. —Л., 1976.

 Психологія/ За ред. Г. С.  Костюка. — К., 1968.

 Психологія/ За ред. Ю. Л.  Трофімова. — К., 1999.

 Татенко В. А. Психология  в субъективном измерении. —  К., 1996.

 

3-й вопрос

Природа та визначення поняття лідерства

Люди - найбільша цінність у будь-якій організації, але в той же час  вони є найменш передбачуваними  для управління. Це справедливо по відношенню не тільки до промислових  та торговельних компаній, а до будь-якої оперативної діяльності, незалежно від того, пов'язана вона з отриманням прибутку чи ні, належить і до виробництва чи до роботи в уряді. Саме люди є фактором, що визначає цілісний або непослідовний характер будь-якої діяльності.

Слово "лідерство" походить від слова "стежина", що означає дорогу, шлях, напрям судна в морі. Управління має іншу концепцію. Воно походить від латинського слова "манус" - "рука" - вказувати рукою напрямок або давати наказ. Лідерство, як і влада, - це потенціал, що має людина. Сила та примушення при лідерстві заміняються на спонукання та натхнення.

Питання щодо лідерства викликали  цікавість людей з давніх часів. Однак систематичне, цілеспрямоване та широке вивчення лідерства почалося тільки з Ф. Тейлора. Було проведено  багато досліджень. Проте ще немає повної згоди з приводу того, що таке лідерство та як його слід вивчати.

Лідерство стало об'єктом дослідження, коли на початку двадцятого століття почали вперше вивчати управління. Однак лише в період між 1930 та 1950 роками вперше було здійснено вивчення лідерства у великих масштабах та на системній основі. Ці ранні дослідження ставили за мету виявити якості та особисті характеристики ефективних керівників.

Лідерство - процес спрямування й  впливу діями членів групи пов'язаними  із завданням, воно включає людей, неоднаковий розподіл влади серед членів групи, вплив на підлеглих різноманітними методами.

Лідерство - це одне із механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід  або частина групи об'єднує  та спрямовує дії всієї групи  на досягнення цілей підприємства.

Отже, лідерство - це тип управлінської  взаємодії, що грунтується на найбільш ефективному для даної ситуації співіснуванні різноманітних джерел влади та спрямований на досягнення цілей організації.

Природа лідерства може бути краще зрозуміла, якщо порівняти його з власне управлінням. Бути менеджером та бути лідером в організації - не одне й те саме. Менеджер у своєму впливі на працю підлеглих та розбудові відносин з ними насамперед використовує посадову основу влади та її джерела. Лідерство ж як специфічний тип відносин управління грунтується на процесі соціального впливу, взаємодії в організації. Лідерство розглядається як ключовий метод менеджменту, в ньому полягає докорінна зміна відносин між керівником і підлеглим. Це глибоко розумів Демінг, який розробив основні положення про лідерство в сучасному розумінні. Він виділив дев'ять ознак лідера, дев'ять його характерних рис. Вони є координатними вісями, в яких описується лідерство.

Лідерство - це виникнення особливого статусу у менеджера або іншого члена групи. Цей статус характеризується стосунками, в основі яких лежать довіра, авторитет, визнання високого рівня кваліфікації, готовність підтримувати в усіх починах, особисті симпатії, спроможність вчитися й переймати досвід.

Теорії лідерства

Отже, класично існує три підходи  до визначення значущих факторів ефективного  лідерства:

• поведінковий;
• з позицій особистих якостей;
• ситуаційний.

Основним та найважливим є підхід з точки зору динаміки поведінки. Цей підхід називають поведінковий.

Вивчення прикладів поведінки лідерів почалося незадовго до Другої світової війни та продовжувалося до 60-х років ХХ ст. Важливою відмітною рисою поведінкового підходу від теорії лідерських якостей є те, що дана концепція передбачала можливість підготовки лідерів за спеціальними програмами.

Поведінковий підхід створив основу для класифікації стилів керівництва (демократичний, авторитарний, ліберальний) та стилів поведінки.

Розчарування в підході до лідерства  з позицій особистих якостей  підсилювалося в той самий період, коли в теорії управління почала набирати силу біхевіористська школа. Таким чином, немає нічого незвичайного в тому, що другий підхід до вивчення лідерства спинив свою увагу на поведінці керівника. Згідно з поведінковим підходом до лідерства, ефективність визначається не особистими якостями керівника, а скоріш його манерою поведінки щодо до підлеглих.

 Незважаючи на те, що поведінковий  підхід просунув вивчення лідерства,  коли привернув увагу до фактичної  поведінки керівника, його основний  недолік полягав у тенденції виходити з думки, що існує один якийсь оптимальний стиль керівництва. Більш ранні автори біхевіористської школи, як правило, розглядали лідерів, які вели себе демократично, як найефективніших у сучасних організаціях. Однак, згруповуючи результати досліджень, що використовували цей підхід, група авторів стверджує, що "не існує одного оптимального стилю керівництва". Дуже вірогідно, що ефективність стилю залежить від характеру конкретної ситуації, і коли ситуація змінюється, змінюється і відповідний стиль.

Відповідно до підходу з позиції  поведінки, ефективність керівництва  визначається не особистими якостями, а манерою поведінки керівника. В основі підходу лежить поділ  стилів керівництва (поведінки) на автократичний, демократичний, ліберальний, орієнтований на роботу та орієнтований на людину.

Поведінковий підхід створив основу для класифікації стилів керівництва  та стилів поведінки. Згідно з поведінковим підходом до лідерства, ефективність визначається не особистісними якостями керівника, а манерою його поведінки по відношенню до підлеглих. Динаміка поведінки відображає те, як розглядається лідер: статично (аналіз лідерських рис) чи в динаміці (аналіз лідерської поведінки). У першому випадку лідерство трактується головним чином у термінах відносно постійних та стійких рис характеру індивіда, тобто, що лідер має певні природжені риси . На протилежність цьому, поведінковий підхід грунтується на висновках, зроблених на базі спостережень образів лідерської поведінки. Поведінковий підхід загострив проблему вивчення лідерства, зосередивши увагу на поведінці керівника, який бажає спонукати людей на досягнення мети організації, однак його головний недолік полягав у тому, що існує тільки один стиль керівництва. Цілком вірогідно, що ефективність стилю залежить від характеру керівника та конкретної ситуації.

Інший підхід передбачає вивчення лідерських якостей - теорія рис. Теорія рис грунтується  на моделюванні "ідеального керівника", виходячи з позиції, що лідерство  залежить від винятково розумових, психологічних і фізичних якостей людини. Існує також ряд підходів, які вивчають лідерські якості у зв'язку з конкретною ситуацією: причино-наслідковий підхід, харизматичний підхід тощо.

Підхід з позицій особистих  якостей. Теорія лідерських якостей  є найбільш раннім підходом до вивчення та пояснення лідерства. Перші дослідники намагалися виявити ті якості, які відрізняють "великих людей" в історії від мас. Дослідники вірили, що лідери мали якийсь унікальний набір достатньо стійких та постійних якостей, яких не мали інші. Виходячи з цього підходу, вчені намагалися визначити лідерські якості, навчитися їх вимірювати. Підхід грунтувався на вірі в те, що лідерами народжуються, а не стають.

У такому випадку, коли відношення лідера збігаються з формальними повноваженнями менеджера, останній поєднує в собі і посаду і лідера. Але відношення лідера і посадових повноважень можуть не збігатися і навіть вступати у протиріччя одне з одним. Тоді виникає конфліктна ситуація, яку нерідко доводиться спостерігати у практиці управління колективами. У зв'язку з цим у менеджера з'являються два варіанти уникнути конфлікту: або досягнути у своїй практичній діяльності лідерства, що можливо, якщо дослідити і зрозуміти причини і рушійні сили виникнення такого статусу; або побудувати відносини з неформальним лідером таким чином, щоб вони не вели до конфлікту, а ще краще, щоб вони доповнювали та посилювали формальну діяльність менеджера. Це одна з важливих сторін мистецтва управління.

Більш пізні автори та вчені біхевіористської школи визнають, що потрібен ситуаційний підхід до керівництва. "Оптимальний" стиль лідерства змінюється залежно від ситуації. Звідси і назва - ситуаційний підхід до стилю управління.

Отже, класифікувати теорії лідерства  намагалися неодноразово.

Що ж до особистості, то найбільш імовірними напрямами розвитку теорій лідерства будуть розробка концепцій емоційного інтелекту (про що, зокрема, свідчить поява книги Ке де Бреші) й мотивації щодо лідерства. Остання проблема взагалі недостатньо представлена в літературі, хоча мотивація має найбезпосередніше відношення до дуалістичної природи лідерства: хто й як мотивується до позиційного лідерства, а хто й як - до процесуального.

Відносно проблеми "лідер - група", то найменш розробленою є теорія "розподіленого" лідерства, хоча на практиці ця форма лідерства виявляється досить результативною. Її, до речі, використали у відомій Global Leadership Program Мічіганського університету (США).